Чи існує Лівий берег? || Черчилль: невідомі сторінки життя

ранком у вихідні черчилль гуляв набережною темзи. він мляво й голосно човгав калошами по новій бруківці, дратуючи собак і невротичних лондонців. з лівої кишені його спортивних штанів самовпевнено визирала коньячна плящина, в яку місіс гадсон завбачливо налила віскі.
вінстон сів на одну з небагатьох вільних лавиць, поправив циліндра й закинув одну ногу на іншу. діставши плящину, він зробив смачний ковток, глибоко затягнувся сигарою й смачно плюнув у річку. від місця падіння плювка колами розбіглися хвилі.
пускаючи густі кубла диму, вінстон дивився на лівий берег темзи. він ніколи там не був.
"чи живуть там люди? - думав черчилль. - а якщо живуть, то які? чи схожі на нас? чи є в них електрика, трамваї, магазини? якою мовою вони говорять, що їдять, як одягаються?"
інший берег темзи був укритий густою мрякою, нічого розгледіти там було не можна. так було завжди, скільки вінстон себе пам'ятав.
"а раптом ніякого лівого берега не існує?"
подумавши про це, черчилль зробив ще кілька ковтків з плящини, заплющив утомлені очі й задрімав.
раптом десь удалині залунала прекрасна музика, мряка над темзою розчинилася і на обрії з'явилася веселка. під веселкою, на іншому березі темзи, виднілися дахи будинків. на дахах стояли хори мешканців лівого берега й прекрасними голосами співали пісню: "гір комс зе сан, ду-ду-ду-ду!", а несміливе ранкове сонечко підсвічувало їхні натхненні обличчя.
але черчилль цього не бачив і не чув. він спав міцним світанковим сном, не випускаючи з руки сигару, яка спокійно тліла між його середнім і вказівним пальцями. на ніс йому сіла ранкова лондонська муха.
- за()бала, - фуркнувши носом, пробурчав крізь сон черчилль