Рет қаралды 1,091
А знаєш, щирість зараз ціниться не дуже
Й на зміну милості приходить часто суд.
За маскою приховуєм байдужість,
За спинами ллємό на когось бруд,
Йдемо в стосунках лиш до межі «добре»,
А серед труднощів, конфліктів і проблем
Боротись за людину не хоробрі...
Й не гріємо, лиш палимо вогнем.
Я в цій епосі фальші, зрад, зневіри
У серці світло хочу зберегти,
І навіть коли боляче без міри,
Не руйнувать, а будувать мости,
Свою гординю заховать подалі,
Боротися за дружбу, як за скарб,
Знайти агапе в себе в арсеналі,
Коли душа розірветься від скарг,
Коли душа розірветься від болю,
Коли по ній пройдуться без жалю.
Не на людину підійму я зброю -
Ворожий план любов'ю я спалю.
Диявол шле думок мені багато,
І кожна з них - стріла його атак:
Тобі болить, ти молишся завзято,
Проте хіба байдужість - це не знак?
Хіба людська зневага - не оцінка,
Яка, поглянь, дорівнює нулю.
Для когось ти - всього лише сторінка,
Їм все одно на щирість всіх "люблю".
Хоч сатана і б'є розчаруванням,
Я все ж зроблю всій вибір - полюбить.
І всі його детальні планування
В мені любов не зможуть погасить.
Я хочу бути чистою і далі
В собі проміння сонця пронести.
Не надиматися на п'єдесталі,
А бути здатною сказать просте «прости».
І навіть якщо я ні в чім не винна,
Стосунки будуть вище від образ.
Хоч я слабка і немічна людина,
Господь мене шліфує як алмаз.
В Його руках я стану діамантом,
Який Христа являє знов і знов.
І, мовби лист Святого Адресанта,
Найкращу звістку принесу - любов.
©Вікторія Конончук
#християнськівірші #вірші #Бог
#christian #poems #christianpoems