Рет қаралды 11,569
Накрива-накриває з неба небокраю,
І водночас зникають сенси і слова.
Дай мені заруку і візьми за руку,
Зупини мої рухи, Мамо Темрява.
Це неначе змова, моя пам'ять знову -
Як тугі окови. Як рядно старе.
Уночі щось кличе, на гори-горищі,
У долоні обличчя лагідно бере.
Краю їй немає,
та вона жива є.
Хто тебе сховає?
Мати Темрява!
Від печалі й болю,
від лихої долі,
від неволі й волі -
Мати Темрява.
Ти мовчала й учила, та завинив чим я,
що перед очима - спалена трава.
Пам'ятаю єдине, як у темну годину
Знову бачу - один одного вбива.
Небо не втримати. Вибухають гармати,
наді мною схиляється мати,
Мати Темрява.
Мати Темрява.
Мати Темрява!
На початку - вона, у фіналі вона,
Нескінченна й темна, незліченна, тотемна,
що мені війна, а що мама рідна,
я у себе, у себе увібрав сповна!
І краю їй немає,
Та вона жива є, хто тебе сховає?
Мати Темрява!
Від печалі й болю. Від лихої долі,
від неволі й волі... Мати Темрява.
Коли я на краю, краю серце караю,
Коли вигорає горем голова.
Коли в ребрах яма, я кричу так само,
Обійми мене, мамо!
Мати Темрява.
© Sasha Kladbische | Саша Кладбище 2020