Що змусило вас подорослішати | Реддіт українською

Тред з Реддіт: Коли ви перестали бути наївною дитиною - українською!
Друзі, з вас лайк та підписка. Бажаємо гарно провести час з нашими відео!
Підтримати гривнею:
Приватбанк - 4149 6293 1581 6876
Монобанк - 5375 4114 1638 5073
Донат-сервіс - donatello.to/babynealoe
Патреон - / babynealoe
Посилання на соцмережі:
Telegram - t.me/babynealoe
Tiktok - / babyne_aloe
УКРАЇНА ПОНАД УСЕ!
Найсвіжіші треди, найнеймовірніші факти, найхтивіші секрети, найстрашніші історії, видобуті з глибин Reddit
#бабинеалое #реддітукраїнською #історії #україномовний

[@Momo100500]

Завдяки нашим сусідам діти в Україні занадто швидко подорослішали.

[@valeriorabina3489]

Це правда. Особисто я дітей не маю, але у моїх друзів є, то це так дивно бачити дітей які силком стають дорослими...

[@FermaalGaming]

так я перестав дивитися на світ як раніше після 24 лютого коли пролинув вертоліт биля нашого будинку та коли я почув вибухи

[@wildwind8800]

Та це піздєц...

[@dashakochergina9410]

Коли ми у березні приїхали з дочкою в Іспанію вона мала 4рочки. І ось пішла вона там до школи (в Іспанії до колехіо ідуть з 3 років),а там дзвінок ,схожий на сирену....Приходжу по дитину,а мене зустрічають вчителі з директором...Значить моя дитина почула сигнал, почала шикувати інших дітей,при цьому повторюючи : Увага!Повітряна тривога,всім пройти в укриття....

[@valeriorabina3489]

@@dashakochergina9410 це так сумно... у дітей просто забрали дитинство та скалічили психіку.

[@user-wc8qd9lb9n]

історія з Джорджем та його серцем звучить найзбоченіше.

[@Sharkyann]

Так, це як фільм жахів, з мамою ман'яком

[@jeuha]

А для мене смерть молодшої сестри

[@thesacred953]

Це просто найхворіше лайно

[@umgangssprachler]

Радше схоже на фрагмент з роману Стівена Кінґа.

[@nukaori69]

Це більше схоже на вигадану історію

[@boxcvtter2696]

після того, як опинився в підвалі свого села 25 лютого та повз нашого будинку пройшли чеченці з автоматами…

[@olyakozhemyaka2828]

Господи...😭 Зараз у вас все добре?🙏

[@boxcvtter2696]

@@olyakozhemyaka2828 так)

[@asyaalyssia919]

Ви з Вовчанська? Я з Харкова, і, пам'ятаю, в той день ледь не посивіла від тих новин😢 Рада, що ви живі!

[@boxcvtter2696]

@@asyaalyssia919 з села під бучею

[@asyaalyssia919]

@@boxcvtter2696 оу, співчуваю🥺 Добре що зараз з вами все гаразд

[@AniBeautyBlogUA]

Історія про Джорджа - просто жах. Я не можу повірити, що люди можуть бути такими жорстокими. Це не люди, це істоти(((

[@sunday_ukraine]

Це навіть не істоти - це просто щось...

[@victory_of]

О господи, історія про коров'яче серце... То якісь монстри, а не батьки! 😱 Таких людей треба позбавляти батьківськи прав!(((

[@allexvommer9722]

Скоріше здатності розмноження.

[@MsYuVid]

Тут всі історії жахливі, але історія з коровою і те що дитині довелось їсти свого друга... то пі*д*ць якийсь. Я аж зупинила відео від жаху що б трохи перевести думки.... бо мені навіть уявити таке важко.... а як це пережила дитина... Жах... просто жах.... таких людей як в ціх історіях, треба ізолювати від суспільства.

[@dashaundersun1143]

Моя бабця вчинила з моєю мамою, коли та була малою, майже так само. За єдиною відмінністю, що мамі довелося їсти не корову, а кролика.

[@Momo100500]

Після цих історій хочеться запитати деяких людей: "Все ще вважаєш, що аборт - убивство?" Серйозно. Іноді абсолютно незнайомі люди переконують, що материнський інстинкт з'явиться після родів, що гроші також впадуть з неба щойно з твоєї вагіни вилізе дитина і що стосунки між тобою і хлопцем також стануть ідеальними колись згодом. Користуйтесь контрацептивами. Якщо підвели і ви не готові до дітей - аборт також вихід. Не скидування своїх потомків на плечі своїх батьків, не викинути немовля у смітник, не псування психіки дитини протягом усього її життя.

[@Olena.P.]

Історія із відео абсолютно гидка, жесть просто. Ніякої відповідальності за свої вчинки.

[@mariamaiorenko5933]

🔥

[@_-_Mandrivnuk_-_]

Так, аборт це вбивство!!! Ваша невпевненість в собі і в тому якими ви будете батьками не знімає з вас відповідальності що ви робите, в будь якому випадку!! Якщо ви убивство, уже зараз подаєте як гуманність... То чим ви кращі за тих хто убиває постійно?!

[@taumaturg1514]

Я народився і жив у селі, сім'я була бідна і маленький будинок, але завдяки бабушці я ніколи не почувався жахливо до одного моменту. Я ніколи не звертав уваги яким лайном насправді була моя мати, батька вбили ще коли мені було 2. З часом приблизно після 9 років моя бабушка була змушена їздити у іншу область по справам. І я лишався з матірью на одинці, постійні п'янки і побої увійшли в норму, водносно часто я бачив незнайомих чоловіків і маминих подруг які також заливались алкоголем і курили прямо у домі, їсти готувати вона також не вміла чітко пам'ятаю той раз коли мене знудило після її борщу, це було справді огидно. З часом я ставав все більш закритим на той час у мене вже була молодша сестра, а також в коли мені було 13 народився брат тільки від іншого чоловіка і ми переїхали в інше село. Завдяки йому в нас з'явилося господарство невелике але з часом цього вистачало. Звіснож мені пиходилось убивати кролів, рубати курей, колоти свинней і так далі. Мені на той момент було вже майже 15. З часом відчим навчив мене багато чому і я щиро йому вдячний, він ніколи мене не бив і не ображав. Але також прилип до чарки і все почалось спочатку тільки тепер мене майже не били але крики, сварки і побої між собою в них були часто. Я все сильніше закривався у собі став емоційно неактивним, мені було в радість ходити в школу щоб не бачити того клятого будинку з якого я хотів звалити. Мені вже скоро 22 за останні 4 роки я вивчився на "програміста" і жив як мені хотілося, хоч і емоційна активність не повернулась але я відчуваю що живу справді добре. Також у 2020 в моєї бабушки стався інсульт фізично майже все ок, але з мовою великі проблеми. Зараз я доглядаю за нею, події останього року також мали свій вплив. Але зараз усе добре я відносно недавно закохався у прекрасну дівчину яка також мене щиро покохала. Життя ніколи не стоїть на місці я тим що я в дитинстві закрився від усіх я врятував собі життя. Завжди є вихід із більшості ситуацій.

