Чому не ходиш ти до Храму? Християнине! Чому не ходиш ти до храму? Зневажаєш неділеньку святу? Своїм лінивством завдаєш ти церкві рану, Біль приносиш в душу цю живу. А маленьким тебе в ній хрестили, Біла крижма біліла як сніг, І свічки так яскраво світили, Змито з душі перший гріх... Перший раз ти заплакав у храмі, Церква ніжно тебе обняла, Сам Ісус ніби дав тебе мамі: «Це для мене виховуй дитя!» Час минав, і Причастя настало, Знов сорочка біленька цвіла, Ти вже сам говорив: «Мамо! Мамо! Так співає душа моя» Час минав, ти до школи зібрався, Святу Тайну подружжя прийняв. Ну а потім... від храму сховався, І чомусь він чужим тобі став. Ти почав вже не бігти - летіти, А добро все складав і складав, Та для храму все часу не мав ти, Хоч не раз ти зайти обіцяв. Так ти біг, що вже й осінь в дорозі, Літо згасло, як мить, на очах... Стала старість твоя на порозі, І тримає прожите в руках. Може, зайдеш в останнє до храму? Станеш, брате, у тихім кутку, І згадаєш Причастя, і маму, І біленьку сорочку свою. І заплачеш, як плаче дитина, Бо прожите не повернеш. Залишилась ще, може, година... Потім ти вже сюди не прийдеш. Та чи варто свій храм обминати, Загубити до нього сліди? Від колиски до гробу, а треба це знати,- Нам не довго, мій брате, іти. Тож любіть, християни, неділю, На літургію радо ідіть. І Любов майте, Віру й Надію. В цій любові життя проживіть.