Живий голос Василя Стуса. "Не побиваюсь за минулим..." (кінець 60-х рр.)

[@ЛідіяЛитвин-б2г]

Велич цього поета,Громадянина неосяжна співвітчизниками.❤

[@ОксанаСкрипнюк-с1х]

Прекрасний поете,низький Вам уклін.

[@АленаМихайленко-в6э]

Який глибокий погляд,які очі,що дивляться у саму душу. Мертвечук буде сидіти за всі злочини проти України і українців!!!!

[@agatalive1]

Дуже дякую!💙💛

[@MrMaxlines]

"...Тюрма не доросте до неба. Ще землю їстиме тюрма".

[@ОленаШегеда]

Геніально.

[@vladb2255]

Дякую!

[@andriykhomyak]

Не побиваюсь за минулим, побитим шашіллю зневір. Високі думи промайнули, у потаймиру - водовир стражденних літ. Нехай. Не плачу. Не побиваюсь. Задарма. Усе, чим жив, сьогодні трачу. Все рвуть руками обома. Але ж чи все? Не все. їй-богу. І гріх казать: все чисто рвуть! Навічним радості облогом, обніжком щастя, там, де ймуть малої віри на безвір'ї малої ласки серед зла, квадрат - чотири на чотири - і окрай чорного стола. Якраз навпроти, на ослоні сидить нужденна удова, і на змозолених долонях - солоні сльози, як жорства. І так провадить: зглянься, сину, руками горе розведи, бо як не стане України, тоді не стане і біди. І в щасті нелюдів пощербне її державний меч і гнів. І горе зітреться на мерву. І відбіжить її синів невірних потовч-потороччя. За першим громом - відбіжить. Хто ж їй води подать захоче? Закриє очі хто - скажи? Єси ти сам - з собою врівень, один на сотні поколінь високим гнівом богорівен, хай, може, не ріка, а рінь, важка занадто. Гнів стоустий, молінь столобих ти рука. Ступай - майбутньому назустріч, і най хода твоя легка легкою буде. І не треба жалких жалінь. І - задарма. Тюрма не доросте до неба: ще землю їстиме тюрма.

[@sergiyshemet3624]

Пробирає.

[@Назарчик-е7я]

🇺🇦1️⃣4️⃣🕵️

[@АлтынайМамасалиева-е3с]

Стихи В. Стуса актуальны даже сегодня.К сожалению не всё поняла,не очень хорошо понимаю украинский.