СТОСУНКИ З ГРОШИМА: марнотратство, ощадливість, кава з корицею / ПАЛАЄ

Mindly - платформа з пошуку і роботи з психологом онлайн.
Обирайте свого психолога, вводьте промокод «palaye20», та отримуйте знижку 20% на перший сеанс з будь-яким спеціалістом:
app.mindlyspace.com/on-boardi...
***
Як стати багатими? Шарлатани у соцмережах пропонують пити каву з корицею, писати магічні слова на купюрах і тягти в дім лавровий лист. Чому ця маячня збирає сотні тисяч переглядів? Які у нас стосунки з грошима? І чому вони нездорові? Палаємо через колективну травму бідності.
Дослідження "Культура (субкультури) бідності в Україні: surl.li/nfskm
Монографія Елли Лібанової "Бідність населення України": surl.li/nfski
***
Підтримайте нас лайком, коментарем та тут:
mono bit.ly/3HNxEn9 (5375 4115 0604 6296)
buymeacoffee: www.buymeacoffee.com/palaye/m...
patreon / palaye
PayPal [e-mail]
Емма Антонюк- / emmocean
Яна Брензей- / yanabrenzey
TikTok / nam_palae
З питань реклами: / sorochechkin
***
0:00 починаємо палати
1:00 Яна купує джинси
5:25 Емма не купує тіару
12:43 упередження щодо багатства
16:31 як подолати упередження щодо грошей?
18:38 матеріальний стан українців
23:35 бідність і трансгенераційна травма
36:52 фінансові ТікТок-шарлатани
46:53 як ставитись до бідності?

[@user-un3yr9vc2t]

Як казав пан Роман: «Боже, дякую що ти випробував мене бідністю, тепер трошка випробуй мене багаством»😂

[@lavieestbelle7854]

😂😂🎉😂

[@malina_the_bohemia]

Ахахаха 😂😂😂😂

[@liubayaremkevych7673]

😂😂😂😂😂

[@nadiianadiia2161]

❤❤Амінь 😊

[@odmina_svidok_apokalipsysu]

А який пан Роман? :-)

[@IsidaSons]

Моя фінансова грамотність: якщо не виходити на вулицю, то день можна прожити бесплатно😂

[@LenaSandul]

А як же онлайн шопінг?😅

[@Owl1310]

Один з плюсів моєї депресії заощадення😂😂😂

[@user-is5gg3iw2s]

Угу, якби ж то. Хіба що при цьому не їсти і не користуватись водою й електрикою 😂

[@Victoria_Ushakova]

В еру інтернету - не працює. 😅

[@ololoshamedia4681]

Знижка в Стімі

[@user-yw3wk5dj3f]

Ще одна неприйнятна стаття витрат, якщо є така травма бідності - це СПЕЦІАЛЬНО купити одяг для дому. Не доношувати вдома футболки, які вже соромно надягти "на вихід", а піти до крамниці та придбати пристойну футболку для прбуту

[@user-ri5se5ol4s]

Але ж це відповідальне споживання, а не травма 🤗

[@user-nt1eu4rs1c]

Ніби нічого такого, але я зависла😂 бо ніколи не купувала «спеціально» для побуту Доношую😕

[@Juliana-be9ey]

​@@user-ri5se5ol4s відповідальне споживання, це коли ти робиш це навмисне, а не тоді коли жмеш сама собі купити комфортну і красиву піжаму, бо в старій футболці поспати можна. Це я зараз конкретно про себе, якщо шо)

[@alionasiryk6700]

Я так обманула систему, коли почала носити просто чистий одяг вдома. Подобається плаття - ношу вдома, вийшла на вулицю - ношу новий чистий одяг. Раніше, звісно, розтягнуті спортивки та старий одяг були. Багато зусиль пішло на те, щоб перестати підіймати щелепу після перегляду американських фільмів і їхніх красивих домашніх нарядів. Коротше, важко, травма величезна, але шляхи вирішення все ж є.

[@blac__moths6124]

Ну, комусь хочеться вдягатися нормально і дома, я купую, але в секондах

[@Owl1310]

Я народилась і виросла в Криму, і до бідності ще додавалась ментальність прислуги. Бо є ОТДЬІХАЮЩІЄ, а є ми, діти обслуги, прачки-горнічної, сантехніка в санаторії. Не можна гратися з дітьми богів, не можна приймати з їх рук дрібні подарунки чи їжу (навіть якщо це перша цукерка з коробки Київ-вечирній за 2 роки і солодощі в твоєму дитинстві це смажений цукор), не можна з ними розмовляти, при них грати, докучати їм своїм виглядом, сидіти з ними за одним столом. Важливо розуміти, що часто це було нав'язано не гостями, а моїми батьками і їх колегами. Моя мама вибачалась за мене коли я бігала поряд з ними і насварила коли я взяла якийсь шматок шашлика, яким вони мене пригостили. Звісно вона на наступний ранок дуже подякувала, розстілалася перед ними, але напередодні я отримала добрячий втик. "Нам не нужньі их подачки", а я свинину в дитинстві їла двічі (і один з них коли мене пригостила сім'я яка у нас снімала кімнату). Тож треперання і страх перед багатими тепер невід'ємна моя риса, нажаль

[@renatarossokha3119]

Ого,ніколи не думала про цей аспект жителів Криму, дякую що поділилилися

[@alyonakrylovaa]

Знаю зовсім інших кримчан, які здавали житло влітку і непагано себе почували весь наступний рік. Діти повиростали і поіхали навчатись в Харків, батьки ім купували житло( це Коктебель). Люди там ні то що себе не почували обслугою, а ще ціни загинали в сезон майже як в Ялті. До нас вони ставилися добре і ми завжди ще в травні попереджали про свій приїзд в серпні, інакше не було вільний місць.

[@Owl1310]

@@alyonakrylovaa ооо. Ну, може мені здалося що я 6 місяців з 12 не почувала себе вільно у своєму домі, мабуть наснилося що все моє дитинство батьки працювали обслугою в санаторії, жили в общазі для працівників де не було гарячої води і бігали на цирлах перед відпочиваючими. Вибачаюсь, ці діти, чого тільки не повигадують.

[@Owl1310]

@@alyonakrylovaa а, і звісно в Криму живуть тільки ті кримчани яких ви знаєте. Інших нема

[@CreiziKiwi]

Мені шкода за ваш досвід. Обіймаю 🫂

[@hurricane_katrina]

Все життя мої батьки не розпаковували подарункові комплекти посуду/спальної білизни/рушників/капців, тощо. «Це тобі на придане», «Це твоїм дітям буде», «Хай лежить, шкода чіпати». Мій батько помер три роки тому, лишилась тільки мама, і десь півроку тому я відкрила всі ті подаровані речі, адже в цей час варто жити сьогоденням, а на речі для приданого/дітей можна, врешті, заробити. Ніколи в житті я не бачила маму такою зацікавленою та щасливою, коли вона просто обирала, чим з нового заправити постіль, в якій з нових каструль приготувати вечерю, який рушник повісити на кухню. Еммо, купіть ту тіару, а ви, Яно, заслужили на дорогі та якісні джинси, які придбали.

[@linak3129]

Вже кілька років прошу маму користуватись посудом з мого приданого, мені 38 і навіть хлопця нема, не треба воно.

[@hurricane_katrina]

@@linak3129 користуйтесь сама)

[@user-it8xb3fh1u]

Дуже зворушливо, дякую

[@tvoyaprelest4151]

моя бабуся так і не дожила до розпаковки нового пилесоса, який ми подарували їй років 10 тому все відкладала на «потім» мама теж грішила раніше таким, але коли я переїхала в іншу країну, то сказала їй користуватися всім моїм «приданим», бо просто фізично все це не могла з собою перевезти то тепер радіє новій постільній білизні, новому посуду і т.д слава богу

[@user-qv2ww4gn6p]

В мене, дитини 70-80 років, теж таке було, але з тією різніцею, що двома великіми сервізами ( обідніми на 12 персон з багатьма предметами) ми користувались на свята. ''БАГАТИМ''-коли приходили колеги батьків по роботі, скромнішим-коли частували родичів. Мамі частенько дарували чайні сервізи, але вона їх передарювала. Колегам діставались сервізи родичів. Ну, а родичам-сервізи від колег. Моя мама дуже любила ''пустить пыль в глаза''. На питання родичів, чому не п'ємо чай з ''їхніх'' сервізів, давалась коротка відповідь, що двом дівчатам треба ж придане готувати. Старша сестра в мене була ''дуже прогресивна'', тому своїх подруг пригощала теж з парадних сервізів, навіть якщо то був просто чай. Через те з мамою були постійні сварки, в батьків летіло презирливе слово ''міщанство''. Звісно, я брала приклад зі своєї сестри. Якось студенткою на початку 90-х потрапила у квартиру, де в серванті нарахувала 12 🤪😲 кавових сервізів! Мене настільки це приголомшило, що я не пам'ятаю, чи були там обідні і чайні, бо я сиділа навпроти кавових і роздивилась їх дуже добре, тим більше, що я не знала нікого з присутніх, крім подруги, з якою ми були гостями на весіллі, і нас ''розподілили'' на ночівлю до родичів нареченої. Розмови точились навколо цієї події і були дуже нудними. Було декілька сервізів однакових за стилем, але в різній кольоровій гамі. Сцена з ''пастушками'' була у трьох кольорах: бордова, синя і зелена. Не знаю, що подумали господарі про мене і мою родину, може, що ми такі бідні, і я ніколи не бачила гарного посуду. Але вранішню каву ми пили з сервізу, що витягли з серванту! Напередодні ввечері ми пили чай зі звичайних різнокаліберних чашок з кухні.

