Микола Хвильовий "Я (романтика)"

[@kitgood_]

слушал и играл в доту, пришел в школу, а у нас тест по нему, написал на 10. Спасибо)

[@timohavol8032]

Бгдан Щербатый чел, как зно написал? (Лол, может и самому эту методику юзать😂)

[@Gradus69]

Бгдан Щербатый тоже самое.

[@rockandrainfilm3544]

я Хардлайн прохожу и слушаю(ЗАВИДУЙ)

[@ВікаРоман-л4х]

дуже важка емоційна і напружена проза,

[@andytheodorko9874]

Голос божественний. Він різкий грубий, підходить під тематику, дуже клксно. Прочитано з кращою інтонацію ніж у фільмі, автору дякую

[@jukel2234]

Читає Дмитро Панчук

[@НазарМихайлевський-ю4г]

сильно помагае коли хоч спати

[@kikot_al]

Назар Михайлевський а потім засинаєш і на вечір нічого не памятаєш :)

[@АлександрДахакин-б1х]

Клас

[@Larko_-ci3vm]

спасибо

[@егорворфоломеев-е9д]

це скорочено чи ні?

[@vcimba3230]

це повністю

[@Анастасия-о1л8к]

36:00

[@АндрійЛитвинко-д8ц]

Текст печальний, але прочитано норм

[@КатеринаЧернявщук]

Тривога. В городі крамниці забиті. Город мертвий і йде в дику середньовічну даль. На небі виростають зорі й поливають на землю зелене болотяне світло. Потім гаснуть, пропадають. Але мені треба спішити! За моєю спиною група черниць! Ну да, мені треба спішити: в підвалі битком набито. Я рішуче повертаюсь і хочу сказати безвихідне: - Роз-стрі-лять! але я повертаюсь і бачу - прямо переді мною стоїть моя мати, моя печальна мати з очима Марії. Я в тривозі метнувся вбік: що це - галюцинація? Я в тривозі метнувся вбік і скрикнув: - Ти? І чую з натовпу женщин зажурне: - Сину! мій м'ятежний сину! Я почуваю, що от-от упаду. Мені дурно, я схопився рукою за крісло й похилився. Але в той же момент регіт грохотом покотився, бухнувся об стелю й пропав. То доктор Тагабат: - "Мамо"?! Ах ти, чортова кукло! Сісі захотів? "Мамо"?!! Я вмить опам'ятався й схопився рукою за мавзер. ' - Чорт! - і кинувся на доктора. Але той холодно подивився на мене й сказав: - Ну, ну, тихше, зраднику комуни! Зумій розправитись і з "мамою" (він підкреслив "з мамою"), як умів розправлятися з іншими. І мовчки одійшов. ...Я остовпів. Блідий, майже мертвий, стояв перед мовчазним натовпом черниць із розгубленими очима, як зацькований вовк (Це ,я бачив у гігантське трюмо, що висіло напроти). Так! - схопили нарешті й другий кінець моєї душі! Вже не піду я на край города злочинне ховати себе. І тепер я маю одно тільки право: - нікому, ніколи й нічого не говорити, як розкололось моє власне "я". І я голови не загубив. Мислі різали мій мозок. Що я мушу робити? Невже я, солдат революції, схиблю в цей відповідальний момент? Невже я покину чати й ганебно зраджу комуну? ...Я здавив щелепи, похмуро подивився на матір і сказав різко: - Всіх у підвал. Я зараз буду тут. Але не встиг я цього промовити, як знову кабінет задрижав од реготу. Тоді я повернувся до доктора й кинув чітко: - Докторе Тагабат! Ви, очевидно, забули, з ким маєте діло? Чи не хочете й ви в штаб Духоніна... з цією сволоччю! - я махнув рукою в бік, де стояла моя мати, і мовчки вийшов із кабінету. ...Я за собою нічого не почув. ...Від маєтку я пішов, мов п'яний, в нікуди по сутінках передгрозового душного вечора. Канонада росла. Знову спалахували димки над дальньою цегельнею. За курганом грохотали панцерники: то йшла між ними рішуча дуель. Ворожі полки яро насідали на інсургентів. Пахло розстрілами. Я йшов у нікуди. Повз мене проходили обози, пролітали кавалеристи, грохотали по мостові тачанки. Город стояв у пилу, і вечір не розрядив заряду передгроззя. і Я йшов у нікуди. Без мислі, з тупою пустотою, з важкою вагою на своїх погорблених плечах. Я йшов у нікуди. III ...Так, це були неможливі хвилини. Це була мука.- Але я вже знав, як я зроблю. Я знав і тоді, коли покинув маєток. Інакше я не вийшов би так швидко з кабінету. ...Ну да, я мушу бути послідовним! ...І цілу ніч я розбирав діла. Тоді на протязі кількох темних годин періодично спалахували короткі й чіткі постріли: - я, главковерх чорного трибуналу комуни, виконував свої обов'язки перед революцією. ...І хіба то моя вина, що образ моєї матері не покидав мене в цю ніч ні на хвилину? Хіба то моя вина? ...В обід прийшов Андрюша й кинув похмуро: - Слухай! Дозволь її випустити! Я: - Кого? - Твою матір! Я: (мовчу). Потім почуваю, що мені до болю хочеться сміятись. Я не витримую й регочу на всі кімнати. Андрюша суворо дивиться на мене. Його рішуче не можна пізнати. - Слухай. Навіщо ця мелодрама? Мій наївний Андрюша хотів бути на цей раз проникливим. Але він помилився. Я (грубо): - Провалівай! Андрюша й на цей раз зблід. Ах, цей наївний комунар остаточно нічого не розуміє. Він буквально не знає, навіщо ця безглузда звіряча жорстокість. Він нічого не бачить за моїм холодним дерев'яним обличчям. Я: - Дзвони в телефон! Узнай, де ворог! Андрюша: - Слухай!.. Я: - Дзвони в телефон! Узнай, де ворог! В цей момент над маєтком пронісся з шипінням снаряд і недалеко розірвався. Забряжчали вікна, і луна пішла по гулких порожніх княжих кімнатах. В трубку передають: версальці насідають, вже близько: за три верстви. Козачі роз'їзди показались біля станції: інсургенти відступають.- Кричить дальній вокзальний ріжок. ...Андрюша вискочив. За ним я. ...Куріли далі. Знову спалахували димки на горизонті. Над городом хмарою стояв пил. Сонце-мідь, і неба не видно. Тільки горова мутна курява мчала над далеким небосхилом. Здіймалися з дороги фантастичні хуртовини, бігли у височінь, розрізали простори, перелітали оселі й знову мчали і мчали.

[@Lizaveta]

Очень смешной голос!

[@illiaostapenko4874]

Yelyzaveta Li, норм голос

[@ryoidenshi]

У тебя

[@iam2792]

Бля, зачем тупых пёзд учат в школах?

[@reivin_alastor9016]

НОРМАС

[@СофіяДрозд-о8у]

норм

[@meddoover7726]

Ну одну минуту я из видео посмотрел , если буду заходить каждый день так и ЗНО сдам, спасибо. Так как вы все равно не скажете пожалуйста это сделаю я сам. Пожалуйста

[@probablys5289]

Боже как же скучно

[@0_o_lezhik]

фу какашка

[@СофіяДрозд-о8у]

норм