[@user-ux1tw6vg5g]

яка важка і цікава історія життя 🥺 тримайтесь надалі і не здавайтесь, ви пройшли таку велику дорогу до щастя, бажаю вам надалі його отримувати ще більше ❤️ міцно обіймаю 🙌✨

[@taumaturg1514]

@@user-ux1tw6vg5g Дякую вам велике, також бажаю вам щастя.

[@dianapanchuk1459]

Тримайте мої обійми, вони інколи краще слів.

[@taumaturg1514]

@@dianapanchuk1459 Дякую

[@juliaf6496]

у мене буквально шок від історії про Джорджа😣 якими жорстокими бувають люди зі своїми дітьми((

[@natarudik166]

Коли спланувала власну вагітність. І виносила і народила самостійно власних синів двійнят. Пологи я теж планувала, довго, заздалегідь. Я по перше там працювала. По друге, чітко знала, що кесаревий розтин мені і дітям не пережити. Тому планувала все ретельно і покроково. Це не дитяча справа. Гестаційний діабет і нефропатія з прееклампсією то фігня. Потім попустило. Головне, я зробила все так як планувала. І діти вижили. Здоровенькі)

[@user-si8zg5kw4b]

Коли у віці чотирнадцяти років ми переїхали до іншої країни, і хоч я був дуже проти, це нікого не цікавило. До того ж я достатньо швидко вивчив мову і мені довелося допомагати батькам із документами, ходити з ними до лікарів, тощо. Усе, що вони робили самі, мені довелося робити за них. Навіть у школі, коли вчителі хотіли поговорити з батьками, я мусив перекладати. З того часу я дуже змінився.

[@Max_UA_07]

А до того як ви вивчили мови, ваші батьки якось же справлялись? Покупали їжу, знайшли школу, квартиру і тд

[@user-si8zg5kw4b]

@@Max_UA_07 спочатку нам багато допомагали родичі, знайомі, соціальні служби і ще багато хто. Проте з часом допомога закінчилася і це природньо, бо у всіх своє життя.

[@sergmarser369]

Нас з молодшим братом покинув батько ще в ранньому дитинстві , і стало тяжко, але коли родилася сестричка стало взагалі кепсько, мама пішла у декрет в тяжкі 90- ті . Ось тоді в нас почплося справжнє дитинство . Поки наші однолітки безтурботно бавилися в різні ігри , бігали і розважалися , ми возили вугілля в санках, бабушці носили зимою тирсу для того щоб вона палила нею в грубці і незамерзла в зимку , це все відбувалося після школи , під час навчання в музичній і тому моя музична школа скоро закінчилася. Влітку коли мені було вже 12 я і меньший працювали на вокзалі, збирали пляшки , торгували водою і морозивом біля потягів . Я памятаю як я зненавидів вокзалі і ці холодні ночі просякнуті звуками вокзальних оголошень диктора і запахом диму з печей вагонів . Пляшки ми збирали по вагонах, клянчили їх у пасажирів які пили на перонах. Наші однолітки з таких самих бідових сімей вдавалися до крадіжок , тому не раз розлючені провідники або викидали з вагону , або й били поямо там. В дитячій кімнаті міліції ми були часті гості . Зате могли собі дозволити ходити на "відік " - кіно так би мовити. Одного разу прийшовшиз з такого перегляду після обіду я побачив жахливу картину , труп чоловіка з перерізаним горлом . Троє п'яних щось не поділили і однорукий вихопив ніж і зарізав обох. Інший помер у лікарні. Місцева шпана теж мені дошкуляла , за пляшки була конкуренція . І одного разу їхній старший заманив мене і коли проїзджав товарняк здорово мене відлупцював щоб я йому платив данину , але нічого він від мене не отримав .До встого я ще й залишився на другий рік в школі , ні я не був тупим , просто я вчив тільки те що мені подобалося , і дирекція школи пішла на принцип, або мене на другий рік , або у вечірню школу. Мені вистачало вокзалу з усіма тими барвами , і я знав що у вечірній школі я взагалі перестану вчитися . Мене перевели в інший клас і там я зіткнувся зі справжніміньким пеклом , всі однокласники мене цькували і дражнили безхатьком, хоч я не воняв і мав де жити . Через три роки це все закінчилося і мене сприймали нормально. Так продовжувалося до мого повноліття . Від моєї ніщити я мусив носити усіляке старе драньтя, що викликало насмішки оточуючих мене. Дівчині яку я дуже кохав зі школи я не міг нічого запропонувати крім свої ніщити і тому вона так і залишилась моїм коханням всього життя навіть не знаючи про це . В училещі в мене були постійні драки з місцевими які теж хотіли данину. Але я краще б ходив з синцями ніж би платив як інші. Врешті за два курси я поставив на місце усіх охочих мене принизити , але потім зєднали дві групи разом і мої тортури почалися заново, і я покинув навчання не взмозі більше протистояти . В мене були друзі, але один платив данину , а над іншим знущалися так саме і він нічого не міг вдіяти як просто терпіти. Потім я одружився і в мене зявилися діти . Поступово я виплив на нормальний рівень , багато працював , багато подорожував по світі . Повернувся до мого незакінчиного училища і закінчив навчання , більше того я почав вчитися далі і отримав вищу освіту .І коли ми збираємся з братом і сестрою то зі сміхом згадуємо пережите . Також хоч ніхто з нас немає зараз нужди в нас залишилися звичка з дитинства , вкрасти їжу з рук , або поки там хто відвернеться і якщо вдавалося ми над цим дуже сміялися .

