Сила прощення/автор Марія Мосійчук/

Рет қаралды 2,795

Lilia_Оleksiuk

Күн бұрын

Пікірлер: 27

@ЛюбовДойчук 2 ай бұрын

Напишіть слова цьоговірша

@virshi_ukrayinski 2 ай бұрын

@@ЛюбовДойчук Сила прощення Торжество було це особливим. По весняному все навкруги цвіло. Молоді були такі щасливі! Хоч родини в молодої не було. Церква стала дівчині сім'єю, Божої любові джерелом. І сирітка розцвіла душею, Ніжністю оточена, теплом. А тепер їй, бідній сиротині, Нареченого дарує Бог, Щоб вони по цій земній стежині Могли йти із радістю у двох. О, яке було в сім'ї єднання Наче свято було їх життя Господу служить було бажання Сиротам явити співчуття. Та не судилось збутися бажанням, Загинув в катастрофі чоловік... Яким було болючим розставання, Яким гірким жіночих сліз потік... Яка безмірно невимовна втрата! Але під серцем билося життя; Воно вже народилося без тата, Прекрасне, миле, дороге дитя. Юнак зростав. Христос був його батьком. З матусею спішили в Божий дім. І часто їм на зустріч йшов безхатько, І довго так у слід дивився їм. Вони йому гостинці готували, При зустрічі, щоб поділитись з ним. І про Христа йому розповідали, А він завжди похмурим був і злим. Вдова водила сина до могили Господь на небо тата твого взяв О як його синочку я любила Як добре, що тебе мені Бог дав. Любив син з татом серцем розмовляти, І тому на могилу часто йшов І говорив: - О дорогий мій тату, Яка безмірна Господа любов! В якій ти славі там перебуваєш! Спілкуєшся з Самим Ісусом ти! О дорогий мій тату! Я бажаю У ту країну також увійти. Розповідав про мрії ці він мамі, Що його жде на небесах Ісус. А матінка, вмиваючись сльозами, Запитувала: - З ким я залишусь? Роки збігали... син зростав в любові, Змужнів він, святе хрещення прийняв. Йшли на служіння вони в день чудовий І раптом... постріл поряд пролунав... Син похитнувся... глянув мамі в очі, Немов хотів промовити: - Прости... Мов розумів, що через дні і ночі Прийдеться хрест страждання їй нести. А мати, наче ранена пташина, До тіла припадала знов і знов... О, хто посмів забрати в неї сина? Її надію і її любов... Убивця не втікав... це був безхатько - Я не хотів вбивати, - він сказав, - Я йому заздрив... він немає батька, Але любов він материнську мав... Його взяли, скрутили йому руки. За ґратами він проведе роки. А мати ця переживала муки, Витоптувала до могил стежки... Носила квіти зрошені сльозами. Про рідних світлу пам’ять берегла. Казала: - Сину, ти пішов від мами. Як швидко твоя квітка відцвіла... І враз немов почула голос сина: - Ми з татом тут радіємо у двох, А він страждає, в'язень той, хлопчина... А його також дуже любить Бог. Своє згадала... Як у сиротинці Хотіла, щоб помітив її хтось, Як віруючі несли їм гостинці І через них відкрився їй Христос. Роздумувати мати більш не стала, Збирати речі і харчі взялась, І про тюрму де вязень розпитала, З молитвою в дорогу подалась. Що йому скаже і про що спитає? Чи в очі зможе глянути він їй? Чи взагалі, він ще її впізнає В байдужості, жорстокості своїй? Її він упізнав би й серед ночі, Хотілося кричати на ввесь світ... Та опустив до долу вбивця очі Й промовив майже пошипки: - Простіть... Старалася покрити все любов'ю, Трагедію забути хоч на мить... А її серце обливалось кров'ю... Молилася: - Допоможи простить... Всміхалась, годувала, одягала... Слова ласкаві повторяла знов; І про Христа йому розповідала, Про Його жертву і Його любов. Додому йшла і розмовляла з Богом, І слово Боже в серці берегла. А потім знов збиралася в дорогу, По іншому вже жінка не могла. Думки, безсонні ночі і дорога... На серці шрами і пекуча біль... Але Господь давав їй перемогу, Сердечні рани лікував Він їй. Любила в'язня і вела до Бога, І спілкувалась з різними людьми, Інстанцій оббиваючи пороги, Щоб визволити хлопця із тюрми. Йому неначе синові раділа; І привела його у рідний дім. Пробачила від серця, обігріла, Назвала сином дорогим своїм. До джерела Господньої любові Припав юнак і увійшов в сім'ю, Проводив час він у Господнім слові І дуже матір полюбив свою. Удвох вони провідують могили, І разом ходять в молитовний дім, І моляться, щоб Бог давав їм сили Про милість Божу свідкувати всім. Пройшли роки, втомилась жінка-мати, Боліло серце, син її жалів, Став із любов'ю він про неї дбати, Хоч чимось їй віддячити хотів. І коли йшли кудись вони обоє, Робили люди висновок один: З якою він відноситься любов'ю, Який у неї вихований син... Одне лиш людям розуміть не дано, Яку ціну прийшлося їй платить, Чому вона так постаріла рано І чому важко так ногам ходить. Яка в прощенні незбагненна сила! Без Бога не можливо так прощать. Якби ж і ми в серцях своїх вмістили Господньої любові благодать! Сини і доньки старість поважайте, Батьків своїх від горя бережіть, Гірким докором їх не ображайте Як цінним скарбом ними дорожіть. Так як ви їм, і вам віддячать діти. Тож як голосить заповідь: живіть, Щоб небеса за вас могли радіти. Любіть батьків, всім серцем їх любіть! Автор Марія Мосійчук

@diana_parypa_poems 8 ай бұрын

Насправді великою є сила прощення, і лише Бог може допомогти навчатись прощати, навіть у таких випадках, де, здається, простити неможливо. Дуже зворушлива поезія❤.