Рет қаралды 76
Коли країна перебуває у стані війни, боротися за соціальні гарантії, справедливу економіку чи гідні умови праці вкрай важко. Ба більше, у часи соціальних потрясінь найбільш мобільні верстви населення, зокрема молодь, радше «голосують ногами» проти урядових реформ.
Так сталося, зокрема, в Україні, Вірменії, Грузії, Молдові, звідки люди масово поїхали працювати за кордон. Усі ці країни так чи інакше зачепила неоліберальна корозія. Десь війна стала виправданням антисоціальної політики приватизації й урізань соціальних видатків, а десь - призвела до розпорошеності громадянського суспільства й профспілок. Деякі з цих країн пережили повоєнні трансформації ринку праці, деякі - лише сподіваються на повоєнну відбудову.
На цю панель ми запросили активістів і активісток цих чотирьох країн, які пояснять, чому все-таки за трудові права варто боротися, навіть під час війни.
Модератор розмови активіст профспілкового руху Артем Тідва.
Спікер/ки
Раїса Ліпартеліані, Конфедерація профспілок Грузії.
Вероніка Гжебальська, Польща.
Анаїт Асатрян, Профспілка держслужбовців Вірменії.
Антон Івченко, Ванадзорсько-Генсильська громадська асамблея, Вірменія.
Василь Андреєв, Профспілка будівельників України, Фелерація профспілок України.
Лілія Ненеску, Clean Clothes Campaign, PLATFORMA, Молдова.