Маска ввічливості і нереалізована агресія

[@MrMS-zh2yu]

Класно, дякую.

[@MrOzerin]

25:47 доречі про рушники, коли я був підлітком я помітив за собою деякі сплески гніву, я міг щось розбити, кинути до смітника, а після шкодувати, мені дуже допомогли роздруковані листки гніву там якійсь гусачок був намальований котрий намагається розтрощити монітор, внизу була інструкція що в приступі гніву зірвати листок, скомкати розірвати та викинути у сміття, я тоді роздрукував їх штук 10, але мені вистачило і двох використати за інструкцією і мені попустило

[@iilinkiii9024]

Насправді дуже класно, що ти почав про це говорити. Це добре створювать простір (коментарі як тут) для обговорення різних тем. Люди можуть знайти спільноту в якій буде безпечно поділитися думками з цієї теми. Тому бажаю тобі натхнення на нові відео))

[@ГалинаОсадчук-о3м]

Клас. Думала,що схожі думки,в мене,то не ок,а тут виявляється,що не одна я про таке думаю😅. Дякую

[@sunshine_3333]

Дякую за прекрасну тему обговорення, ми з друзями таке любимо. Щодо ввічливості, думаю вона би існувала, просто в інший формі і стандартах. Ми соціальні істоти, нам важливо бути зрозумілими, почутими та залишатися в якомусь соціальному колі. Хоча якісь аспекти емоцій було би непогано толерувати. Не виправдовувати, розуміючи що це не найкращий вчинок, але коли хочеться кричати, краще для себе покричати. Я не говорю про щось фізичне, агресія, що проявляється так, не має толеруватися. На роботі в сфері послуг, нам справді платять за ввічливість, тому повністю розумію почуття, коли приходиш до баристи, а тобі відповідають жахливо. Я сама бариста, можливо, тому що не дозволяю собі такого поводження, тому й дратує таке в інших колег. В мене самої досить багато подавленої злості. Тож, цікаво почути від вас такі спічі, плюс це справді хороша тема для компанії друзів, сьогодні буде що обговорити:]

[@veras2740]

Я чомусь думала що ви взагалі проти матюків😂 Ваш образ еквівалентний до теми, та обговоренні Вами теми актуальні для кожного, навіть якщо вони цього не хочуть визнавати

[@yuliiaskybinska6694]

ноу зет філ бро дуже рада що натрапила на таке твоє відео

[@N666__]

10:57 Зараз вже хочу поділитися думкою, хоча не дослухала всю вашу (взагалі цікава тема для обговорення). По-перше, ви не повинні намагатися виправити те що не можете контролювати, маю на увазі думку інших. Також думки інших не повинні вас контролювати. Невже ваше життя і почуття повинні контролювати люди яких ніколи можливо не побачите. Навіть якщо побачитесь знов в уявній кав'ярні, мало імовірно що ви знов будете в поганому настрої, й тоді зможете показати себе з іншої сторони. Нагадуйте собі люди не завжди одно образні, в кожного з нас бувають погані дні. Так само і в іншу сторону працює, вам "нахамили" Ну і хай)) у людини був поганий день, чи банально втома. Люди проходять і уходять і тільки нам вирішувати що вони залишать в нас, погане, чи хороше, чи взагалі нічого.)) По-друге. Тощо ви, на цей час, маєте на увазі за "хамство" - це звичайне спілкування між незнайомцями, просто без люб'язностей. Коли ви спілкуєтеся з будським достатньо мінімальна повага, не послати в перші секунди)) Банально без мата і не переходити на особистості. 17:48 Еб*ло закрила))) в цьому сенсі цілком згодна, моя думка залишилася такою самою, але викреслюємо другий абзац)) Що на рахунок коментарів ви навряд відчуєте облегшення, бо часто такі коментатори просто пересрут й вийде розмова зі стіною. Хоча і підтримую думку, що таких людей потрібно ставити на місце.)) 23:10 Про лікарні така жиза)). Історія з магазина і не зовсім про мене, але на тему. Коли я була маленька, напевно в молодших класах, в часи коли ще не було магазинів коли ти щось можеш взяти й піти до каси, маю на увазі тоді коли контакт з продавцем ніяк не обійти. Стояли в черзі тато і я маленька, яка хоче подуркувати, нащо тато підігрує. Щось по типу тикати один одного в живіт. З дискомфорту тільки наш сміх, за що ухопилася касирша і почала нам читати лекцію про поведінку, більшій мірі мені. Мій тато не мовчав, почав з "Ми нікому не мішаємо і нічого ламаємо" закінчилася "Стара п*зд* закрий рот, іди на х*й". Тож, можна і постати, і хамити)) Додивилася)) На рахунок рідних людей моя думка така, коли вислів направлено не в мою сторону, а на уявні рушники, це мене не засмутить, хоча потрібно буде обговорити альтернативу. Якщо направлено на мене, засмучусь, але буду очікувати вибачення, чи хоча б пояснення чому до цього дійшло. Як висновок, ідеальний світ буде коли комунікація між усіма людьми буде як з тим сами бро якого ти можеш в будь-який момент послати на 3 букви, він тебе і ніхто не буде ображеним. Так сталося що в мене настрій подискутувати, із-за чого вийшов такий довгий комент 😅 Дякую за відео))) Ви обрали цікаву тему ✨ ✨ ✨ ✨