[@juliecherry1927]

Еммо,скажу вам,як людина,що купила собі кілька років тому тіару-це топ! Періодично прибираю в ній і готую 10/10

[@cappuccinogrande]

Клас! Чудова історія

[@user-is5gg3iw2s]

Серйозна і важлива тема, але я, блін, сиджу і думаю лише про одне: Де купити тіару? 😁

[@user-is5gg3iw2s]

Де купували? 😊

[@pro_England]

Гарна терапія 😊 відчуйте себе Хюррем султан з Величного століття 🫅

[@olkodolko]

А не тягне волосся? Як вона фіксується? Не спадає при бігу?

[@NataliiaHaifudinova]

Якщо говорити серьозно, то мені здається, що найстрашніше, те що залишає найглибшу травму, це навіть не те, що не прговорюється в родині, а те про що мовчать. Моя бабуся народилася у 1900 році і отримала освіту до червоної революції, як і її 11 братів та сестер. Вона вміла грати на чотирьох музичних інструментах та вільно володіла трьома іноземними мовами. Але усі її брати та сестри були репресовані, та загинули у таборах або розстріляні ще до другої світової. Тому мая мати та її дві сестри вже не вчили іноземних мов, та отримали схвалені пролетаріатом професії. І маючи в родині сестру мого дідуся, що пережила 15 років у таборах, через те, що її батько викладав в університеті за царської влади, вони не пішли навчатися в інститут, чи університет, щоб здобути вишу освіту. В моїй сім'ї ніколи не було прямих заборон, ніхто не не казав прямим текстом, чи якось завуальвано не виділяйся своєю освітою чи досягненнями бо вб'ють всю твою сім'ю, та відбируть все що маєш. Це якісь неписані, неозвучені правила, коли ти наче читаєш знаки, відчуваєшь, що якесь питання наче літає у повітрі, але спитати не можеш, бо відчуваєш що ніби спитаєш щось непристойне. А якщо наважуєшся, то просто фізично відчуваєш, як повітря навколо заповнює густий страх. Потім, коли дорослішаєш, розумієш, що саме відбулося з твоєю родиною та звідки брався той страх. На рівні свідомості все зрозуміло. Та в якийсь момент, все одно, оминаючи волю та свідомість, починаєш так завзято саботувати свій успіх, що виникає враження ніби зі сторони дивишся на якусь зовсім незнайому тобі людину, на вчинки якої ніяк вплинути не в змозі.

[@SerhiiMakar0v]

Дякую за ваші слова. Влучно.

[@olena5713]

Співчуваю вашій сім'ї і вам😔

[@what_do_you_want11]

Та, на жаль, ми ще свого трагічного досвіду своїм дітям додамо. Я ніколи не забуду свого досвіду коли почалось широкомасштабне вторгнення. Місто обстрілювалось 24/7, магазини зачинені, банкомати не працюють, все завмерло, тільки вибухи та спалахи за вікном. У мами були завжди запаси круп, макаронів, борошна і т.д. і це реально врятувало мою родину. А ще пам'ятаю, як я ридала, коли вперше за кілька місяців мала змогу поїсти запашний свіжий хліб, а не сухарі. Тому зараз (а може буду так робити до останнього подиху) витрачаю гроші переважно на запаси і не викидаю продукти.

[@juliya-s]

Так, було таке. І я той хліб обіймала і плакала(((. Я після такого сказала двюрідній сестрі: "а пам'ятаєш, наші бабусі завжди робили запас, ніби до війни готувались... а ми сміялись. Тепер і ми так робити будем, і над нами будуть сміятись.(((" А врона й каже - "тепер будем! Пофіг, хай сміються. Аби наші онуки так не робили!("

[@tvoyaprelest4151]

😢

[@user-yo5gj1ye7r]

Божечки, яке жахіття! Про яке місто йде мова? Я з Харкова. Черги за хлібом були великі, але той хліб у наявності був в супермаркетах.

[@user-gc5vt7ud7f]

я в перші дні ПВ пригадувала голодомор, і думала, що мені зробити, щоб мій син не вмер від голоду. Сама я просто не могла їсти перші дві доби.

[@igrok5843]

​@@user-gc5vt7ud7f За перші три дні з мамою на двох ледве доїли піалушку нарізаного твердого сиру та ковбаси. Не лізло

[@inenesa]

До теми з джинсами Яни: я якось купила найдорожчу в своєму житті зимову курточку, при тому що мала ще добротну стару, (і ще одну, яку подарувала тітка, яка продає на базарі😂) і я так страждала від тої покупки! Я сиділа і гнобила себе, що як я могла потратити стільки грошей. І знаєте що? Вона була неймовірно зручна, тепла і красива! І я жодного разу потім не згадала за ті витрачені гроші) Оце був для мене справжній урок. Завжди можна заробити ще, але ти ніколи не повернеш той час, коли житимеш у постійних обмеженнях. Любіть себе❤

[@nataliyamaksymiv5035]

Розумію 🤗 В мене теж цього року з курточкою така ситуація була😂: довго обирала, шукала в інтернеті на розпродажах курточку, яка мені б сподобалась. Аж ось я побачила її... ідеальний колір, ідеальний дизайн і ціна... 5 тис грн ( в мене ще не було такого дорогого елементу одягу). Але яка ж вона якісна і гарна, пухова. Як вона мені подобається, як мене мучила совість, що я могла б ті 5 тис покласти на депозит і заробити))) але після того яка ж в мене мотивація з'явилась рости професійно, більше заробляти щоб купувати собі тільки такі речі! Самооцінка піднялась значно😎 Але так, в мене досі ж комплекс бідності

[@yuliagilun869]

Я "ЗА" тіару❤❤❤❤ Це для радості душі!! Чекатиму етер в тіарі))

[@AlinkaMosendz]

Боже так! Носила зимову куртку до дір 10 років. Минулого року треба було шукати нову і я досі картаюся, що пуховик коштував 450 євро 😢

[@kateat4520]

Оох, дуже знайомо))) також пару років тому, не маючи стабільної роботи (читай, доходу), імпульсивно купила, як мені тоді здавалося, занадто дорогу куртку (я зараз навіть не пам‘ятаю, скільки вона коштувала). Ходжу в ній ось уже третю осінь-зиму. Надзвичайно зручна, тепла, прямо таки «моя»)) І от я так себе картала за цю покупку, що півдня просиділа з чеком в руках, зважуючи, чи не піти і повернути її😅 Потім ще кілька днів «варила» цю думку про повернення. Жахи)

[@fgcjkd]

​@@kateat4520так то куртка! А я на днях купила тортик за еквівалент 520 грн (я за кордоном) без приводу. І досі картаю себе. Так складно на житло заробляти, ще й діти є. Можна було їх раціонально витратити. Але ж він був таким смачним!😊

[@romanFedochenko]

Іще одна риса бідних людей, яка хронічно сидить в головах українців після совєтської економіки (після порожніх крамниць, дефіцитів, товарів низької якості): все робити самостійно. Навіть якщо вже обʼєктивно не треба. Це і про безкінечні дачі та городи, де "своє - безкоштовне" міняється на власний час і здоровʼя. Це і про небезпечно романтизоване незаконне виробництво алкоголю, де "своє - найкраще" міняється на безпеку і здоровʼя. Це і про впертість до безглуздя, коли внуки не їдять картоплю, але дід всеодно вперто саджає іще ("іще чого!? в Сільпо купувати коли є своя?") , в обмін на гармонію в родині і на мізерні залишки здоровʼя. Це коли вперто ігнорується майстерність, де кожен другий "сам собі електрик і сантехнік" - "нащо платить за те, що я й сам зроблю?? ", міняється на ефективність і адекватність. Зрозумійте мене правильно, я не проти кустарного виробництва, чи розвитку особистості як майстра своєї справи, в себе вдома (в межах закону і здорового глузду) Я категорично проти, якщо в сімʼї немає культури праці, немає технології і засобів щоб господарські рішення впроваджувати ефективно і без примусу. Для мене то завжди про дуже бідних (внутрішньо) людей, які незалежно він свого доходу мислять категоріями "треба як у всіх", "в сусіда пасіка, то й мені треба свою", "що це я купуватиму, якщо сам зробить можу" і т.п. іще дуже багато.

