Рет қаралды 13,735
"Не маючи матеріальної змоги продовжувати освіту, Панас Рудченко розумів: лише самоосвіта врятує його світ. Ненаситний до знань юнак самотужки опанував французьку мову, мову передової європейської літератури, а заразом і код спілкування у світських салонах. Книжки він не читав, а ковтав, і не мало значення, якою вони були написані - українською, російською, французькою:
- Ні, не слава - ота шинкарка п’яна - поривала мене в мої молоді літа до роботи. Моє невеличке серце змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона - оповила мою душу чарівними снами і підбурювала думки до роботи. Наче дрібні ластівки, вилітали вони з моєї голови і щебетали голосні пісні про давню давнину, як колись наші діди билися з ворожою силою за правду та волю.- Довбай, довбай, хлопче! - щось стиха нашіптувала мені у вуха доля. - Знай, що дощова крапля і твердий камінь проточує..."