СМЕРТЬ в мультфільмах: Чому це потрібно дітям?

[@maxluger5467]

Дякую, Тоня, це було красиво та інформаційно, дякую

[@IVWOR]

Чудове відео. Дякую 💙💛

[@July3218]

Дуже цікаве та корисне відео, дякую! Ще добре обігрується тема смерті в мультфільмі "Душа": головний герой помер - та не хоче змиритися з цим, усіма правдами та неправдами намагаючись воскреснути, аби здійснити свою мрію. Дізнається різницю між життям заради здійснення бажання та життям заради самого життя, розумію природу та справжню суть свого прагнення - та в фіналі, врешті решт, спокійно йде у потойбіччя.

[@OceJlot]

Чому так незаслужено мало переглядів? Це шедевральний контент

[@dimocrat]

Дякую за контент солов'їною та цікаву філософську тему!

[@amadeus1300]

Цікава тема для відео, прекрасно подано, дякую.

[@PupsiK_UA]

Доьрої пори доби. Дійсно тема занадто чутлива. Але пане автор я згоден що дітям потрібно показувати дітям таку тему. І найкращий варіант показати її так щоб дитина зрозуміла та не злякалась. Тому потрібно показувати її в мультфільмах. А різні традиції країн світу та народні традиції вчать багатогранності і як краще пережити. Дитина розуміє те, що далі може бути краще або гірше в залежності від того як ми себе вели. Але не слід забувати що батьки мають брати на себе левову частину пояснення дитині таких речей. Ще раз дякую автору за відео. Перепрошую за такий довгий коментар, але тема дійсно важка, філософська і важлива.

[@pan.mongoose]

Мама Бембі, Муфаса якщо мультики. Якщо кіно - Уільям Волес

[@НадіяМ-щ3ч]

Тоня випустив новий ролик?! Значить пора заварювати чайок і дивитися цікавинку.

[@tonyasergeev]

☕🥹

[@MiorbNix]

А Футурами Там теж Було 2 Смерті 1 це Смерть Фрая а 2 Смерть це Бендера

[@Garlichok-1.]

Іронічно, що смерть Ісуса стала першим кроком на моєму шляху від нав'язоної мені віри в Бога до свідомо обраного та осмисленого атеїзму. Все почалось з того, що в 7 років будучи в церкві ще до сходу сонця (куди всіх дітей проти волі заганяли батьки аби посвятити їжу і себе) я пожартував з іншими про смерть Ісуса, щось типу "ой я я спати хочу, хіба не міг цей Ісус померти та прокинутись десь по обіді". Якщо зауважити, що мені тоді було 7 років і мене не сильно занурювали в тонкощі релігії то жарт як на мене був вдалим. Під час служби ми всі розреготались, а на нас суворо почали дивитись всі дорослі. Потім прийшовши додому нас почали сварити за це. А я запитав в чому моя вина, на що мені відповіли, що неможна жартувати про смерть. З того моменту постійно було "а чого, а для чого". Знаєте оці всі приколи типу "сьогодні свято тож не ший, не пий, не ріж..." і кожного разу на питання чому чув одну й ту саму відповідь. З віком я почав розуміти, що як мені не кажуть в чому саме проблема то цю дію можна проводити. Звісно мені також казали, що треба молитися "аби Бог дав мені те, що я хочу". І я молився, щоночі. Але коли мої друзі отримували те, що вони хотіли а я ні. То я задумувався чому. Незабаром я зрозумів, що вони не молилися а робили. Хтось ходив на підробіток й заробляв собі гроші на бажані речі, хтось вже працював надаючи специфічні послуги одноліткам (наприклад давав уроки з опанування йойо), а я ж тільки сподівався і нічого не робив. Тоді до мене дійшло, що Бог не може чи не хоче мені допомагати і вирішив, що отримання бажаного залежить лиш від мене. Так я припинив молитись. У віці 10 - 14 років я почав дивитись новини і побачив загалом весь світ. Тоді моя вже розхитана віра постала перед питанням "якщо Бог всемогутній то чого в світі так багато проблем та страждань", з часом я зробив два одночасні висновки "Бог не всемогутній та Богу начхати на нас". Кінцевим шляхом стала думка "А чи є той Бог взагалі". Це привело мене до агностицизму. Звісно чим дорослішим я був тим більше розумів світ і певні мої захоплення (треба сказати, що я дуже любив історію, фізику та хімію) допомагали мені в цьому. Тут сходив в "місце де живуть привиди" й нічого, там поглянув Битву екстрасенсів. Далі зустрічав ворожок й "цілителів" і з кожним разом я все ближче приходив до думки "та все ж можна пояснити. Магії неіснує, чудес також, за все життя та історію ніхто й ніколи цього не бачив то чого ж я в це досі вірю" Так до мого вступу в університет я вже став переконаним атеїстом. А так як для атеїстів немає ні магії, не Бога, не чогось надприродного то й жити простіше. В цілому наше життя то пряма лінія з двома точками, перша ставиться при народженні, а друга при смерті. Доречі люди часто власноруч ставлять собі другу точку завчасно (згадайте тих хто палив цигарки на АЗС). Короче відношення до смерті стало нормальним. Теперж бо я не страждаю від цих дурних (суб'єктивне) релігійних вірувань, що смерть то покарання чи нагорода і її прихід може відтермінувати... Ну зрозуміло. Все максимально просто. Смерть це абсолютно випадковий факт, може статися як зараз так і через століття. Якщо є певний % імовірності смерті від зовнішніх причин то зменшити його допоможуть уважність та дотримання правил безпеки. Також смерть може настати при неправильному харчуванні чи хворобах. Висновок простий, жорсткий ЗСЖ та регулярні огляди в лікарні. Ну типу я це прийняв, я це усвідомив і я приймаю дійсно дієві кроки й роблю все від мене залежне, аби відтермінувати момент моєї смерті. Все просто, це природно, кожен з нас сам коваль свого горя. Я просто вирішив його не кувати. Після того як в мене виявили схильність до тромбів то порадили максимально обмежити вживання м'яса, аби зменшити накопичення холестерину в судинах. Я відмовився від м'яса взагалі. І життя не зупинилось. Навпаки з віком мені не гіршає. Мої однолітки вже хапають серцеві напади при підйомі на 5 поверх, а я спокійно пробігаю щодня по 10 - 15 кілометрів і наче в дитинстві. За 7 років мого вегетаріанства в мене в серце абсолютно ніяк не постраждало, працює наче мені 15. А разом зімною до лікарки водили якогось 10 річного хлопця з явно зайвою вагою і проблемами з серцем. Ну для мене це показник правильного шляху. Але мої близькі цього не сприймають і на кожне свято стіл ламається від м'яса. І щиро ображаються коли я їм відмовляю у вживанні того всього. Ще одна цікава риса "щиро віруючих". Вони кажуть, що всі мають спробувати повірити, але прийняти і зрозуміти думку іншої людини навідріз відмовляються. Бо ж "є лише один Бог і лише одна правда, його правда" все що за цією правдою не варте поваги. Аргумент про догляд за тілом для них не аргумент.

