Про страх повістки, незаконний перетин кордону і відмову воювати через віру

Про страх повістки, незаконний перетин кордону і відмову воювати через віру | Біблійний Погляд

Рет қаралды 2,535

Күн бұрын

Відверта розмова про страх перед отриманням повістки, незаконний перетин кордону і поведінку християнина на війні із старшим пастором Ірпінської Біблійної Церкви Миколою Романюком.
Безкоштовна лінія духовно-психологічної підтримки "DOVIRA"
Телефон: 0 800 50 77 50
Сайт: dovira.online/
Номер студії: 0 800 30 14 13
Viber/Telegram: 099 228 28 08
Підписуйтесь на нас у соціальних мережах:
Наш сайт: radiom.ua
Сторінка у Facebook: /
Instagram: /
Telegram-канал: t.me/radiomua
00:00 Вступ
00:29 Чоловіки бояться повістки, що ви радите?
07:47 Про негідну поведінку командирів на війні
10:42 Що робити християнину якщо він отримав повістку?
14:56 Незаконно перетнути кордон аби врятувати сімʼю?
20:15 Як християнам на передовій зберігати свої духовні цінності?

Пікірлер: 31

@user-tj4fr5jv3d Ай бұрын

Дякую!

@serhiichepara8435 2 ай бұрын

Дуже адекватні думки. Зараз рідкість чесно говорити правду. Лайк і поширення.

@igorigor6253 2 ай бұрын

Дякую за чітке слово🙏

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

Де в Біблії є вчення про захист якоїсь країни ? Де слова Христа чи апостолів, що треба було захищати Ізраїль від окупантів Римлян ? Ви говорите тези , які не мають підгрунтя на Писанні. Як християнин може взяти меча, коли його відібрав Христос , сказавши: вклади свого меча в пізхви, бо хто меча візьме від меча і загине.

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

Стаття 35 Конституції гарантує заміну ВІЙСЬКОВОГО ОБОВЯЗКУ альтернативною невійськовою службою. В військовий обовязок входить і призов по мобілізації. На даний час не існує ніякого обмеження на проходження АС. Жодний закон чи указ президента АС не обмежує. В Конституції передбачена можливість обмеження права на свободу совісті і віросповідання можливі тільки для забезпечення громадської безпеки. Яким чином відмова від військової служби загрожує громадській безпеці? Можливість обмеження проходження АС і реальне обмеження проходження АС це абсолютно різні речі. На даний момент ніяких законно встановлених обмежень немає. В законі "Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку" в статті 23 є пункт 16 в якому вказані "інші категорії громадян" передбачені законом". Щодо прогалин в Конституції і законах України то вони закриваються нормами Європейської конвенції з прав людини та рішеннями ЄСПЛ.

@KUCHMADEVELOPMENT 2 ай бұрын

💪

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

Ізраїльтян , а точніше чоловікам була даного вибір, особливо тим хто боявся. «⁸ Крім того, начальники мають сказати: “Хто з вас боїться і має в серці страх? Нехай він повертається додому, щоб його страх не передався його братам ”.» (Повторення Закону 20:8) Людина невмотивована, немає користі Хіба зараз є таке ?

@gennadijgavrilov3281 29 күн бұрын

Це право кожної людини мати свою думку на всі питання, і на війну також. Шкода тільки що Микола росписуется за людей віруючих в Україні небо Бог який знає хто справжній пацифіст а хто ні? Це питання сумління кожної людини, і як один із коментаторів писав пастору ліпше було би бути першим у рядах оборони. А тому хлопцю що має страх розпорядитись піти до хати, так саме Біблія с Старого заповіту вчить. В Новому Заповіті Бог ніяк не говорить за це, бо у кожного є Дух Святий з яким людина рішає такі питання. І точно це не тема проповіді з кафедри пастора. Про це ми з Миколою особисто говорили в домі пастора Степана, він був у нас в гостях в минулому грудню. Це не перший раз Микола висловлюется на цю тему тому у мене була пряма промова с пастором. Запитав чи служіть хоть один с синів пастора на війні? Відьповідь ні, тоді яке маєте право про це говорити, і закликати інших на війну? Так робили політруки в радянському союзі, а в Біблії ми такого не бачим.

