Коли інтуїція не підвела | Реддіт українською

[@blackberryin1745]

Я з Марʼїнки, Донецька область. Наше містечко хоч і було підконтрольне Україні, але протягом 9 років ми потерпали від обстрілів тяжкого зброєю( Град, Буратіно(Солнцепек)і тд.), обстріли проходили приблизно раз на два тижні, десь останні роки 2, але за місяць, може, два до початку повномасштабної нас почали обстрілювати майже щодня як вдень, так і вночі. Почалися активні бої. Початок повномасштабної війни - тиша, може пару разів з лютого обстріляли і все. Так от, мої бабусі, батько і всі знайомі думали, що нас оминуло, все гуд, можна залишатись далі, а я ходила з передчуттям, наче ще трохи і дому не буде, ще трохи і того магазину не буде, трохи і цієї вулиці нема, ще фотки робила на памʼять, а сама ходила як живий труп. Моя мама теж мала передчуття лиха, і якщо я просто вже була готова, що вмру в цьому підвалі, то вона здіймала галас, щоб ми зібрали речі і виїхали. Вмовила. І от, на наступний день, як ми виїхали через Краматорський вокзал, де через кілька днів сталася трагедія, ми дізналися, що по Мар’їнці почали гатити, страшно гатити, будівлі змішували з землею, багатоповерхівки, в підвалі котрої ми переховувались, вже не існувало, на другий день після нашого виїзду. Люди що були в квартирах чи підвалі горіли заживо або були під завалами. Зараз все добре, але іноді замислююсь, що якби ми не піддалися вмовлянням мами, мене б вже не було.

[@scarlett.23]

жах😢

[@anastasiiachen4156]

Як добре, що ви змогли вчасно виїхати! Сподіваюся у вас і вправду все добре. Дякую що залишилися живими.

[@blackberryin1745]

@@anastasiiachen4156Дякую, в мене дійсно зараз все добре, а найголовніше - я в безпеці))

[@user-UA77777]

Який жах, бідолашні люди

[@okeyolee777]

У мене було те саме. Я приїхала до мами в гості в Маріуполь, бо вона була після операції. Я мала уїхати в нд, щоб в наступну сб знову повернутися. Я їхала з міста і думала, що на наступні вихідні не зможу приїхати. Просто відчувала, хоча причин не було. І то був останній раз, коли я бачила Маріуполь. Більше ніколи туди не повернуся мабуть 😢

[@МерриФилинова]

Мені було сім. На той час наша сім'я жила в такому будинку, в якому дитячий майданчик знаходився буквально за 2-3 хвилини від дому (і його було видно з нашого балкону, так що батьки могли контролювати чи все ок), тому мене часто відускали гуляти саму чи зі старшою дівчиною, з якою ми дуже добре дружили. Одного разу я з цією подругою домовились зустрітися на майданчику і погуляти на котрусь годину (точно не пам'ятаю), але з якихось причин я трохи затрималася і так вийшло, що вона вже чекала мене на майданчику. Так от, я швидко вдягаюся і виходжу на двір і вже хочу швидше прийти і погратися з нею, але мене покликав якийсь старий чоловік, який сидів на лавці. Оскільки я була доволі комунікабельною дитиною, то відразу ж повернулася і спитала, чи можу йому чимось допомогти. В його погляді, тоні і виразі обличчя було щось таке, що мене налякало, викликало сильну насторогу і бажання втікати звідти якнайдалі. Після короткого беззмістовного діалогу, він простягнув до мене руки, попросив підійти і сісти йому на коліна. Як зараз пам'ятаю, наскільки мені стало страшно (тільки подорослішавши я зрозуміла, що такого дивного випирало в нього на штанях і чому він так наполегливо хотів щоб я це зробила). Я відмовилася і сказала, що мене чекає подруга і що мені час йти, але після відмови його поведінка моментально змінилася і він навіть спробував схопити мене за волосся чи руку. На щастя, я змогла вивернутися і максимально швидко добігла до майданчика, а він за мною не погнався. Пройшло 8 років, а мені до сих пір іноді сниться його обличчя.