[@Owl1310]

А ще є самолікування і народне лікування дітей. Бо "що знають ті лікарі? Тю, та я яйцем викатаю'. А тут ще часто життя дітей під загрозою. Радянське покоління взагалі зневажливо ставиться до професіоналів. Окрім політиканів. Вони не готові довірити своє життя лікарю який вчився на це 8 років, бо "я не довіряю", зате готові довірити життя своїх дітей якомусь чуваку в костюмі який каже "я обещаю безбедную жизнь". І тут вони такі "ну я в політику не лізу, кожен має займатись своєю справою"

[@user-lf3fo8zd9d]

А я одного разу подивилась на один товар у магазині із думкою, що сама можу зробити краще і зробила із цього бізнес 😅

[@Li_Tobler]

З усим погоджуюсь, окрім "що це я купуватиму, якщо сам зробить можу". Часто це стає поштовхом для творчості, а творчість робить реально чудеса для психічного здоров'я. Я ось втратила роботу місяць тому, вирішила собі для заспокоєння і настрою купити ароматичні палочки-пахощі, бо досить дешево і приємно. Але от біда, до них треба спеціальна підставка, куди можна встромити палочку, щоб спадав попіл. Я в інтері подивилась, все дорого і китайське лайно, а купляти від майстрів зараз піджимає кишеня. А я згадала що у мене валявся шмат самозастигаючої глини, ну і недовго думаючи, сіла і за вечір зліпила собі підставку у вигляді дубового листочка. Потім покрила металічною бронзовою фарбою, потім лаком (все це вже було вдома, бо я малюю ще інколи). І це не передати, як мене ця моя поділка радує кожного разу, як я на неї дивлюся, бо це ж "я сама зробила". І не гірше ніж в магазині

[@DD-sx9tq]

Хотіли викликати електрика полагодити розетку. Ніхто на таку мєлочь їхати не хоче, дзвонили 5 майстрам) довелося самим 😂

[@lanaartorama]

Це про мене. Ремонтую все.

[@user-ry7cu9uw4h]

В дитинстві я обожнювала фільм "Один вдома", і зовсім не за сюжет, а за будинок МакАлістерів - я не могла повірити, що звичайна американська родина (родина з дітьми, родичами і проблемами) може жити ТАК гарно. На контрасті з моїм дитинством, з життям оточуючих, це було просто казковою мрією, чимось абсолютно недосяжним.

[@Pterodactyl3011]

Сьогодні вмериканець знайомий запостив мем: «ти дорослий, коли при перегляді один вдома думаєш скільки коштує будинок» 😂

[@linak3129]

Цей будинок в районі де живуть люди з доходами вище середнього.

[@ukraine_will_win_]

насправді то не звичайна американська сім*я була показана в один вдома, бо там 15 чоловік летіли на відпочинок першим класом і типу тато всім оплатив ці квитки та готель чи шось таке, це не середні доходи, навіть для них

[@MsNoage]

А я думаю, що то всі прийомні діти і вони отримували гроші від держави на свій будинок сімейного типу.

[@user-qj9jg9dd1r]

Я теж про таке думала. А ще там була мікрохвильова, пральна машинка, телефон на кнопках. Я коли в 2000 р. Його дивилася, у нас і близько такого не було

[@user-el3el9kb8u]

В моїй сім’ї не доїдати і викидувати їжу також було заборонено, хліб не можна було навіть ставити перевернутим на стіл. Моя родина з львівщини, прабабуся розповідала мені, як в роки Голодомору з «великої України» пішки приходили дуже худі люди зі спухшими животами, щоб врятуватись. Хоча на нашій території не було штучного голоду, це дуже глибоко вкорінилося в нашу ментальність. Також, праба розповідала, що люди збирали їжу всім селом, пшеницю, інші крупи, зносили до церкви і потім фірою везли до найближчих сіл, де був голод. Українці займались волонтерством і благодійністю ще тоді ❤

[@user-ky9yy7jx5d]

Я досі, при гарних заробітках, ношу зі столової хліб, якщо купила і не доїла. І доїдаю потім) Ну і хліб я люблю, що тут казати)

[@tetianaponomarenko8362]

Дякую, що підіймаєте цю тему. Я про це говорила своєму чоловіку-литовцю, і він не вірив, що в Україні бідність це така норма. Ми жили в злиднях, як казала мама, бо батько покинув родину і, традиційно, не платив ні копійки аліментів. Мама з інвалідністю, без професії, ледве знайшла напівлегальну роботу, щоб вижити. Ми виживали. Але ми були такі далеко не одні. А звідси тягнеться ще одна проблема:"Чому бідні - бо дурні, чому дурні - бо бідні". Ми мислимо категоріями накшталт "маю гроші, піду куплю необхідне, піду витрачу, бо в дитинстві в мене чогось не було". Мало хто ці гроші інвестує в саморозвиток, навчання. Ми витрачаємо саме на їжу та шмотки. Звідси низький рівень обізнаності і готовність вірити політикам, які обіцяють знизити комуналку, поставили стрьомний дитячий майданчик чи щось подібне.

[@user-og1nr5tz9c]

Дуже важко витрачати не на їжу і одяг, коли вистачає тільки на це. харчування і тепло - базові потреби, без цього ніяк, на інше не вистачає. На жаль

[@metagamesua]

Пам'ятаю в дитинстві дивилися серіали про багатих людей та їхнє шикарне життя (Династія, рабиня Ізаура) і мріяли щоб у нас теж було стільки грошей, щоб ми могли собі найняти кухаря та прибиральницю. І ось мені 30+, до мене приходить прибиральниця раз на тиждень і... і моя мати за це мене засуджує! "Тобі має бути соромно! Потрібно жити скромніше! Ти уявила з себе пані та багачку? Спустись з трону!". Це синдром бідності чи як це назвати? Чому мені повинно бути соромно за гідне життя? Я ці гроші не вкрала, чесно заробила, заплатила податки. Також я не можу запросити матір у кафе, кричить і обурюється, що це зайва трата грошей і треба жити скромніше. Це ж наскільки глибоко вкоренилася думка, що бідність це нормально, а багатство це щось жахливе та соромне. Хоча це навіть не багатство, а простий середній клас.

[@sophiakukurovska8083]

немає чого соромитися. мамі не подобається? - то не запрошуйте її нікуди. ви найняли прибиральницю із своїх доходів і дали іншій людимні заробити. це називається перерозподіл блага в економіці. видали людині заробіток. це несоромно. це добре.

[@alyonakrylovaa]

Це не синдром бідності, це синдром совка з його вигаданной рівністю.

[@kattyliverpool3449]

З мамою краще спілкування мінімізуйте, це заздрощі з її боку.

[@olg7553]

Я би радила мамі попрацювати з психологом, побачити свої травми, та нарешті насолоджуватися життям 🎉 Нехай нарешті зрозуміє, що вона прожила життя , вже не молода, а значить дійшла до тієї "точки" до якої вона йшла. І нарешті можна вдихнути та насолоджуватися своїми життєвими здобутками. Чудовим спілкованням зі своєю дочкою наприклад. Радіти, що її дочка виросла впнвненою людиною, здатною заплатити за різні послуги. Мені здається, що раніше у людей була установка виживати та пахати, щоб відпочити на пенсії. Але доходячи до пенсії в них вже не було сил на насолоду життям. Я завжди дивувалась різним європейським щасливим бабусям. Так мило, що вони подорожують, ходять в кафе, театри. Так хочеться, щоб і наші батьки так жили ❤ ну і мирного неба звичайно🙏

[@yuliakot3691]

​@@olg7553ви можете уявити жінку якій дискомфортом кави в кафе випити, щоб вона добровільно пішла до психолога? Моя мама така ж. Вона навіть посудомийку вважає надмірною розкішшю)

[@Di-ez3gh]

В дитинстві була в тата на роботі. Приїхала делегація американців. І один американець хотів дати мені шоколадку: таку величезну, з горішками цілими. Тоді таких шоколадок у нас не продавали. Але я соромилась і відказувалась. Приймати подарунки - була ціла проблема. Треба бути скромною. І досі жалкую за тією шоколадкою

[@user-yv1cd7qk2h]