[@H-Stevenson]

После многочисленных пряток в подвале, после 4 дней на границе Краковец, будучи 2 месяца единственным взрослым мужчиной в неизвестной мне стране, со своей матерью с диабетом, её сестрой, и еще с тремя детьми, мы всё же вернулись весной 22-го года домой, снова сидели в подвале, а потом наконец то выехали и живем мирно в Днепре. А недавно я спас свою мать от диабетической комы. (Она забыла про сахар и рухнула на пол, пришлось силой заталкивать в неё раствор, потому что она не хотела его пить, из за бреда который наступает сразу после... Я забыл название термина.) - Повзрослел ли я? - Думаю что да.

[@djessikakisa]

Думаю, подорослішала я аж дуже рано, може в роки півтора-два (принаймні, мої перші спогади приблизно з того часу починаються). Я росла у багатодітній сім'ї, і найстарший з братів пиячив по чорному, а у такому стані він був дуже агресивним. Мене він ніколи не чипав, і навіть у такому стані казав, що любить мене, і намагався типу піклуватися про мене. Але за батьками, і особливо з мамою, він був зовсім інший. Зазначу, що мої батьки ніколи не пиячили, я їх взагалі п'яними бачила один раз в житті після винного ярмарку, і не курили ніколи. Так от, мінімум раз на тиждень, той брат приходив п'яний прям у стельку (йому тоді вже близько 17-18 було), і починалося - крики, гупот, він бив моїх батьків, і особливо маму, прямо на моїх очах, поки я, двохлітня дитина, котра майже ще розмовляти не вміє, намагалася її відбити від нього, калатаючи його по спині, і кричучи, щоб він її відпустив. Я тоді не розуміла, чому інші брати не приходять її рятувати, чому всі сидять по кімнатах, а тато хіба що тільки у найгарячіші моменти його відволікає від неї, це тільки вже у більш дорослому віці я зрозуміла, що вона сама не дуже хотіла щось з цим робити, тому що завжди придумовувала відмовки, забувала та переносила зустрічі з тими, хто в теорії міг допомогти в цій ситуації, і т.д. А тато не хотів з нею сперечатися і просто її підтримував, то були не його діти, а діти від попереднього маминого шлюбу (її чоловік помер), а мати у мене таких поглядів, що навіть найгірший син у більшому пріорітеті, ніж люблячий чоловік. І так продовжувалося роками. Коли мені було 11, цей брат у стані алкогольного та наркотичного стану випав з балкону 9-го поверху, і загинув. Поки мати його оплакувала, я відчувала лише полегшання, для мене це був знак, що, нарешті, буде спокійне життя, ніхто не буде пиячити, кричати, битися... Але досить скоро все почалося знову - інший старший брат, що жив з нами, теж почав пиячити ледь не одразу. Тільки тепер він ненавидів не тільки батьків, але і мене. Просто тому, що мені, як наймолодшій дитині дісталося більше хорошого, ніж йому. Знову крики, гуппання, кидання на моїх батьків, на мене. Спочатку, звичайно, були просто крики, максимум штовхання, він покривав мою матір і мене найгрубішими словами по типу шльондри, і т.д. А на мої намагання відстояти себе і свої інтереси я ще й була винною. Буквально, він міг почати жалітися на мене матері. Звичайно, я ж едина у квартирі, хто чинив опір. Пізніше він почав піднімати руку на нас. Коли мені було вже 23 (а йому близько 30),він намагався задушити мою матір, він бив мого батька так, наче намагався його вбити теж. Він і мені казав, що нас усіх вб'є, а батьків доведе до інфаркту. І тільки після цього батьки викликали поліцію. Я промовчу про те, що толку з цього не було, тому що при них він поводив себе стримано. Нам сказали, що потрібні докази того, що він буянить. Звичайно, що довелося знову це пережити, щоб записати це хоча б на диктофон. І знаєте, що було після цього? Та ледь нічого. Склали протокол, сказали, що ще три таких, і там можуть бути якісь наслідки для нього. У наркодиспансері теж відмовили, мовля, треба, щоб він сам захотів вилікуватися і прийшов до них. +це дорого виходило. А, ще забула додати, що 1)цей брат притяг до нас жити свою бабу, таку саму алкоголічку, 2) кожен раз, як він покривав мати матом, принижував її, пізніше вона його кликала їсти, як ні в чому не бувало. Коли я запитала у неї, чому вона сюсюкається з людиною, котра ї' ненавидить і ні в що не ставить, а людину, котра її любить, намагається підтримувати та допомагати (тато), постійно поливає брудом, виставляючи його недолугим, дурним і т.д., вона відповіла "Виростеш - зрозумієш". Вона ніколи не скаржиться на брата (тільки якщо я сама підніму цю тему), зате наскаржитися, що тато щось зробив не так - це завжди будь ласка. Виросла, так і не зрозуміла. Брат все ще пиячить, і живе з батьками, як і його баба. Хоча так сильно не буянить, як в той раз. До речі, він вже прокапувався від алкоголю. Вистачило на півроку. Квартира - наче наркопритон, запахи відповідні. Мати наче намагається бути більш жорсткою з ним, але все одно аж занадто м'яка. Мені вже 24,півроку як живу окремо з коханою людиною. І наскільки ж я стала більш спокійною, врівноваженою, та щасливою. Я люблю своїх батьків, але прикро, що за 24 роки життя з ними не було жодного місяця, чи навіть тижня, щоб я не дивилася на п'яні лиця, не чула криків і т.д.

[@dianapanchuk1459]

В дитинстві я вважала,що подорослішаю, коли перестану дивуватись. Коли юна, тебе ж все дивує і зачаровує. Дивуватись я перестала в 11 років, після сексуальних домагань сусіда по вулиці.