[@Mario-ok6ff]

Будучи найменшою в своєму сімействі, мене часто відправляли до зупинки зустрічати дядька, який приїздив з міста. Так як село дуже велике, і до зупинки, якщо пішки, то треба було добиратися хвилин 45. Саме тому мені виділили транспорт- велосипед. Сиджу я на зупинці, чекаю. Раптом, проїхала машина (білий опель), потім робить розворот, і стає на зупинці. Водій з машини не вийшов, тільки відкрив дверцята. У мене почалось оте відчуття, коли хтось пильно дивиться. Я сприйняла це як свою надмірну тривожність, та все ж вирішила подивитись на того водія. В цей момент мене охопила страшна огида та страх, адже я побачила що той мудлан мацав свого птура рукою, після чого він вирішив встати. Тоді я відчула дике бажання звалити як умога швидше. Зірвавшись так швидко як тільки я могла, схопивши велосипед, я накивала п'ятами швидше ніж антилопа. Озираючись назад, побачила що він теж швидко почав їхати в мою сторону. Хвала чоловікам, які стояли біля свого двору в цей момент, і я звернула в їхню сторону так, що ледь не полетіла з велосипеду. Чоловіки не зрозуміли що сталось. Мені, ще малій тоді, навіть мову заклякло від всього.

[@annasobinova9461]

Якось поверталася додому з роботи , було світло бо це влітку було , майже в центрі міста тому людей було багато на вулиці. Випадково зустрілась поглядом з моторошним чуваком який вийшов з магазу і почав іти поряд зі мною. Щось в його очах було дуже холодне і моторошне. Намагався познайомитися та читав вірші , але я ігнорила його. Так він зі мною пройшов два квартали ,а далі сквер і незабаром мій дім. Я нервувала і не знала як зробити щоб він відчепився від мене. Але слава Богу він сам кудись звернув. Я майже побігла додому не озираючись. Через два дні прочитала новини що якась мерзота побила жінку у потязі і намагалася її згвалтувати на очах у її сина. На фотці був саме цей чувак. Я була в шоці

[@Anastasia_750]

Заспокоює те що якщо він був на фотці значить його спіймали

[@wqlmr5056]

це сталось зовсім нещодавно. За два дні після мого дня народження, ми з подругою вирішили провести день разом, типу, відсвяткувати його. Спочатку усе було добре, ми поїли смаколиків і пішли гуляти містечком, коли стемніло ми почали йти додому, не думаючи про якісь небезпеки, просто йшли під музику і бавились разом. В нас багато тихих та безлюдних вулиць, особливо якщо йти в сторону мого будинку, і ми йшли одною з таких вулиць, ліхтарі світили через один, або навіть два, тобто темно і мало що можна розгледіти. Але на повороті стояв якийсь чоловік, зовсім один, він не причетний до ситуації, проте далі я згадаю про нього. Ми йшли і раптом побачили що попереду їде машина, вона вимкнула дальнє світло в фарах, після чого стала їхати настільки повільно, що ми буквально йшли швидше ніж вона їхала, потім машина почала зупинятись, в цей момент моє серце так шалено забилось, я зрозуміла що щось не так, і в моїй голові одразу вибудувалось три варіанти, або побігти назад, до поворота, в сторону того чоловіка що стояв один, або побігти прямо, що було б найгіршим варіантом, бо людей не було, була тільки машина, ми-два підлітка і, можливо, якийсь чоловік, бо ми вже тоді не знали є він там чи вже пішов, а третім варіантом був лісочок, яким я зазвичай йду до школи, половину дерев в ньому вирубано, тому там складно сховатись, але це був найкращий варіант, все це я обдумала буквально за декілька секунд, і кинулась бігти, кричучи подрузі щоб бігла зі мною, спочатку вона була в ступорі, але її швидко попустило і ми побігли, обертаючись до подруги я бачила як фари машини повертаються в нашу сторону, в ліс, я давно так швидко не бігала, як казала подруга, вона чула що хтось йшов позаду 100%, тим більше коли ми пробігли повз якийсь двір, пес почав гавкати, а через декілька секунд, коли ми перейшли дорогу до другого лісочку, пес почав гавкати знову. Я аж до самого будинку не відчувала себе в безпеці, вся тремтіла, але я бачила стан подруги і намагалась заспокоїти спочатку її. Кожну хвилину я боялась що на дорозі з'явиться машина, тому що якщо за нами дійсно бігли, то приблизно знали де і на якій вулиці ми знаходимось. Це не єдина подібна ситуація з мого життя, і деякі відбувались вдень, а не в темряву, тому інколи коли про це думаю, то стає страшно просто пересуватись вулицею