Ви менi нагадали як я в дитинствi, любиму iграшку подарувала бо попросила, а вiдмовляти то ж погано. Потом вiдчувала та вiдвуваю себе надуренною, та таки жалкую за той iграшкой коником до сього часу😂

[@user-ry9ho2lg8t]

​@@user-yv1cd7qk2hв підлітковому віці нас попросили посидіти з дитиною деякий час, я дала їй свого зеленого зайця, улюблену іграшку, а потім забула забрати, сусіди самі так і не віддали, а я соромилась попросити, бо вже ж доросла. Довго сумувала, це ж пам'ять

[@user-ry9ho2lg8t]

​@@user-yv1cd7qk2hа ще колись тато подарував янтарну шпильку, яку зламала і викинула, потім тільки вдуплилась що могла б і склеїти , але я ж дурна (

[@olg7553]

Пам'ятаю як мене здивувала книга "Одноповерхова Америка" Ільфа та Петрова, мене дуже вразив опис побуту американців 100 років тому. У них вже були тостери, посудомийні машини, автомобілі, як норма а не розкіш. І коли я думала про українців, через що ми проходили, що в цей час робила з нами радянська влада мені було дуже боляче(((

[@sigridmarial6313]

Так! Причому ж це 1935-1936. Пара років після Голодомору, побутово совок на межі Середньовіччя не дивлячись на усі індустріалізації. А в них опис реально того, що до нас докотилося лиш в дев'яностих-нульових (

[@Voffchyk]

У мене було щось подібне при читанні "Трьох у човні" Дж.К. Джерома, бо там кінець XIX століття описаний, але згадуються човни, намети на прокат і таке собі дозвілля типових британців. І на противагу цьому всьому українці зі скасуванням кріпацтва у 1861 році й біографією Шевченка, який трохи раніше жив, але загалом втілював тодішнє українство.

[@Jenkiiii]

Я теж це помічати почала у американських фільмах у стилях тих років.. Совок це жопа, та і ідеї комунізму в цілому гівно.

[@user-jt8lx4wd3q]

Читала , що радянська окупація відкинула нас у розвитку (як економічному, так і технологічному) на 120 років. А також по прогнозам , якби не було б радянської окупації , то чисельність українців до 2000 року сягла б 100 млн.

[@oleksandrponomarenko7095]

В Ільфа і Петрова описана Америка 35го року, але також вони там писали про те, що совєти візьмуть від Америки краще і будуть жити при комунізмі через 50 років. Через 50 років настав 1985 рік))) Що було тоді і після всі тепер знають))) Також в Ільфа і Петрова засуджувався капіталізм і вітався новий строй (тобто, вітався совок зі своїм комунізмом).

[@baba_apilop]

Я вимагаю, щоб Емма в наступному випуску була в тіарі!✨

[@Thoughtul1]

Підтримую

[@bootybee]

О, крута ідея! Я плюсую

[@Voffchyk]

Щоб дотриматися якогось паритету я вимагаю, щоб Яна була без джинсів! 😃

[@MaryAllan45]

Можна купити тіару-обруч

[@nataliiapryimak9269]

@@Voffchyk😂👍

[@olhapavlenko6096]

Дівчатка, я народилася в кінці 50 років. Мій батько загинув, коли мені було 2 роки, я отримувала пенсію 33 рубля. Пізніше після школи рік працювала санітаркою в лікарні на окладі 60 рублів. Потім вивчилась на лікаря, мала величезну ставку 135 рублів! В 90 роки розійшлася з чоловіком, було 2 дітей, бігала по заробітках і витрати мої були більші офіційних доходів. Ніколи не мала зайвих грошей. Тільки пізніше матеріальний стан стабілізувався завдяки допомозі родичей з закордону. Син вивчився і зараз допомагає грошима. До сих пір страшно залишитись без грошей.

[@OlegBedriy]

Сил і здоров'я вам, Пані.

[@sapientisat4474]

Є і зворотній бік. Марнотратство, яке росте з бідності. Я не вважаю фільм "Шопоголік" шедевром кіно. Але на самому початку там є дуже важливий момент. Дівчинка, якій економна мама ній не купує. Яка ходить в секонді . Вона виростає і кидається в несамовите споживацтво. Вона кожного дня годує оту стару психотравму, залазить в борги, втрачає друзів. Вона усвідомлює хибність своєї поведінки, але це не працює, бо травма сильніша. У нас купа таких людей. Сіре радянське дитинство, жебрацькі дев'яності...і людина заходить у сяючий магазин і купує рожеву куртку. І на коротку мить, поки вона стискає фірмовий пакет, її життя світлішає. Бо вона вже не та жебрачка, вона вже не носить речі доньки маминої подруги, вона не має одягати зношені чоботи, що взимку пропускають крижану воду...Ось доказ! Рожева куртка, тут, в моїх руках! Але ось вона вдома в шафі...і страх вертається знову.

[@vladlena_s]

Усе дитинство була обмежена в багатьох речах, одяг лише самий необхідний. Не можна було щось хотіти, не можна було просити. «Хочеш? Зароби. Гроші з неба не падають!» У 18 років на першу зарплатню купила омріяну шкіряну куртку і джинси саме тої моделі, про яку мріяла. Також тепер роблю багато покупок, особливо одяг. Мама певний час намагалася рахувати мої гроші немов то її, вистроїла кордони - більше не рахує. Цьогоріч навідала бабусю, привезла гостинці, але почула не «дякую», а «Скільки воно коштує? А це? А це? Люди добрі, як же дорого! Нащо ти гроші викинула? Нащо привезла мені це?» І все дорого. «Що то в тебе таке? Воно дороге? Ну і нащо воно тобі? Гроші на вітер! Що ти там вже купила? Скільки воно коштує? Знову щось дороге?» Рахування моїх грошей, які я чесно заробила, достатньо заробила. «Ремонт в квартирі робиш? Здуріла? Це дорого!»

[@Li_Tobler]

Боже це настільки моя історія що хочеться волати. Замість дякую ще й сварять, що "не треба було, ти шо дурна!".....

[@vladlena_s]

@@Li_Tobler найцікавіше те, коли питаєш «що привезти?» (бабусі завжди щось треба по любому те чого в селі важко знайти) не признається до останнього. Приїзжаєш і бачиш ображене обличчя, бо виявляється треба було це, се, п'яте-десяте, а ти така дурепа не вгадала потреби. А коли привезла в кількості х-3, то ти дурепа, бо гроші витратила. Так і живемо...

[@Li_Tobler]

@@vladlena_s блін, знов те саме їахааххаахха Коли йду в магазин і питаю що купити - нічого...... Повертаючь з магазину - а що ти мені принесла?)) ААААААА

[@vladlena_s]

@@Li_Tobler оце поведінка дитини "вгадай що я хочу". Так навіть привозиш інколи без питань, але або не те що треба, або «ну нафіга?»😤

[@marionlash3570]

Тепер зрозуміло, чому бабуся з дідом жили так ніби їм нічого не треба. В хаті буб потрібен ремонт, але його ніхто не робив, поламані розетки, які ніхто не лагодив, ніхто нічого не робив, щоб облекшити собі життя (провести воду в будинок, щоб не таскати відра з водою), відсутність нормального одягу, не бажання звертатися до лікарів, БО ДОРОГО, ліки потрібно купувати. Це жесть.

[@liudmylakuznetsova1441]

Я коли вперше купила одразу двоє джинсів, а не одні на кожен день на весь рік, то не могла повірити у свою нахабність. Бо для мене в дитинстві якщо дві пари взуття або двоє штанів на сезон, то дуууже заможні люди😂😂

[@user-xu1ed2gc6l]

Ну нічого собі, Ви жируєте?! 😂😂😂😂

[@user-iw4ub9mz4q]

Моя бабушка постійно говорить навіщо стільки взуття, одне і досить😂( ну зимою одне, літом інше, а крім цього якісь туфлі до плаття).

[@marionlash3570]

​@@user-iw4ub9mz4qодні чобітки на зиму, це велика помилка. Ноги замочила, взуття мокре, в чому йти завтра?

