Іван Франко «Каменярі» | Читає Олександр Ярмак | Слухай

[@ВикторКарелов-м6б]

Пам'ятаю, як я вчив цей вірш у восьмому класі. То була справжня мука. Я не розумів навіщо, не розумів сенсу, не міг підібрати ритм до нього - дуже сильно він був не схожий на все, що я вчив до того. Але зараз, 7 років потому, я зрозумів, його глибоку думку. І тепер для мене це улюблений вірш. Вже забулись всі інші вірші, вивчені за шкільною партою, але Каменярів я і досі інколи згадую...

[@sluhay]

❤️

[@olgadumych6727]

Ya takoj ne rozymila virsh kolu byla v shkoli a Zaraz prosto bere za dyshy kojne slovo ....ya dumau sho vchutu Ivana Franka , Tarasa Shevchenka , Lesiu Ykrainky v 7-8 Klass ce zarano I nixto ne rozumie pro sho vsi poetu pusalu ...Zaraz ya sluxau Tarasa Shevchenko kolu idy na roboty I cochetsya placatu yak muchalu nash narod

[@МихайлоВойтко]

Браво!!! Це треба на ютуб мюзік

[@petropetrovich8475]

Як же ж це круто. Продовжуйте в тому ж дусі. Ви робите Велику справу.

[@MsValera1986]

Дякую Олександре!!! Слава Україні! Слава Українській Нації!!!

[@vadimmartynyuk]

Дуже приємно чути правильно вимовлені літери «Ч» і «Щ»

[@Taronimus]

Мабуть, це мій улюблений вірш. Не через слова, а через суть

[@КатяВяткіна-Глотова]

Дякую! Життєво, як ніколи!

[@volodymyr9826]

Це прекрасно. Дякую за вашу працю!

[@ОлександрЧорний-д5ц]

Дякую за працю ! Важливу справу робите. 🇺🇦🇺🇦🇺🇦

[@valentinakulik2775]

Дякую.

[@ЮліяГолова]

Це просто чудовий проект! Нарешті згадаємо всі про прекрасну й чисту українську поезію. Мурахи бігають величезніі, та я зовсім нічого не маю проти❤

[@avavonobva]

Дякую за роботу.

[@ОлександрЧорний-д5ц]

Класно прочитано. Чудовий голос. Вам би аудіокниги озвучувати . В Україні дуже багато чудових творів.

[@ЛюбовьКраматорск]

Живу під Львовом) і чую місцевий наголос. Наприклад, ви в слові мами наголо робите на перший склад-а тут мамИ- на другий. І тоді вірш склАдніше читати))) одразу тепер чути не західняків. Я сама з Донецької області і важко було кобзар чи франка читати. А тепер розумію діалект і все стає на місця

[@viktoria1201]

И не важно ,с какой ты области ...всем близко...мы украинцы ,МИ НЕ БЕЗРІДНІ

[@radionradionych3361]

просто знати хто ти і звідки!

[@radionradionych3361]

май на увазі!!!!!

[@ДенисСалтан-г2к]

Коментар для підтримки каналу 👍👍👍

[@alionadar4078]

Дуже гарно😻😻😻😻

[@ЛераКолпак-у9ъ]

Нічого собі. Дякую за цю працю

[@АнастасияТкаченко-л7г]

Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмiрна, та пуста, i дика площина I я, прикований ланцем залiзним, стою Пiд височенною гранiтною скалою, А далi тисячi таких самих, як я. У кожного чоло життя i жаль порили, I в оцi кожного горить любовi жар, I руки в кожного ланцi, мов гадь, обвили, I плечi кожного додолу ся схилили, Бо давить всiх один страшний якийсь тягар. У кожного в руках тяжкий залiзний молот, I голос сильний нам згори, як грiм, гримить: "Лупайте сю скалу! Нехай нi жар, нi холод Не спинить вас! Зносiть i труд, i спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить". I всi ми, як один, пiдняли вгору руки, I тисяч молотiв о камiнь загуло, I в тисячнi боки розприскалися штуки Та вiдривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам'яне чоло. Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так нашi молоти гримiли раз у раз; I п'ядь за п'ядею ми мiсця здобували; Хоч не одного там калiчили тi скали, Ми далi йшли, нiщо не спинювало нас.

[@redasir]

Які потужні слова. Про безславний героїзм тих, хто несе правду.

