Психологічна травма у мистецтві | Психологічний подкаст «Я спитаю в Мами» #10

[@vestagunchenko]

➡Підписка - kzbin.info/door/pCgvBz-V0OveQheWWSfqJQjoin ➡Новий контент - kzbin.info/aero/UUMOpCgvBz-V0OveQheWWSfqJQ ❗Якщо вам подобається наш подкаст: задонатьте хлопцям! 💰Банка: send.monobank.ua/jar/39ZcBxPaqY 💳Номер картки банки: 5375411209736169 💵PayPal: [e-mail]

[@vector_]

цiкаво! дякую!

[@ТетянаКозак-ч3ы]

Дискусія цікава, тема надскладна. Ви збурили море питань. Моє ось яке. Чи варто шкрябати мистецтвом тим, кого ми сьогодні бачимо в кафе й ресторанах, хто святкує, відпочиває, розважається?.. От, наприклад, сидить пара в ресторані, весело з друзями щось святкує. І наче ось вона ― ціль митця! Ось ті, хто ігнорує війну, ті, яким байдуже, саме до них треба достукатися, їх пошкрябати. І це може бути справедливо, бо дійсно, такий контингент є. Але що, коли саме цей чоловік ― військовий, який приїхав у відпустку з фронту. Сьогодні він з дружиною в ресторані, а завтра повернеться в окоп?.. Ще приклад. Молодь, яка сьогодні так демонстративно безтурботно щось святкує, може завтра отримати повістки й за тиждень бути на фронті. І тому ці молоді люди святкують сьогодні, бо їм немає куди відкладати своє життя, воно є сьогодні, а що буде завтра ― того ніхто не знає. Це свято в їхньому житті може виявитися останнім. Чи варто їх шкрябати мистецтвом, яке кричить про війну? Наведу ще один приклад. Не абстрактний, на жаль. У моїх друзів на початку цього року під Бахмутом загинув син. Влітку вони їздили на Захід України. Місцеві тіточки, які продавали сувеніри, також подумали, що вони саме з тих, які не бачать війни й образили маму полеглого героя. Тільки невідомо, хто її більше бачив і більше постраждав, ті тіточки чи мої друзі. Тіточкам здалося, й митцям також може здатися, що саме цій парі варто нагадати про війну. Але не все, що назовні, є таким усередині. Шкрябати треба тих, хто дійсно досі байдужий, до кого ще не дійшло. Але чи варто жертвувати зраненими й без того емпатичними людьми заради спроби достукатися до тих, чиє серце завжди було кам’яним? Адже, якщо не дійшло за 2 роки, то можливо, вже ніколи й не дійде, або дійде лише тоді, коли війна торкнеться їх особисто… Не говорити про війну зовсім ― також не варіант. Це як ховати голову в пісок. Подобається підхід Юлії. Я би це назвала героїзація замість травматизації. Щодо вшанування бійців це прямо дуже зайшло. Але як щодо цивільних жертв війни? Як говорити мистецтвом про Бучу, Ірпінь, про Маріуполь?.. Такий перфоманс, про який Вєста розказала, ― то взагалі жах. Але ж і мовчати про це не можна... Дякую за тему. Вона піднімає багато питань. Складних і болючих, про які треба говорити.

[@rakiki9688]

Дуже вірно відмічено. Не треба робити культ війни та мілітарізувати суспільство, сподіваюсь війна не стане чимось нормальним та повсякденним у нашому житті навіть після перемоги

[@vestagunchenko]

Багато варіантів є. Але про деякі речі можна говорити тільки пізніше, після того, як це пережито, а не коли це гостра травма. А щодо шкрябати тих, хто ігнорує... так вони ігнорують, їх цим не візьмеш

[@vestagunchenko]

@@ІринаСтась-б3к угу. Мені здається, що всі ці жорстокі експерименти б'ють саме по людях, які і так сутливі до цього, і так все пам'ятають

[@maria_myhaliuk]

​@@vestagunchenkoмене травматизувало саме відео, а статуя це кадр без контексту він не травматизує. Тих хто цього не бачив не зачепить. Але мені шкода рідних цього героя, перед очима з всіх кутків стерчить смерть рідної людини, це уже знущання.

[@creative-femme]

Чудова рідкісна на Ютьюб тема

[@yuvabu]

Цнй ефір дивлюся після вже решти переглянутих. Чудовий формат. Вподобайка від доньки мами та мами доньок. А загалом просто про непрості питання. Дякую

[@Delidar]

Upd. Додивилась. Дівчата, яка ж важлива і болюча розмова у вас вийшла. Дякую Пс. Зачіска просто бомбезна!

