У мене не було батька. Емоційно відсторонений тато. Як це на Вас вплинуло?

Рет қаралды 5,063

Юля Кос - Допомога собі

Күн бұрын

Пікірлер: 34

@pan_bohdan 23 күн бұрын

Дякую за цікаве, корисне та інформативне відео! ❤

@murmea_meoi 4 ай бұрын

Мені завжди здавалося, що на мене ніяк не вплинула відсутність батька. Але, коли бачила в кіно сюжети, де фігурувала сильна батьківська любов, то завжди розчулювалась. Справа в тому, що я страждала не від того, що конкретно мій батько не був присутній в житті, а від того, що в принципі батьківської фігури і любові не було.

@dopomogasobi 4 ай бұрын

@@murmea_meoi дуже влучні Ваші слова ❤️

@JO-sc2mx 2 ай бұрын

Дякую, Юліє! У Вас дуже якісний контент! Я в терапії вже роки 2,5 і Ваші відео допомагають самопізнанню та розумінню себе краще!

@dopomogasobi 2 ай бұрын

@@JO-sc2mx дякую ❤️

@dopomogasobi 4 ай бұрын

А у Вас був тато? Якщо так, то який? 👇✍️ пишіть, цікаво дізнатися більше про сімейні системи українців

@lianagricak395 4 ай бұрын

Дякую вам за вашу роботу, таку потрібну нам усім.❤❤❤

@anastasia_gervas 4 ай бұрын

Дякую за дуже корисне відео! В мене батька не було, нічого до нього не відчуваю …

@anastasia_gervas 4 ай бұрын

Але з вашого відео зрозуміла, що це механізм захисту

@Наталія-б8б 4 ай бұрын

Дякую. Маю знайомого,якого виховувала мама, багато чого дізналася, чому він такий

@helena15731 3 ай бұрын

Дякую, Юліє, за чудовий контент, що допомагає зрозуміти себе! ❤

@Анастасіяельник 4 ай бұрын

Дякую. Цей випуск як і інші просто скарб. Все розклалось по поличкам. У мене був відсутній алкогольно залежний батько. Мої батьки розлучились і я дуже довго думала що це моя провина, що я могла зробити більше або чогось не повинна була робити. Зараз в терапії дійшла до цих тем, моєї важливості та того що я просто незнаю як це коли хтось про мене турбується а в в стосунках 15 років. В мене зявилась потреба бути важливою ( я її осознала). А ще зявився запит на те щоб хтось мене пожалів на тепло. Коли я сказала що потребую більше тепла і підтримки терапевт сказала що вона не такий терапевт який може це дати😂 вона більш холодна😢. Тай таке😂

@dopomogasobi 4 ай бұрын

@@Анастасіяельник з терапевтом таке дійсно буває, коли ми вибираємо когось емоційно холоднішого для безпеки, а потім наші потреби розширюються - це індикатор Вашого внутрішнього зростання ❤️ дякую, що поділилися

@olenamosiichuk6360 4 ай бұрын

Дякую, дуже цінно це послухати

@tetyana_sam 4 ай бұрын

Вау! Знову цікаве відео 🙌 яке дуже відгукується

@Tanya_VSynergy 4 ай бұрын

дуже цікавить інформація про вітчима,дякую

@GannaKovalchukUA 4 ай бұрын

Дякую!❤

@chorti_sho-t3k 4 ай бұрын

Зрозуміла, шо ніколи не могла розділити образ батька як мого батька і як маминого чоловіка. Боюся чоловіків і не довіряю їм, хоча це мама була розлучена двічі, а не я. Це навіть не мій досвід, а перелякана я, ніби це сталось зі мною

@РинаБарго 29 күн бұрын

Посттравми від батьківських стосунків, до яких ми непричетні, хіба що своїм існуванням...хтось їв кислі яблука, а у дітей оскома. Як зробити так, аби статеве виховання та відносини у сім'ї викладали, як дисципліну в школі? Вкласти в голови: робити дітей це є важка відповідальність. Інакше суспільство буде лишатись країною поламаних людей...