[@sonechkolubka]

Чуттєво ... 😇

[@Casavir]

22 рік. Як же це актуально тепер

[@YurauniyatUniyat]

❤❤❤

[@user-fu9ri5hi4g]

І як його вивчити 😢

[@Relaxingmusic-ix4vo]

❤

[@UA.Kharkiv]

І кожен з нас те знав, що слави нам не буде Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд Що аж тоді підуть по сій дорозі люди, як ми проб'єм її і вирівняєм всюди Як кості наші тут під нею загниють

[@АлександрПоляков-д4е]

Чули б Ви, як я колись цей шедевр в школі прочитав. Досі пам"ятаю куплетів сім напам"ять

[@MrKasko]

Лайк і підписка!

[@magpiemagpie6607]

Дякую, аж на душі полегшало.

[@valentinavb9663]

Вчили вірш Франка і можливо, в дитинстві, не так його розуміли та відчували силу в руках каменярів які так важко пробивали шлях людям до світла

[@larisalischuk9368]

Великий каменяр супер

[@randomnick1898]

Дуже круто!

[@klon_ua]

Нічого собі, він навіть українською заговорив

[@СергійДешко-р8ш]

набери в пошуку ярмак пісні українською

[@АнімеКультура]

цікаво)

[@mik268]

@@СергійДешко-р8ш точно

[@denysdmytrenko3817]

Так би завжди, а не тільки тут!

[@moskalyaky_na_gillyaky]

Прочитать это не прочувствовать .... Фуфло

[@АннаКашуба-ж2с]

дякую

[@yaharizma2238]

Каменярі,ми,,,

[@novaplaneta8673]

Оце мотивація. Читайте українські книжки.

[@yaharizma2238]

топа

[@ludmilapolak8655]

Знову все повторяється,нажаль історія нас не повчила(

[@skorobudu14]

0:03

[@ВыгулярныйОлег]

Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмірна, та пуста, і дика площина, І я,прикований ланцем залізним, стою Під височенною гранітною скалою, А далі тисячі таких самих, як я. У кождого чоло життя і жаль порили, І в оці кождого горить любові жар, І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили, І плечі кождого додолу ся схилили, Бо давить всіх один страшний якийсь тягар. У кождого в руках тяжкий залізний молот, І голос сильний нам згори, як грім, гримить: "Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить." І всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки Та відривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам'яне чоло.

[@oleksandrslobodian541]

Вау, це було круто

[@Амадей-м2й]

Рабами волі стали, та саме нам судилось цю скалу розбити

[@КонстантинПрокопьев-ц7т]

Теж працювали на олігархів. Нічого не змінилося.

[@foxthefox1199]

Чому так схоже на тему якогось радянського союзу епохи індустріалізації?..

[@ЛесяМаланюк-б8р]

Відтарабанив без душі.

[@syvocholyy_ua]

Ви краще зможите ?

[@ЛесяМаланюк-б8р]

@@syvocholyy_ua Зможу.

[@lavrik9957]

Будете мати час та бажання послухайте виконавця Хтось Із Заходу на слова Івана Франка ""Раз зійшлися ми случайно''

[@ІринаОмельченко-ф5э]

!!!!!!!!

[@ramiresrama8849]

Без публіки

[@УбитаяМоль-о2ч]

Хоч хтось зрощумів що цей вірш про соціалістичний рух в західній україні учасником якого був іван франко? Для тих хто не розуміє, молот і серп це символи соціалістичного руху, а іван франко був учасником соціал-демократичної партії. Хоса соціал-демократи це ще не соціалісти але на той момент це вважалося дуже прогресивним і радикасьним рішеня (вступ до подвбної партії).

[@nightshooter_1]

💯

[@smartssmarts4179]

Ми з сином удвох вчили( бо вiн не мiг зловити ритм та зрозумiти сенс вiрша), вивчили, але так у 2005 роцi не зловили того, що Франко заложив у вiрш.2023 син захищае Iзраiль ( служить у ЦАХАЛ з 2008 р)та у розмовi каже: Я тепер розумiю вiрш "Каменярi" ,я теж переслухала i думаю, а що тодi мiшало замислитись...

[@АнімеКультура]

Гімн українськомовного ютюбу

[@Anatoliy-mc6bd]

просто сльози. до душі. розтрощать хлопці ту скалу. я вірю в вас. та скоро встану поруч з вами. з Криму.

[@МаріяОлійник-х8н]

Щоб читати цей твір - його треба відчути, а хлопець не розуміє про що він говорить і чому… не доріс ще ((

[@ЮрійКінас]

Виконання не дуже

[@Storm-w5z]

Вірш у доброму виконанні - бомба, до сліз, але в цьому - жах🤦‍♀️

[@yanelox4475]

пон

[@ВолодимирОлександрович-п2л]

Дуже слабо та без інтонації

[@ФедірПерков]

Монотонно,без души.Прогнав аби щиталось!

