«Зриває вітер яблуневий цвіт» читає автор - Юрій ПІЖУК

Зриває вітер яблуневий цвіт
Зриває вітер яблуневий цвіт,
Й кидає в ноги, як слова пошани,
Сивенькій матері, яка біля воріт,
Синів чекає схованих в тумани,
Пішли обидва - старший і малий,
Через плече накинувши торбину,
Гукнули: "Мамо - молока налий!
І розітни навпіл смачну хлібину".
Обидва красені - високі, як дуби,
Подалися сю землю боронити,
Навпрошки, крізь поле, крізь хліби,
Крізь жито, аби довше жити,
Гудуть вітри не першу вже весну,
І на тім полі, вже не сіють жита,
Однак і в день, і в ніченьку ясну,
Душа матусі - сумом оповита,
Як Отче наш, щодня біля воріт,
Її надія з часом все ж не вʼяне,
А під ногам яблуневий цвіт,
Й десь там сини - заховані тумани…
@ Юрій Піжук, Київ, Україна
23.06.19