[@minaphantomhive9754]

Я не подорослішала. Я передчасно постаріла через війну, будучи ще дитиною, в 14 році

[@Nina_mksmvn]

Боже, історія про Джорджа це повнісінький жах. У дівчинки травма на все життя 😰

[@carpediemsedmementomori8466]

Коли в 10 років наді мною почали знущатися в новому класі. Причини, як такої, не було, їм(тобто абсолютно усьому класу) просто захотілось познущатися над новенькою. Мене не били, але дуже сильно психологічно ображали. Мені вбили в голову, що я огидна, що я нікчема, "заразна" короста, з якою контактувати не можна, бо станеш таким ж "заразним(це буда їхня улюблена гра). Майже кожного ранку, це нікчемні створіння по пів хвилини верещали мені в уха. Тамтешній класній було на це похуй, її і так ніхто не поважав та не слухав. Однако разу, моїм батькам вона сказала що я, як їжачок, пускаю свої голки і не хочу ні з ким дружити. Фу, це було дуже огидно. "Провчившись" рік в цьому класному дурдомі, де постійно всі орали, хуйню якусю творили і ніколи не було тиші, мої батьки вирішили мене повернути в мою стару школу і клас. Я навмисне довго не говорила про це все батькам, бо не хотіла їх турбувати. Думала, наївна, що зможу це перетепіти, вистояти. Ага, звичайно, мила. Отримавши цілий букет з глибоких психологічних травм, зламану психіку та дитинство, з доброї, наївної та життєрадісної дитини, що часто усміхалася, я стала повною протилежністю минулої себе. І найгірше, я ріл себе почала дуже сильно ненавидіти. Тривожність та відчуття себе невдахою, ще іноді позначаються на мені, також в мене виразилась легка мізофобія.. З того моменту, я зрозуміла, що люди злі, жахливі та жорстокі, що ніхто тобі не допоможе вижити, що тебе лише будуть ненавидіти і принижувати за якісь дрібниці або, взагалі, ні за що. Раніше, я боялася смерті, але тоді, вона зовсім не лякала. Вона здавалася мені єдиним спасінням сред цих страждань.. ..Але покінчити з собою мені не вдалося, бо ще були люди, які мені дорогі. Це був перший етап мого дорослішання, в цьому неймовірно жорстокому та несправедливому світі. Другим стала війна і подальше повномасштабне вторгнення. P.S Дякую, що прочитали до кінця ;)

[@alexandralavrova8661]

Надо мной тоже издевались в школе, родители, муж. И, как показала жизнь, эти люди сами жили в говне всегда и продолжают в том же духе, меня туда тянули, но не вышло ничего у них. Меня вели невидимой рукой к себе, пускай таким способом. Пути Господни неисповедимы, это уж точно)

[@blendcornit]

"Не звертай уваги, і вони перестануть"... Та пішли ви нахуй з такими порадами, Наталіє Олексіївно! В мене була така сама чортівня, але через те, що я не ходив з ними в садочок. Там довга історія, але все закінчилось коли я ледь не забив до смерті одного з ображаючих. Мене виставили винним. Після цього всі рідкісні знущання я або терпів, або відповідав розбором їх речень на помилки, тому-що їх було дуже мало, а моє занудство давило на них.

[@Alex_Ostroushko]

Мені дуже шкода, Вас дуже розумію. Мене також у школі гнобили з 5 по 8 класи. Тільки у 9 класі, коли я почав займатися на турніках це майже повністю припинилося. Але такі речі залишають шрами, нажаль, чи не на все життя. Я став замкнутим, 26 років досі немає друзів(справжніх 4-х друзів дитинства "розтаскало по світу", ми давно вже не спілкуємось), немає і не було дівчини, купа проблем і комплексів. Тепер ще й війна, теж багато думав і думаю в цей час, деякі речі зрозумів, багато чого ще треба зрозуміти, навчитись і т.д. Було зроблено багато помилок, я дуже неправильно жив, не старався щось виправити, а якщо і старався - то завжди недостатньо, і найгірше - не знаю як це все виправити.... І через це все, що зараз відбувається, надій на щось хороше немає. Щиро Вам бажаю всього найкращого, хай все буде добре.

[@carpediemsedmementomori8466]

@@Alex_Ostroushko Дякую за всі приємні побажання та слова. Бажаю вам того ж самого, та щоб якось, ви зустріли прекрасну партнерку по життю :) І прекрасно розумію вашу ситуацію, бо майже так само і в мене, але не настільки погано. Стрес є, але жити можна й треба. Бо, яким би життя жорстоким не було, одного разу щось та й прекрасне ти в ньому знайдеш.

[@mykos21]

Дякую за Вашу історію. Сподіваюсь, добрі люди частіше зустрічатимуться нам на шляху! І хоч зовсім Вас не знаю, але дружньо обіймаю подумки!

[@blendcornit]

Коли в мого дідуся стався інсульт. Тоді я найближче підійшов до зустрічі з суровою реальністю. Приблизно в той час в нас з'явились фінансові проблеми, а його лікування не покращило ситуацію. А в мене в цей час якраз була кишкова інфекція, через яку я сидів на таблетках і дуже мучався. Через 3 місяці в мою країну прийшла війна. Все це з урахуванням що мене з дитинства гнобили, і у мене з народження акушерський парез (акушерський параліч) через який в мене проблеми з правою рукою. Також десь з часу за місяць до дідового інсульту в мене почали помирати родичі, сусіди та знайомі, і за останній майже рік немає місяця в який я не втратив ні одного знайомого свого або моїх батьків. Якщо мається на увазі втрата віри в людство, то місяць тому під час виборів я зрозумів наскільки багато сірої маси в суспільстві, і наскільки вона дурна й зла... Якщо когось зацікавить історія про вибори, я можу її розповісти пізніше. Чи можна вважати, що я подорослішав лише в 12?

[@-men4842]

Бачу, Ви маєте канал. Чи плануєте знімати переклади?

[@-men4842]

Аж не віриться, що стільки жахливих подій може статися, та ще й лише за дитинство.

[@annaolu8393]

які вибори? ви на окупованій території?

[@user-ne6tq6vu8y]

Вибори?Вибори були 3роки тому... А щодо подорослішання,то так.В 12 років ти можеш подорослішати,як і я...

[@user-yk9ee5er3w]

Коли в близькому колі спілкування опинилися молоді ментально дорослі люди. Вони надихають харизмою, красою

[@miraib1323]

Це добрий, класний приклад...)

