ПАН КОЦЬКИЙ [УКРАЇНСЬКА НАРОДНА КАЗКА]

Пан Коцький
В одного чоловіка був старий кіт. Який навіть мишки не міг зловити.
Взяв його хазяїн - та й вивіз у ліс. Тільки марно буду годувати - хай краще в лісі ходить.
Покинув його й сам поїхав. А кіт сів під деревом та й засумував.
Коли це приходить до нього лисичка та й питає:
- Ти хто?
А він каже:
- Я - пан Коцький.
Лисичка й каже:
- Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду.
Він і згодився.
Веде його лисичка до своєї хати,- так уже йому годить: зловить курочку, то сама не їсть, а йому принесе.
От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй:
- Лисичко-сестричко, я прийду до тебе на вечорниці.
А вона йому:
- Ні. У мене тепер є пан Коцький, він тебе вмить розірве.
Заєць розказав про пана Коцького вовкові, ведмедеві та дикому кабанові.
Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького,- та й кажуть:
- А давайте зготуємо обід!
І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже:
- Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ.
Дикий кабан каже:
- А я піду по буряки і картоплю.
Ведмідь:
- А я меду принесу на закуску.
Заєць:
- А я капусти.
От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького.
Ведмідь каже:
- Я не втечу, як доведеться тікати.
Кабан:
- А я теж неповороткий.
Вовк:
- Я старий уже і трохи недобачаю.
Тільки зайчикові доводиться все робити.
Прибіг заєць до лисиччиної хатки, коли це лисичка вибігає та й питає його:
- А чого ти прийшов?
Він і каже:
- Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід.
А вона йому:
- Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве.
Прибігає зайчик назад та й хвалиться:
- Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас.
Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ.
Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже:
- Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!..
А ті думають: «От вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!»
Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за вухами лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі.
А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться, та навтіки!
Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів.
Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало - так він додолу впав - гуп! - та просто на вовка,- мало не роздавив сердешного.
Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними - забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть:
- Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!