[@tanyas.3591]

​@@user-iw4ub9mz4qу мене зараз таке ставлення, бо складати нікуди

[@oneshotonehit6731]

Англійська письменниця Марія Кореллі у своїй книзі "Спокута Сатани" 1895 р: "Чи знаєте ви, що означає бути злиденним? Бути злиденним не тими злиднями, що на них деякі люди скаржаться, маючи п’ять або шість тисяч на рік і запевняючи, ніби ледь-ледь животіють, але насправді злиденним − жахливо, відразливо злиденним? Нужда, така огидна, принизлива та обтяжлива, − нужда, яка змушує вас носити ту саму одіж до цілковитої її ветхості; яка відмовляє вам у чистій білизні через спустошливі витрати на пралю; яка позбавляє вас самоповаги і спонукає вас у замішанні переховуватись на задніх вулицях замість того, щоб вільно й незалежно гуляти між людьми. Саме таку злиденність я маю на увазі. Це гнітюче прокляття, яке придушує шляхетні прагнення. Це моральний рак, який гризе серце добропорядної людської істоти і робить її заздрісною, лихою та навіть здатною на застосування динаміту." Це відповідь всім, хто вірить у "шляхетність" бідності. Злидні, до речі, штовхають потім головного героя книги на угоду з дияволом.

[@bohdannachakrova4403]

ДЯКУЮ, СЛАВА УКРАЇНІ, СМЕРТЬ ВОРОГАМ 💙💙💛💛

[@Juliya.m]

Чудова цитата. Дуже доречна.

[@alyonakrylovaa]

Якщо коротко, то бідність не порок, але ж велике свинство.

[@Kasprova]

Ох, дякую, що нагадали про цю круту книгу!!!! Треба перечитати!

[@olkodolko]

​@@alyonakrylovaaбідність не порок, а набагато гірше😊

[@user-br2xo8mp1r]

І зараз майже запізнюючись кудись чекаю на тролейбус і пропускаю маршрутку, яка їде в тому ж напрямку, але коштує на 5 грн дорожче!! Це ж піпец! Треба такі моменти більше проговорювати!

[@Valentyna_88]

До фраз бідності додам ще улюблений вираз мого тата "Много хочешь - мало получишь". Прям з дитинства вбивалася заборона чогось прагнути (( Наче щось гарне - то зовсім не для нас. Морально важкий для мене випуск, бо так шкода себе ту маленьку ((

[@liliabouratevich4240]

Прям зачепило, бо це фраза і мого тата 😮. Типу хотіти шоколадку - це багато, бо тоді він же собі пива не 3 пляшки, а 1 купить. Хотіти зимові чоботи - це багато, бо в нього теж немає. Боже, як це все досі болить...

[@leha.sketch]

Мені бабуся все дитинство казала - ніколи нічого ні у кого не проси, у батьків нема грошей, тому кожного разу, коли мене питають, що ти хочеш собі на умовний день народження, завжди кажу - нічого нічого. Одного разу таки наважилася, але я на це питання відповідала кілька днів, морочила людям голову, не могла одразу прямо сказати) Попросити про підвищення зарплатні на незначну суму змогла лише через рік і 5 місяців, при тому, що при прийомі на роботу мені роботодавець пообіцяв це підвищення через 6 місяців, якщо пройду випробувальний термін, але "забув". Ця установка - справжня біда

[@user-ef2hq3je3k]

Тому тепер я просто насправді не знаю що хочу )

[@leha.sketch]

@@user-ef2hq3je3k 💯

[@mariehizz2039]

Бля.. про роботу жиза(( тупо стидно просити підвищення😢

[@user-qj1xx3zk4k]

Почитала коментарі, розумію про що пишуть, тому що сама це пережила. Підлітком ходила в школу в маминій старій шубі і чоботях, і терпіла насмішки однокласників через те. Але це було в роки перебудови, тоді ми харчувалися тим, що виростили на шматку землі, до якого треба було їхати півтори години електричкою, а потім йти ще 20 хвилин. А вирощений врожай перевозили так само. Пам'ятаю, як переносила з татом мішки картоплі через колії в свої 15 років і думала, чи зможу після цього народити дітей. Але, слава Богу, дітей народила і все добре. Так цей життєвий досвід навчив еконмному підходу др життя. Так, в мене є запаси і круп, і миючих. Мені так зручно, щоб не бігти в останній момент за борошном, наприклад, бо затіяв пиріжки, а борошна не вистачає. Але, що хотіла написати. В багатьох людей в бажанні звільнитися від цих травм бідності може виникнути навпаки марнотратство. В усьому повинна бути міра. Я привчаю своїх дітей до бережливого ставлення до своїх речей, іграшок, книжок. І думаю, що коли діти не привчені цьому, коли вони не цінують ті речі, які в них є, спеціально ламаючи свої іграшки, так вони ставляться і до чужого майна, до державного майна, наприклад як прийти на дитячий майданчик і розтрощити качелі, які там є. Тому хочеться, щоб люди, звільняючись від дитячих травм і пережитків минулого, не переходили в інші крайності, а були помірковані, бережливі, розумно використовуючи той ресурс, який в них є.

[@marichka2799]

Схожа була ситуація з одягом в школі. Але коли з мене пробували посміятись, я сказала, що людина не розбирається в моді а мені особисто такий одяг подобається. І хоч це була не зовсім правда, всі розмови про одяг припинилися і я ніколи не мала травми від тієї ситуації. Мене заздалегідь підготувала мама, щоб я могла відповісти, якщо була б потреба. Вважаю це добре запрацювало.

[@hannah1925]

Мені здєаться, ще один прояв бідності - це ходити вдома в старих речах. Переодягатись в якісь старі спортивні штани і футболки, які ще "рано викидати", а потім з дому ці речі їдуть на дачу і лежать там роками. А ти ж не будеш в сукні, яка на вихід, борщі варити...

[@user-sk9vh3eg6h]

Я тільки недавно того позбулася. Тебе ходжу вдома в речах, які спеціально для того купила. Навіть платтячка. Так так, не старі, а нові речі купила. ДЛЯ ДОМУ. А з приводу Борщів то згадала для чого потрібен фартух. Одягаю його і не боюсь поставити пляму. Така краса тепер.

[@svaleks566]

​@@user-sk9vh3eg6hа запах? Після кожного готування одяг пахне їжею, навіть якщо ви у фартушку.

[@user-sk9vh3eg6h]

@@svaleks566 на те це і домашній одяг. Просто новий , а не заношений.

[@valentinasinichenko751]

коли наша сім’я стала трохи багатша, ми стали іноді ходити в ресторани, мама не давала мені замовити якісь звичайні страви. Наприклад, я хочу в китайському ресторані рис з овочами, вона казала «та таке можна вдома приготувати, візьми он краще салат з медузою». Мені здається, це теж симптом травми бідності - замовленням незвичайної страви виправдати для себе похід в ресторан

[@user-rf6il5cn1m]

Є один цікавий момент на прикладі мого папи. Він людина не бідна, забезпечив усіх своїх дітей нерухомістю, або автомобілями. І навіть у совєтскоє времья він ніколи не бідував. Але завжди казав, що він - бідний. Просто тому, що тєлік постійно каже про кризи, про падіння економіки і до повномасштабної війни і після. Він свято впевнений, що бідний. І оце саме про оте прибіднятись. А мама і справді з бідної сім'ї - досі відкладає життя на потім. Якби не мій чоловік, я б напевно перейняла модель поведінки ставлення до грошей від мами. Але він мене розкрутив)

[@NataliaSkrypnyk]

«Цілуй хлібчик», - казала мені бабуся. Або: «їж що дали, бо і цього не буде!» Коли матеріальний стан почав покращуватись, бабуся ховала від мене з братом апельсини, щоб ми не зʼїли одразу, і не дозволяла собі зʼїсти жодної , а потім викидала їх, бо вони погнили

[@annaskazko8628]

😢

[@tvoyaprelest4151]

скоріше всього це травма дитинства з післявоєнних років

[@user-ih3yh1he6r]

Ця ж історія- моя мама тримає смаколики до кінця,(, може хтось прийде), їсть уже не свіжі, бо шкода викинути

[@user-vz1mo5ir7r]

В мене прабабця, пережила голодомор і війну, виховала мою бабусю так: доїдати треба до кінця. Далі це передалася батьку, тепер мені. І от я, яка ніколи не знала голоду чи дефіциту, злюся на свого хлопця за те що він не доїдає всю їжу і не лишає тарілку ,,чистою". Я навіть якийсь час спеціально йому менше накладала в тарілку, щоб він був змушений доїдати. І мені не шкода їжі, я не бідую, але виховання нікуди не діти

[@annaskazko8628]

@@user-vz1mo5ir7r їжа - це також великий ресурс. Хтось вирощує ці продукти, за які потім платяться гроші і з яких потім готують страву. Тому зʼїдати страву повністю і не викидати дарма їжу - це адекватне ставлення до ресурсу та людської праці. Це не обовʼязково поєднувати з пам’ятю поколінь про голодомор.

