НАЙБІЛЬША ЗБІРКА гуморесок Павла Глазового. ЗБІРКА 2. 💖 АудіоКниги ОНЛАЙН 💖

НАЙБІЛЬША ЗБІРКА гуморесок Павла Глазового. ЗБІРКА 2.
Павло Прокопович Глазовий народився 30 серпня 1922 року в селі Новоскелюватка (нині Казанківського району, Миколаївської області) в сім’ї хлібороба. Вчився у Новомосковській педагогічній школі на Дніпропетровщині. 11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор. У страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.
Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів. В армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із ВНЗ після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. Це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта. Згодом потрапив у блокадний Ленінград, нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда».
І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.
Після війни навчався в Криворізькому педагогічному інституті, де його запримітив Остап Вишня. Письменник почав опікуватися подальшою долею талановитого юнака, подбав про те, щоб його перевели навчатися у Київ. Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «Перець», згодом - заступником головного редактора журналу «Мистецтво».
Друкуватися почав з 1940 року. Якщо комусь здається, що смішні твори пишуться тому, що авторові хочеться сміятися, - це не зовсім так. Можливо, саме над рядками, котрі викликають у вас гомеричний регіт, серце автора обливається кров'ю. Або ж те, що у здорових людей викликало здоровий сміх, дуже часто оберталося роздратуванням і ненавистю у тих, хто впізнавав себе в негативних образах. А сатира Глазового завжди була гострою, дошкульною, нищівною. Зрозуміло, що за радянських часів, коли критика суворо дозувалася владою, сатирик почувався, м'яко кажучи, незатишно. І коли інші колеги з літературного цеху збирали лауреатські лаври, купались у променях офіційної слави, Павло Глазовий у поті чола писав, писав і писав. І написав стільки, що ледве вміщалося в книжки сатири та гумору.
Окремими виданнями вийшли: поема «Слався, Вітчизно моя» (1958); збірки сатири та гумору «Великі цяці» (1956), «Карикатури з натури» (1963), «Коротко і ясно» (1965), «Щоб вам весело було» (1967), «Мініатюри та гуморески» (1968); жартівлива поема «Куміада» (1969); «Усмішки» (1971), «Смійтесь, друзі, на здоров'я» (1973), «Вибране» (1974), «Байки та усмішки» (1976), «Весела розмова» (1979), «Хай вам буде весело» (1981), «Сміхологія» (1989), «Вибрані усмішки» (1993), «Веселий світ і чорна книга» (1993), «Байкографія» (1997), «Сміхослов» (1997); двотомник «Велика Сміхологія» (2000), «Сміхологія» (вибране) (2003), «Архетипи» (2003); книжки для дітей «Пушок і Дружок» (1957), «Старі друзі» (1959), «Про відважного Барвінка та Коника-Дзвоника» (1958), «Іванець-Бігунець» (1963), «Як сторінка, то й картинка» (1964), «Про Сергійка-Нежалійка та клоуна Бобу» (1965), «Перченя» (1966).
Павло Глазовий пережив нелюбов радянської влади. Партія боялася гострого пера Глазового і тримала його увесь час під ковпаком. Та заборонити Павла Прокоповича не могли. Його усмішки дуже любив народ. Великий гуморист жив у Києві досить скромно. Найбільше багатство - книги. Був не лише гарним співрозмовником, а ще й кулінаром. В дитинстві мріяв стати учителем української мови.
Соціально гострі гуморески й мініатюри письменника десятиліттями не сходять із естрадних репертуарів. Він став справді народним, жаданим, улюбленим.
Різноманітні теми гуморесок Павла Прокоповича Глазового: про школу і про село, про вчителів, про студентів, про жінок тобто про життя.
Найвідоміші збірки Павла Глазового: «Великі цяці», «Картикатури з натури», «Смійтесь, друзі, на здоров’я», «Сміхологія. Посібник для всіх, кому любий сміх».
Павло Глазовий - лауреат премії імені Остапа Вишні в 1988 році за книгу «Сміхологія».
Пісні на тексти П. Глазового виконують: веселий дует «Бузина» та Заслужений ансамбль пісні «Дарничанка». На тексти гуморесок Павла Прокоповича Глазового композитори (зокрема П. Андрійчук) написали пісні.
Павло Прокопович Глазовий - легенда нашої літератури. І що б там не писали чи говорили недруги (а друзів і шанувальників у поета незмірно більше), його творчість дарувала й даруватиме людям радість і віру в кращу долю рідної України, держави з багатющою історією, яка народила потужні постаті сатиричного цеху.
Помер 29 жовтня 2004 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
#Глазовий #гуморески #аудіокниги

[@ОляКрикливенко]

ВЕЛИКА ШАНА ГЛАЗОВОМУ

[@innacherniavska1459]

Дякую!

[@ЛучшийПользователь-ю5ю]

Дуже дякую , що відтворюєте чудові твори !

[@himars_o_O]

Vielen Dank

[@ALDOBARBERS]

❤❤❤

[@user-ch6fu5nd4z]

ТА ЩО Ж це українці , які читають Глазового , не відчувають ні автора , ні змісту , ні мови, не володіють виразністю ( наголоси не правильно навіть виставляють ) Якби жінка читала чоловічий текст- то було б зрозуміло , що не її - не позубам передати чоловічу натуру , стиль автора ... МАБУДЬ , як нестало гумориста, то нікому уже і не підвласне Велике творінн я радянського письменника , який володів унікальністю письма , яке замінило байки на людскі вчинки через реальні спостереження в житті і так унікально передати в комедійному жанрі. Колись зі сцени , це подавалося ,як Мистецтво українського слова і фольклора . А теми ще досі актуальні підняті 50 років назад - долекоглядно. ОТАК І О Вишню забули , " щирі "наші українці , де мова понад усе , а крім доброго дгя , смачного , дяеую , нічого толкового і не засвоїли . СТИДОБА.

[@ОляКрикливенко]

То може він український# а не радянський, якщо ви вже так за українське