МІЙ АРХІВ ПЕРШИХ ДНІВ

Відео з перших днів повномасштабного вторгнення.
Мій другий канал
/ @alice.naumova
Пригостити мене віртуальною кавою:
картка ПриватБанк
5363 5420 1134 3226
картка Моно
5375 4141 0042 4331
Мій Інстаграм:
/ alice.mooore
Станьте спонсором цього каналу, щоб отримувати бонуси:
/ @alicenaumova

[@user-qq3dx5ko6f]

слава ЗСУ!!!

[@user-qq3dx5ko6f]

Харків витримає! Лю те Лисичко!

[@mittf100]

Я й не помітила, як минув цілий рік, дуже сумні спогади, я не можу без сліз, тримаймося разом, слава Україні!

[@AliceNaumova]

Так ❤️

[@user-dq4he3kc5o]

😢😢😢💪🇺🇦 Слава ЗСУ

[@justmilkcat6274]

Я пам’ятаю, що не прокинулася від вибухів, а від паніки батьків. Крізь сон чую, як вони вбігають у кімнату до вікон, мама кричить щось типу: «нас бомблять?!» і одразу ж лунає три вибуха один за другим. Я ще пам‘ятаю, що проспала тільки три години тоді і в мене взагалі мізки відключились, тільки істерично сміятися хотілось, бо ніяк повірити не могла в те, що коїться, і дрижала від перезбутку емоцій та адреналіну. А моя родина ще дідуся за чотири місяці до цього похоронила, я його дуже любила. «Вау, життя вирішило мене виїбати по повній»- єдина думка, яку я чітко пам‘ятаю. В нас навіть поряд ніяких бомбосховищ не було, тільки підвал, який не врятував нас б. Пощастило, що моя найліпша подруга буквально за п‘ять мінут пішки від нас жила і в неї андерграунд паркінг був у домівлі. З нею якось легше було. Взагалі ці два тижні, які я пробула на початку війни в Україні відчувались як один день довжиною в місяць. Я протягом ціх двох тижнів не спала майже. І перший раз зоряне небо над Харківом побачила через світломаскування. Пам’ятаю чітко тіки моменти, коли бомбили, чи над нами літала авіація. І ще пам‘ятаю як прилетіло у площу поряд із парком Шевченко. Нам туди машиною сім хвилин їхати, коли ракета впала ми на вулиці були, вирішили прогулятись трошки біля андерграунд паркінгу. Потім пам‘ятаю через декілька хвилин з‘явились новини про це одразу. Нам насправді дуже пощастило, моя родина жива, мої друзі теж і ми змогли виїхати. Мій стан після виїзду з України був найближчим до депресії ніж колись ще у моєму житті. Зараз все пройшло і зі мною добре все, окрім карієсу дуже сильного, бо я ті два тижня зуби взагалі не чистила, і деяких проблем з пам‘яттю невеличких. Зараз намагатимусь, наскільки це взагалі можливо підлітку, заробляти гроші і кидати на благодійності. І це, можливо, один із найщасливіших ісходів для мене зараз, мені реально дуже пощастило. Із записаних спогадів тільки фото, де я дуже щаслива з нервовою посмішкою, бо моя найліпша подруга жива і здорова. І пара фото з холодної гори начебто. Ми тоді ще літом 21 їздили на море і все було цілим, а коли виїжджали від війни від однієї будівлі взагалі тільки чорні стіни напівзруйновані залишились. Уявляю зараз, як набагато гірше багатьом українцям, і знов дрижати починаю. Але я вірю в те, що ми переможемо. Слава Україні!

[@AliceNaumova]

Дякую за вашу історію! Так, ті перші тижні були найстрашніші.

[@Juliana-be9ey]

А ще хотілося б висловити підтримку всім українцям, яким довелося це все пережити 🖤 Дякую, Алісо, що поділилися своїми спогадами. Я вже і забула ту кількість блок-постів, захисних споруд вздовж доріг. І багато чого іншого. Дійсно, як пишуть, пам'ять наче стерлася. Розрізнені шматки особливо яскравих спогадів. Часто, не надто хороших. Але такої єдності з усією країною, як тоді, я не відчувала ніколи раніше

[@user_97_Engineer]

я пам'ятаю ті тривожні дні на фоні сонячної погоди. Жив на околиці чув як працюють "Піони" славетної 43ї бригади. Тривожні новини йшли від Коростеня та Малина і аж до Миколаєва, тобто вздовж всюго кордону та узбережжя. Під Києвом все скінчилось за пару днів. Перед цим деякий час постріли арти почали віддалятись на північ, а потім вибухи були лише від роботи наших саперів. Влітку серед бомжів почали знаходити російських солдат, що не втекли у березні. Дякую за відео.