@volodymyr3093 13 күн бұрын

Я вам взагалі скажу, в Новому Заповіті ви не знайдете місця де церква бере в руки зброю (дії Петра з мечем і вухом, Христос сказав що не правильно), при тому всьому що їх гнали і розпинали в певний час. Захист був, але це було лише за часів Апостолів, коли вони захищали саму структуру церкви (дух. атака) і мали Дари Духа Святого. Коли ж була фізична атака на самих Апостолів вони навіть силу цю не застосували, а надіялись на Бога Ибо мы не хотим оставить вас, братия, в неведении о скорби нашей, бывшей с нами в Асии, потому что мы отягчены были чрезмерно и сверх силы, так что не надеялись остаться в живых. Но сами в себе имели приговор к смерти, для того, чтобы надеяться не на самих себя, но на Бога, воскрешающего мертвых, Который и избавил нас от столь близкой смерти, и избавляет, и на Которого надеемся, что и еще избавит, при содействии и вашей молитвы за нас, дабы за дарованное нам, по ходатайству многих, многие возблагодарили за нас. (2Кор.1:8-11)

@user-xw5zg4xe7l 4 күн бұрын

Люди, Бог не засуджує ваше бажання жити!!!!

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

Кто был первым в истории отказником совести? В 295 году по достижении 21-летнего возраста Максимилиан как сын солдата римской армии был обязан поступить на военную службу. Однако, как известно, он сказал проконсулу Нумидии, что он не может стать солдатом из-за своих религиозных убеждений. Он упорствовал в своем отказе и был казнен. Впоследствии он был канонизирован как святой Максимилиан. Источник: Peter Brock, Pacifism in Europe to 1914 (Princeton University Press, 1972), p. 13.

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

Вибор між військовою службою і Христом в «Актах військових мучеників» (подіях, що відбувалися з кінця ІІ століття до початку IV, якраз перед піднесенням Костянтина як єдиного правителя імперії). Зокрема сотник Марин († прибл. 260-262 від Р.Х.) зіткнувся з цим вибором у Кесарії Палестинській, коли його зверхник дізнався, що він був християнином. Отримавши три години, щоб обміркувати свою долю, Марин пішов на вів його до церкви, де об'явив йому справжню природу його дилеми: «Зайшовши всередину, єпископ поставив Марина просто перед вівтарем і, відгорнувши плащ Марина, показав на меча, прив'язаного до його боку. Одночасно він прине копію Божих Євангелій і поклав її перед Марином, спитав ши його, що він обере». Марин обрав Євангелії та був страчений. Новобранець Максиміліан († 295 від Р.Х.) з міста Тебесса в Нумідії став першим відомим відмовником від військової служби: «Я не можу служити, оголосив Максиміліан, тому що я християнин». Марсел, сотник у legio II Traiana, розташованому в Тінгісі, 298 року від Р.Х., відрікся від військової служби і через поганські релігійні практики, і також тому, що його християнські переконання не давали йому змоги битися далі. Вояк Дасій († 303 від Р.Х.), що служив у legio XI Claudia в Доростолі, також відмовився від свого самовизначення як вояка разом з релігійними практиками римської армії. Ветеран Юлій, імовірно, служив разом з Дасієм в Доростолі і став мучеником того самого року. Хоча й він був християнином упродовж 27 років військової служби, Юлій відрікся від свого самовизначення як вояка і відмовився приносити жертву, вигукнувши: «Як виявилося, усі ці 27 років я помилявся, служачи, як дурень, у війську». А як же ті вояки, про яких ми знаємо, що вони були християнами хоч би частину своєї військової служби? Якими були їхні причини вступати у військо або не покидати його після навернення? Вони йшли до війська, щоб посісти вищий щабель соціальної драбини чи щоб мати надійну роботу? Чи йшли вони туди з любови до країни чи щоб здобути римське громадянство? Чи був це сподіваний cursus honоrut, який мусили обрати привілейовані сини, перед тим як почати цивільну кар'єру? Чи мілітаризм кінця ІІІ століття привів врештірешт імперію до майже постійного стану страху перед вторгненням? Чи знаходили вони виправдання своєму приходу на військову службу? Як вони це робили, ми можемо лише припускати. Імовірно, було стільки ж причин, як і самих вояків. Але ми знаємо інше що богословське і церковне свідоцтво Церкви одностайно заперечувало проти цієї практики. Ми також знаємо, що коли християнам вказували на суперечність між тим, у що вони вірили і що практикували зазвичай з ініціативи держави, коли від них вимагали зробити вибір між вірністю імператору і Христу, коли держава не заплющувала поблажливо очі на християн у своїх рядах, наслідки для християн були дуже важкими. Або, як припускає Гелгеланд, могло просто статися те що дехто «поклав в основу свого християнства модель римського політеїзму: Марс для перемоги, німфи джерел для прісної води, Юпітер Доліхен щоб зброя не ламалася в битві, а Христос на той випадок, що зброя зламається, і вы помрете».