[@vestagunchenko]

Дякую 😊😊😊 тащуся від неї. Але тепер ще коротше зрізала!

[@innalev6639]

Дякую! Дуже цікава тема. Зараз вивчаю себе та стараюсь оминати шокуючі новини, щоб якось триматись глузду і стягувати реальність. Дуже хочу подивитись «20 днів в Маріуполі», але коли я буду більш стабільна. Згодна, що взаємодія має бути добровільною. Дуже обурила розповідь про «Бучу-москву». Хочу щоб в них там реально так люди лежали і вони переживали весь той біль та страх. Тепер думаю над перфомансами, які влаштовують українці закордоном. Наприклад, в Польщі тисячі людей на площі облились червоною фарбою і лягали наче вбиті під увімкнені сирени. Тут теж є межа між приверненням уваги до війни та травматизацією поляків.

[@oleksandraserhiienko8634]

а ще хочу подякувати вам за цю змістовну, цікаву розмову, мені дуже багато чого відгукнулось

[@vestagunchenko]

Дякую!

[@user-vi5tt9ko7y]

Дякую вам за цей подкаст. Очікую на нлві випуски і з цікавістю слухаю

[@vestagunchenko]

Дякуємо! Скоро будуть і нові

[@shock_wave_]

Я чекаю з нетерпінням кожний випуск! ❤

[@irenama]

Щиро дякую за висвітлення важливої теми . 💙💛

[@vestagunchenko]

Дякуємо. Ми хвилювалися, чи варто за неї братися, але і нам теж важливо говорити про те, що нас хвилює

[@irenama]

@@vestagunchenko одностайно варто ❤️ Для мене стало тригером побачити його матір поряд. І здивувало, що я не відчула ненависті до р*сні. Відчула лише безпорадність.

[@Delidar]

Ще не додивилась, але ж сказати хочеться Мене теж одразу жахнуло те, що такий реалістичний пам'ятник встановили біля військового госпіталя, тим більше з метою подряпати емоційно. Але можливо, що це дряпання на війсьвих і не направлене. Це ж центр столиці фактично, там далеко не тільки військові є, багато цивільних там проходять потоком, можливо це дряпання зверне їх увагу ДЕ вони проходять, не нагадають, але сфокусують на тому, що так війна, і так - госпіталь, де боляче і страшно. А про дію на військових тільки вони можуть сказати. Комусь естетично не подобається така подача "в лоб", когось дратує скляна "клітка", але ж для багатьох це ще й знак, що вони вме ще важливі в суспільстві, що вони головні герої цієї реальності

[@vestagunchenko]

Можливо. Правда це цивільні у військовому шпиталі, здається, що вони і так в курсі, що війна ))

[@Delidar]

@@vestagunchenko так, звісно Це в мене просто намагання знайти якийсь сенс в тому, де розмістили цей пам'ятник

[@АнастасіяСержан]

Хто взагалі придумав, що цивільні забули про війну? В нашій країні нема людей, яких не торкнулася війна, ви ніколи не знаєте як хтось інший переживає війну . Кожен справляється як може, хтось плаче вдома, хтось іде бухати з друзями в бар. Похід в кав'ярню, ресторан, кіно, салон краси можливо це годинка щоб відволіктися від суцільних думок про війну . Зрештою у нас може не бути майбутнього, а людина не спробувала лавандовий раф чи стрижку яку боялася собі дозволити. Чи маємо ми право святкувати те що ми живі? Чи вся країна повинна жити в суцільному траурі і постійно ретравматизувати один одного? Чи має право молодь робити те що нормально - сміятися, слухати музику, ходити на побачення ? Чи мають право діти верескливо бігати у дворі? Чи мають право дорослі жити, працювати щоб донатити, в тому числі баристи, офіціанти, перукарі? Чи вони всі мають стати безробітними, бо життя не на часі під час війни? Війна це тріумф смерті, тому життям ми маємо перемагати смерть.

[@natamor9008]

У вас певно, як і у мене, дуже специфічна бульбашка. Я з неї як визирнула одного разу, то прифигіла знатно. Так, є купа людей, яких війна не торкнулась, вони живуть в далеких від фронту місцях, обстрілів у них нема, на фронті нікого із рідних/друзів, новини вони практично не дивляться, що там відбувається в країні їх мало цікавить, донати? Що таке донати? Мені хотілось їх прибити. Переконати їх, що то їхня справа також, мені не вдалось. Отаке. Друге діло, що і такі перфоманси їх теж не задінуть. Може вони про нього й не дізнаються.

