МАТИ ВІДМОВИЛАСЯ ВІД ДОНЬКИ... АЛЕ ТЕ, ЩО СТАЛОСЯ ЧЕРЕЗ 20 РОКІВ, ВРАЗИЛО ВСІХ!

[@olgashevchuk7010]

Дякую за чудову розповідь автору.А щодо того ,що дивуються до неспівпадіння дат і подій, то можливо це реальна ситуація і це зроблено завчасно з метою заховати саму подію від осіб, зазначених в розповіді.

[@ViraRoman]

Дякую...❤❤❤

[@ЛюдмилаБелоконная-э5д]

Дякую за цікаве оповідання

[@vira9430]

Дуже цікаве оповідання і гарне читання ❤! Але, не обовʼязково бути математиком, щоб зрозуміти не стиковку дат!😮 Тут треба було Софії народитися не пізніше 1999 р, щоб до наших днів встигнути на всі події, викладені в оповіданні (25 років). Якби просто бездумно прослухати, то ОК😊

[@ГалинаМарущак-п7ц]

Чомусь засуджують маму що залишила свою дитину, а батькам, що кинули маму і дитину на призволяще то нічо, все нормально бо він ще не готовий стати батьком. Потрібний закон за відповідальність відносно своєї дитини, тоді менше немовлят булоб покинуто.

[@МиляМиляМиля]

Я тоже родила після насильства в 16років дівчинку але забрала її з пологового будинку відавала її всю свою любов і турботу а вона виросла монстром скільки крові з мене попила що я прокляла той день коли її забрала , хоть і лікарі тоді мені пропонували її оставити 😢😢😢

[@АнтонинаБаркова-ш4ж]

😢😢😢

[@rozinadg6788]

Дуже співчуваю, навіть не можу уявити, який це для вас жах. У мене діти прекрасні, хоч і багато в роддомі було подій, і мені казань, ніби мені підмінили дітей, думала я про це, а як виросли - розповіла і дітям, на шо вони радили заспокоїтися і жити собі спокійно. А у житті побачила в них звички і поведінку моєї і мого чоловіка, чудових матерів, найкращі риси інших рідних. Найдорожчі вони, і тепер і внуки, годі й шукати кращих. Молю Бога за їхнє здорове, мирне, радісне, вдале і щасливе життя, з Богом. І за тих, інших, молюся, про яких мені з' казали, що то мої, що ніби я віддала чужим людям, на що я відповіла,- скільки родила, стільки удома маю, ні від кого з дітей не відмовлялася, яких дали, таких взяла, яких Бог дав. А до яких серце рвало, бо перші роди були украй задушливими для дитини, але ні з сього померло не моє дитя, були такі думки, що її дитину віддали мені, вона навіть схожа на неї, але іноді бачу - на мене, на мого чоловіка, хоч схожіть і теї жінки до нас була; а з другою - санітарка сказала, що мою дитину віддали іншій жінці і я побігла, просила дитину відкрити і мені показати, чи то дитина не моя, на що та жінка "чого це я маю свою дитину тобі показувати?" - рви у двері", - молюся все життя і серце болить, бо ця друга жінка стара, родити вже не могла, ще й з виду дуже вредна, бідна та дитина. Але затим я її не могла знайти, а дитина, не знаю чи та, опинилася у хорошого неодруженого хлопця, він ніколи не мав ні дівчини, ні жінки, як так, адже хлопці ж не народжують, а казали що то його дитя. Мене настільки тоді люди заплутали, що я не розуміла що і як діється. А то така дитина появилася вже, ледь підросша, ще в інших людей. Як я молилася, щоб все відкрилося, але так мені нічого про ту дитину не відкрилося, чи то вона моя, чи ні, доживаю віка, не знаю де ті люди ділися, які забрали.. Останнє було, у новинах, що дитина такого прізвища, як той неодружений,- вчилася в коледжі, сталася пожежа, викинулася з вікна, загинула, але може то не та, про яку мені говорила санітарка, Як я не молилася, досі заплутане все. Але ж мені винесли з радістю віддали з роддому, казали що моїх дітей, лише другу запитували роздивитися, чи ж вона моя, а я ж як мала раніше роздивитися, як кормити приносили дуже туго замотану і забороняли розмотувати, а в дитячу палату не попала, як я проривалася, поругали, що входити туди не можна і закрили на замок. Довго, після родів, через ці мені казання то таке, то сяке (ще й один чоловік бігом перестрів і кричав, як я могла віддати чужим людям свою дитину, але ж яку?- обидві я з роддому принесла додому і виховувала їх, і маю. Через все те, у мене довго була напів депресія, на вулиці ходила з понурою головою, кажуть як не жива, навіть ні з ким не здоровалася, нічого не миле, але вдома я раділа своїми дітьми, ними була щаслива. Вони мені: "Мамочко, я тебе дуже-дуже люблю" все життя. Внуків бавила, підросли, а серце так і не заспокоїлося, молюсь й за ту дитину все життя. Все життя добово працювала, щоб виживати, навчати дітей, та так бідною і залишилася, ні можливості пориватися в пошуки, ні понять, як і що робити. Ні прізвищ, ні знань про тих всих людей. І освіту вищу відповідну маю, а не відкрилося, що і як.

[@ЛідіяНастич-с4ж]

Щось роки життя Софії не збігаються з роком народження.

[@rimma4488]

Окинула? Окинути можна оком. А дитину кинула

[@tubistino1]

"напрямок"- це про МЕХПНІНИЙ РУХ, ХОДЬБУ, СТРІЛЯНИНУ тощо!!! Тут - НАПРЯМИ!!!

[@TaisiaSas]

Років п'ятдесяти.

[@ТетянаКарпенко-м3б]

Плакала притискаючи до грудей немовля у гуртожитку?? .... Написала відмову у пологовому будинку.... якась хрінь виходить. Тексти свої перечитуєте,ч штампуєте на потік????

[@ЛарисаТарасенко-у5т]

Цікаво хто автор Мабуть на уроках математики спав Софія народилась в 2003 році а в 23 роки досягла якихось там успіхів Це що погляд в майбутнє 😀

[@ЛюдмилаЗанько-и1д]

Дати не сходяться!

[@nadia_2022]

Крім дат, що не сходяться, зауважила, що Наталя, як виявляється, була з немовлям в гуртожитку. Хіба не в роддомі вона підписала відмову від дитини? Ну і про таку карколомну кар'єру в 20 років😳 навіть непристойно розказувати.

[@ГалинаЧервінська-б5я]

Як в 20 років дівчила вже закінчила виш та зробила кар'єру?..

[@ОленаЦимбал-ш5к]

Автору треба навчитись не тільки гарно вигадувати,а й трішки рахувати,хоч в межах першого класу.