Це Вам велика вдячність!🙏

Дякую за відгук! Допоки живе пам’ять про героїв і вони живуть! Дякую!

Дякую! Готувалась на день міста і сподіваюсь буде звучати на день Перемоги!🇺🇦🇺🇦🇺🇦

На жаль саме так, але ми обов’язково все повернемо. Одне не дає спокою - захисників віддали на поталу ворогу. Нестерпна біль… Азовцям присвячується Поглянув в вікно і ранішній сон, Зник як на сонці вода, А їм наказали здатись в полон, Й померти в чужих льодах Тепер у них теж мабуть губляться сни Тікають крізь отвори ґрат, Їм видно ніхто не пояснив, Про долю справжніх солдат, Невже сни подались в далекі світи Від цих земних протиріч, Сни не наздогнати, не віднайти, Усе заховала ніч Їм не розказали, аби сон не втік, Не можна дивитись в вікно, Прокинувшись не підіймаючи вік Потрібно лягти на дно І роздивляти цей світ крізь сон, Крізь товщу нічного сну, Не віриться, але у сні - полон, Дорогою через війну Померти в чужих льодах? Не суть, Не страшно, бо є наказ, Але коли на той світ несуть, Бажано б не на показ Краще додому, в свої поля Щоб потім зійшли вогні На них чекає рідна земля, Принаймні, у їхньому сні Поглянув в вікно і ранішній сон, Зник як на сонці вода, В повітрі звучало - полон, полон Полон звучало! Шкода! Звичайно шкода та очі горять Вогонь спопеляє страх, Їх душі, як прапори майорять На переможних вітрах Вони не втрачають надію, ні Аби побороти смерть Тепер у кожного з них у сні Жаги до життя ущерть Вони не шукали смерті, однак До неї готові були І доля їм дарувала знак Серед нічної імли Знак непереможності духу і сил Горів у їхніх очах Виднілись сліди невидимих крил Шрамами на плечах Тепер у них нові шляхи на меті Сил лише треба знайти Найголовніше тепер у житті Долю перемогти @ Юрій Піжук, Київ, Україна 09.06.22

Ніби мама рукою Ніби мама рукою кликала, А я до хати не йшов, Якось мовчки стояв і здалеку тихо, так милувався нею, Мов рушник мою долю виткала, Із ниток, що давала любов І весь час наді мною у небі світила в дорозі святою зорею Я вдивлявся в її бездонність очей, І мене огортало тепло, Світ зникав наче дим, як ранковий туман, я ставав знову зовсім маленьким, Ця недоспаність мамо твоїх ночей, І в зажурі світле чоло, Сміх і радість твоя обвівала мене вітерцем весняним свіженьким, Я торкався твоїх натруджених рук, Цілував твою сивину, Я тебе обіймав, здається усю, та було мені цього замало, Я не вірю у силу якихось розлук, Вірю у почуттів глибину, Ти у серці моїм, ти у серці моїм мила мамо! @ Юрій Піжук, Київ, Україна 18.06.22

Щиро дякую

Щиро дякую!