@epic_vili 4 ай бұрын

Відсутній був, тому я дійсно не розумію нічого про батьківську фігуру і навіщо вона потрібна. Мені здається що вже запізно з цим розбиратися, бо як кажуть в мемі, то несуща стіна😅

@galinasemaniouk7161 4 ай бұрын

Дякую. Як мені вийти на зв’язок з вами?

@annacherenshchykova5431 4 ай бұрын

Дуже цікаво, дякую! А як бути дітям, котрі виросли в сім'ї, де в ролі батьків одностатева жіноча пара? Дитина була зачата за допомогою донора чи друга сім'ї?

@dopomogasobi 4 ай бұрын

@@annacherenshchykova5431 це дуже залежить від контексту країни та пари. А особливо тієї соціальної норми, в якій живе дитина ❤️

@mememe2258 3 ай бұрын

Я росла без батька, він лишив мене, коли мені було 2 роки. І я заїкалась в дитинстві, коли пішла до школи пройшло

@lianagricak395 4 ай бұрын

В мене тато був дуже суворий, часто кричав, я виросла дуже слухняна, слово ні ніколи нікому не казала.

@Olexandra29 3 ай бұрын

Мій тато помер, коли син тільки народився, а з чоловіком ми розлучилися і він не спілкується з сином. Ми саме в тій ситуації, де у дитини навколи одні жінки - бабуся, мама, в садочку вихователі і я дуже боюся цієї моделі, бо теж зустрічала чоловіків, які виросли в таких умовах (наприклад мій племінник). Бабуся робить дитину не самостійною, тому я постаралася обмежити їх спілкування (раніше жили разом, зараз ні). Але можливо ви можете дати якісь поради, що робити мамі в ситуації, де чоловіки в житті її сина відсутні, аби уникнути травматичних наслідків?

@dopomogasobi 3 ай бұрын

@@Olexandra29 нічого, саме по собі - це не має бути травматичним. Так, певний досвід буде відсутній, але його хлопець добере в дорослому віці. Найважчиве, щоб мама не відчувала дефіцит і мала дорослих людей поруч ❤️

@Olexandra29 3 ай бұрын

@@dopomogasobi дякую ❤️

@evelen6996 3 ай бұрын

Я свого біологічного батька навіть не бачила як він виглядає, не те, щоб ще якусь любов відчувати. Я завжди собі повторювала, що типу та навіщо він мені, мені і так добре. Думала, що на мене це ніяк не вплинуло і все ок. Але окрім цього, мене ще й мати кинула в рік бабусі і поїхала у місто далі своє життя влаштовувати і працювати типу щоб мене забезпечувати. Потім знайшла собі такого кавалера, від якого ще трьох дітей народила, коли мені було 15. А я так мріяла, що поїду в місто на навчання і нарешті я буду з мамою, а по факту і в дорослому віці мене покинула, і в мене стільки всього поганого в житті сталося через труднощі з житлом, і доводилось жити з тими, від кого хотілось піти, а не було куди, бо через навчання важко було ще десь на життя заробляти. Зараз розумію, якби був тоді мозок і якась впевненість в собі, нормальна самооцінка, то можна було б впоратись все одно.

@evelen6996 3 ай бұрын

А на рахунок батька, коли мені вже було років 20 і в мене був колишній, який сталкерив мене сім років майже, під підʼїздом чекав, позаду маршруток їздив слідкував куди я піду. От саме в той період я почала думати за свого батька і говорити в думках Де ти підар лазиш, коли ти так мені потрібен. Я довгі роки подавляла в собі образу на тата, якого навіть не бачила, але я знаю, що він про мене знає і знає як мене знайти, і на маму також, я думала я вже це переросла і все норм, але ж коли психолог мене почала питати про дитинство, я стільки виплакала сліз, що самій дивно було, адже я стільки років вже не плакала на цю тему, і до сих пір ще плачу, коли уявляю навіть діалог з батьком, який ніколи не станеться мені здається.