Чесно, ще такого прохання до мене не було ні від кого за всі роки, відколи декламую вірші 😊Кожен читає по-різному, і смаки, звісно, у людей також різні. Я читаю кожен вірш так, як його відчуває моя душа. Та й в принципі, час в мене є, куди поспішати?☺️ Дякую за вашу думку і за те, що слухаєте.

Закінчення є нижче в одному із коментарів. В описі відео весь вірш не поміщається.

Звичайно, можна❤️ Я рада, коли мої рядки торкаються сердець. Слова є нижче, в одному з коментарів.

Дуже дякую Вам! І Вас нехай Господь щедро благословить! Молимось за мир, чекаємо на перемогу, нехай Бог почує наші молитви.

Слава Господу! Воістину воскрес! Дякую, Лілю, і Вас зі святом! Будьте благословенні!

Воістину воскрес!

Щиро дякую Вам! І Вас нехай Господь щедро благословить!

Від серця велике спасибі! І Вас нехай Господь щедро благословить!

Дуже дякую! ❤ І Вам нехай Господь дарує міцне здоров'я і зливає Свої благословіння!

Дуже дякую, Лілечко!❤❤❤ Нехай Господь Вас береже!

Щиро Вам дякую!

Слава Богу! Ось слова вірша: Душе моя! Христа благослови, Для Нього - слава вся, хваління гімни. Йому пісні найкращі вознеси, Святе Ім’я благословляй постійно. Про добродійства ти не забувай, Бо Він тобі прощає всі провини. Недуги вздоровляє й визволя Життя твоє від темної могили. Він коронує милістю тебе, Добром твоє бажання насичає. Відновиться враз юність, мов орел, Бо Бог твій тобі силу посилає. Він чинить суд та правду для усіх, У Нього милосердя є без міри. Відплачує Він нам не за наш гріх, Не за помилки наші і провини. Бо як високо сині небеса Стоять у силі й славі над землею, Така велика Божа доброта, Його любов і милість незбагненна. І як від заходу далекий схід, Так віддалив Господь від нас провини. Бог знає наш початок, весь наш рід, Дітей своїх Він в смутку не покине. Людина - немов цвіт, немов трава, Цвіте, радіє, але скоро в’яне. Перейде вітер - цвіту враз нема, Тоді його вже місце не пізнає. Та хто боїться Господа Творця, Над тими Його милість пробуває. Хто пам’ятає заповіт Отця, Благословіння щедрі завжди має. Господь престол у небі має Свій, І над усім, що є, Він володіє. Його лиш треба слухатися слів, На Нього покладати всю надію. Благословляйте Господи завжди, Його творіння, воїнство небесне! Хай забринять з сердець пісні хвали, Душе моя! Співай, зі сну воскресни! 30.06.2004

Дякую, Лілечко! Навзаєм)

Дякую, мені дуже приємно) Навзаєм!

І Вам щиро дякую за теплі слова підтримки. Нехай Господь береже Вас і благословляє!

Слава Господу за все! Щиро дякую, Лілечко! І Вас нехай Господь благословить у Вашій праці!

Щиро дякую, і Вам щедрих благословінь Господніх!

Щиро дякую, Діанко!

Дуже дякую. І Вам Божих благословінь!

@@diana_parypa_poems дякую! Всього найкращого!

Щиро дякую! І Вам також!

Щиро дякую Вам, Лесю! І Вам Божих благословінь та натхнення у творчості!

Дуже дякую! І Вам Господніх благословінь!

Щиро дякую! І Ви будьте благословенні!

Дякую Вам! Молимося і надіємось на Божу допомогу.

Та ж наче нормально минулого разу все прийшло "Укрпоштою". Ця пошта біля нашого будинку, і нам так зручніше

І Вам дякую, що слухаєте!

Можливо, наступного тижня ( з понеділка) змогла би відправити якусь невелику посилку. А що саме з продуктів вам треба?

Мир вам! Богу дякувати, у мене все добре. А ви як?

Так же Слава Богу все потихоньку идет.

І Вам дякую!

Дуже дякую! І Вас нехай Господь щедро благословить!

Щиро дякую Вам за теплі слова. І Вас нехай Бог благословляє Своїми щедрими благословіннями!

Дякую!

Щиро дякую! І Вас Бог нехай благословляє і оберігає!