[@MrMS-zh2yu]

25:23 ахахах, життєво. У мене в дитинстві батьки в ванній виносили рушники для обличчя сушитися і я сварився, бо на батареї ж вони мають сушитися щоб не завонятися. А вони "нє, я ж маю потім з мокрими руками йти в кімнату по них"

[@Анастасия-м4э4к]

Боже як знайомо! Я 28 років жила в ролі "хорошої дівчини". В дитинстві я мала бути слухняною, щоб не заважати батькам. В дорослому віці я мала бути вічливою і подавати пріклад адже я працювала викладачем у приватному дитячому центрі. Це паскудно! Все змінила війна. Коли я опинилась з дитиною за кордоном і моя "вічливість" кілька разів грала проти мене я послала всіх і вибрала себе. Одразу скажу - це трапилось не за один день а протягом , приблизно, року. Я просто дозволяла собі бути привітною коли мала хороший настрій і дозволяла виплеснути емоції на повну коли хтось порушував мої кордони. Скажу одне - це Божественно! Єдине місце де я все ще намагаюсь бути вічливою по при все - це вдома, поруч з сином. А за межами я дозволяю собі проживати емоції "тут і зараз" а не потім у своїй голові.

[@MrMS-zh2yu]

25:25 я прям запишу екран цього моменту і викладу в сторіз. Сука волаю😅

[@silent_traveler_with_dog]

тема класна і рівень само рефлексії крутий 🔥 щодо собак: я свою обожнюю, в мене лабрадор, який реально вміє зайобувати. як психотерапевт я розумію, що злість там, де порушують мої кордони. і для мене бажання крикнути собаці «не зайобуй мене, замовкни хоч на трохи» - це мій порив захистити кордони. тож я це зчитую і йду приділити їй 5 хв, а далі даю зрозуміти, що їй треба сидіти спокійно, інакше я закрию її в іншій кімнаті, бо мені треба працювати. щодо ввічливості. мені здається, що цей феномен є наслідком наявності в минулому класів у суспільстві, де щоб робочому, рабу, бідняку щось отримати, потрібно було це «заслужити». якось так подати своє прохання, щоб ще не покарали вдогонку. і правда дуже цікаво, яким був би світ, де люди можуть зайти в кавʼярню і сказати: «заїбало все, день жахливий, хочу капучіно» і бариста не сприйняв нічого на свій рахунок і це б не зачепило його почуттів. фантазую про це, як працівник сфери обслуговування в минулому😅 мене це раніше дуже б засмутило. а зараз після років терапії мене більше засмучує, коли люди не справжні, коли бояться бути собою. дякую за контент і за справжність! ми з чоловіком всі відоси дивимось без пропуску!

[@kseniaaeva7857]

Інша тема - окей, у вас є задавлена злість на щось/когось. Це типу нормально. Але яким чином грубити баристі коли ви не в настрої вирішує проблему? Окей ви спустите пар. На баристу, який вам нічого не зробив і ні в чому не винен. Ви самі відповідальні за те, як проживати свої відчуття і за те, приносите ви шкоду іншим чи ні. В прикладі з умовним баристою ви його фактично використаєте для задоволення своєї потреби виразити незадоволення від чогось іншого, чи життя загалом.