[@DeadRose_Matilda]

Коли студент без мізків, з батьками алкоголіками, з вадами здоров'я, раптово зрозумів що треба жити, а не існувати, витрачаючи час лише на проходження ігр та перегляд аніме. І що гроші дуже тяжко заробляються, особливо під час війни.

[@DeadRose_Matilda]

Взагалі, я дорослішаю кожен раз, коли розумію в якому не справедливому та жорсткому світі ми живемо. Кожен раз коли я бачу ідіотів та бовдурів, котрі просто спалюють своє життя за ні-за-що.

[@hollywu7768]

блін. я також не хотіла повертатися додому. гуляла на районі. мені також набридло, коли на мене лають та кричать. у той час були чутки про маньяка, що викрав 3 дівчат з мого мікрорайону. можливо я його бачила. я також чула, як волали інші 2 дівчини, яких викрали з мого під'їзду. те, що мені дозволено відкривати рота та щось говорити до мене дійшло тільки коли я стала жити сама. не те, що я подорослішала. дитинство 90х - це вкрадене дитинство рекетирами при владі.

[@tanyaalex3767]

Ніколи. Я досі вірю в цей світ, людей, добро і любов... інколи розумію, що це дурня і я наївна дурепа, але бути циніком для мене значить опустити руки.

[@mariamaiorenko5933]

Чому вірити в цей світ, людей, добро і любов ≠ дорослість, а цинізм ознака дорослості?

[@blendcornit]

@@mariamaiorenko5933 Тому що всього цього не існує. Світ не має добра. Любов - вигадка людей, трюк природи щоб наш вид не вимер, і без запитань продовжував свій харчовий ланцюжок новими особами. Він розчавить тебе при першій нагоді, як і люди.

[@mariamaiorenko5933]

@@blendcornit бачу вас життя покидало і ви тепер боїтеся. А чи варто з такою установкою жити і від того творити таке суспільство яке ви описуєте? Як на мене ми траслюємо і створюємо (принаймні в своїй бульці) те, на що самі сподіваємося. Сподіваємося на цинізм і агресію від світу - створюємо цинізм і агресію (і у вашому світі це і є закон світу). Віримо любов і добро - створюємо його. Не без того що хтось на вашу бульку траслює зло коли ви добрий, але і добро транслюється на людей в так би мовити злих бульках (хоча часто люди це тлумачать як підставу/несправжнісь). Світ стає таким яким його робить кожен з нас. Добро стається тоді коли хтось його зробить, так само і зло. Висновок: якщо вірити/творити позитив, то він буде у світі. З негативом та сама історія. Що ж вибереш ти?

[@mykos21]

@@mariamaiorenko5933 Згоден з Вами. Своїми думками і діями люди наповнюють життя усіх оточуючих. Дякую!

[@user-ne6tq6vu8y]

Стати дорослим це не означає стати песимістом.Після початку війни ви стали песимісткою,чи відчули жорсткість життя?Я думаю,що друге.Ми всі можем вірити у світ добра і любові,навіть маєм це робити.Але дорослі - це ті хто бачать протилежну сторону і усвідомлюють це.

[@ivansleepy4722]

10:04 Єдина причина, по якій я ще не покінчив зі своїм життям - думки про те, як буде важко це пережити моїй сім'ї. Я не хочу руйнувати їх життя. Такі історії тільки укріпляють мою впевненість в цьому.

[@mykos21]

Коли був маленький, мати якось сказала, що добровільно йдуть з життя слабкі духом, що цей вчинок - оманливий пошук найлегшого виходу зі складної ситуації. Розумію, це повчання не пасує до усіх без винятку життєвих обставин, але це міцно закарбувалось у пам'яті мене маленького. Чомусь така настанова позбавляє сили мої погані думки. Бажаю Вам міцних і дружніх стосунків!

[@ivansleepy4722]

@@mykos21 дякую вам.

[@blackwolf_365]

Ось що про самогубство я колись почув в армії:"суїцид - це вихід з будь якої ситуації, але також це ситуація, з якої вже немає виходу"

[@dimitryivanov9778]

Тобі треба до психолога, друже. Такі думки небезпечні, чорт знає чим все це закінчиться, треба лікувати свої травми і робити своє життя кращим. Бо краса тільки в очах того, хто бачить.

[@-men4842]

@@mykos21 Взяла на ,,слабо".

[@analis_s]

Наївною не те щоб повністю, я б не сказала, що ти можеш повністю перестати бути наївним. Але якщо це про якусь дитячу наївність, невинність то напевно в дуже малому віці, пам'ятаю фразу брата після того, як ми потрапили до притулку: "не називай нікого мама, наша мама вмерла". Хоча я все одно називала, але то було просто як звичка, всі так називали, швидше було. Але наївність все ще є (у всіх вона є) стосовно не пережитого досвіду, типу блін ну можна ж було просто надрукувати більше грошей. Буквально майже кожен в роки пандемії. Та і зараз є такі. Це я вважаю наївність, бо такі люди наївні стосовно того, як функціонує економіка. Це може бути про будь що, підштовхувати когось до народження дитини, бо ну це ж нічого такого. Вважати, що президент то бог всемогутній, який може все і якщо не робить то мудила. Це теж наївність. Тож ви, я ми все ще наївні стосовно багато життєвих обставинах через які ми ще не проходили.

[@user-fk8os9pr1f]

В 22 когда похоронил мать и два года жил ( по своей глупости ) со старшим на 9 лет братом алкашом , пытаясь наставить на путь истинный !

[@DeadRose_Matilda]

Двох-недільня депресія. Жагливіше що було в моему житті. Після неї, я зрозумів, що хочу жити, що в мене є нереалізовані цілі, о яких я мрію і хочу втілити в життя. А для цього потрібно рухатись далі, а не лежати на місці.

