Читання мовчки 6 клас

👀Ваші дії:
1. Прочитайте текст до звукового сигналу 📢, що почуєте у відео.
2. Почули сигнал 📢 - тисніть на паузу ⏸.
3. Запам'ятайте або запишіть останні три слова, які прочитали до сигналу.
4. Ці слова надішлете вчителю ✉︎, а він знає, що з ними робити)
5. Уважно дочитайте текст 👀.
6. Виконайте тестові завдання за покликанням forms.gle/A6HfBsbhvpoexzo87
ТЕКСТ ДЛЯ ЧИТАННЯ МОВЧКИ
Метро під свинарником
- От знайдибіда, авантюрист шмаркатий! Ванькоо-о! Вилазь зараз же! Бо такого втру маку - тиждень чухатимешся! Вилазь, чуєш!
Ми лежимо в густих бур’янах за клунею, уткнувшись у землю носами, й не дихаємо.
- Вилазь, убоїще, бо гірше буде! Ти ж мене знаєш!
- Знаю, знаю, - ледь чутно зітхає, мій друг і нарешті наважується подати голос.
- Діду! - жалібно озивається він.
- Давай-давай!
- Діду, - ще жалібніше повторює мій друг, - ви одійдіть за хату, ми виліземо. Бо ж ви битиметесь.
- Вони ще мені умови ставлять, вишкварки! Ану вилазьте!
- Та ми ж не хотіли. Ми ж хотіли метро. Таке, як у Києві.
- Я вам дам метра! Я вам такого метра дам, що…
-Ми ж не знали. Ми зараз усе закидаємо - нічого й видно не буде. Одійдіть, діду.
Довго ще тривають переговори. Нарешті дід востаннє лайнувся, закашлявся, плюнув і почовгав за хату.
Ми вилазимо з бур’янів.
Біля свинарника нас зустрічає гундосим рохканням п’ятипудова льоха Манюня, противна й плямиста, як географічна карта.
У-у, скотиняка! Щоб ти…
Це через неї ми вскочили в халепу.
У нас була прекрасна, благородна ідея - провести під свинарником метро. Це мало бути сюрпризом. Перша лінія метро у - Васюківці! Станція “Клуня” - станція “Крива груша”. Три копійки в один кінець. Родичі - безплатно. З учительки арифметики - п’ять копійок.
Ми вже підкопалися майже до половини свинарника, і раптом - непередбачена катастрофа! - клята льоха Манюня провалилася в наше метро. Провалитися вона зуміла, а от вилізти-дзуськи! І зняла такий вереск, що причовгав дід. Ну і…
Гірко зітхаючи, ми засипаємо метро. Раз у раз злодійкувато озираємося - чи не заскочить нас зненацька дід, щоб нам’яти вуха. Хоч і обіцяв він, що не чіпатиме, поки не кінчимо, але хто його зна…’ Ви б почули, як він лаявся, коли витягав льоху! Ох і лаявся! І де він отих слів набрався?
Проте діда не видно. І поки ми працюємо (а справа це довга й нудна), я вас познайомлю з моїм другом.
Ви, звичайно, знаєте, що є такий острів - Ява. В Індійському океані. Ото, що Ява, Суматра, Борнео, Целебес, - Великі Зондські.
Ну, так Ява - це не острів.
Ява - це мій найкращий друзяка і напарник. Ява Рень.
Мабуть, вам дивно, що то за ім’я таке - Ява? То він сам себе так назвав, коли йому лише років півтора було. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: “Я - Ваня”, а вийшло “Ява”, чи то “Іван” у нього так прозвучало (бо насправді його Іваном звати), але причепилось оте “Ява” до нього, як реп’ях до собачого хвоста.
У них взагалі вся сім’я інтересна.
Батько на скрипці грає. Корова - Контрибуція називається. А дід (ви уже з ним знайомі) - мисливець завзятий, на полюванні, коли стріляє, ліве око онучею зав’язує. Бо в нього ліве око без правого не примружується. Як ліве примружить - праве саме заплющується. Але ж і б’є дід Варава з тою онучею, ох же ж і б’є!
“Ви, дєдушка, абсолютний чемпіон”, - кажуть.
На честь старого Реня навіть польове озеро, що біля нашого села, люди Реневим назвали.
Мати ж Явина - депутат райради, ланкова кукурудзоводів.
Якось Ява з Яришкою, сестричкою меншою, посварився і при всіх плескачів їй надавав. Так вона, замість того щоб заплакати, раптом як закричить:
- Опозогив! - Вона букву “р” не вимовляє. - Маму-депутата на все село опозогив. Загаза чогтова!
Такого шелесту наробила - Ява не знав, куди й очі подіти. Стояв-стояв, червоний мов рак, а тоді як дав дриза - тільки п’ятами залопотів.
Та то лише раз таке було.