Августин Волошин - президент Карпатської України | Велич Особистості | серпень '17

або Причина упадка народа нашого - схиляння перед чужим.
Августи́н Іва́нович Воло́шин (17 березня 1874 - 19 липня 1945) - український політичний, культурний, релігійний діяч, греко-католицький священик Мукачівської єпархії, 1938 прем'єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 став президентом Карпатської України, Герой України (посмертно).
26 жовтня 1938, після того як празька влада заарештувала прем'єр-міністра Андрія Бродія, оголосивши його угорським шпигуном, і розпустила уряд, Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України, а 15 березня 1939 став президентом цієї держави.
Під час окупації краю Угорщиною емігрував разом з урядом за кордон і поселився в Празі, де працював в Українському вільному університеті професором педагогіки, деканом, ректором.
У травні 1945 р. заарештований радянськими спецслужбами СМЕРШ. Помер у московській Бутирській в'язниці (Лєфортово - надпис на надгробку Президента А. Волошина) 19 липня 1945 року, за офіційною версією - від паралічу серця.
15 березня 2002 року Президент України Леонід Кучма підписав указ про надання Авґустину Волошинові посмертно звання «Герой України» з врученням ордену Держави.

[@mmb6624]

Як завжди, дуже пізнавально і цікаво

[@azot77j]

Дякую

[@user-qo5uv5jc8i]

А якими приказами часу можна характеризувати прецеденти в результаті яких західні землі України залишилися на довгі століття за межами Великої України? Так у свій час страта Ігоревичів Чернігівських галицькими боярами, а згодом отруєння останнього управителя землі Руської Юрія-Болеслава 2 знову ж таки галицькою боярською знаттю, яка наввипередки бігла приймати католицизм, призвела до втрати незалежності України в цілому на довгі часи. Як написав один дослідник "війська руських правителів були значні, однак здобутки угорців у тривалих переговорах із місцевою боярською-олігархією не дозволили українським королям усунути угорців із західних земель України", а, як слід згодом і поляків. Ой, як ці строки перекликаються з сьогоденням України. Знову "карта поляка", знову громадянство неспокійних хитрих сусідів. Після 1991 року не відбулося розяничариння українського суспільства, ментальний рак нав`язаний сусідами-агресорами не виліковується і, як слід знову втрата територій. Чому постійно по колу? Чому знову, як і колись, з`являються Захарченки і Клічки сучасні Володислави Кормильчичі, які хочуть тримати "весь наряд" у прибуткових територіях. І, як казав Грушевський "згадані вище "беззаконники од племени смердья" одержали від боярської олігархії град". Чому знову з`явилися сектантські течії на чолі з Чернівецькими, які, як і колись католицизм, відривають людей від віри дідів їхніх. І, як слідство, відбувається втрата протошару етнічної культури українського народу, а, як сказав Платон, фундаментом держави є культура. Вже зараз у сучасній Україні майже не зустрінеш носіїв імен "руського" гатунку. Де вони Держикраї, Яволоди, Івори, Доброслави, Милобоги, звідкілля це сучасне іудо-християнське навіювання? Де та форма примусу до освіти і самоповаги? Починати потрібно з себе. Зрозумійте капустяна пальма росте в Бразилії, а не в Ужгороді чи Ізюмі. В кінці кінцем , чому доля України більше турбує США чим самих українців. Не вже все через виноградники ВЛУЧНО надані монархами сусідніх країн? Чому інші народи сильні, бо мають естафету поколінь не тільки в географічній номенклатурі, а й у іменах своїх нащадків. Порівняйте: Длге Клчово, Мала Трня, Трнава-прі-Лаборці, Влки, Рімавска Сеч, Сврбіце, Стретава та Абрам, Іудея Тіміш, Соломон, Мойсей, без коментарів, просто знайдіть на мапі. Потрібно подякувати нашим пращурам за світи, які вони нам залишили, а дяка в пам`яті нашій, а не в адаптуванні до чергового окупанта чи олігарха невідомого походження на угоду йому. Гаслом українського народу повинні бути слова: одна віра, одна мова, одне громадянство та слов`янська спадщина.