[@tasia1020]

Пам'ятаю зі свого дитинства слова мами: "Що красивий жизни захотела", після того як вона побачила що я п'ю воду з кришталевого келиха

[@user-yo8xx4ug1s]

Пам'ятаю як моя мама розповідала, що у період мого дитинства (це були 90ті роки) у них з батьком не те, що грошей не було - у них навіть їжі часто не було, доводилось на городах поратись, шо вродило - то і їх було. І мама завжди була дуже і дуже запаслива в плані їжі та гуманітарки, тобто в домі завжди має бути запас туалетного паперу, соди, миючих засобів, навіть якщо нам не треба стільки. Бо вона знала - завтра може й не бути, треба запасатися настільки, наскільки можна, щоб не пропасти з голоду і щоб по сусідах не ходити не випрошувати ту сіль чи пральний порошок. Пройшло вже більше 20 років, але ось ця звичка запасатися так, ніби завтра настане кінець світу досі жива, і у мами, і у мене. І мене неймовірно тішить знати, що у холодильнику завжди вдосталь їжі, а у ванній достатня кількість щіток, бритв, миючих засобів чи капсул для прання. Я знаю, що можу в будь-який момент піти і купити це, що не треба запасатись як дурна, але ось це відчуття, що ти як хом'ячок назбирав запасів на зиму - приносить неймовірне відчуття вдоволення і безпеки.

[@irynapivtorak3015]

То така правда, що до сліз 😢😢😢😢❤❤❤❤❤

[@vladlena_s]

Мої батьки минулого року зробили такі запаси. Але мені здається, що у більшості тепер є або буде така травма через поточну війну. На жаль.

[@svaleks566]

Подумайте кому ви ті запаси залишите, якщо доведеться полишати будинок з 2 рюкзаками. Щоразу коли хочу щось купити про запас згадую як ми їхали з тим що в руки можна взяти

[@Valentyna_88]

Я так все життя запасала (( А в перший день війни збиралася поспіхом за 15 хвилин і все це кинула, лише рюкзак і сумку взяла. Проте зараз трохи облаштувалася на новому місці і знову те ж саме, знову 6 зубних паст в запасі, бо то ж зі знижкою куплене

[@ukraine_will_win_]

@@svaleks566 100%

[@chrystynashylinska5926]

Завжди, коли я впускала хліб на землю бабуся або дідусь казали мені підняти, подмухати на нього і поцілувати. У нас не було голодомору бо моя мала батьківщина була в той період під поляками, але бабуся завжди розповідала про післявоєнний голод.

[@chrystynashylinska5926]

Ще згадала приказку «Чого бідний? Бо дурний. Чого дурний? Бо бідний»

[@helgavita]

З хлібом точно така сама історія (я з Полісся) . але якщо подумати, що війна не оминула боком нікого стає зрозуміліше, хоч і сумно😢

[@Lenarexlego]

Мої предки з Наддніпрянщини. До хліба у нас було таке ж ставлення. Бабуся з маминого боку залишилась після війни вдовою з 4 дітьми. Ходила по сусіднім селам у голодних 46-47 роках, просила милостиню. Приносила додому сухарики, окрайці хліба. А моя тоді дворічна мама вибирала з тих шматочків біліші. Цю історію я чула декілька разів як жартівливу. Мовляв, яка маленька була, а вже хитрувала, вибирала краще. А свекор все життя не міг їсти борщ з буряком і взагалі запаху вареного буряку не виносив. Бо народився у 33-му році. І їм тоді часто взагалі нічого було їсти, крім вареного буряка

[@user-bz1ez3zd7l]

Гей, та це ж правило в 5 секунд)

[@ukrainiansoul3282]

Моя бабка також мене вчила, що якщо хліб впаде то потрібно підняти і поцілувати…

[@zlukaenot]

"Якщо в тебе в дитинстві не було велосипеда, а зараз у тебе Мерседес, то все одно в тебе в дитинстві велосипеда не було!". Зараз можу собі дозволити купити багато речей, але все одно бідне дитинство залишило відбиток. Помічаю за собою зайву ощадливість і намагаюся відучити носити заношені речі вдома. У вас теж річ спочатку "просто річ", а потім згодом "носити тільки вдома" чи "на природу в цьому їздити, бо не шкода"? Рука не піднімається купити гарне домашнє вбрання. Яна, я розумію вас і ваші джинси. Емма, хочу з вами на шопінг)))

[@AlinkaMosendz]

Не було велосипеда у дитинстві. Перший мені купив чоловік на 35 років. Але ж їздити я не уміла (бо на чому б вчилася?), то купив триколісний (так, дорослий і дуже зручний), але це теж про травми

[@zlukaenot]

@@AlinkaMosendz Моя старша сестра (40+) на барахолках знайшла іграшки, які їй не могли купити у дитинстві. Купила, чекала на радість, але отримала сльози на весь вечір(

[@intfightersstudio]

Оо так, коли нещодавно прийшла думка про те що потрібно купити туристичні черевики, щоб з чистою совістю ходити в них по горах і лісах, не боячись що щось десь проколеться або затече, бо це ж спецовка, і відразу ж цю думку наздогнав СТРАХ, материним голосом волаючий "КУДИ В НОВОМУ, в тебе що, старого нема в кущах сидіти?! Нове то щоб у люди виходити!"

[@user-iw4ub9mz4q]

Ну камон їхати на природу в новому взутті чи на шашличок в новій футболці, щоб кетчуп ляп😂головне щоб одяг та взуття було не порване

[@Iruna-kn4bn]

​@@AlinkaMosendzа я стыжусь ездить на трехколесном, хотя цены на них интереснее, чем на двухколёсные. Я б гоняла на таком, но мои тараканы против. Ну не умею я ездить!

[@nowargohome9739]

Дівчатка, я вам скажу що буде далі. Коли настануть часи і всі все зможуть купити, тоді викидатимуть одяг та техніку на смітник не тому що воно старе, а тому що сходили на шопінг і нового накупили. Бо це було весело. Живемо в Японії більше 20 років і все це пережили - коли можна було безкоштовно запакувати квартиру нормальними речами і одягнутися за копійки. Потім настав час,:коли всі почали себе обмежувати в покупках будь-яких. Зараз комісійні магазини набиті живописом, коштовними годинниками чи старими речами, які чогось були варті, бо молодь те все не хоче. Нові будинки будують маленькі. Одяг спростився до того, що це просто різнокольорові мішки примітивного пошиву. Техніка стоїть в магазинах, а молодь не купує великі ТВ, бо нащо на те горбатитися? Загальний висновок у суспільстві такий: десятиріччями працювали, старалися, недосипали, а щастя нема. В бідних кранах - як то Філіппіни, Непал чи Тайланд - щастя більше, бо більше часу на сім’ю та відпочинок. Тож щастя не в грошах і тряпках, а в добрих людських стосунках.

[@marionlash3570]

Людям для щастя багато не треба насправді. Потрібно культивувати інші цінності, а не лише матеріальні. Зараз в моді мінімалізм, потрібно думати про природу, дуже багато сміття від надмірного споживання.

[@user-tr8fm4dt9l]

Де їх взять і як за ними доглядать, от питання!))

[@vivi_bvo]

Коли я в дитинстві щось просила, тато відповідав «а я в Африку хочу і що тепер». Я не розуміла до чого тут Африка, але розуміла що моє бажання не важливе. Так і залишилось зі мною розуміння що чужі бажання важливіші за мої, тому досі часто шукаю дозволу серед близьких щоб собі щось дозволити купити.

[@Li_Tobler]

Мені також казали щось на кшталт того, типу "хочуху прикрий", ну це з тої ж опери що "я - паслєдняя буква алфавіта"...

[@anastasea484]

​@@Li_Tobler"а губозакатувальну машинку не хочеш?", "розкатали губи"

[@Li_Tobler]

@@anastasea484 точноооо, оце прям воно)

[@AdultColoring]

А у моєї мами була фраза "ну, мало шо ти там хочеш" або "я теж багато шо хочу".

[@nataliyamaksymiv5035]

Про батьків, які йдуть з гостей, витягають парасольку і чекають трамвай...флешбек з дитинства. Не памятаю жодного разу коли ми з батьками їздили на таксі

[@KaterynaGerasymchuk]

аналогічно, і на море їздили тільки на плацкарті, хоч сім'я з чотирьох чоловік. І коли я в дитинстві бачила купе, думала, що то тільки для багачів.