[@vestagunchenko]

Ну, я б сказала, що люди, які війну ігнорують є. Навіть в Харкові. Вони вважають, що вона не їхня, і не в зоні їхньої відповідальності. І вони п'ють лавандовий раф не для того, щоб розпаятися, а просто так. Проте, важко зрозуміти, хто саме це є просто за виглядом. А головне, хрін в них попаде таке мистецтво.

[@Una_lizard]

Можу сказати, що мій чоловік, який приїхав з передка після поранення, відмовлявся ходити зі мною на каву, бо купа здорових лобів насолоджуються життям, не маючи гадки що відбувається. Особливо його травматизували прогулянки ввечері, коли синяки слухали музичку й жили життя. У когось воно триває як було, у когось все зовсім по іншому. Варто відноситись до військових з повагою та вдячністю, мій чоловік чудово би працював тим баристою що наливає каву, замість того щоб своє життя ставити заради чужого задоволення. Не всі заслуговують на такий подвиг від людей, що кожного дня його роблять .

[@asandrasg]

​@@natamor9008погоджуюсь, бо у мене також серед близьких всі читають кожного дня новини і донатять потрошки, але на різні збори. А навколо бульбашки... як же не хочеться з неї визирати і бачити байдужість, відстороненість та те, що це ще їм винні, за те, що вони в Україні взагалі живуть і платять податки... На жаль. Але і жити життя треба, пам'ятаючи, звичайно, що зовсім поруч дівчата та хлопці захищають нас від узкого міра. Межа просто святкування чи банальної посмішки, на жаль така невидима. І справедливості, якої хочеться все немає і немає...

[@annadanenko8222]

Мені подобається концепція в індуїзмі, де є кастовість(брахмани-священники/ вчені, кшатрії-воїни/правителі, вайш'ї-торговці/фермери, шудри-ремісники/робітники) і кожна каста займається тим, що вміє або на що вистачило розуму. У нас могла б бути подібна ситуація, але через геноцид багато хто з цивільних стали не на свої місця, а хтось нарешті на своє, хтось може поєднувати фермерство та війну і т.д.Найгірше, що ми можемо зараз робити - це розпилюватись на тих людей,що не осягнуть значення бути воїном, бо вони живуть в своїх шорах,їм написано бути працівником нижчої/вищої, будь-якої ланки і їм похєр на освіту, на мову, донати,на країну в цілому. Просто так історично склалось, що вони тут народились. І їм буде ок, якщо навіть русня до них в двір приїде з танками. Цю війну виграє(якщо виграє), нажаль, меньшість.І так завжди було.Тому робимо, що можемо для допомоги нашим воїнам, а на манкуртів та іншу сіру масу - пофіг, аби не заважали/не крали.

[@padl04kaa]

Стосовно скульптури, тут більше притензія до виробників і їх позиції в просуванні себе

[@vestagunchenko]

О так

[@OksanaMarchenko1988]

Я приведу свого 7річного сина до пам'ятника Олександру Мацієвському і розкажу йому про героїзм цієї людини, але ніколи не покажу відео. Та скажу про те, що це не тільки пам'ятник саме цьому герою, цьому солдату, а й всім тим, нашим захисникам, які загинули з честю за Україну.

[@vestagunchenko]

А якщо б цей пам'ятник виглядав по-іншому, не привели б?

[@OksanaMarchenko1988]

@@vestagunchenko привела б, в любому випадку. Можу говорити тільки про свої почуття, як в подкасті говорила Ваша мама, може в мене така психологічна стійкість, і мене саме цей момент, не травмує настільки.

[@vector_]

погоджуюсь з Вестою, у такому вигляді скульптура нічим не відрізняється від відео з розстрілом, немає творчої переробки...

[@vestagunchenko]

Але є думка, що "все, що робить митець - це мистецтво"

[@vector_]

@@vestagunchenko то так, але щоб зватись митцем треба мати ідеї :)

[@TheRimma1987]

На мою суб'єктивну думку конкретно в цьому випадку автор скульптури взяв шматок травмуючої реальністі й все. Сам твір не дає ніякого творчого осмислення ситуації. Відтворення реальності без осмислення не є мистецтвом

[@TheRimma1987]

І московський перформанс в ту ж шухлядку. Актори намагаються відтворити жертв в місті де хтось думає, що буча це постанова, хтось що це норм ціна за звільнення від киїської хунти чи ще там якесь виправдання. Тобто відтворюють реальнисть для тих кому вона не промовляє, відповідно не працює, бо не має осмислення. Ну й про те, що людям з рус паспортами грати вбитих росіянами людей взагалі якось м'яко кажучи не пасує, тобто й тут усвідомлення що є чим не має.

[@vestagunchenko]

Згодна з вами, думаю так само, що для того, щоб мистецтво було мистецтвом, митець має щось туди додати від себе