[@MrMS-zh2yu]

28:00 рушники, які руйнують мене з середини. 💅

[@hedgehog337]

Я бачу це так: ти, як індивід, хочеш мати змогу доносити інформацію і отримувати її у тій простій формі, що зручна тобі, але є також загальний простір у якому враховуються не твої цілі і не твій комфорт. Тобто є офіс, у якому всі мають бути у +- нейтральному стані, щоб працювати як один механізм без пройобів. Це ціль "офісного спілкування " і вона не співпадає з твоєю. Ти хочеш виплеснути емоцію на реальну особу, що змусила тебе цю емоцію відчути, а корпорація хоче вирішити конфлікт і зробити так, щоб обидві сторони не хотіли хоча б схилятися до прямої агресії. Звичайно ти замислився що було б якби всі слідували таким правилам, але з мого боку для цього треба подивитися на часи, коли спілкування з колегами і босом не було окремою дисципліною. Звичайно у такому суспільстві підвищилася б толерантність до певних випадів, але тоді б і тобі скоріше за все було б недостатньо того рівня який тобі дають для "зливання" емоції. Такий світ це дискусійне питання, але він неможливий у контексті наших соціальних конструктів, бо задіяні ВСІ сфери. Враховуючи все вище зазначене мною, думаю, що слід пропрацювати твоє до цього ставлення, переосмислити ввічливість і знайти інші методи вивільнення агресії (я геній, знаю), бо це єдине на що ти маєш вплив. Зараз це відчувається як претензія до суспільства, а слід змінити точку зору, щоб рухатися далі

[@carotenebeta]

а наскільки це "здорова" практика, вивільняти емоції деінде, а не в моменті того, де вони народилися? це я не доколупуюсь, мені реально цікаво

[@iilinkiii9024]

@@carotenebeta насправді дійсно можна відкладати переживання емоцій (будь-яких) і коли прийде безпечне середовище і час, пережити в тому моменті і це не має сильно нашкодити психіці, бо основною задачею є переживання загальне, а не тільки в моменті (на мою думку)

[@hedgehog337]

@@carotenebeta іронічно, що для формулювання питання ти вирішив використати слова-страхування. Дивись, це "здорово" вивільняти їх потім, бо у моменті можна не одразу зрозуміти ЩО саме так тебе розізлило (або викликало інші почуття). Іншими словами, перенесення вивільнення емоцій, як необхідна для обробки власних почуттів практика, є корисною. Звичайно, НЕ ЗДОРОВО коли ти ПРИМУШУЄШ себе проковтнути щось (не надаючи собі можливостей вирішити проблему, зкомунікувати з людиною пізніше), адже це по суті емоційний селф-харм і потім із таким важко працювати. При перенесенні вивільнення емоції на потім важливо розуміти, що це не має бути постійною практиктою, а лише інструментом для обробки своїх почуттів для ЯКІСНОЇ комунікації з самим собою та суспільством. Також нормально робити це і в моменті, вибір залежить від ситуації, але ПІДКРЕСЛЮЮ, що це ЛИШЕ про перенесення часу вивільнення або вивільнення у моменті , а не про забуття і ковтання вланих емоцій (накопичення яду з негативу). Однак тебе ж самого бентежить скоріше форма, судячи з того, що ти говориш у відео. Я зрозуміла твої слова так: "я втомився використовувати унормовані суспільством конструкти, щоб когось не образити через висловлення власної думки". Тобто ти розумієш, що показ емоцій, висловлення думки можуть бути в іншій, не агресивній, але все ще достатньо прямій формі і тому претензія у тебе лише до того, що з собаками, наприклад, усе просто: ти зі своєю часткою агресії, не підбираючи висловів, виказуєш до них претензію, а вони відчуваючи тон припиняють щось робити, а з людьми доводиться накладити купу фільтрів, щоб донести власну думку і отримати результат - так працює наше суспільство, а ти від цього втомився. Розумію, що у відео ти не мав на увазі безконтрольне вивільнення емоцій, але тоді я не бачу суттєвої різниці між класичним сценарієм і тим, що ти хочеш мати. Можливо суть у тому, що ти досі не знайшов золотої середини? Або через накопичення балів "хорошого хлопчика" ти тепер не можеш досягти середини без безконтрольного вивільнення зібраного? Також помітила, що, здається, ти плутаєш спокійне донесення претензії з тотальним забуттям власних негативних емоцій з використанням маски вічливості. Ти можеш залишатися вічливим І виказувати власну претензію. Щодо грубіянів на вулиці або тролів у Ютубі: їх ціль задіти тебе, найлегше - це ігнорувати або банити (якщо конкретно про тролів), а ти це і так робиш, але тебе це не влаштовує. Чому? Тобі важливо донести їм свою думку? Важливо бути почутим? Чи ти прагнеш хоча б у такий спосіб без наслідків і цензури вилити все що у тебе на душі? Якщо що мені особисто твоя відповідь не потрібна. Я висловлюю власні спостереження, бо ти попрохав про це і пишу скоріше з думками про те, що можливо тобі допоможе щось із вищесказаного розібратися (хоча, як на мене, я написала банальщину). На кінець повторю: іронічно було додавати "це я не докопуюсь, мені реально цікаво". Звичайно ти так би допоміг комусь правильно тебе сприйняти, але неправильне сприйняття простого питання - це відповідальність слухача/читача, бо у твоєму питанні нічого такого не було, тому додавання такого кінця було зайвим і голосним у даному контексті. Оце есе