[@dianashutko2205]

Я теж з Харківа і так я гарно балакаю на Українській мові. Слава Україні!!

[@Sally_face_01]

Героям слава

[@noztozn6315]

Тримайся, сонце ❤️

[@mariatre_model]

О боже, я навіть не знаю чому, але я нічого з цього не пам'ятаю. Я взагалі не пам'ятаю перші пару місяців війни, не знаю, звідки я про неї дізналась, що відбувалось і що ми взагалі робили, таке враження, що я пам'ять втратила. Але завдяки вашому ролику я почала потроху деякі моменти пригадувати, за що вам дуже вдячна! Слава Україні!

[@AliceNaumova]

Я памятаю відсотків 20 з того часу. І лише через те, що знімала ці відео. А так, всі спогади - це бункер, читання новин та картопля фрі. Я її тоді замороженою закупила три пакета і робила кожен день, бо це був найпростіший спосіб приготування.

[@user-qq3dx5ko6f]

💋

[@jylvandan_kanal]

,якесь березня😂. Повністю розумію. Не було тоді дат лише кількість днів від початку повномасштабного вторгнення

[@AliceNaumova]

Той перший місяць ніби в тумані.

[@Tekehiro]

@@AliceNaumova Точніше й не сказати

[@user-qq3dx5ko6f]

7:10 😂😂😂

[@user-nu7dz8wr4f]

Гарнюля! Душа Украины!

[@CapnBlud]

Objectivator detected

[@user-ge6eh3fg2b]

​@@CapnBlud а шо не гарнюля?

[@Sally_face_01]

Я коли прокинулася 24 лютого не повірила що почалася війна я не вірила своїм очам, своїм вухам і я думала що це дуже правдивий сон.

[@Juliana-be9ey]

Коли з чоловіком прокинулись від вибухів, здивування і не розуміння не було. Думка одна на двох: "От і почалося..." Такий розгублений апатичний стан був у мене. Страшні черги до банкоматів, за продуктами і до військомату. Потім місто майже безлюдне, затори на дорогах, пусті полички магазинів, дитина питає що відбувається, чому ми їдемо з дому і коли повернемось назад 💔 Потім родичі під окупацією в різних частинах країни. Але остаточно розділили моє життя на до та після новини про Бучу і Ірпінь. Всі окуповані міста і села, стільки болю 😭 Зараз так страшно це все згадувати. І ще страшніше думати про те, скільки ще має пережити Україна щоб позбутися того сміття, що лізе до нас

[@AliceNaumova]

Пройшов рік, а стільки подій, скільки всього переосмислили наші люди за цей час. Ніби десять років минуло.

[@Juliana-be9ey]

@@AliceNaumova так, дуже дивні відчуття. З однієї сторони, нема усвідомлення що вже рік пройшов, наче це все відбувалося от тільки пару місяців тому. З іншої сторони, відчуття що за цей я стала старшою на багато років.. можу казати за себе, бо не знаю як інші почуваються

[@aphextwinkk]

Навіть не віриться що це почалося більше року тому 😢

[@Juliana-be9ey]

І ще картина засіла в голові, кадри наче не з мого життя.. перші місяці, мороз. Я вихожу з хати, де набилося 15 людей, половина з них виїхали з-під окупації. І прям над нашою хатою вертоліт пролітає. Думки всі з голови вилетіли, тільки думаєш, аби діти вижили

[@AliceNaumova]

Дякую, що поділились

[@licabon_7_7]

Завжди ти як на при кінці відео видрапалась на РОЗБИТУ БАГАТО ПОВЕРХІВКУ ЦЕЖ НЕ БЕЗПЕЧНО!!!!!!! Щей стільки думок що не записати будьте обережні

[@AliceNaumova]

Дякую 🌿 та там багато людей ходили. Я близько не підходила, тримала відстань.

[@eduard631]

Наша рософоьія впала її потрібно підняти