[@Anna-go6iy]

Який жах...боюсь уявити як ви тоді себе відчували

[@irynakalychak6821]

Це точно дуже страшно. Таке враження, що страшно просто вийти з дому.

[@ГалинаЗемзикова-ц6л]

Однозначно, коли чуйка щось підказує треба її слухати, ну не дарма у вас мурахи по спині!

[@rrremarrr]

Не зовсім внутрішнє чуття, але близько до того. Я була маленька, десь 7 років. Бабуся їхала на свою малу Батьківщину і вирішила взята мене з собою, але за умови, що я завжди буду біля неї і постійно триматиму її за руку. Дорога дальністю у 670 км., 4 пересадки, поїзд, дві електрички і маршрутки, так як я була слухняною дитиною всю дорогу я була біля бабусі, але коли ми нарешті приїхали, на протилежній стороні дороги нас зустрічав мій дядько (бабусин син і відповідно мамин брат) не просто дядько, а найулюбленіших дядько у світі 😂. Коли я його побачила, вирішила, що маю негайно побігти до нього. Це сталося дуже швидко, я була десь на середині дороги і бачу як мій дядько стає білий як стіна, в цей час я думаю, чому це, він не радий мене бачити? Я зупиняюся і в цей же момент щось пролітає переді мною. Це виявилася здоровенна вантажівка, якби я продовжила бігти, мене б уже не було. А так я обійшлася травмованою литкою, дуже гарячою гумою на колесі (так як була середина літа) мені здерли шкіру на нозі. Мені навіть нічого з нею не зробили, я обмила рану простою водою! Поїздка перетворила на кошмар, бабуся розповідала усім кого зустрічала, що сталося (і яка я не слухняна) я, мабуть, прослухала це 300 разів, але мамі не можна було розказувати😂

[@yan_ua]

Завжди вчасно переставав гуляти з веселими компаніями: в першій всі згодом стали наркоманами, один з них покінчив життя самогубством, інші - потрапили в секту; друга буквально на наступній пʼянці, на яку я вже не прийшов, влаштували шалену бійку, після якої деякі опинились в лікарні, а згодом всі по черзі потрапляли в аварії через нетверезе керування авто 👀

[@liralong1650]

Не схотіла лишатися вдома і поїхала в село до друзів, а через кілька днів дізналась що моїх рідних було вбито, це був 2017 рік, моє рішення й зараз впливає на моє життя бо я досі сумую за ними і не маю змоги спитати їх про щось що хотіла б дізнатися, чи просто почути їх голоси

[@Anna-go6iy]

Дуже співчуваю вашій втраті...