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

І дуже багато таких , як ви. "Горе вам сліпі поводарі, які сами нейдуть до Царства Бога та щей іншим недаєте" Через свою брехню

@user-xw5zg4xe7l 4 күн бұрын

До цього відео дуже шанував цього чоловіка і любив слухати його проповіді. Але це його суб'єктивна думка.... Не біблійна, просто його.....

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

Чудова книга для християн , які хочуть дізнатися ,як перші християни відносились до служби в армії. І чому до 3-ть століття християни не служили в армії. Книга Цезар і Агнець Георгий Каланцис

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

До речі, ст.35 Конституції гарантує право на НЕвійськову альтернативну службу. Чому обранці не приймають цей давно вже потрібний закон, точніше його практичного впровадження на практиці ... В Конституції чітко написано що військовий обовязок повинен замінятись Альтернативною НЕВІЙСЬКОВОЮ СЛУЖБОЮ. Мобілзація входить в військовий обовязок. Конституція є нормоюпрямої дії. Висновок - релігійні переконання є підставою для відмови відмови від мобілізації. Крім Конституції і Законів України, частиною національного права є міжнародні договори, зокрема Конвенція про права людини і рішення ЄСПЛ. Тому всі ці списки деномінацій які мають право на АС цим нормам суперечать, а відмовитись від військової служби людина має право не тільки на підставі релігійних, а також політичних, філософських чи гуманітарних переконань.

@michl.b.7390 2 ай бұрын

Де коментарі😂

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

„Я не просто пацифист, я воинствующий пацифист. Я готов бороться за мир. Ничто не закончится войной, если сами люди откажутся идти на войну.“ - Альберт Эйнштейн

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

Християни воюють, але не з плотю та кровью. Християни « ведём борьбу не с кровью и плотью, но с правительствами, с властями, с правителями мира, повелевающими этой тьмой, со злыми духовными силами, которые в небесных пределах.» (Эфесянам 6:12)

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

Тертуллиан критично высказывается о любых проявлениях насилия и поэтому не понимает, как христианин может быть солдатом, который по определению пытает, ранит и убивает: как «он будет ввергать в узы и в тюрьму, пытать и приводить в действия наказания, когда он не [должен] сам мстить за нанесённые ему обиды?». Также этот пламенный поборник чистоты веры и жизни добавляет ещё одно соображение: «христиане, став воинами, общаются с лавочниками, карманниками, банными ворами, мошенниками и сводниками». Ему откровенно не нравится идея участия христианина в различных лагерных (или казарменных) мероприятиях, включающие походы в таверны, игры, различные аморальные действия и, в конце концов, непринятое у христиан погребальное сожжение тела умершего воина. Прямо об этом он заявляет в труде «О бегстве во время гонения» (De fuga, 13), а косвенно на это указывает и в «О венце»: И будет ли он… обедать там, где неугодно апостолу? И будет ли за щищать по ночам тех [демонов], кого днём изгонял с помощью молитв (interdiu exorcismis fugavit), и засыпать, опираясь на копьё, которым был пронзён бок Христа? … Когда же он умрёт, будет ли потревожен трубой горниста тот, кто ожидает, что будет разбужен трубой ангельской? И будет ли преданогню согласно воинскому обычаю (ex disciplina castrensi) [умерший] христианин, тот, кому [и живому] не разрешалось возжигать [жерт воприношения], и ради кого Христос принял на себя огненное наказание? Сколь же много иных обязанностей, связанных с воинской службой, которые можно счесть за правонарушения, следует признать преступлениями (transgressioni) [с точки зрения христианина]? Т. е . сам образ жизни воина той эпохи кажется Тертуллиану этически неприемлемым для христианина. Но каков же тогда вердикт этого мыслителя о службе в армии? После серии риторических вопросов Тертуллиан предлагает несколько утверждений и даже повелений. Во первых, он говорит, что «переносить (deferre) само почётное имя [христианина] из крепости света в крепость тьмы является преступлением (transgressionis est)», т. е. крещёному христианину не следует становиться воином. Во вторых, он соглашается, что есть люди, которые становятся христианами, уже будучи профессио нальными военными, и в их случае есть три варианта развития событий: либо немедленная отставка, либо отказ от отставки и полная «боевая» готовность пострадать за Христа за верную службу Богу, а не цезарю (что и произошло с тем воином, о котором пишет Тертуллиан), либо продолжение военной карьеры, сопряжённое с постоянными попытками не впастбь в тот или иной грех, которые часто имеют место в жизни римских воинов. «... После принятия веры и её запечатления [божественной крещаль ной] печатью (suscepta fide atque signata) следует либо немедленно оставить [военное дело], как многие и сделали, либо [продолжая им дальше заниматься] всеми возможными способами изворачиваться (omnibus modis cavillandum), чтобы не совершить чтолибо противное Богу, … либо, наконец, стоит ради Бога твёрдо сносить (perpetiendum) то, что беспристрастно назначила ему языческая вера [в качестве на казания]». Таким образом, Тертуллиан показывает, что при любых обстоятельствах и для любого христианина самое главное - сохранить полную верность Богу и Его заповедям. Отречение от Христа вот единственный и самый страшный грех. Поэтому всегда следует помнить, что «существует необходимость (necessitas) ещё более могущественная, чем [кажущееся неизбежным] намерение избежать страданий и исполнить долг, - необходимость страшиться отречения». Тертуллиан явно считает, что самое лучшее для христианина - это не быть воином. Напротив, все мысли указывают в одном направлении, которое можно выразить следующим образом: «Христианин, как верующий, уже принадлежит войску Христа, а вступив в войско императора, он, таким образом, дезертирует оттуда. Христианин не должен вступать в армию, а крестившийся солдат не может там оставаться». Насилие само по себе - независимо от того, связано оно с военным делом или нет - по убеждению Тертуллиана чуждо для христиан, и поэтому оно должно быть отвергнуто в любой форме. Соответственно, быть воином, т.е. по определению человеком сражающимся и применяющим силу против других людей, для христианина неприемлемо.

