ЩАСЛИВИЙ СЕКРЕТАР - МИКОЛА ХВИЛЬОВИЙ

Чергове оповідання Хвильового знову вражає тим, який вибір ставить воно перед головний героєм і як яскраво описує радикалізм на межі фанатизму. Цікаво, чи знаєте ви подібних Старку (головний герой) людей зараз?
"Щасливий секретар", рік написання я не знайшла в жодних джерелах, розуміємо, що це 20-ті роки, можливо, початок 30-х.
Микола Хвильовий (Фітільов) (1893 -1933), мешканець відомого харківського будинку "Слово", один із лідерів та найяскравіших літераторів доби Розстріляного відродження. Його доля вражає не менш ніж тексти. Тож якщо ви не знайомі ще ні з його творчістю, ні життям, я по-доброму вам заздрю, бо відкриєте для себе новий світ нашої літератури і знайдете багато пояснень тим буремним 20-м.
Залишайте свої враження у коментарях.
А також підписуйтесь на канал, ставте вподобайки, це неймовірно мотивує читати далі.
Приємного прослуховування!
Читає Наталія Сукач
Ілюстрація ШІ від app.leonardo.ai/
Підтримайте студію гривнею - www.privat24.u...
Пригостіть читачку кавою - www.buymeacoff...
Paypal - [e-mail]

[@adminadmin4888]

Чогось так і подумала.Стільки наганяли позитиву.В кінці мала бути трагедія. Дякую.

[@ДипРед]

Дякую за читання наших письменників ❤❤❤

[@oksanakramarenko9491]

Дякую за читання, сумні часи були, молодий та щасливий був, потім буде нещасним та жорстоким

[@sashakozakova]

Вітаю! Дякую❤

[@reydan7298]

А потім йому відрубав голову Джордж Мартін

[@samnasamaudiobooks]

))) Поки читала, згадувався мені і той Старк. Але між ними - ментальна прірва. Хоча заради миру та державництва Старк з Вінтерфелу Сансею теж хотів пожертвувати, та все ж Санса хоча б могла відігравати важливу роль у владі. А тут повна моральна деградація.

[@НаталяП-м5ц]

Печалька. Символ епохи- ставлення до дітей 😢

[@tetianaborschova4835]

На жаль, така була політика і дуже сильна пропаганда. Багато людей вірили. Дякую.

[@elenazhelyazkova622]

Так, мої батьки кидали мене саму вдома, бо треба було йти на роботу! А я плакала, а потім шукала десь якусь" шкоду"! Люди для держави тоді були гвинтиками! Дякую, пані Наталіє, зворушливе оповідання, іронія скрізь сльози!

[@samnasamaudiobooks]

Пані Олено, о, які спогади Вам навіяло. Напевно, мені, дитиною, трохи легше було, вся родина працювала у школі (дід - директор, бабуся, батько та мати - вчителі) і я просто тинялася малечою по сільській школі, але мені, напевно, там було цікаво. А у Вас, справді, складна історія дитинства. Садочки, наскільки пам'ятаю, не у всіх селах і були. Добре, якщо родини великі і хтось міг за дитиною приглядати. Так, союз із людей робив невід'ємні механізми без власних думок, потреб та бажань, рівняння на вождя. Яке благо, що ми вже то все прожили. Сподіваюся, не повернемо вже в ту сторону, не зважаючи на туман майбутнього.

[@VyvirkaSira]

Оце ось так закінчується? "... раптом звернув до поштамту" - і все? Тобто, далі, любий читачу, вигадуй сам: пішов відправити ту телеграму дружині (але тоді - чому "раптом"?), а може... той довбень таки передумав і пішов дати телеграму в Харків, що не приїде.

[@samnasamaudiobooks]

О, як цікаво, у мене була повна впевненість, що таки телеграму дружині дати. Якщо у Вас інші відчуття, то відкритий фінал додає окремого смаку тексту. Все ж вибір та система перед людьми ставила страшний. Хочеш реалізації, обирай. Сумний час.