[@irynakalychak6821]

Співчуваю 😢

[@ОлександрПатрон-р9щ]

В 14му році ми з побратимом попали під мінометний обстріл в невеличкому місті. Ми були в авто, але їхати далі не було сенсу, бо міни падали і попереду, і позаду нас. Авто було вже пробито наскрізь від минулого обстрілу. Ми вистрибнули з нього і впали під невеличкий МАФ. Коли все закінчилося, товариш запитав мене, чи варто вже йти до машини, а мене ніби зсередини потяггуло знову впасти на мерзлу землю, прихопивши його із собою. За декілька секунд прилетів пакет (40 штук) ракет граду. Найближча лягла метрах в семи від нас, а спасло те, що між нами і нею був підмурівок під забор, висотою десь сантиметрів 40. Досі як згадую, можу відчути цей позив лягти назад у сніжок)))

[@Name-x3h]

Слава Богу що живі лишились.

[@scarlett.23]

В мене теж є схожа історія про переслідування. Мені років 13, я жила в багатоквартирному будинку, була вдома сама і вирішила сходити в магазин через дорогу за чимось смачненьким По дорозі в магаз помітила стрьомного мужика бикуватого виду який просто стояв і всередині прокинулась тривожність. В магазині я витягнула ключі від підїзду і тримала їх напоготові. Як вийшла з магазину, помітила що чоловік почав рухатись паралельно зі мною, напереріз мені. Я почала йти швидше, він теж. Тоді я натурально побігла, швидко відчинила підїзд і не чекаючи ліфт побігла сходами на 5 поверх. Чоловік почав бігти за мною, встиг забігти в підїзд але по сходах не міг догнати мене і зупинився десь на 2-3 поверсі заглядаючи між перил нагору. Я глянула вниз і цей кровожерливий погляд не забуду ніколи. Я швидко забігла в квартиру, закрила двері на всі замки, закрилась в кімнаті і просто сиділа на підлозі, адреналін зашкалював, серце калатало під 200. Якби я не наготувала ключі а почала б ритись в кишені, він точно наздогнав би мене під підʼїздом

[@blackberryin1745]

Який жах таке відчути і пережити, добре хоч не наздогнав, бо могло статися щось страшне. Маю надію, що зараз з вами все добре. *віртуальні обійми*❤

[@scarlett.23]

@@blackberryin1745 дякую, все в мене гаразд, це давно було☺️

[@ДімаМарчук-е3ю]

Вірю вірю, в 13 років з не до кінця розвиненими(вирослими?) ногами та легенямі. втікти від дорослої людини. Це і хлопцю практично нереально зробити, хіба що він якісь спортсмен, а чоловік останні 5 років провів на дивані попиваючи пивко, не кажучи вже про дівчинку

[@scarlett.23]

@@ДімаМарчук-е3ю нічого не зрозуміла, не віриш, що підліток на адреналіні, яка до речі займалась спортом і перша в класі пробігала спринт буде бігти швидше ніж прокурений мужик? Для чого мені брехати? Я до речі і зараз бігаю швидше ніж мій чоловік наприклад

[@prytrushennyy_Volkoviy]

​@@ДімаМарчук-е3юта в 13 і марафон можна пробігти, то тільки потім вже через годину почнуться наслідки.

[@AlicefromMarvelland]

Давайте більше моторошних/загадкових історій до Геловіну!) Також сподобалось ненав'язливе тематичне музичне супроводження)

[@Krrrrampus]

Ой, так, музика прям в тему!

[@КристинаКусий]

Дякую за вашу працю, хай квітне україномовний ютуб

[@tatianatais2269]

Лікар, який сказав, що біль при вагітності - норма, він просто ідіот.

[@ОляКолганова-о7щ]

Я думаю він нашкодив не одному пацієнту

[@sapriniti]

Це не ідіот, а якийсь ненависник людства, ще й злочинець. Має бути процедура, відповідно до якої таких паскуд негайно позбавляють ліцензії й забороняють лікарську діяльність назавжди чи принаймні на тривалий термін! І натомість, якщо лікар крутий, то йому доплачують премії й оплачують поїздки на конференції, здобуття вищої кваліфікації тощо. А ще щось мені підказує, що це саме американська історія, конкретно зі Штатів, іще й не сільська, а з не дуже великого міста. Можливо, що розташованого десь у Пенсильванії. Не знаю, чому, просто маю таке відчуття.

