Рет қаралды 167
Давно колись
Була собі мати,
Був і батько, та не стало;
Осталась вдовою,
Та й не молодою,
І з волами,
І з возами,
Й малою дочкою.
Росла дочка Мар’яна,
А виросла, як панна, -
Кароока
І висока,
Хоч за пана гетьмана.
Стала мати гадати
Та за пана єднати.
А Мар’яна
Не до пана
Виходила гуляти,
Не до пана старого,
Усатого, товстого,
А з Петрусем
В гаю, в лузі
Щовечора святого
Розмовляла,
Жартувала,
Обнімала, мліла...
А іноді усміхалась,
Плакала, німіла...
«Чого ж плачеш, моє серце?» -
Петро запитає;
Вона гляне, усміхнеться:
«І сама не знаю...»
«Може, думаєш, покину?
Ні, моя рибчино,
Буду ходить, буду любить,
Поки не загину!..»
#українськіВірші #поезія #Шевченко #TarasShevchenko
#ТарасШевченко #shevchenko
#ШевченкоМарянаЧерниця #МарянаЧерниця
#ШевченкоДавноКолисьБулаСобіМати #ДавноКолисьБулаСобіМати
#КазковаУкраїна
• "Мар’яна черниця" (нез...
• Тарас Шевченко - найкраще