[@oksanaskvorchynska262]

у нас зараз є машина, ми з чоловіком пропонуємо батьків підвезти або оплатити їм таксі - нє, метро/тролейбус наше все(( при цьому з'їздити в село на машині за 100 км за мішком картоплі , бо ж своє і ніколи такого не було - вродило, - це норм. Хоча дешевше ту картоплю купити біля дому

[@JensenUa521]

@@oksanaskvorchynska262це біль для мене той огород і як на ньому пашуть батьки, одне питання: навіщо? Справді немає в цьому потреби, але воно їм чогось потрібно, тільки потім кажуть: все болить, вже не молоді, сил не має і ви не хочете допомагати - це ж ми заради вас 🙈🤦‍♀️

[@user-lo1ux6ci6o]

​@@KaterynaGerasymchukвина море їздили? Море саме по собі для багачів, 😂так шо ви багачі😂

[@chornayaalena]

Як треба було це відео! Рік в терапії пропрацьовую своє "жлобство" і тільки зараз більш-менш дозволяю собі ДОРОГІ НЕПОТРІБНІ речі купувати, або які просто хочу. Комусь це не видається проблемою, але просто для прикладу - Рік тому, накопичивши на новий айфон грошів, я зловила панічну атаку в день купівлі, бо ЦЕ ТАК ДОРОГООООО, а мій старий телефон ще працює, то нашо мені новий!!!!

[@vinnievi3452]

я досі кожного разу журю себе, коли купую двошаровий (2!!!) туалетний папір по акції (туалетний папір, Карл!!!), хоча вже давно заробляю на те, щоб спокійно дозволяти собі тришаровий😄 (боги-восьминоги, чим я пишаюся🙈). А ви кажете джинси

[@user-nt1eu4rs1c]

У мене істеричний сміх просто, вголос😂 бо насправді така сама😢

[@JensenUa521]

😂 знайомо

[@user-lo1ux6ci6o]

Моцний комент😂

[@svetah8451]

Це про мене теж😢

[@user-bm1hq4fn7g]

🤣😅

[@prostokot1016]

Я дитина 90х. Моя мама все життя собі багато в чому відмовляла, але останні 5 років (не рахуючи 2 роки повномасштабної війни) почала їздити на відпочинок до моря. Я її довго вмовляла. Тепер її слова такі: чому ж я раніше цього не робила, це так чудово приділити час для себе і насолодитися природою, відволіктися від буденності

[@oksanamamotiuk]

Сиджу, вишиваю обруч-тіару😂 і слухаю це відео. Зрозуміла, чому в мене майже нема замовлень в Україні.

[@user-is5gg3iw2s]

Тепер будуть!❤ Всі дівчата у глибині душі мріють про тіару!😅Навіть Яна😂

[@ukrajina2022]

😂😂😂😂

[@Iruna-kn4bn]

Что же вы себя так плохо прорекламировали 😂, зашла к вам на канал посмотреть ваши работы. Хоть бы видосик какой запилили про тиары, было бы интересно глянуть

[@pse123]

Продавали картоплю, щоб одягнутися в школу. Колядувала, щоб купити нові речі. Брехали бабусі про вартість куртки, щоб її не засмучувати

[@omama3073]

О, теж брехали бабусі, і не лише про вартість одягу. І все, щоб її не засмутити. Зараз розумію, що це насправді така неповага ставитись до дорослої людини, як до якоїсь неповноцінної, неспроможної справлятись з реальністю.

[@sophiakukurovska8083]

тема хороша, складна, і як на мене не розкрита. сподіваюся, ви ще до неї повернетеся. нашій травмі бідності, яку ми несемо крізь покоління, ми завдячуємо нашим півничним окупантам, які повбивали, розкуркулили, заморили голодом, знищилих по таборах всіх підприємців, всіх заможних селян. як от мого прадіда, який мав кузню, сам її зробив, совіти розстріляли і вислали його сім'ю. моя баба була донькою ворога народу, і до Незадежності жила в бідності, справжній, коли не було зайвого шматка хліба дітям дати, а одяг то взагалі розкіш. вона все життя все собі жаліла, все берегла, не їла шоколаду, який їі купували вже онуки, не носила одяг і взуття, поки миші не згризуть. так і прожила весь вік.

[@user-jh9xj4rc1j]

51:50 ❤

[@user-cm6ro3qr4x]

Мені зараз 22, я виросла в незаможній заводській родині, грошей ніколи не було так щоб досить, а історії про 1 сосиску на трьох з мого дитинства це постійний сімейний мем, якщо так можна висловитись. В 20 я купила собі новий ноутбук для навчання за власні, зароблені гроші. Я плакала як божевільна, я мусила кілька разів їздити в магазин, щоб зібратись з силами і оплатити такий необхідний мені гаджет (старий зламався, а на парах почалось програмування). Тому дуже розумію Яну і так, Еммо, купіть собі ту тіару! Ці комплекси жахливо заважають жити, зараз інтенсивно працюю зі своїм відношенням до фінансів

[@MarynaRedkova]

Таааак, це і наша проблема: якісь нові дорогі речі - це ж на особливий випадок, а не зараз носити. Завтра, може, ракета прилетить, але ні, хай той кришталь стоїть і чекає приїзду Залужного у гості, та кофтинка - якоїсь визначної події....

[@user-iw4ub9mz4q]

Так, і коли ж той хрусталь можна взяти моя бабка поклади назад, а я не кладу

[@pro_England]

На наступному книжковому клубі Емма має бути в тіарі 😁

[@linak3129]

А Яна без джинсів))

[@user-oe3ro6bk6r]

@@linak3129😂

[@olyakovalchuk9180]

Після того, як з'явитись можливості, я почала купувати хороші кросівки, багато кросівок. Мені 31, а я буває просто сиджу, любуюсь і радію, що в мене їх скільки. Дитячі травми, вони такі. Причому я не скажу, що родина була прям бідна, були як всі. Тут ще й те, що рідні вважали кросівки "неважливим" взуттям, без якого можна обійтись. Тому саме вони в мене були дешеві та завжди одні.

[@user-sg4qw7cl7f]

О, сестро! Постійно звертаю увагу на взуття. Купую собі гарне взуття, бо в дитинстві були порвані чоботи на двох з матірʼю.

[@anastasiashabatura2156]

Мама мені в дитинстві казала, от виростеш - купуй собі взуття багато, щоб воно не зношувалося ( коли багато пар - не так зношується типу )і виглядало добре. Теж є ця травма взуття. Тепер купую .

[@flourishingcotton72]

У мене таке з білизною. "Хто бачить твої труси/ліфчик" і поганський незручний згодиться. Це так сумно.

[@user-cs2bd8fi9x]

У мене повинна була бути зустріч однокласників через 20 років після школи і я пішла по магазинам шукати сукню,бо все було заношене.У самому найдорожчому магазині я знайшла таку,що мені сподобалась ,але ціна була аж аж аж.У магазині метрів через200 я купила сарафан у три рази дешевший,рахуючи що і це підійде.Коли підійшов день зустрічі однокласників,я не змогла надіти цей сарафан,бо соромилась відкритих частин тіла.Вділа старе і пішла.А за ту сукню,що не купила ще довго жаліла.

[@autumn_mazur]

Не по темі грошових проблем, але стосовно трансгенераційної травми. Я з підліткового віку помітили, що завжди у бабусі по маминій лінії була страшна зацикленість на їжі. Нажаль ніколи в сім'ї це не проговорювалась, всі тільки повторяли одне й те саме (доїж суп, не виливай, та він ще свіжий, швидко іди їсти). Зараз дивлячись на те, що можливо щось за смаком мені не подобається, страшно шкода викидати або недоїдати.

[@oxana5599]

О так, оце доїдання їжі (навіть через силу), бо ж залишати не можна, - це теж якась совкова травма.

[@user-is5gg3iw2s]

Те ж саме! Мені 37 років, дитинство було дуже тяжким і, чого там, голодним. Мріяла про сосиски і шматок торта як найбільші делікатеси. На картоплю і яйця дивитись не можу - наїлась їх тоді на все життя :) Так от, розладів харчової поведінки, на щастя, не отримала, але мені фізично боляче дивитись на марнотратство продуктів, ніколи не викидаю їжу, весь час вигадую як з нею викрутитись, доки не пропала. Оточення дивувалось, а після початку війни все зрозуміли😢

[@iuliiacherniak3083]

@@oxana5599 зараз через війну живу в Іспанії. Харюся, коли іспанці замовляють купу їжі і не доїдають. Сама інколи переїдаю не тому, шо хочу, а тому шо "не можна викидати їжу" - установка з дитинства. Знаю, що прабабуся і прадід по татовій лінії померли від голодомору, як і всі їх діти, тільки мій дідусь, якому було 10 років тоді, вижив. Дуже злюся на хлопця-іспанця, якщо якийсь продукт пропадає і доводиться викидати. Типу ми ж мали його з*їсти!!!!

