Найдавніші гаївки Західного Поділля.

Рет қаралды 4,404

Тернопільський обласний краєзнавчий музей

4 жыл бұрын

Наші пращури вірили, як зустрінеш Великдень, так проведеш і цілий рік. Тому й зустрічали цей Великий день піснями - своєрідними дохристиянськими молитвами. Такі величальні пісні називаються - гаївки (гаїлки, ягілки, гагілки) або веснянки, які співали і молодь, і старше покоління, прославляючи вічне життя. Назви різні, але все це один давній обряд, складений з пісень, танців, ігор, забав, ритуалів. Різняться лише тим, що веснянки на Наддніпрянщині починають водити від Благовіщення, 7 квітня, і так триває до Зелених свят, то гаївки на Галичині, вони більше прив’язані до Великоднього тижня (Великдень та Провідна неділя). Старше покоління добре пам’ятає ті часи, коли протягом трьох днів Великодня, після усіх великодніх відправ і святкового сніданку всією сім’єю, у вишиванках приходили на місце біля церкви або на галявину, і до пізнього вечора бавитись у гаївки. Дорослі люди, переважно жінки, сідали під церквою на каміння і, розмовляючи приглядалися до забав дітей і молоді. Їх виводили в основному дівчата. Гаївок було багато різних: для молодших дітей, для старших, для хлопців і дівчат тощо. Їхнiй змiст базувався на мотивах зустрiчi весни, її привiтаннi та хвалi, принесених нею дарiв, оспiвуваннi дiвочої та парубочої краси.
Найпоширенiшою та найдавнішою гаївкою у Захiдному Подiллi є - “Десь тут була подоляночка”. Хто ж така подоляночка, яку знають усі з раннього дитинства? У давнi часи вона була найвеличнiшою грою-мiстерiєю, яка розкривала суть приходу весни. Сюжет гаївки “Подоляночка” - це своєрiдна мiкромодель вiдродження та розквiту природи. Мати-земля в алегоричному образi “Подоляночки” окутана снiгами та морозами (“тут вона впала, до землi припала”) поступово пiд спiв “ой встань, подоляночко” - встає (оживає, оновлюється), вмивається (оновлюється) i своїм танцем знаменує воскреслу (наповнену зеленню) землю.
Досить відомою стародавньою гаївкою є - «Ми кривого танцю йдемо» (“Кривий танець”). Дана гаївка своїми рухами (кривими лiнiями) iнiцiювала пробудження та розвиток природи. Як зазначають українськi вченi-етнологи, “Кривим танцем” завжди вiдкривалося благовiщенське обрядове дiйство, зокрема обходом кожного дерева в гаю. Ця традицiя в деяких селах Захiдного Подiлля збереглася до початку ХХ ст.
Є й спеціальні гаївки, якими закликали весну. Серед таких - «Вербовая дощечка», веснянка, яка давала можливість зійти весні по вербовому мості на землю.
Наталя Українець, завідувачка відділом
науково-просвітницької роботи ТОКМ.
Автор відео - Оксана Кульчицька, старший науковий співробітник ТОКМ.
Автор відео - Оксана Кульчицька, старший науковий співробітник ТОКМ.