Рет қаралды 5,304
/ chervonyi
Історія справжньої віри: Великдень у ГУЛАГу
Чи відзначали релігійні свята у в’язницях і таборах? У численних спогадах політв’язнів і каторжан можна знайти чимало згадок про святкування Різдва і Великодня, про звершення літургії в переповненій тюремній камері, в арештантському вагоні, в лісі, чи ще деінде попри заборони і загрози суворого покарання.
З середини 1950-х рр. переведені з таборів на поселення в'язні мали можливість відзначати Великдень та інші свята.
Звісно, все залежало й від загальнополітичного «клімату» в країні. Є свідчення, що в 20-х роках ХХ століття у тюрмах можна було ще причаститися, а вже в 30-х про таке годі було й думати. Ба більше: змінилась «якість» самих ув’язнених - їхній культурний і освітній рівень. Минуло якихось десять агресивно «безбожницьких» років і вже мало хто знав напам’ять навіть і головні молитви літургії. Для переважної більшості релігія перестала бути чимось важливим і потрібним, але декому вона суттєво допомагала жити, вірніше, як пише Варлам Шаламов «…чіплятися за життя, яке так наполегливо і затято у нас відбирали». На зоні необхідно було в щось вірити, аби не збожеволіти, не накласти на себе руки, або просто не «задуматися і поплисти», як казали блатні, тобто, не померти від безнадії та смутку… Пом’якшення табірного режиму відбулося лише після потужних повстань, що прокотилися таборами ГУЛАГу після смерті Сталіна.
Киянин Лев Копелєв - літературознавець, критик і дисидент, арештований у 1945 році, у книзі мемуарів «Хранить вечно» згадує, як він, атеїст, став свідком таємного святкування Великодня 1946 року в Унженському виправно-трудовому таборі: «Койки сдвинуты к стенам. В углу тумбочка, застланная цветным домашним покрывалом. На ней икона и несколько самодельных свечей. Батюшка с жестяным крестом в облачении, составленном из чистых простынь, кадил душистой смолкой. …В небольшой комнате полутемно, мерцают тоненькие свечки. Батюшка служит тихим, глуховатым, подрагивающим стариковским голосом. Несколько женщин в белых платочках запевают тоже негромко, но истово светлыми голосами. Хор подхватывает дружно, хотя все стараются, чтоб негромко… Мы здесь едва знаем или вовсе не знаем друг друга. Иных и не узнать в сумраке. Наверное, не только мы с Сергеем неверующие. Но поем все согласно: Христос воскресе из мертвых…».
А це спогади про табірний Великдень 1954 року українки Стефанії Чабан-Гаваль. Її було арештовано в 1944 році за участь в УПА. Вісімнадцятирічною дівчиною вона потрапила до сталінських таборів, згодом була активною учасницею Норильського повстання 1953 року.
Жінки 6-ї зони НорЛагу - учасниці повстання, 1954 р.
«Наближається Великдень. За кілька днів до цього свята весь барак (2 секції) не споживали вечірньої пайки хліба… В суботу великодну з каші робили «торти». З хліба також придумали «паски». Крашанки, зроблені з глини, вифарбували фарбою, якою пишуть лозунги. Принесли зелених гілок, хто чим мав понакривали столи. Всю ту «красоту» розставили на столах, уквітчали зеленню гілок, і став справді святковий настрій у всіх… Прийшов Великдень. Усі одягнені в те, хто що мав ще з дому, але всі в чистому. В бараці прибрано. Збираються до Богослуження». А ще Стефанія зауважує, що «Всі роки до 1953 р. цей контингент (так нас там називали) дотримувався своїх батьківських традицій, строго заборонених табірним режимом, переслідуваних з покараннями БУРом, штрафними пайками, а все одно ті вперті «бандерівки» свого не забували навіть у найлютіших умовах…» У таборах не рідкістю були спільні святкування Великодня, коли українці «кооперувалися» з литовцями, поляками, але це стало можливим лише після 1953 року.
Православний богослов і філософ Сергій Фудель, багаторічний в’язень сталінських таборів, у спогадах пише, що якось однієї холодної табірної весни напередодні Великодня, серед боліт і тайги, в хвилину важкого туску, що стискав його серце, інший в’язень-доходяга, священник, сказав йому наступне: «Знаєш, колись настануть такі часи, що крім імені Господнього в людей взагалі нічого не буде. Але навіть і цього буде достатньо для спасіння…»
Повністю матеріал про святкування Великодня під час радянської влади можа прочитати за посиланням:
Від Леніна до Хрущова: Великдень «під совітами» - очима свідків епохи
www.ukrinform.ua/rubric-socie...
Червоний (2017)
Режисер: Заза Буадзе
Автор сценарію: Андрії Кокотюха
Оператор: Олександр Земляний
Композитор: Франко Еко
Художники: Юрій Ларіонов, Ольга Светлична
Монтаж: Віктор Маляренко
У головних ролях: Микола Береза, Олег Шульга, Олександр Мавріц, Любов Тищенко, Ігор Колтовський, Олег Стефан, Володимир Шпудейко
• "Червоний" - другий оф...
Попередній фільм: «Червоний. Без лінії фронту» (2020)
Бук-трейлер кінороману Андрія Кокотюхи "Червоний. Без лінії фронту": • Бук-трейлер кінороману...
Детальніше тут:
uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%...)