[@Tetiana_Pshenychna]

Два тижні? І як ти подолав це? Самостійно? Я два роки жила в темряві і бездіяльності, перш ніж звернулася до фахівця, потім ще десять місяців на антидепресантах, а через місяць після того, як я закінчила курс лікування препаратами, почалася війна 😢 тепер я боюся, що воно повертається знов

[@DeadRose_Matilda]

@@Tetiana_Pshenychna Само. Я просто одного дня прокинувся і вже хотілось отримати задоволення від чогось. Може мозок так захистився, я не знаю. Тому ні, мені пощастило і воно само пройшло, ніяких ліків я не приймав. Погано що після цього збільшилась кількість панічних атак. Раніше однієї і на рік було забагато, а зараз кожні місяц-три. Добре що я вмію їх вдало стримувати і відволікатись. Та й на карантині або на віддаленій роботі мене ніхто не бачив)

[@DeadRose_Matilda]

@@Tetiana_Pshenychna Головніше не кидай лікування, якщо дійсно повертається. Мене декілька років тому вилікували від акне, а зараз знов все вернулось до третьої стадії, бо не закінчив лікування та не слідкував.

[@hollywu7768]

піздець. з власного досвіду можу сказати, що препарати пригнічують відчуття, однак вони нікуди не йдуть. треба добре до себе відноситись, не будь сама до себе жорстокою, give yourself a slack. просто роби по одній простій добрій речі кожного дня. помити посуд, зробити 30 присідань, чи вивчити 1 главу курсів. сьогодні ти зробила це, ти молодець.

[@user-ne6tq6vu8y]

@@DeadRose_Matilda у мене була схожа історія.Мені було 8років.І на мене напала депресія.Мені було нічого не цікаво(а щоб ви розуміли,тоді була холодна зима і дистанційне навчання.Я сидів вдома,а на двір не міг вийти бо тоді у мене був слабкий імунітет і у мене цілу зиму був нежить)Від незнання,що робити у мене з'явилась депресія і я навіть хотів покінчити з життям(це було слабке неясне бажання але все ж було). Та ще й сильно захворіла бабуся.Це заставило мене думати про життя, смерть,релігію,добро і зло,рай і пекло.Але ті тижні пройшли і я ожив.Не знаю(або не пам'ятаю) чим це було спричинено але духовна смерть була переможена.

[@lysyikhvist290]

Джордж - це ім'я залишиться в моєму серці.

[@sashapaliukh7689]

Завдяки заболотній в 14 років приходиться жити в чужій країні, пересварився зі всіма друзями, навіть тут в Канаді. В мене тато і мама дома в Хмельницькому, здається що безпечно, але після 10 жовтня всі побачили, що знову по всій країні небезпека однакова, тут з сестрою, не знаю як їй допомогти, якби міг працювати, то пішов би, а так... Весь час здається, що я сиджу на її шиї, перестав ходити на гуртки, до війни вчив японську, тепер від того всього нічого не залишилось. І мені здається, що навіть після перемоги прогалину не закрити

[@sapriniti]

Мусите спокійно поміркувати, що саме можете зробити. Найліпше буде скласти детальний план дій. Ні, навіть не так, а такий детальний план, щоб там до кожного підпункту було ще по тридцять підпунктів. І не пишіть "хочу зробити отак", а шукайте інформацію про ВСЕ БЕЗ ВИНЯТКУ. Що маєте зробити, щоб досягнути цього, цього й цього? Що Вам вадить, а що допомагає? На чому знаєтеся? Що готові вивчити, чого прагнете навчитися? (Наприклад: "маю вивчити французьку мову", "можу навчитися ремонтувати дивани"). А коли все випишете, то прочитайте, повиправляйте, поміркуйте. Оберіть шлях - і гайда! Ще одна важлива річ: обов'язково робіть щось, що вважаєте корисним. Людей пригнічує і дратує невідомість. Дам свій приклад. Колишній витягнув мене до Польщі, а потім фактично покинув на самоті в доброзичливій, але чужій країні. Повернутися додому я тоді фізично не мала змоги, а з того помешкання, де жила у Варшаві, мене випихали. (Там керувала одна краля, котра вважає, що світ їй щось винен і що українці-біженці відволікають увагу від білорусів. Ага, трясця, відволікають...) Отож ситуація: грошей мало, житла ще менше, а колишній радить не економити, а купити ноута й заробляти через інтернет казна-як. Ну, він комп'ютерник, людина намахана, його можна зрозуміти, проте до чого тут я? Одне слово, змусила себе на трохи часу виповзти зі стану за крок до нервового зриву й піти до Українського дому у Варшаві. Впродовж години чекала, аж доки мені знайшли житло у Вроцлаві. До речі, так навіть ліпше, бо шукала в тій Варшаві хоч якусь роботу цілий місяць - і не знайшла: ніхто крутих перекладачів не потребує! Купа народу приїхала без знання мови, а перекладу їм не треба! Гаразд. Плюнула на все й махнула до Вроцлава. Приїхала якраз так, що опинилася тут на католицький Великдень, отож чуваки, у котрих жила, поїхали на ті дні додому (тут чимало народу так живе, їздять туди-сюди за одну-дві години від і до Вроцлава). Й ось я сиджу сама в чотирьох стінах, ридаю й пишу план. Свої можливості знаю непогано, тож вирішила спробувати піти до котроїсь школи, де є наші діти, як міжкультурна асистентка. Думала і про волонтерство, проте мушу за щось жити. Тож нині викручуюся з непоганою школою і планую свої витрати. Кімнату знімаю. Тут я живу сама, тож мусила навчитися, як міняти лампочки, як правильно купувати їжу, як викликати сантехніка, як міняти сидіння на туалеті, як правильно вмикати душ... І тощо, тощо, тощо. Колишній, скотина, ще й намагався мене за самостійність хвалити, тож застерегла, що ще одна така заувага - і я його прокляну. Тепер зверніть увагу на таке: мої вихідні дані - це голова на плечах, знання польської мови (я полоністка й україністка), український паспорт і гроші, які мама майже насильно мені дала. Це все. Проте з цим набором і допомогою добрих людей можна дати собі раду, та й додому я повертатимуся таким самим чином. От і Ви не здавайтеся! Міркуйте, плануйте, шукайте. Й буде Вам успіх!;)))

[@sashapaliukh7689]

@@sapriniti Дякую, надихнули

[@sapriniti]

@@sashapaliukh7689 Успіху Вам!;)))

[@tokach]

Допомагайте з хатніми справами, якщо досі ні

[@user-zl3xj7sd6w]

Коли зрозуміла, що мої батьки - діти

[@irynasydorenko8508]

Коли з 4х років, мене і брата, почала бити і морально знищувати рідна мати. Зараз мені 27, я заміжня і живу в іншому місті, але вона до сих пір контролює мене і навіть вказує що одягати, казати, робити, ітд. Я стараюся не звертати на це уваги і роблю те, що захочу, але це дуже давить і дратує. Нікому не побажаю токсичних батьків!