[@yuliia1163]

Багато разів уникала неприємностей, коли помічала, що мене переслідує незнайомий чоловік (було кілька історій з різними персонажами). Рятувало передчуття, а також історії порятунку з таких ситуацій від моєї мами. Також колись передчуття мами врятувало мені життя, яке мало не згубив некомпетентний лікар - вона повезла мене до іншого спеціаліста і вже за годину я була на операційному столі. Якби ми приїхали в лікарню хоч на пару годин пізніше - мене було б не врятувати.

[@GalinaKravchenko-vh5eo]

Дуже цікаве відео, рекомендую

[@yuliya_blake]

В мене була історія, коли я ще була маленькою, і ввечері за мною ввʼязалась група дорослих хлопців. Вони переслідували мене до підʼїзду, і я тільки я зайшла всередину, я щодуху погнала по сходах додому на 8 поверх. Тільки почула, як за мною хтось з них крикнув "Де вона?". Не знаю, що було б, якби я вирішила поїхати ліфтом чи не поспішала

[@КристинаКусий]

Цікаве неймовірне. Люблю ваш канал ❤

[@irynakalychak6821]

Які страхітливі історії. Таке враження, що в США (підозрюю, що більшість історій звідти) самі маніяки, і страшно на вулицю вийти. Скільки разів поверталася додому з роботи пізно ввечері сама і ніколи не припускала думки, що зі мною може щось статися в моєму місті в Україні. Але то було давно.

[@Alikss1989]

В американців інша культура. В нас навряд чи хтось здивувався заштореним вікнам

[@lilialil0]

Точнісінько така ж історія позаматкової вагітності була в мене . Лише без болю, а з кровотечею. Дуже рада, що послухала внутрішнє чуття і наполягла на госпіталізації. Бо навіть змогла врятувати свою трубу. ❤

[@pandacaptain1633]

Історія про апендецит це просто бомба))) Тут просто допишу кілька слів аби ютубчик такий, а ну добре

[@serenity-o6r]

дуже люблю ваші відео, дивлюся вже кілька місяців, але ця мелодія на фоні викликає відчуття тривоги( попередня подобалась і заспокоювала

[@babynealoe]

Дякуємо. Ми намагаємось підбирати музику до відео відповідно її настрою. Тому так, ця дещо тривожна

[@se_aa]

Обкладинка до відео - просто топ. Пункт призначення, але з двотавровими балками)) і окреме "дякую" за музичний супровід

[@Name-x3h]

Я виїхав з України за довго перед війною, відчував що нічого доброго не буде і треба виїжджати, якби я цього не зробив, то думаю не писав би вже цей коментар. Тепер в мене ПАНІЧНЕ відчуття що треба залишити польщу де я зараз, як найшвидше на вчора! Як би там не було, і за передчуттями і за логікою з польщі треба тікати як найдалі!

[@Bobik_sdoh]

Побільше б редіту українською!❤

[@liliap.7268]

Боже, який же бісячий лікар, який не повірив жінці

[@sebastiannobody3653]

Мене відчуття катастрофи не покидало з липня 2021 року. Після прочитання статті путіна про історію України, зрозумів що війна років на 10-20, і загинуть мільйони людей. Але одна з вад мого характеру - відкладання важливих рішень на потім, депресія, призвели до того що не виїхав закордон до початку війни. Так, що можна сказати що інтуїція в мене є, немає лише сили волі. А взагалі, коли побачив 10 років тому на майдані плакат - "путяра йди геть", мене аж знудило від страху, тому що зрозумів в чиїх руках наше життя.

[@М.с-д9м]

О, написано все наче про мене : такий самий характер, і такі самі відчуття на Майдані. Все життя буду каятись що не вмовила найрідніших виїхати з країни, а тепер.....

