Рет қаралды 19,657
Іван ФРАНКО,Б.Лепкий і ін.
Час рікою пливе, як зустрів я тебе,
Як зустрів я тебе, моя пташко,
Довго, довго дививсь, марно очі трудив,
А впізнати тебе було важко.
На зелені луги впали білі сніги,
Де колись ми з тобою ми стрічались,
По дорогах зими йшли закохані ми,
Ясні зорі над нами сіяли.
Як зустрінеш колись, привітай усміхнись,
Усміхнись, як колись усміхалась,
Хоч пройшли вже роки і ми стали батьки,
Але наша любов не пропала.
Ти висока струнка, в тебе руса коса,
В тебе очі сумні, невеселі,
І уста вже не ті, не солодкі такі,
Скажи, хто цілував їх крім мене.
На своєму віку море сліз пролила,
Море суму від горя розлуки,
пролетіли літа і ти стала не та,
Бо попалась нелюбові в руки.
А у тебе є син, а у мене дочка,
Ой як схожі вони між собою,
То давай же ми їх об’єднаєм навік,
Коли ж нам не судилось з тобою.
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Що хтось плаче і хлипає важко,
Не тривожся зовсім, не буди свого сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.
Не вставай, не трудись, не тривож свого сна,
Тільки знай, що тебе хтось кохає.
То не та сирота, що без батька зроста,
Не голодний жебрак, моя зірко.
Це розпука моя, невтишима тоска,
Це любов моя плаче так гірко.
Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,
Коли будуть цвісти верболози.
І востаннє тобі, замість слів про любов,
Посилаю я муки і сльози.
Так прощай же, прощай, не чекай більш весни,
Будь щаслива, весела, як завжди.
Що було - схороню аж у серце на дно…
Не шукай між людьми більше правди.