Катерина Калитко про Шевченківську премію та збірки «Орден мовчальниць» і «Люди з дієсловами»

Які паралелі є в України з Боснією, коли література може й має бути відвертою та як говорити за втрачені голоси - про все це у програмі «Культурний інстинкт» говорили з поеткою, перекладачкою Катериною Калитко. А також - про нову збірку авторки «Люди з дієсловами» та значення поезії у великій війні.
0:00 Шевченківська премія
3:19 Збірка «Орден мовчальниць»
9:21 Як говорити за втрачені голоси
11:30 Боснійська тема
15:32 Межі відвертості в літературі
18:23 Збірка «Люди з дієсловами»
21:51 Історична перспектива сучасної літератури
#суспільнекультура #література #письменниця
Підпишіться та натисніть 🔔 щоб отримати сповіщення про нові відео і трансляції
Наш офіційний сайт: suspilne.media/culture
Новини культури в Telegram: t.me/suspilne_culture
Ми у Facebook: / suspilne.culture
--
Усе про Суспільне читайте тут: corp.suspilne.media/

[@irynaleopold7505]

Дякую за розмову, позицію, творчість.

[@innastavnichuk8025]

Цікава розмова. Катерину відкрила для себе в цьому році збіркою "Земля загублених або маленькі страшні казки". Неймовірно рада та горда тим, що українська сучасна література така змістовна, жива, цікава. Яка вона в принципі і була завжди, просто від нас її дуже майстерно-криваво ховали за толстоєвськими.

[@citizenofOdessa]

Так вони і жили: вийшли на свіжий сніг, рахували дні ефемерного перемир’я, рахували друзів, що усміхалися з вирію, рахували шляхи, що відростали, як нігті. Сніг - зазвичай на краще, він союзник тобі, лічиш щось - наче якір кидаєш у ці суглинки, - так він казав. І ще: коли по снігу посунуть, то видно, якими дорогами ходять біси. Сніг спустився у виярки, поле вистелив ситцем. Де ж ти, - сміявся, - сховаєшся? Ти ж руда як лисиця. Гóвори дальніх сіл поглинуло забуття. Моторошно, залізно вночі стугоніла станція. Так вони і жили: кохаючись у землянці, проростали у простір єдиним справжнім життям. Дрова закінчувалися. Але вони не спалили книг. Ощадливо витрачали воду, набої, сили. Добре, що в них нікого тут не лишилося, крім землі та крім себе самих. Зорі дрібні, як борошно. Ранки сухотно бліді. Рухалися сезони слідом за їхнім шалом. Так вони тут жили. Так вони не зізналися в жодній провині внутрішньому судді. Не відвертайся, - казала вона, - ти й ранéний прекрасний. Не відвертайся, - повторював, - просто «вони» - це ми. Вийди, серце, на світло, я голову тобі змию і зістрижу на шиї три лоскітливі пасма.

[@user-or4pu5lc6p]

Дякую❤Радію,що познайомили мене з вашою гостею)

[@kazhankazhanovych6895]

Дуже цікава жінка. Сподіваюсь побачити більше інтерв'ю з її участю на цій та інших платформах.

[@VidakSnuesik-uu1sv]

Гарні запитання, відповіді перевершують ))

[@OlehKrot]

Ви не повірите, але я чекав на це інтерв‘ю. Дякую!🎉

[@user-ve3ks1ei3b]

Дякую. То ми трохи розслабилися без війни. Наша Держава-Військо не випадково мала таку назву, складалася з паланок зі своїм військом, керувалася військовими, прстійно перебувала у війні.

[@kramarenko7270]

Дякую 🙏 Надихнули 🇺🇦❤️🇺🇦

[@user-yp9jx3od7r]

Яка мудра мисткиня!

[@NastiaMoloko]

Дякую!

[@user-in1um7hl3d]

Текст на підтримку і просування. Рознесемо ці алгоритми і най кожен побачить це відео через рекомендації.

[@petroborovyk9443]

Дякую

[@alexxx8999]

По прев"ю здалося, що в гостях Джулліан Андерсон)

[@user-gr3me8ch3q]

Може петицію тому... президенту подати? Щоб нарешті відбулося вручення премії цьогорічним лауреатам?

[@AndroidAndroid-rq8sc]

Орден повчальний ? І це після М. Чурай, Лесі і Ліни Костенко? Подивіться на картини Білокур, коли це наші жінки мовчали, про своїх жінок я взагалі мовчу.