Спогади

Спогади
Ховали матір у мокру яму,
На мокрім цвинтарі, мокрі люди,
Ховали в землю, десь більше метра,
Як клад якийсь, отой старовинний,
Який колись ще знадобиться.
Ховали матір...
Лопати рухались якось шаленно,
І вниз летіли цілі брили,
І глухо гупали на груди,
В яких ще вчора билось серце.
А руки складені на грудях,
Мов захищались.
Дивлюсь крізь сльози, і дивуюсь,
Чому вони так поспішають?
Загрібши все навколо ями,
Горбок розправили рівненько.
Лиш невеликий кусень глини
До ніг скотився.
Кричу! - І сам себе не чую.
Питаю! - Не відповідають.
Куди сховали рідну матір?
Вона ж на світ нас породила!
А біль в душі, мов від огнища,
Стає нестерпним...
Піднявся вітер, розсунув хмари,
Пробилось Сонце ясне й гаряче.
Підводжу погляд з землі до Неба.
Дивлюсь, аж ген, в промінні яснім
Я бачу матір молоду та гарну,
Що посміхалась...!
В. К.

[@OksanaPolishchuk]

😢😢😢