Рет қаралды 11,845
Вважається, що в Україні дуда з'явилася в XVI ст. саме на території Волині - звідси й назва «волинка», що поширилася на території колишньої Російської імперії. Проте є підстави думати, що в Україні волинка могла бути й раніше, оскільки і в країнах Заходу та Сходу вона має більш давню історію.
Волинка використовувалася в музичному побуті козаків-запорожців, входила до полкової музики Війська Запорозького. Вона була поширеним пастушим інструментом.
Саме про цей інструмент співається в пісні:
Діду мій, дударику,
Ти ж було селом ідеш,
Ти ж було в дуду граєш,
Тепер тебе немає,
Дуда твоя гуляє,
І пищики зосталися,
Казна-кому досталися.
У XIX-ХХ ст. волинка побутує як традиційний народний інструмент Карпатського регіону. Там вона має багато синонімічних назв: «дуда», «дутка», «коза», «баран», «міх» та ін. Більшість синонімів залежать від того, зі шкіри якої тварини вичинено міх.
На межі другого і третього тисячоліть волинки зустрічаються в селах Гуцульщини, Бойківщини. Понад три десятиріччя в Україні відомий родинний ансамбль волинщиків М. Тафійчука із с. Буковець на Верховині. Виступи цього ансамблю неодноразово передавалися по радіо і телебаченню. Керівник ансамблю знаний на Верховині не лише як вправний музика, а й майстер волинок, сопілок, ріжків та інших духових інструментів.
В Україні були також спроби використати волинку в професійній народній музиці як сольний і ансамблевий інструмент. Так, Д. Демінчук виготовляв хроматичні волинки, що використовувалися в Буковинському ансамблі пісні і танцю; К. Євченко, а пізніше Д. Демінчук грали на волинках в Українському народному хорі ім. Г. Г. Вєрьовки.
( Л. М. Черкаський, А.І. Гуменюк "Українські народні музичні інструменти" )