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

А до якої релігії відносить себе ваш гість? Баптист , адвентист,... До якої ?

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

Самооборона. І служіна мілітаризму не можно ототожнювати , як рівні поняття.

@volodymyr3093 13 күн бұрын

Про яку батьківщину взагалі вони розповідають, якщо сказано: Все сии умерли в вере, не получив обетований, а только издали видели оные, и радовались, и говорили о себе, что они странники и пришельцы на земле; ибо те, которые так говорят, показывают, что они ищут отечества. И если бы они в мыслях имели то отечество, из которого вышли, то имели бы время возвратиться; но они стремились к лучшему, то есть к небесному; посему и Бог не стыдится их, называя Себя их Богом: ибо Он приготовил им город. (Евр.11:13-16)

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

ТЕРТУЛЛИАН ( 160-220 гг. н.э.) активно выступал против новой тенденции службы христиан в армии: «Следует ли узаконить профессию использовани я меча, когда Господь провозглашает что те, которые используют меч, от меча и погибнут? И должен ли сын мира принимать участие в войне есл и ему не подобает даже судится по закону? И должен ли тот применять узы, тюрьму, пытки и заключение, кто не должен мстить даже за то, что ему лично сделали что-то плохое? .. (Если он обратился после того, как он уже был в армии, должно произойти либо немедленное оставление (воинской службы), что многие иделал и, (или же та личность должна претерпеть мученическую смерть)» (Дэ-Корона, 11). Тертуллиан описывал отношение ранних христиан к политике: «Я не обязан суду, политической агитации или сенату; я не стремлюсь никкакой публичной функции; я не стараюсь занять платформу; я не занимаюсь поиском поста; у меня нет желания разоблачать политическое разложение; я сторонюсь избирательской будки и скамьи жюри; я не нарушаю законов и не воздвигаю судебных дел; я не буду занимать пост государственного чиновника или судьи; я отказываюсь нести воинскую службу; я не желаю властвовать над кем-либо - я удалил ся от мирской политики (от жизни светского общества)! Теперь же для меня важно духовное» (Дэ-Паллио, 5).

@user-xw5zg4xe7l 4 күн бұрын

Політики в церкві немає, як і пропаганди в країні! Церква відділена від держави, правда?

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

Гарно ви відпрацьовуєте свою пропаганду пане пасторе

@Nebo12345 2 ай бұрын

Дуже прикро що їхня ІБЦ - розсадник пропагандистів (Романюк і Сологуб)

@SergeySologub 2 ай бұрын

@@Nebo12345 а чого так грубо? Чим саме вам не сподобався етер?

@Nebo12345 2 ай бұрын

@@SergeySologub 44 Горе вам, книжники и фарисеи, лицемеры, что вы - как гробы скрытые, над которыми люди ходят и не знают того. 45 На это некто из законников сказал Ему: Учитель! говоря это, Ты и нас обижаешь. 46 Но Он сказал: и вам, законникам, горе, что налагаете на людей бремена неудобоносимые, а сами и одним перстом своим не дотрагиваетесь до них. (Лук.11:44-46)

@viktorarturion2317 2 ай бұрын

христианин не должен быть враждебно настроен против злого человека.