[@Opivnichna]

Спершу, коли Ви сказали що у вас багато пригніченої агресії, я подумала:"О наскільки зовнішність оманлива", бо Ви не схожі на таку людину. Але в подальших Виших роздумах я зрозуміла, що Ви не зовсім розумієте кілька речей. Ви навіть не розумієте наскільки вічливість і етикет є благом для суспільства. Два аспекти: 1.Ви не зовсім розумієте, що той рівень притлумленої агресії який Ви відчуваєте, для багатьох людей лише верхівка айсбергу. Бо є люди які виростали в певному середовищі який лишив глибокий відбиток і лише соціальні норми не дають їй продемонструвати рівень зневаги, ненависті і огиди до людей і суспільства. Такі люди тримають дуже тривкий компроміс між собою і людьми. Є люди які агресивні на фізичному рівні, так, агресія може бути біологічною і вони теж живуть дуже важко, для них агресія як постійний біль від якого нема знеболювального і вони змушені з цим жити і докладають великих зусиль аби лишатися більш-менш екологічними для суспільства. 2.Повірте, Ви б не хотіли жити у світі без вічливості, навіть напускною. Бо психіка людини дуже адаптивна,і в неї швидко розвивається толерантність до всього. Тобто, з часом, звичайного хамства, брутальності і відвертостих емоцій стало б недостатньо аби "спустити пару", адже це всього лише слова, і на людей які вже звикли до хамства і агресії вже б не діяло це таким чином як хотів би агресор, а той хто агресує хоче віддачі у своїй агресії, він хоче аби на його агресія зреагували, і або підкорилися, або дали відсіч. Тож, далі аби бути поміченим у своїх емоціях він почне ескалацію агресії. Рівень загальної агресії у суспільстві почав би наростати і його треба було б кудись акумулювати. І ось наступним витком агресії стало б насилля. І ось тут можете собі уявити що відбувається у суспільстві у якого злітають гайки.

[@kseniaaeva7857]

Якщо вам вже аж хочеться казати людині, щоб вона вас не зайобувала, то мабуть дуже довго вам щось не подобалось і ви терпіли. Але ж проблема тут не в тому матюкатись чи ні, а мабуть в тому, що у вас недостатньо розвинена навичка відстоювання своїх кордонів, комунікації про них на старті, коли вам щось тільки стає некомфортно

[@carotenebeta]

ага, є така штука, дуже складно відствоювати кордони і комунікувати в моменті про дискомфорт

[@iilinkiii9024]

Привіт) Я ніби почула себе збоку. Поділюся трошки своєю історією можливо тебе це надихне на якісь думки. Прийшла я не так давно до психолога з запитом шо я хочу буть супер успішною машиною продуктивності. Ми багато говорили на різні теми і прийшов день коли я в сльозах-соплях сиджу і кажу про те шо мені життєво необхідна срана справелдивість. Шо мене бісить коли люди вчиняють погано і не отримують за це покарання. Зокрема йшлося й про образу на моїх кривдників. Потім ми ще багато говорили про це і дійшли до того, що неможливо прийняти себе коли не приймаєш світу в якому живеш. Що більшість того шо діється (війна/корупція/вбивства і т.д.) знаходиться поза сферою нашого впливу. І в більшості випадків одноособово це змінити не можливо, а лишень можливо робить якийсь свій вклад для себе, щоб почуватися краще. І що звинувачувати світ навколо себе дещо наївно. Після цього мені було дуже погано, бо я розуміла, що справедливості ніколи не буде. І єдиним моїм виходом є прийняття. А перед тим, як я це усвідомила, був період коли я сралась з усіма власне через ту нереалізовану агресію котра виникала з підвищеного відчуття справедливості. Бісить що чєл в черзі тупить? Дозволь собі потупить в черзі. Бісить що хтось з твого оточення помиляється? Дозволь собі помиляться. Бо більшість того, що нам не подобається в людях, насправді не подобається нам в самих собі. Мені особисто було страшенно неприємно це усвідомлювать і я не до кінця пройшла цей процес. Та з часом дійсно стає трошечки легше, якщо дозволить собі все те, чого не дозволяш іншим людям.