ВКЛАДИ СЛОВА В УСТА МОЇ... Вклади слова в уста мої, о Господи, Хай хмари не заслонюють Тебе. Хай в кожнім слові, в кожнім моїм поступі Прославиться Ім’я Твоє святе. Прости, що часто слів нема... Так боляче... Тривожним сумом плаче тишина. Чекаю лиш від Тебе, Отче, помочі, Наповни душу стомлену сповна. Нелегко йти похмурою долиною, Ти розумієш, знаю, Спасе мій! Ти обіцяв: «Ніколи не покину Я І буду захистом у буревій.» Я так стомилась від земного мороку, Байдужості, туманів і пітьми. Так важко... Так тривожно, темно й холодно, Прошу, вогонь Свій, Боже, запали. Вклади слова в уста мої, Спасителю, Нехай вони злітають в височінь. Нехай лунають віршами й молитвою, Виспівують псалмом в душі моїй. Сама не зможу. Скільки раз старалася! Безсила, стомлена й така слабка... Стою я на колінах, Боже, й каюся, Прости, що мало віри маю я. Засяй Ти словом правди, сили й істини І спрагненій душі подай води. Нехай ніякі перешкоди, відстані Не віддаляють від життя мети. Мені прославити Тебе так хочеться Від серця щирого, з душі глибин. Достойний, Боже, Ти хвали і почестей, Достойний, Господи, лиш Ти Один. Вклади слова в уста мої, Учителю, Прийми від мене славу і поклін. І скільки ще у світі цьому житиму, Нехай звучить із уст подяки гімн. 31.01.2016р. Благословінь Вам!

@@diana_parypa_poems дякую

Будь ласка) Дякую, що слухаєте)

Щиро дякую! І Вам всього найкращого!

Дуже дякую!

Щиро дякую!

Щиро дякую за відгук. Нехай Господь Вас береже!

Слава Господу за все!

Щиро дякую! Навзаєм)