[@bohdannachakrova4403]

ДЯКУЮ, СЛАВА УКРАЇНІ, СМЕРТЬ ВОРОГАМ 💙💙💛💛

[@ribkina2312]

Моя мама розповіла мені, що коли була мною вагітна, якось переходила залізнодорожні путі. Через якесь відчуття чи голос вона повернула голову і побачила, що до неї наближається поїзд. Змогла в останню хвилину врятуватись.

[@serenity-o6r]

хіба поїзд не чутно ще здалеку? і земля ж наче має вібрувати?

[@marshalteam9794]

Дякую за відео

[@irtsya_m]

Лікар з історії про позаматкову вагітність - мерзотник. Бажаю йому всіх лих.

[@TheDeademon]

Мені було років 13. Я вже не пам'ятаю з ким та звідки я їхав потягом. Пам'ятаю що додому. На одній із зупинок я вийшов подихати свіжим повітрям (літо, спека, вагон без кондея). Було десь 11-12 ночі. Помітив як за пару вагонів від мене, у мою сторону біжить хтось, дивлячись чітко на мене. Потім побачив , що їх двоє. І хоча я був не один, багато пасажирів повиходило подихати прохолодою, мені чомусь стало страшно до гикавки, аж піджилки затряслися. Тому я швиденько зайшов у вагон і став чекати у тамбурі. За пару секунд, захекавшись, ці двоє підбігли до мого вагону, подивились на мене і запитали, чи це я. Я відповів ні. На що вони з недовірою подивились на мене секунд 10, а потім спокійно пішли собі. І що то було? - тоді подумав я, та пішов собі назад на своє місце. А у самого серце ледь не вистрибувало із грудей. Досі як згадую, моторошно стає.

[@Життяпрекрасне-з7т]

Спочатку слово "подихати" прочитала з наголосом на "а"😂. Думаю - оце передчуття!

[@sapriniti]

Може, вони просто переплутали Вас із кимось знайомим? Скажімо, з чуваком, якого не любили?

[@ПашаПитецкий]

Чому ви розказуєте за закордонні події😂😂😂, треба за наші події 😊

[@maxguildenstern]

4:58 до чого в цій історії «інтуїція»? Вона і так і так ходила б до лікарів через нестерпний біль.

[@mari_lado]

Дякую за відео 2023/11/07

[@olg7553]

Хто знає, що за музика звучить на фоні?

[@helgiyoshyolenko4721]

Оце історії...😮

[@Harukazu3337]

У відео більше жіночіх коментарів.

[@yuliia1163]

нажаль жінки часто сприймаються чоловіками як здобич

[@VlasneToJeDobre]

@@yuliia1163??? Якого біса

[@Из_имянный_Файл]

@@yuliia1163 факт, то ж яку поломану голову треба мати, шоб дозволити собі такі жахливі речі робити з жінками...?

[@Harukazu3337]

@@yuliia1163 дійсно, якийсь жах..

[@PUPIKIII]

@@yuliia1163а по факту виходить навпаки)

[@andrewv.7663]

Ми з дівчиною збирались зайнятись сексом в ліску на Гідропарку, але почули, як тріснула гілочка в кущах десь позаду. Вона налякалась і ми швидко звідти почали йти. Йшли по стежці і тут почули позаду біг. То біг якийсь дуже високий і, як тут кажуть, моторошний мужик. Під час бігу в нього в сумці дзеленчало щось металеве. Ми зупинились і відійшли зі стежки, обернувшись в його бік і чекаючи, як він наближався... Він просто пробіг поряд, в сумці все ще дзеленчало щось металеве. Типу набір шампурів. Чи ножів.

[@blackberryin1745]

Та чоловік напевно посрунькать прийшов, а ви секситись зібрались)) А взагалі, зустріти моторошного чувака в лісі дійсно стрьомно, хто зна, що у кого голові

[@andrewv.7663]

@@blackberryin1745 щось дуже далеко він забрів для цього)

[@abstract9181]

І майже всі коментарі від жінок…