[@tokach]

Це не зміниться, якщо ви не будете їй говорити що саме вам неприємно кожного разу коли лунають поради або токсичні коментарі, спершу буде важко, а потім легко 🙏🏻

[@irynasydorenko8508]

@@tokach І чому ви вирішили, що я з нею не говорила?😄 Я намагаюся до неї достукатися з підліткового віку - тщетно.

[@tokach]

Ще все попереду, вода камінь точить

[@maksimiliano7779]

@@irynasydorenko8508 Заблокуйте людину і стане легше жити буде

[@kulibabenko]

Коли по Гостомелю прилетіли перші ракети 24.02.22

[@user-ws7hf9vp9n]

Давайте щось позитивне, бо терміново потрібна доза оптимізму.

[@blackmandarynka2773]

Коли почула історію про те, як вмерла моя прабабуся. Я думала і досі неспокійна, що це через мене. Вона була старенькою і навряд чи дожила до сьогоднішніх днів. Але я досі думаю про те, що якби я тоді б не була, вона б не вперлася піти за шоколадкою і її б не загризли собаки.. Я хоч і не знала тебе але надіюсь, що тобі добре на небесах, бабусе. Відредаговано: Мені було заледве пів року. Шоколадки я б навіть не пробувала.

[@tokach]

Вашої половини в цьому нема а ні на йоту.

[@xxopek]

не перестав) іграшки тіко стали дорожче)

[@user-ye8ox1sn1e]

Після 24 лютого я дуже підріс

[@great_filter]

в 17 років я хворіла, одного разу я прокинулася після обмарку на підлозі в власній блюваоті, я викликати собі швидку. І поки їхала швидка, а я витирала власну блювоту, маючи температуру під 40, прийшло розуміння, що лише я сама можу попіклуватися про себе.

[@yelyzavetaukrainian2919]

Коли побачила як в Києві на площі б'ють мирних студентів і що ти ніколи не будеш в безпеці, поки маєш власну думку. В ті часи також вперше зрозуміла як працює промивка мозгів дітей вчителями, бо вони почали кожний день говорити що Майдан це погано, ми повинні поважати яника і тп. Мені пощастило, що більшість класу були адекватними дітьми і ми просто забивали на їх настанови та підтримували революцію як могли діти на той час: соц мережі (вк, твітер).

[@Marcela-tt9yi]

Коли мій дід з сокирою погрожував зарубати бабусю👍

[@mykos21]

Жесть... Нагадало, як мій батько встромив ножа в бетонну стіну, коли раптом розлютився на маму. Невдовзі батьки розлучилися і ми лишились з мамою. Хоч минуло 35 років, а ми досі користуємось цим гнутим кухонним ножем (якось забулось, чому він отримав невиправний вигін). Сумно, що деякі речі трапляються із близькими людьми ((

[@djessikakisa]

​@@mykos21 у мене старший брат у п'яному стані намагався задушити матір Але мати все ще з ним сюсюкається час від часу (а він живе у неї на шиї у свої 30), хоча каже, що робить усе, щоб він з'їхав Сама я вже півроку не живу з ними, з батьками іноді розмовляю по телефону, але як добре жити у тиші, коли квартира не тхне перегаром, дешевими цигарками, та блювотинням, а поряд людина, котру ти любиш, а не люди, котрих ти ненавидиш усією душею (і я не про батьків, їх я люблю) Як мало потрібно для щастя

[@shidzenden9723]

Капець… Все ж таки людство то є велике зло на нашій планеті 😢

[@mykos21]

Певною мірою, так. Але людство - це не тільки найогидніше зло, але й найпрекрасніше добро. Ми - різні, відносно різних явищ. Людина - це про величезний діапазон можливостей прояву "най-".

[@shidzenden9723]

@@mykos21 Дуже філософська відповідь 😄

[@mykos21]

@@shidzenden9723 Най буде філософська, головне, - що це правда 😁

[@MrSkiffxp]

Війна. В 41 рік

[@misterber5651]

Після прогулянки з собакою 25 лютого 2022, через 5 хв почали стр¡ляти гради, біля нас прилетіло, потім всю ніч стр¡Ляли , а ми ночували 2 дні в підвалі...

[@Odi_Hominem]

Людині з останньої історії бажаю психічного здоров'я.

[@Odi_Hominem]

Історія с Джорджем: матір нереально йо..та. 🤦

[@navedlock]

дійсно реальна алкоголічка - дуже хотіла щоб її дитина якнайшвидше подорослішала, але на п'яну голову змогла додуматися тільки до вбивства того, кого дитина називала по імені, але не її напевно що мамою!

[@nerdstuff4497]

коли життя перетворилося на боротьбу. за існування, за здоровий глузд, за те, щоб не померти у віці двадцяти років під парканом або поїздом. почалось десь в 10. найбільш іронічне тут ще й те, що мій мозок стирає усі негативні спогади і якщо я не наткнусь на триггер то нічого не згадаю. я не пам'ятаю половину свого життя. але пер аспера ад астра, що ж поробиш.

[@yanacherkashchenko1744]

Ви робите дуже якісні відео ♥️ дякую за вашу роботу ♥️

[@obbz989]

Ура українська 🇺🇦👏👏👏

[@maffkaaidk]

після точного влучання в дім поряд з нашим.

[@mr.kiruha745]

В перший раз коли я у подробицях дізнався як люди займаються.. цим.. а по друге коли моя подруга з інтернету хотіла покiнчiти з собою... це хоч було жахливо, але я тепер більше ціную життя людей і це значно вплинуло на мій характер, я вже не така тyпa дитина.

