ЖИВІ: родина Костенко у селі Мощун

Рет қаралды 3,454

Күн бұрын

Проєкт «Живі» разом з фольклористкою Юлією Миколайчук відвідали село Мощун на Київщині, в якому відбулись тяжкі бої та зруйновано майже 90% хат. Це ще одна історія болю втрат і сили людей, які готові боротись за життя.
У родині пані Зінаїди Костенко московські загарбники зруйнували два будинки, її власний та дочки. Вона залишалась у селі, коли вже майже всі виїхали, і допомагала хлопцям з тероборони.
💬 «Все життя прожили ми тут... Отут сусіди погибли, їх убило, діда й бабу убило. Їх захоронили вже, слава Богу. Бо вивезли валантьори. Діда нашли в Гостомелі, а бабулю десь аж їздили у Білу церкву найшли. Валантьори розвозили куди їхала машина. Слава Богу, шо подписували. Дак оце тіки тиждень як поховали діда. Оце таке життя.
У нас тут блокпост був рядом. До 6-го числа ми кормили солдат з дочкою. Варили їм їсти на один пост і там на дачах блокпост, і ми це їх обслуговували.
А потім 6-го числа начало уже так громить, що вийти з погреба уже низя було, опше не можна було вийти. Шо так стриляло! Прибігли зять, це ж меншої дочки чоловік: "Шо будем робить?" Коли начало опять гради бить - ми поховалися. А, затишшя. Виходим, а він каже: "Всьо, моя хата горить". Хата нова, тіки построїли. А внук і каже: "Мамо, так обідно". Шо йому ремонт в хаті зробили - і вона згоріла. Ну це ж так обідно! І тоді ми рішили вже тікать. Шо ж сидіть, єслі вийти на вулицю низя було на пів години.
А хата вже горіла повністю. Він машину виганяє, а ми біжимо. Ми біжимо, а над нами літає дрон. Ще забрали сусідку, у неї хата згоріла. Я кажу: "Так, дівчата, біжіть отако. Не біжіть в одну сторону. Хоть уб'є, так по одній - не всіх зразу". А ями отакі-во по всіх городах уже були, снаряди повибивали. Ще біжимо, а там тирчить нерозорваний. Кажу:
"Дивіться под ноги, бо ми можемо щас погибнуть, даже не добігши до машини".
Виїхали, їхали по селі, уже нікого в селі не було. Вєтки валяються на дорогах і тишина така в селі, наче ото у фільмі страшилок точно. Тишина така. Вопщє нікого нема. Хлопці вже всі в лісі закопалися.
А за нами ще біжить овчарка моя аж до високовольтної лінії. Я кажу: "Тебе одпустила - мені тебе нема куди взять". Ми прийшли, а вона у погребі убита лежить. А маленька собачка зятьова вижила. Побігла на ту сторону - і вижила.
Ми повернулися уже в березні місяці, в кінці березня. Нас люди приняли добре: дали нам хату, дали города. Ми там картошку посадили, ми там капусти посадили, ми там помідори посадили, огірки - усе що можна було посадить, ми посадили.
Приїзжаєм. Приїхали подивиться на іменія, а шо дивиться? Дочка каже: "Мамо, тихенько". Не одна я така.
Нічого, ми ще й це наживем. Нас лякать нічого. Тільки обідно, шо вони не прекращають».
Зінаїда Костенко, 1955 рік народження
село Мощун Київської області
🙌 Допомогти родині: 5168 7451 0751 0130 (Костенко Зінаїда Яківна)
#ЖИВІ - культурний проєкт Музею Івана Гончара на підтримку українців, які постраждали від російської окупації 2022 року.
🔹 Проєкт реалізується у партнерстві із Докутолока.
🔸 Особлива подяка волонтерам Руслану Горовому та Богдані Теличук.