Не взмозі дослухати до кінця. Сльози течуть. А мені вже шостий десяток іде. Згадав маму, який я був не чемний з нею, як інколи сварився і не хотів слухати її. Мені здавалося що якось вона все мене , дорослого чоловіка, принижує своїм відношенням як до дитини. А зараз, коли мами не стало, вже майже третій рік, я розумію як вона мене любила. То була тиха мамина любов. І зараз я плачу, але нічого вже не повернеться. Чому ми, не шануємо те що маємо? Залишилося тільки згадувати мамині руки і очі. Як вони дивилися на мене. Дякую вам за ваші слова і вірші. Дай Боже вам здоров'я !
@user-qq8gi9vn2x5 ай бұрын
Ви великоі Душі людина…. Божого вам захисту. Багато не повернути вже ніколи, та головне усвідомити і розкаятись перед Богом…