[@user-sd7vp1fu9p]

Зайшла у коментарі, щоб впевнитися, що не мені одній історія з Джоржем здалася просто найгіршою і найбільш позбавленою сенсу жорстокістю з останнього, що я чула. І навіщо я прослухала це перед сном?😢

[@yan_omp]

Дякую, після цих історій я набагато менш критично сприйматиму своє дитинство 😬 Для себе ж відправною точкою в доросле життя вважаю момент, коли в 13 років свідомо відмовився від статевого акту зі своєю одноліткою, вирішивши, що я ще занадто молодий для цього, та є речі більш нагальні, одягнувся та пішов додому робити уроки 🤓

[@user-zz4pw6ws1r]

Мене змінила війна…

[@user-sy8mm8ti4v]

Гарний голос❤

[@16hi]

Шкода дівчина з Джорджем. Як така мати може існувати, це скільки треба було зробити антигуманих дій (телят їсти то нормально, не нормально кидати серце в дитину)

[@marydark3379]

я ридаю через історію з Джорджем

[@iamhokage8836]

історія з Джорджем... яка ж... хвора мати.

[@CircleViolence]

Війна дуже вплинула

[@non_binary_deus]

Я не впевнений чи було в мене дитинство взагалі... Максимум років до 5-6 і то з перебоями... Ті частинки дитинства були лише з бабусею, але потім вона зовсім спилась, інсульт і повільно вмирала в общазі, де ми жили, на моєму ліжку... Батьки сектанти, які ніколи не любили мене і знущались все життя, секта ця, брати і сестра, які мене не поважали, булінг в школі... Короче зараз мені 27, але я досі не можу впоратися, я не бачу сенсу жити, я втомився намагатися щось змінити,ьо без нормальної освіти, яку мені заборонили батьки через секту, через купу загонів і соціофобію, я тупо без поняття як вилізти з цього пекла існування і чи є сенс... Лише кохана людина мене тримає і котики , і то часто це як тягар, ніби лишні зобов'язання, через які ти не можеш просто так піти... А зараз ще й повномасштабна війна, а ми ще після ковіду не оговтались... Та й таке... Люди, будь ласка, кажіть знайомим дітям, яких батьки насильно водять в секти чи релігії, що вони круті і все зможуть, що вони не винні і що вони мають право на свою думку і свій вибір...

[@user-hb8ky1ed6q]

5:13 я як християнин, можу сказати, що так і є, Ісус помер через твої гріхи, але сказавши так чоловік міг сильно ранити дитину

[@romanomarov66]

жестяк

[@Limewaxml]

мені 26 років, а подорослішати мене змусила тільки війна...

[@sirius49]

Після смерті бабусі, після того все пішло через одне місце

[@akiisandra]

я перестала бути дитиною, коли війна зачепила мене.

[@pespatron.uknnet]

хоч я застав дві війни (ато+поаномасштабна), друга сильно змінила мою думку та погляди на життя, :\

[@bonik_tv_lg399]

Я перестану буди дитиною коли Я поховаю своїх батьків по старості і вони будуть знати що я сильний аби жити надалі самотужки .

[@bochirok]

Війна

[@yuliasereda5671]

Остання історія і історія про Джорджа це тупо жах.так прикро,що люди страждають 😢

[@user-ne6tq6vu8y]

8 років тому,коли почалась війна... Але насправді ні.Я тоді був занадто малий,щоб зрозуміти,що відбуваєтьья.Я просто знав,що москалі захопили Крим і всю історію з нами воювали.Мене зробила дорослішим економічна ситуація після початку війни.Оскільки грошей не було багато,я,як дитина,шукав перспективи на майбутнє.Мене зацікавила релігія,політика,географія,історія,я багато думав про зміни клімату,ідеології,психологію людей. І як 12-річний підліток,можу сказати,що я перестав бути наївною дитиною в 8-9років. Не хочу хвалитись,але я розвинув в собі логічне мислення і вміння аналізувати інформацію.

[@pespatron.uknnet]

хоч я і старше на чотири роки, але історія така сама. тільки я ще під окупацією був дев'ять років назад, декілька місяців (Слов'янськ)

[@dariahetsman7709]

Коли батьки розлучалися. Батько поливав лайном маму, мене, називав шльондрами, погрожував викрасти мене, щоб мене не ростили такі суки, як мама та бабуся, аби я не виросла такою. Він казав, що мама кинула нас із ним (при тому що мене вона одразу забрала від нього і я жила з нею). При цьому мама доводила мені, що він все-одно любить мене, хоч і його любов зрозуміла одному йому, бабусі захищали своїх дітей і поливали брудом протилежного, на додачу мені заборонялось опиратися страшному психологоічному тиску і дуже жорстоким маніпуляціям від батька, аби не розсердити його. Додайте до цього страшне цькування в школі і від однолітків і від вчителів. Скільки разів мені хотілося кинутися під машину по дорозі додому, чи щоб мене вбили, не пам'ятаю вже і сама. Як я це пережила тоді, диву даюсь

[@lorazabolotna19]

Остання історія. Мати була хвора, і вважаю не правільним ображатися на неї через це.

[@alexber8177]

Мати (в періоди прояснення) не могла не розуміти що хвора і в який жах перетворила життя дітей. І продовжувала це жахіття осознано

[@voldemar3837]

Ті моменти , коли ти швидко подорослішав багато ситуацій різних, а потім в 20-22 навпаки , й таке буває. Реальність жорстока сучка.

[@user-xo9yb6jt4z]

Навіть не знаю напевне після того як мій батько не прийшов на шкільну виставу де я грав , хоча він знав про це. Ще напевне через смерть бабусі, та смерть дідуся. Або через булінг однокласників протягом 5 років. Але останнє це напевне те що я дізнався що дівчина з якою я почав зустрічатися на вечірці переспала з іншим, це зруйнувало мене з середини остаточно.

[@Sharken511]

24.02.2022

[@TopTrandLife]

Капец

[@nataliiakulikovska5227]

Коли померли мої батьки

[@a.1ins]

Ну по-перше війна змусила подорослішати, а по-друге, залицяння Маминого друга до мене. Тепер розумію що навіть люди яких ти знаєш з дитинства можуть виявитися покидьками..

[@user-ym4rh6ps5d]

коли побачила як мій батько вдарив мою старшу сесту

[@polina1745]

Трясця

[@DemianBond]

Мама с коровьим сердцем, кошмар.

[@kirillshapran2018]

Канал, чтоб разгонять депресс и хайпить на этом(

[@user-re8ep6vr5z]

Ніколи😁