[@Garlichok-1.]

Але те, що мене постійно виводе з себе, більшість моїх близьких є віруючими. А я часто згадую слова: смерть, вмерти, помирати..., бо для мене вони звичні (це просто слова, головне дії). Але близьких це прямо тригерить. "Не кажи так, бо помреш. Її називаєш, її й гукаєш. Не накликай на нас біду" і починаються молитви. При чому я ж навіть не навмисно. Вони все ще живуть в ілюзії того, що незворушна віра в Бога та регулярні молитви вбережуть їх від всього. І при цьому вони харчуються погано, не ведуть ЗСЖ, а повністю покладаються на неіснуючого Бога. І виходе щось парадоксальне. Атеїст, який просто помре та й все не боїться смерті і сприймає її не важливіше ніж стілець. Не боїться смерті й спокійно собі живе (максимально збільшуючи імовірну протяжність свого життя, бо життя одне за нього можна й поборотись). І віруючи, яких після смерті чекають райські сади і всього лиш за "правильне" життя на землі. До тваринного страху сахаються від самого слова смерть та по дитячому відмовляються говорити по цій темі (через що стає неможливим донести їм свою думку). Хоча віруючи мали б бути найбільш впевненими та щасливими людьми (вважаючи, що їм буде надано безлімітну другу спробу). Короче якось так вийшло, що як мінімум на моєму досвіді тему смерті навмисно пригнічує домінуюча релігія. І це цікаво, бо одночасно у віруючих існує культ смерті та воскресіння Бога, але тема смерті то зась.

[@tonyasergeev]

​​@@Garlichok-1.Як то кажуть, "якщо у 21 столітті вас досі треба лякати Пеклом та тішити Раєм, аби ви були хорошою людиною, ви - погана людина". А дитячий жарт - і справді хороший, імхо)

[@Garlichok-1.]

@@tonyasergeev священник (чистий сектант) до сих пір читає мені анафему. Як у мої 18 років дізнався про те, що я атеїст так і почав. І кожного разу як я проходжу повз його будинку то він зривається на мене прокльонами "нечистий, прокляти, чорти тебе заберуть...". Одного разу я просто став перед ним і стояв. Старий Фанатик чим сильніше злився чим довше я стояв. Але він здався через 2 з чимось години коли захрип. І звісно ж я наступного дня прийшов на службу аби почути захриплу молитву. Село то невелике тож він швидко мене побачив і мені довелось вийти. Бо я наче у вулику опинився, а навкруги бабки. З того моменту він на мене на вулицях не кидався, а віддавався читаючи анафему на мене. Ну я ж і не проти, нехай старий Фанатик хоч чимось буде зайнятий. Мені приємно, що він щороку встає о 2 ночі аби персонально мені читати вірші. Ну і звісно моя незворушність його тільки більше дратує. Всі інші вже звикли. Тільки старий віслюк ще бикує.

[@pan.mongoose]

Доросла людина, але накатували сльози. Підбірка сумних і щемливих моментів. Цікавий огляд