Смерть в ім’я життя Історія, описана нижче, не вигадана. Вона дійсно мала місце у 1973 році на Харківській залізничній станції. Буяло літо. Сонце, літня спека, А небо синє-синє угорі. Природа вся співає, і лелеки Десь чути клекіт ген удалині. Субота. День жаркий-жаркий надворі, На залізниці нині вихідний. Усі відпочивають у спокою, Лише Семен, робочий, тут один. Семену 40 років. Й син у нього, Антон, - найбільша радість у житті. І він свого синочка дорогого З собою часто брав, узяв й тоді. Сьогодні його зміна. Чергування. Провірити потрібно всі шляхи, Щоб все було в порядку ідеальнім, Бо скоро поїзд має тут пройти. Висока надворі́ температура, Від неї рейки можуть розійтись, Тож треба все оглянути, продумать, Й Семен увесь в роботу погрузивсь. І поки батько в пильній був роботі, Антон, синочок, гравсь неподалік. Завжди веселий він і безтурботний, Ішов вже хлопчику десятий рік. І тут, біля залізної дороги, Де зараз знаходи́лись батько й син, Розкинувсь ліс: такий густий, розлогий, Із озером прекрасним голубим. Антон побачив озеро. «О тату, Дозволь мені скупатися піти». А прохолода озера так радо Зове його до себе: «Поспіши!» «О ні, Антоне, почекай хвилинку, Ще трохи - і роботу закінчу́, Тоді ми разом підемо, дитинко, Там глибоко, тебе не відпущу́». Семен трудивсь, роботи бо доволі, І тут побачив він жахливий вид: На зіткненні в одному місці колій Розкручені й розкидані болти. Семен у відчаю. О, що ж робити? За розкладом бо руху поїздів За півгодини поїзд пасажирський Пройти по цій повинен колії́. Тремтячими від страху він руками Почав збирати з ві́дчаєм болти Але ніяк, ніяк це не вдавалось, Він весь тремтів: «О Боже, поможи!» І тут - як грім, як голос безнадії, Семен вчув крик: «О таточку, тону! Спаси мене!» - «О Господи, що діять? - Спішу, синочку, зачекай, спішу!» Болти він кинув - і мерщій до сина, До озера, бо там його дитя. Та, вражений, спинивсь: почув гудки він, Ішов це поїзд, йшов без вороття. І він вернувся, весь блідий, тремтячий, Потрібно докрутити ці болти! «Я зараз, мій синочку, почекай же, Останній болт закінчую крутить!» Та крику хлопця не було́ вже чути, Семен не пам’ятав, як добігав До озера - і стрибнув із розпуки, Із нього тіло сина він дістав. Це був його Антон, його дитина, Цей скарб неоціненний, дорогий. Такий веселий і такий грайливий, Такий непосидючий, запальни́й… Ось батько виніс хлопчика на берег, Робити штучне дихання, мерщій! Семен тряс тіло, вірив: оживе він, Та марно все, зник вогник всіх надій… А в цей же час йшов пасажирський поїзд Тим шля́хом, що Семен зремонтував. Із Півдня люди повертались, з моря, Додому кожен радо поспішав. Семен стояв. І все дивився мовчки На поїзд той, що безтурботно мчав. Тоді звів очі на свого синочка, І сльози лились по його щоках. Коли ж проїхав поїзд, враз роздався Страшенний крик, що душу роздирав… Семен, свої до неба руки знявши: «За що мене Ти, Боже, покарав?» Не пам’ятав, як тіло взяв на руки Й до станції доніс його без сил. Не було більшої для нього муки, Як сина втратити, що був один. А в похорон ніхто не міг впізнати Колишнього Семена - ні, не він. Він дуже схуд і постарів занадто, Велике горе глибоко таїв. Лише в момент, як труну опускали У яму, тоді тихо проказав: «Подяку, Боже, я Тобі складаю, Що Ти синочка дорогого дав! Що міг прожити з ним я десять років, Найкращих років у мої́м житті!» Він замовчав, а у очах глибоких Застигли сум, печаль й великий біль. Й слова ці чули люди в ту хвилину, Й таким незвичними й дивним було те, Що батько, втративши свою дитину, Не проклинав, а дякував за все. Загинув хлопчик. Раптом й так трагічно, Але ця смерть була в ім’я життя: Не врятувавши сина, батько тим же Спас сотні тих, хто в поїзді вертавсь. О любі друзі, так й Небесний Батько Життям Ісуса-Сина заплатив, Щоб ми усього мали подостатком, Щоб кожен з нас у славі вічно жив. За нас Христос помер там, на Голгофі, За нас була́ заплачена ціна. А люди ще такі часо́м жорстокі, Не цінять кров Спасителя Христа. Подумаймо, яка ціна велика Заплачена була за весь наш гріх. За світ увесь помер Христос Спаситель, Схились, мій друже, ти до Його ніг. Подякуй Богові за дар чудовий, За те, що Сина в жертву Він послав, Що полюбив нас дивною любов’ю, Що небо людям Він приготував. Схились тепер, бо може бути пізно, Збагни всю велич, всю любов Отця. За нас, людей, за нас, таких всіх різних Пролилася Христова кров свята. Не зможемо збагнути ми ніколи Любові Божої і доброти. Подякуймо Йому, й за дар чудовий Хай линуть в небо наші молитви́. 26.06.2007

