"Пам'ятаєш? - питаю..."

Сергій Жадан, "Пам'ятаєш? - питаю..." (Харьків, 7.04.2014)

[@user-vs7ce8oq8g]

Спасибо вам за чудесные стихи !

[@oliasapo1241]

Один з улюблених❤️

[@richechka17]

Дякую!

[@user-wv4lk5ri4f]

Пам’ятаєш? - питаю. Ні, говорить, не пам’ятаю. Пам’ять, говорить, це як речі з Китаю: їх так багато, що в них немає жодного сенсу. Що мені з пам’яті? Все одно не воскресну. І ти не воскреснеш, навіть не розраховуй. Зима буде довгою. Готуйся, коли іще не готовий. Чому, кажу, не готовий? Давно готовий. Бачиш цей чорний бушлат і дим портовий? Бачиш ці гострі ножі й бойові кастети? Я десять років намагався дізнатися, де ти. Я десять років хотів усвідомити, з ким ти. Якщо ти нічого не зрозуміла, можу ще раз тобі повторити. Не треба, каже, я все одно нічого не розумію. Я все пам’ятаю. Я маю яку-не-яку надію. Але що мені з пам’яті? Хіба що зневіра й розпач. Пам’ять - вона, як річ. Пам’ять - вона, як здобич: належить лише тому, кому належить. В такі сніги завжди починається нежить. Ну так, погоджуюсь, усе пам’ятати - це вже немало. Пам’ять - вона, як час, в мене її взагалі немає. Немає спогадів, немає нічних кошмарів. Я за цей час навіть як слід не постарів. Маю сумнівні статки і так само сумнівні втрати. Хочеш підняти дияволу настрій - почни давати йому поради. В такі сніги починається все спочатку. Змовкаєш раптом, потім порушуєш власну мовчанку. Десять років я зашивав ці чорні вітрила. Десять років я забував усе, що ти говорила. Пам’ять - вона, як ти. Пам’ять - це голос і дати. Завжди можна забути. Завжди можна згадати.

[@fridaschwarzwald7051]

В мене теж були схожі стосунки.

[@iwannamartyn7316]

Пам'ятаю, Леон. Маркіян був поруч. Забери Волоський мене. І припини "куклу" бавити.

[@user-qk3gh4cq3e]

...