Фотограф на війні, бачити невидиме | Глядєлов, Єрмоленко

Фотограф на війні: бачити те, що інші не бачать чи не хотять бачити. Буча, Бородянка, Макарів, Ірпінь, Гостомель, Чернігів, Київ. Історії про війну, взаємодопомогу, страждання, дерева, міста й села, речі, душі людей. Український фотограф Олександр Глядєлов та український філософ Володимир Єрмоленко.
Підтримати нас можна тут: patreon.com/kultpodcast
Усі донати йдуть на закупівлю машин для ЗСУ.
Зміст:
1:03 - хто такий Олександр Глядєлов
1:40 - Глядєлов як фотограф невидимого
2:45 - серед усіх людей, які фізично бачать, 75% НЕ бачать насправді
3:50 - як фотографує Глядєлов
4:45 - камера як частина тіла
5:33 - чому Глядєлов робить чорно-білі фото?
6:55 - чи пам’ятає фотограф кожну зі своїх світлин?
7:40 - що змінилося після 24 лютого?
8:40 - Буча
10:03 - розстріляні цивільні автівки. Душі людей
11:30 - неможливо змиритися з тим, що росіяни зробили
14:15 - про дерева як свідків війни. Дерево в Бородянці
15:20 - розстріляні, обезголовлені і потрощені дерева як символ великої війни
18:12 - про біофілію і відчуття єдності з життям
19:00 - про бичків і биту російську техніку біля Великої Димерки
20:15 - «російські солдати - не орки. Орки - воїни. А це гівно»
20:49 - що українці відчувають до росіян?
21:40 - чим особлива ця війна?
22:33 - Гостомель
23:28 - російська ракета на Куренівці. Про повторення жахіть війні. Про паралелі з Другою світовою
25:03 - це не сталося сьогодні. Це повторення злочинів минулого. Це коло, яке ми маємо розірвати
25:20 - про руйнування культурних пам’яток, які пережили Другу світову і сталінізм
25:57 - Київ і Чернігів: руйнували монголи, німці, а потім росіяни
26:10 - що найболючіше на війні?
27:30 - смерті людей не стають для нас статистикою
28:15 - стоїм, їбашим
28:35 - чи можлива краса на війні?
31:10 - «Один за іншим приїжджали бусики, з них діставали ящики, там були тіла»
33:16 - Чернігів, місто-фортеця
35:13 - Ірпінь, переправа.
36:19 - про можливі розлами в суспільстві.
38:15 - про презирство до ворога
40:15 - Ірпінь. «я чекаю на свою жінку. Я нікуди не піду»
41:50 - як говорити про цю війну з людьми, які не з України
45:40 - «Ти розумієш, що близькі ще не знають, що їхнього сина, брата, чоловіка нема»
46:15 - автівки, розчавлені російськими танками
48:00 - "фотографія - це моя мова"
50:20 - "це ж соняшники, це ван Гог, це життя. А тут діти і смерть"
50:47 - "Українці дали мені можливість відчути те, на що я вже втратив надію"
53:00 - такі рани не заживають
54:25 - це найбільш важливі події на цій планеті
55:35 - Харків, Гамлет, "Час чує нас"
56:15 - наша країна - немов немовля
57:05 - адекватних росіян - катастрофічна меншість
01:00:05 - я мріяв походити з Максом Левіним по горах взимку. Але Макса нема..
01:00:24 - Україна - це назавжди
01:00:42 - Єрмоленко грає гімн

[@kseniiapanchenko2784]

дяк

[@constantinsigov2970]

Дуже дякую! Сильно. Така розмова реально допомагає бачити те, що інші не бачать

[@victormagomet1189]

Дякую

[@p_ruslan_g]

А де можна подивитись роботи фотографа?

[@utakilter111]

Велике прохання (бо НЕ ВСІ ЖИВУТЬ у КИЄВІ): показати фоторграфії виставки!

[@DmytroDziuba]

Дуже дякую! Олександр один із моїх улюблених фотографів!! Просто геніальний і просто слухаєш з задоволенням! І формат мені подобається, бо подкасти слухати важко, постійно літаю думками)

[@utakilter111]

Маю відповідь: бо візуальне мистецтво здатне висловити БІЛЬШЕ аніж текст!

[@valentynlandar8886]

Як можна так себе любити, щоби не дозволити (підказати/наказати..) операторру опісля перших акордів, перевести камеру на фотографії Олександра?))((( - п.с.. наступного разу бажанно запрошувати не тільки професійних філософів й фотографів, а й режисера не забути...

[@joharSen]

Звук жах, проте, вже традиційно

[@ColderfromBonet]

Бонусний гімн наприкінці дуже. Пепеслухала кілька разів..

[@ОксанаТарасенко-ж1ы]

Дякую за цікавого гостя.