[@carotenebeta]

бліііін, це такі слушні думки! дякую що написала і поділилась, особливо про ось цей "дозвіл" - воно мені дуже актуально, і я не завжди помічаю, що те що забороняю іншим, забороняю і собі. дякую!

[@iilinkiii9024]

​@@carotenebeta я коли помічаю себе в негативній емоції (злість наприклад), або наприклад як вже комусь нагрубила, намагаюся все таки зупиниться і подумать, проаналізувать, що це було. Це хтось перейшов мої кордони і я зла чи я мала очікування, які не справдились і я так само зла. Та це неприємно але коли час від часу себе так зупинять і усвідомити що ж таки сталось, кількість неприємних ситуацій зменшиться

[@MrMS-zh2yu]

20:04 так, однозначно треба рефері. Який би стримував все ж у здорових рамках, без ну вже геть переходу на особистості та змігши опісля підбити підсумки. Бо ті двоє точно не зможуть це неупереджено зробити, ще й після виливання цього всього.

[@rykoit]

Мене особисто дуже бісить саме награна вічливість, або формат "так мило шо аж тошнить". Це не означає що треба грубити і показувать своє фє, но для мене дивно чому притворність і награність стало нормою. Чому я не можу зробити чітке коротке замовленя без отих дурних ігор. Якщо є настрій чи ти дійсно така супер позитивна людина, то ласка, продовжуй. Проте якщо ти не є такою людиною, чому тобі необхідно то притворство. Знов же, це не то щоб грубити постійно з приводу та без, просто не надягати маску когось, ким ти ні є і не зацікавлен бути. Дивно

[@hedgehog337]

От задумалася: ніби є злість на тих, хто собі це дозволяє, а особисто ти собі дозволити не можеш

[@kseniaaeva7857]

Людська комунікації дуже складна і багатогранна. Так фактично завжди було. У вас можна почути критичну потребу її спросити. Подумайте, для чого вам так на цьому фокусуватися? Що ви аж ціле відео про це записали для обговорення. Щось в тому спрощенні ви б хотіли отримати. Якщо це можливість перестати бути хорошим хлопчиком і навіть матюкатись, то причина не в соціальних правилах. Це нічого для вас особисто не вирішить. Ви кажете - хочеться мати можливість сказати.. А як же ці всі люди, які так вчиняють? Хто їм дав таку можливість, як думаєте? 😊 (Як показують дослідження і кажуть інші психологи, якщо вас заїбали рушники, дуже рідко проблема саме в рушниках)

[@КристинаКлеопатра-ч7н]