ЛЮБОВ’Ю І ТЕПЛОМ Біля притулку для собак бездомних Йшов незнайомий сивий чоловік. В вольєри він вглядався пильно й довго, Й тут працівниці голос відволік: «Вам щось потрібно?» - ввічливо спитала. Оглянувшись, побачив її він: «Ні, не хвилюйтесь, - голос був ласкавий, - Я тільки б подивитися хотів…» «Дивіться. Вас ніхто не потривожить…» І чоловік ще довго там ходив: Старанно заглядав в вольєр він кожний, Здавалось, дуже він собак любив. Але, пройшовшись кілька раз по колу, Біля вольєра одного́ спинивсь. Там, у кутку, сидів собака й довго, Не реагуючи, кудись дививсь. Він не таким був, як собаки інші, В очах благання взяти не було́, Багато хто хотів його потішить, Та не виляв він радісно хвостом. «А що з ним?» - чоловік спитав несміло. - «Це Берта. Очі в неї все сумні. Вона недавно в нас. Машина збила, Й господар зрадив немічну її. Сусідка привезла́ її в тривозі… Зробили операцію - й, на жаль, Їй лапу врятувати не вдалося, Й в очах застигла відтоді печаль». І чоловік тут схвилювався зразу: «Вона не зможе бігати тепер?» - «Ні, зможе! Та, на жаль, із того часу Не покидає Берточка вольєр…» «А можна мені в вас її забрати?» - З надією спитався чоловік. І працівниця думала: «Не варто: Йому самому вже недовгий вік…» «Давайте, ми подумаєм, - сказала, - А завтра вранці відповідь дамо». «Домовились!» - швиденько попрощались, Й повільним кроком чоловік пішов. А вранці, ще притулок був закритий, Він біля хвіртки з вірою чекав. «Це знову ви? На жаль, ми нашу Берту Ніяк не можемо віддати вам. Їй просто необхідний добрий догляд…» Й печаль застигла у очах його… «Ви розумієте, собака хворий…» - «Так, звісно…» І повільно він пішов. Але після обіду повернувся Й біля вольєра довгий час стояв. До Берти із любов’ю він нагнувся, Немов про щось із нею розмовляв. Проходив час. Ось проминув вже місяць, Але не згас добра й тепла порив: Той чоловік усе ж на тому місці З собакою ласкаво говорив. До нього всі працівники вже звикли. Й директорка тут вирішила враз: «Ну що ж? Він наче дав нам виклик! Можливо, Берту дати йому час? Вона ж і так не вийде із вольєра, І чоловік вже матиме спокі́й!» І працівниця тут відкрила двері, Й всередину зайшов спокійно він. Він радо біля Берти сів своєї, За шию її ніжно обійняв. А вже через секунду вийшов з нею, І диву увесь дався персонал! Так почалася дружба поміж ними… Петро Степанович так кожен день Прихо́див - і рушала Берта сміло, Побачивши вдалі його лишень. Вони гуляли. Берта визнавала Лише його одного з-поміж всіх. Але застигло у очах мовчання, І зрозуміти це ніхто не міг. І тут директор запропонувала Йому забрати Берту назавжди. Та він відмовився. Чому - не знала… Лиш покотились раптом дві сльози. І жінка вирішила з’ясувати, Простеживши одного дня за ним. Вони йшли довго. Сили ж треба мати, Щоб кожен день долати шлях такий! Ось стіни вдалині замайоріли, Петро Степанович зайшов туди. То був пансіонат для престарілих: Так напис на будівлі говорив. Зайшла в будинок, де про все дізналась: «Петро Степанович давно вже тут. Ось десять років швидко так промчалось, Безповоротно дні вперед ідуть… Колись він у аварію потрапив, І чоловік лишився без ноги. Без зайвих слів і без сумління краплі Дочка відправила його сюди. І з того часу вже не приходила, Ніхто не бачив більше тут її. Пройшли роки. Йому протез купили, Ходити заново навчився він…» О, як було це слухати їй гірко! Виходила з будівлі із слізьми, Бо поховала сина, чоловіка, Й давно її загинули батьки. Й вона, щоб просто якось жити далі, Притулок збудувала для собак. О, скільки у очах було печалі В тварин! Як часто сковував її жах, Коли від них так просто відмовлялись… Жорстоко і байдуже… Як? Чому? У жінки ж довго заживали рани, Коли байдужість бачила людську. Але, щоб так відмовитись від батька? Напризволяще кинути його? Яка жорстока, невигойна зрада! А де ж любов? Де ласка і тепло? Ридала гірко. Та, йдучи додому, Прийняла тверде рішення вона: «Я знаю, що робити! Я заповню Ту пустоту, що в серці залягла!» …Пройшли роки. Прокинулась, щаслива! Пішла на кухню, вийшла на балкон: «О тату, акуратніше, повільно, Дивись, які замети тут кругом! Гаразд, ну, Берті лиш п’ятнадцять років, Тобі ж сьогодні вже вісімдесят!» І усміхнувся чоловік широко: «Ми просто годували голуб’ят!» Оточуйте близьких теплом й любов’ю, Частинку серця віддавайте їм! Бо ж дні проходять неймовірно скоро, Хай затишком наповнюється дім! Творіть добро! Так пише Боже Слово. Любіть! Шануйте тих, хто поруч є. Нехай у серці не згоряє вогник, Й любов ніколи не перестає! 28.05.2021

Напишіть, будь ласка, свою адресу, куди відправляти, і номер телефону. Постараюсь по можливості чимось допомогти.

Скажіть, будь ласка, чим саме я можу вам допомогти? І яким чином? Просто я ще з таким не стикалась.

ДАЙТЕ номер@@diana_parypa_poems

Щиро Вам дякую за теплі слова підтримки, для мене це дуже важливо. І Вас нехай Господь благословляє та охороняє на кожному кроці!

Від щирого серця дякую за теплий відгук! І Вам щедрих Господніх благословінь!

Прошу помощи (я на пожизненному заключение):продктами; вещами; духовной литературой?

Дуже дякую! І Вам щедрих Господніх благословінь!

Можна ваш номер вайберу?

0967821211