Рет қаралды 750
Розмова Іванни Скиби-Якубової з Олегом Кадановим про поезію часів війни, секс, рації і відповідальність.
Підтримати проєкт: / craftmgzn
Олега Каданова роками знали, перш за все, як музиканта (проєкти «Оркести Че», «Мантри Керуака», «Лінія Маннергейма» etc), поета (збірки «Не я, а той») й актора (театри «Арабески», Театр ляльок, «Нова сцена», «Нєфть», фільм «Дике поле»). А останнім часом його ім'я чи не найчастіше виникає в розмовах поруч зі словами «тепловізор, бінокль, рації»: Олег - лідер однієї з найпотужніших харківських волонтерських груп, які допомагають військовим. Вони не лише закуповують обладнання й екіпіровку, а й самі возять їх на Донбас і Херсонщину.
У перші місяці війни поетові з друзями, окрім розвезення допомоги, довелося займатися і евакуацією цивільних (в тому числі - поранених), і забирати тіла загиблих, і тушити пожежі. Втім, були й концерти - для людей у метро або військових, поетичні читання чи музичні виступи для збору коштів на ЗСУ.
Зустрічаємось не на волонтерській базі, а в зарослому цьогоріч садку Харківського ЛітМузею - місці, де ще півроку тому кипіло життя, точилися гострі дискусії, відбувалися фестивалі, народжувалась спільнота. Для багатьох харківських авторів це місце стало своєрідною точкою старту.