Мені здається, між ввічливістю та баажанням бути хорошим є різниця. Я можу бути ввічлива, поки не відчую, що хтось переходить мої кордони. Навіть у коментарях, варто людині із іншою думкою звернутися на "ти" та спробувати "повчити" мене життя чи якось негарно повести себе, як я зі спокійною совістю можу направити її у піший тур до статевих органів. У житті для мене все аналогічно, і неважливо, чи це мій одноліток, чи людина, старше мене років на 20, якщо вони обрали неповагу до мене, то підуть в одному напрямку без особливих церемоній. Чи робить це мене не ввічливою? Я вважаю, що ні. Бо навіть якщо ми з людиною маємо протилежні думки щодо якоїсь ситуації чи складного питання, я вислухаю її аргументи у корректному форматі. Якщо це, звісно, не тема типу чоловік таскає мамонтів, а дружина робить доісторичну укладку, дивиться за вогнищем, прибирає пещеру та, мобуть приймає якісь не ті ягоди, бо завжди у хорошому настрої заради того, хто безумовно єю командує, і я, як жінка, мушу бути такою ж, бо інакше я якась неправильна та бракована. Тут мої очі закочуються настільки сильно, що роблять оборот у 360 градусів, перемикаючи якийсь тумблер, звідки звучить сирена словами "Да ви за*бали!" Хоча навіть у цьому випадку з одним з колег по роботі питань не було, бо я вислухала його думку, навела свої аргументи, які він вислухав, і зішлись на тому, що погляди різні, він зі мною б не жив і тримався подалі і не розуміє, як так існує мій тодішній хлопець, але мене він все одно поважає ("хоч я і жінка"). Мене влаштував цей мінімум, бо не мені з ним жити, а від мене він нічого не чекає та життю не вчить. Його влаштувало те, що, хоч мені дууууже важко зрозуміти його дружину та його самого(вона відмовилась від підвищення через те, що йому буде неприємно, якщо вона зароблятиме більше за нього), я вважаю, що якщо їм обом так комфортно, то це їх справа. Ще такий випадок: я сижду за столиком у, можна сказати, публічному місці, зі своєю подругою та розмовляю. Це їдальня пункту для біженців. Підходить жінка похилого віку, сідаючи поряд і каже "Дівчатка, я вам не заважатиму?" - це не можна назвати питанням, бо вона взагалі не очікувала відповіді. Я бачу, що у їдальні ще залишились столики без людей, хай і не в такому зручному місці, тож вона може пересісти, і спокійно відповідаю "Заважатимете". Звичайно, вона не очікувала такого повороту. Вона старше, я виглядаю досить молодо, і мені здається це важливо, бо такі люди не будуть чіпати чоловіків чи одноліток, ал вважають, що молодші, ще й дівчата, не можуть відмовити. Звичайно, вона розізлилась, але я змусила її пійти. Там взагалі не було ніякої приватності ніде, ніякої змоги побути на самоті, тож я не давала нікому сісти поряд, навіть ящо я одна, за виключенням тих випадків, коли це необхідність (якщо місць більше немає, я вважаю що все ще можу відмовити людині сидіти поряд зі мною - вона могла зайняти раніше чи пізніше, але також вважаю, що це буде морально неправильно з моєї сторони, бо всі ми люди у однаковій ситуації і столик достатньо великий, щоб окрім мене та декількох друзів вмістити ще одну-дві особи, якщо ці особи адекватні та ввічливо спитали, чи можна зайняти ці місця - а це важливо, бо наша компанія більша і ми можемо очікувати когось із них) 1. Як на мене, краще бути ввічливим у більшості випадкив. 2. Якщо людина пересікає кордони, вона не заслуговує на ввічливість. 3. Перший раз бажано корректно вказати на пересічення кордонів людиною, особливо якщо це не якась рандомна незнайома особа. Але все ж це опціонально. 4. Ввічливість - це вибір чи інструмент. Але вона не означає згоду з будь-якою поведінкою інших людей. 5. Ввічливість часто потребує ресурсів. Я маю на увазі, що якщо ви у дуже поганому моральному та психологічному стані, це не дивно та не страшно, якщо ви просто не маєте сил відстоювати кордони з таким досить важким у використанні інструментом, особливо якщо інша людина його не використовує, маніпулює чи нагліє, а вам необхідно вирішити все саме тут і зараз(коли неможливо попросити обговорити щось пізніше, наприклад, чи вам заважають і не реагують на зауваження). Навіть якщо це буде виглядати "не красиво", вважайте, що ви у літаку і кисневу маску необхідно надягнути саме на себе. 6. У спілкуванні з близькими ввічливість повинна йти поряд з відстоюванням своєї позиції, обгрунтуванням своєї думки, тощо, а не проти цього всього. "Вибач, мені було б незручно... ", " Твої слова зачепили мене і зробили боляче, мені дійсно неприємно...", "Будь ласка, не чіпай мене зараз. Я не у настрої та можу зірватися, чого я не хочу. Будь ласка, не зараз, я дуже зла. НЕ. ЧІПАЙ. МЕНЕ!"(так, остання фраза жорстка та "не ввічлива", але це краще, ніж скинути всю агресію на людину, яка хоч і все для цього робить, але не є її причиною), "вибач, мене розчарував твій подарунок. Мені здається, ти обирав його в останню мить не думаючи про мене, і це мене чіпляє. Чи це так?"

[@ГалинаОсадчук-о3м]

А як бути з дітьми в такому стані?

[@MrMS-zh2yu]

І ще, класно, що ти звертався "і ти знаєш...". Так і продовжуй плз, не треба на "ви")

[@MrOzerin]

Ох друже, видаляй коментарі хейтерів, а коли ця гидота тебе зачепила перечитуй гарні коментарі, побачив гидоту, видалив, перечитав декілька добрих коментарів, тільки так. Ти класний чувак, в тебе своя харизма, тебе цікаво слухати, зосередься на цьому, а ні на образливих коментарях

[@MrMS-zh2yu]

14:47 ой ні, прийдуть моралісти і в білому пальто тобі почнуть впарювати, що це російське, матюки це все російське і що ти стаєш як рускій через їх вживання.