11/22/63. Частина 6. Стівен Кінг. Аудіокнига українською.

Шоста та заключна частина з післямовою цієї захоплюючої історії.
_________________________________
Підтримати канал донатами:
donatua.com/to/rudraksha

[@user-cl4xw5nl4l]

Дякую за чудову озвучку, прекрасного твору❤❤❤

[@olenkapasichnik8620]

Дуже вдячна за прекрасну озвучку

[@user-dl5jg6xg3m]

Дякую! Я з задоволення прослухала весь твір. Озвучка чудова

[@user-jq4hy2oe2s]

Довго шукала таку атмосферну озвучку українською, і нарешті знайшла Вас! Щиро дякую! Продовжуйте, будь ласка, вашу творчу діяльність! Слухаю з величезним задоволенням!

[@KonstantinPorotchkin]

Дякую! Одна з моїх найулюбленіших книжок Кінга в чудовому озвучуванні.

[@ukrainka62]

Чудовий твір та гарна озвучка, лякую

[@LexZveroboy]

Неймовірна озвучка! Дякую!

[@user-dm9qx2hq3p]

Дуже дякую за чудову книгу.

[@allamostepaniuk5055]

Дякую за вашу роботу 👏👏🇺🇦🇺🇦🙏🙏🙏

[@user-lr8sk9nc4q]

Дякую вам за гарну озвучку, я збагатила власний словник української мови такими словами як парубок, криза капелюха, хідник та інш.👍 Слухати цікавий роман улюбленого письменника рідною мовою , вишиваючи при цьому - заняття, які дають мені ресурс цієї осені. Процвітання вашому каналу і багато підписників!🌸🏆

[@pavlo_po]

3:27:10 дійсно тут щось не так пішло і вирізалось Але в цілому звучить чудово, дуже дякую за вашу роботу Поринув у сюжет у своїй уяві, шкода, що закінчилась книга

[@user-wc9pg5kf6v]

Це було прекрасно❤❤❤

[@user-wb1qt8dn4j]

Дякую за чудову кеигу в чудовому виконанні. На аудіокниги підсів, не повірите, ще в далекому 93-ому, а платівки з казками пам'ятаю ще з дитинства. Книгу звичайно раніше читав, але задоволення від прослуховування від цього ані на краплину не менше. Єдине зауваження - закінчення шостої частини танцем Джейка і Сейді обривається на півслові. Але в будь-якому випадку будь-ласка продовжуйте.

[@EvGeniyLell]

3:26:00 якийсь різкий перехід. Так і повинно бути?

[@rudraksha5241]

Так

[@EvGeniyLell]

​@@rudraksha5241 даруйте я мав на увазі 3:27:11

[@user-gy5zg2zk9u]

Остання сторінка обрізана. Дозвольте додати текст останньої сторінки! Це було прекрасно!!! сторінка 300 з 301 Усмішка її перетворюється на мару, в’янучу на губах. - А взнати ви це хочете, бо… - Це був замах? Замах на Кеннеді? - Ну… гадаю, що так, в якомусь сенсі. А проте мені подобається думати, що я в будь-якому випадку включилася б у ширше коло справ, але напевне почалося саме з того. На цій частині Техасу тоді залишився… - ліва рука в неї мимовіль підноситься їй до лівої щоки, а тоді падає знову, - …шрам. Містере Емберсон, звідки я вас знаю? Бо я вас дійсно знаю, я певна цього. - Можна мені поставити вам ще одне запитання? Вона дивиться на мене зі зростаючою розгубленістю. Я кидаю погляд собі на годинник. Восьма чотирнадцять. Майже час. Якщо Доналд не забув, звісно… а я не вірю, що він забуде. Як співалося в якійсь із пісень у п’ятдесятих, є таки дещо, чого просто не може не трапитись. - Вечірка Сейді Гокінс, давно у 1961-му. Кого ви тоді покликали чергувати з собою, коли мати тренера Бормана зламала собі стегно? Ви не пригадуєте? У неї відкривається рот, потім повільно закривається. Наблизився мер зі своєю дружиною, але, побачивши нас глибоко зануреними в бесіду, вони змінюють курс. Ми тут замкнені у власній маленькій капсулі; тільки Джейк і Сейді. Так, як це було колись за непам’ятних часів. - Дона Хегарті, - каже вона. - Це було таке чергування, немов разом з якимсь сільським ідіотом. Містере Емберсон… Але переш ніж вона встигає договорити, крізь вісім високих звукових боксів лунає голос Доналда Белінгема, точно вчасно: - Окей, Джоді, а тепер подих минувшини, пласт, що багато значить, тільки на замовлення класична мелодія! І вона починається, та пружна інтродукція духової секції прадавнього біг-бенду: Фа-ба-да… фа-ба-да-да-дам… - О, мій Боже, «У настрої», - каже Сейді. - Колись я вміла танцювати лінді-гоп під цю мелодію. Я протягую руку. - Ходімо. Зробимо це зараз. Вона сміється, мотає головою. - Боюся, часи моїх свінг-танців далеко позаду, містере Емберсон. - Але ви зовсім не стара для вальсу. Як приказував Доналд у ті давні часи, «воруши ногами під скажені гами». І називайте мене Джорджем, будь ласка. Прошу. На вулиці весело скачуть пари. Кілька навіть намагаються зобразити щось на кшталт лінді-гопу, але ніхто з них не може свінгувати, як це робили ми з Сейді колись, у ті давні дні. І зблизька нічого схожого. Вона береться за мою руку, немов жінка уві сні. Вона і є уві сні, і я також. Як і всі солодкі сновидіння, це буде коротким… але ж короткочасність і створює солодкість, хіба не так? Так, я гадаю. Бо коли час минув, його вже не повернути ніколи. Святкові ліхтарі висять над вулицею, жовті, червоні, зелені. Сейді спотикається об чийсь стілець, але я до цього готовий і легко ловлю її за руку. - Вибачте незграбу, - мовить вона. - Ви завжди були такою, Сейді. Одна з ваших милих рис. Перші ніж їй встигнути мене перепитати, я обхоплюю рукою її талію. Вона обвиває мене своєю, не відриваючи від мене погляду. Світло сковзає по її щоках, сяє в її очах. Ми беремося рука в руку, пальці зчіплюються природно, і всі ті роки для мене відкидаються геть, немов якесь пальто, надто важке, надто тісне. У ту мить мене понад усіма іншими хвилює лиш одна надія: що вона не жила надто заклопотаною, щоб не зустріти принаймні якогось одного чоловіка, такого, котрий би раз і назавжди позбавив її тієї проклятої швабри Джона Клейтона. Вона говорить голосом таким тихим, що ледь вгадується серед музики, але все ж таки я її чую, я завжди її чув. - Хто ви такий, Джордже? - Хтось, кого ти знала в іншому житті, серденько. А тоді музика забирає нас, музика відкочує геть всі ті роки, і ми танцюємо.