[@myroslav6274]

Очевидно шо це вірш про товстунчиків, які все життя намагаються схуднути

[@ASDjonok]

Дякую

[@bohdanakorotkaya9509]

Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмірна, та пуста, і дика площина, І я,прикований ланцем залізним, стою Під височенною гранітною скалою, А далі тисячі таких самих, як я. У кождого чоло життя і жаль порили, І в оці кождого горить любові жар, І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили, І плечі кождого додолу ся схилили, Бо давить всіх один страшний якийсь тягар. У кождого в руках тяжкий залізний молот, І голос сильний нам згори, як грім, гримить: "Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить." І всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки Та відривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам'яне чоло. Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз; І п'ядь за п'ядею ми місця здобували; Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас. І кождий з нас те знав, що слави нам не буде, Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд, Що аж тоді підуть по сій дорозі люди, Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди, Як наші кості тут під нею зогниють. Та слави людської зовсім ми не бажали, Бо не герої ми і не богатирі. Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли На себе пута. Ми рабами волі стали: На шляху поступу ми лиш каменярі. І всі ми вірили, що своїми руками Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт, Що кров'ю власною і власними кістками Твердий змуруємо гостинець і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ.

[@riwerka8505]

ти ж моя бубочка,спасибо тебе огромное.

[@АлександрБелов-л5ч]

Спасибо большое.

[@yanelox4475]

пон

[@КатяЯкушко-п2б]

Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмірна, та пуста, і дика площина, І я,прикований ланцем залізним, стою Під височенною гранітною скалою, А далі тисячі таких самих, як я. У кождого чоло життя і жаль порили, І в оці кождого горить любові жар, І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили, І плечі кождого додолу ся схилили, Бо давить всіх один страшний якийсь тягар. У кождого в руках тяжкий залізний молот, І голос сильний нам згори, як грім, гримить: "Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить." І всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки Та відривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам'яне чоло. Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз; І п'ядь за п'ядею ми місця здобували; Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас. І кождий з нас те знав, що слави нам не буде, Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд, Що аж тоді підуть по сій дорозі люди, Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди, Як наші кості тут під нею зогниють. Та слави людської зовсім ми не бажали, Бо не герої ми і не богатирі. Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли На себе пута. Ми рабами волі стали: На шляху поступу ми лиш каменярі. І всі ми вірили, що своїми руками Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт, Що кров'ю власною і власними кістками Твердий змуруємо гостинець і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ. І знали ми, що там далеко десь у світі, Який ми кинули для праці, поту й пут, За нами сльози ллють мами, жінки і діти, Що други й недруги, гнівнії та сердиті, І нас, і намір наш, і діло те кленуть. Ми знали се, і в нас не раз душа боліла, І серце рвалося, і груди жаль стискав; Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла, Ані прокляття нас не відтягли від діла, І молота ніхто із рук не випускав. Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті Святою думкою, а молоти в руках. Нехай прокляті ми і світом позабуті! Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі, І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

[@ИринаЛеонтьева-ъ7щ]

Удалить

[@dablslesh_-4060]

Щиро дякую

[@Євгеній_Фетісов]

Боже, я плачу

[@vikashuba3478]

Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмірна, та пуста, і дика площина, І я, прикований ланцем залізним, стою Під височенною гранітною скалою, А далі тисячі таких самих, як я. У кождого чоло життя і жаль порили, І в оці кождого горить любові жар, І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили, І плечі кождого додолу ся схилили, Бо давить всіх один страшний якийсь тягар. У кождого в руках тяжкий залізний молот, І голос сильний нам згори, як грім, гримить: «Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить.» І всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки Та відривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам'яне чоло. Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз; І п'ядь за п'ядею ми місця здобували; Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас. І кождий з нас те знав, що слави нам не буде, Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд, Що аж тоді підуть по сій дорозі люди, Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди, Як наші кості тут під нею зогниють. Та слави людської зовсім ми не бажали, Бо не герої ми і не богатирі. Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли На себе пута. Ми рабами волі стали: На шляху поступу ми лиш каменярі. І всі ми вірили, що своїми руками Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт, Що кров'ю власною і власними кістками Твердий змуруємо гостинець і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ. І знали ми, що там далеко десь у світі, Який ми кинули для праці, поту й пут, За нами сльози ллють мами, жінки і діти, Що други й недруги, гнівнії та сердиті, І нас, і намір наш, і діло те кленуть. Ми знали се, і в нас не раз душа боліла, І серце рвалося, і груди жаль стискав; Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла, Ані прокляття нас не відтягли від діла, І молота ніхто із рук не випускав. Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті Святою думкою, а молоти в руках. Нехай прокляті ми і світом позабуті! Ми ломимо скалу, рівняєм правді путі, І щастя всіх прийде по наших аж кістках.