[@riverinyourarea]

Мене ніколи не вчили як витрачати чи заробляти гроші, ми ніколи не їздили за кордон(хоча мені здається, що можливість була), бізнеси також ніхто не вів і не намагався, до того ж коли хтось щось починав з сім'ї, решта починали наводити 1000 причин, чому це призведе до чогось поганого. Але при цьому з другого курсу по сьогоднішній день я слухаю від родичів, що взагалі то мені треба вчитися за кордоном, як діти їх знайомих, працювати на успішних роботах, а ще знати декілька іноземних мов на рівні. Коли я питаю чому вони цього не роблять, то кажуть, що вже вік не той і взагалі вони і так впораються, а я все це не роблю, бо лінива, а не через те, що це вигадки далекі від реальності🤯

[@svaleks566]

Як добре що зараз в школах є уроки фінансової грамотності. Заглядала в підручник він дійсно якісний, багато основ які ми вивчали лише в економічних вузах.

[@riverinyourarea]

@@svaleks566 це супер, думаю, що такі практичні речі мають вивчатися у школах

[@user-zg1cr9hm9c]

Да да. Навіть як намагається хоч трохи взяти ризик і почати - зразу тисячу причин чому не треба. Зате щедрість на поради, як треба жити

[@riverinyourarea]

@@user-zg1cr9hm9c саме так🤣

[@lubovbalanyk]

Моєї бабусі мама та її брат мали як то кажуть на той час коні і поле і корови і їх розкуркурили бо ви занадто багато живете і відправили на Сибір і він там умудрився почав газдувати в там намагався все одно щось робити але комусь теж це не сподобалося і його в хаті просто спалили щоб інші українці які там були боялися і недумали виділятися 😢😢😢😢і для моєї бабусі це була сильна травма що не можна щоб люди бачили неможна виділятися і так до смерті страх був 😢😢😢

[@katerina-mar]

Класна тема. Пригадую установки зі своєї сімʼї: ми багаті душею. Ми бідні але гідні. Привіт, розкулачення

[@mariia8316]

Я купила сумку шкіряну (дочекалася знижку на обрану модель) улюбленого українського бренду і сховала від чоловіка. Дочекаюся Різдва і це буде мій подарунок собі. А могла б з нею ходити вже кілька місяців. Хвора на всю голову...

[@svaleks566]

О це й моя слабкість. Замовила на крафта юа бо повикидала всі свої зношені шкірзамінні сумки. вирішила більше їх не купувати бо носяться не довго ще й природу забруднюють.

[@Li_Tobler]

А навіщо сховали від чоловіка? Він би вас сварив за цю витрату? Яке йому діло як ви свої гроші витрачаєте взагалі)

[@mariia8316]

@@Li_Tobler чоловік би не і сварив, але я уявно вкладаю в його уста свої власні думки: нащо тобі зараз сумка, краще скинь на ЗСУ. Тут же продовжую сама з собою діалог про підтримку малого бізнесу, податки і робочі місця..

[@mariehizz2039]

А я навпаки: купила адвент календар у вересні і тут же його опустошила😅😂 не могла до грудня дочекати

[@user-fm8mw2rw7n]

Я вже багато років живу в Іспанії.Переїхала в 98році, коли ми виживали без зарплатні, без змоги купити одяг , взуття.Я довго не могла купити собі нічого, бо перерахоаувала на гривні і розуміла, що на ті гроші, які я витрачу на штани або светр, може майже місяць прожити сім'я моєї подруги в Україні.Як товго я вилазила з почуття провини за моє " марнотратство", як боляче було мені бачити магазини з ковбасою, сиром , м'ясом , де звичайні , ніякі багатії , могли купити асе для своїх сімей.

[@kitiket-ns1oj]

"Радій, що в тебе є тепла їжа, чистий одяг і дах над головою"😊

[@user-ys2fh5ks3n]

Цье справді треба цінувати

[@user-cl2rm3it3n]

Згадала своє дитинство, Хмельницький базар...... А ще історію про прадіда , який після розкуркулення, лише завдяки хабарю не потрапив із сім'єю на Сибір. А ще про прабабусю, яка була ув'язнена за збирання колосків під час голодомору😢. Це багато пояснює, дає розуміння вчинкам і поведінці. Дякую!

[@yasmeen8619]

Це якісь невірні підрахунки, що в Україні 26% людей вважались бідними до війни. Більшість людей в Україні витрачають більше 50%своїх доходів на їжу, а в селах там навіть продукти купують люди в магазині, записуючись в борг.

[@jylvandan_kanal]

Я виросла з установкою що порядні люди не стають багатими. Якщо нікого не обманювати . Не робити шахрайства і ставитись до людей гідно то такі люди не зможуть розбагатіти. Цим прикладом були мої батьки які все життя працювали чесно сплачували податки . А податкова дозволяла собі проводити махінації де не вписували в квитанцію якусь гривню і через п'ять років наростати шалені суми і потім вже вимагали оплату.

[@evdokiiareshetnik4868]

Тобто це не установка була, а таки реальність?

[@user-zg1cr9hm9c]

В Україні по справжньому багаті люди таки дійсно не найчесніші. Виною тому корупція

[@user-lo1ux6ci6o]

В 90 х тільки рекет і бандити були багаті. І цебуло головне пояснення а чого ж ми бідні

[@jylvandan_kanal]

@@user-lo1ux6ci6o напевне саме через рекет і бандитизм в нашій сім'ї так вважалось. Бо я абсолютно негативно ставлюсь до злодіїв. Шахраїв. Казино лотереї. Ось навіть у нас в лялько хоббі часто проводять лотереї на якусь ляльку , навіть коли точно знаєш що переможцю її віддадуть і що він не підставний. Але ж як підрахувати вартість квитків то навар на одній ляльці десь 1000 гривень. Заманливо яле я пас

[@user-mo2hx8tv2q]

Про травму голодомору. Моя бабуся пережила голодомор ...вона весь час нас відгодовувала на літніх канікулах, " їжте їжте щоб були справні " вона раділа коли в нас були пухкі рожеві щічки коли ми від неї їхали

[@Olepolel]

Моя бабуся теж пережила голодомор, розказувала як вони ловили ворон, або збирали лушпиння щоб хоч щось поїсти, в старості вона розрізала пакети молочки і вилизувала їх, щоб жодна краплина не пропала. І оце її "поїж" мене дуже поламало. Вона загодовувала мене до того, що я маленька бігла ригати за хату, з канікул приїжджала бочкою, а потім мама відганяла мене від холодильнику. Зараз в дорослому віці борюся з компульсивним переїданням і поза приступами мені дуже важко щось недоїсти. Я просто не відчуваю ситість, якщо нема сильної тяжкості в животі

[@ukraine_will_win_]

@@Olepolel моя бабуся теж лушпиння їла та суп з лободи. я дивилася недавно карту постраджалих областей від голодомору, і голод "торкнувся" різні області нерівномірно, а ті що кажуть "так у всьому срср був голод" - ні панове, не був, не такий, в північних та східних регіонах україни смертність була в 10-20 разів вища від голоду, ніж в інших, бо забрали більше с/г продукції. кацапня їб@на. на бібісі зараз стаття є, що московія планувала нас морити голодом після вторгнення. у 21 столітті. суки.

[@alionasiryk6700]

О, дві мої бабушки так за літо відгодували двоюрідну сестру до +5 кг у 10 років. А до мене буквально недавно тідьки дійшло, що звичка завжди готувати гостям їжу, причому побільше - теж звідти, з пережитих родиною 30-х та 40-х.

[@user-wr7nk5sh5z]

​@@Olepolel😢

[@irad4426]

Той момент коли уважно слухаєш і печеш домашню піццу і реально розумієш що можна замовити і побути з родиною

[@user-slava444ucraini]

От з цим не згодна, коли вмієш робити піцу смачну, то ніяка на замовлення і не треба. Моя кума робить смачні суші і завжди каже, що краще б замовила, але такої смакоти не замовиш ніде!!! Тому не все так однозначно

[@user-hj3ot4zw5r]

​В чому проблема, замовте те, що не вмієте готувати. Я впевнений, що ваша мама готує дуже смачну піцу. Але вона програє справжній італійські піці, яка приготована в печі шефом який навчався в Італії.

[@Ria_leifawyr]

Оххх, щодо "сидиш давишся супом" це така жиза... мені в дитинстві забороняли вставати з-за стола поки не доїм. І я сиділа бувало і дві години над тарілкою, а зараз у мене викликає тривогу і роздратування будь-який прийом їжі. Я підсвідомо відчуваю відразу до сніданків і обідів. Проблем постійно додавали і додають фрази потипу: ти така худенька, поїж піди, тебе вітром здуває.

[@user-nt1eu4rs1c]

Аналогічно😢

[@chaikaforever]

Я з вами в цьому гурті насильно годованих в дитинстві. Зараз готувати- то таке нудне, їжа- щось таке, що треба закинути в себе і далі щось цікаве робити. Їсти при мамі чи бабусі - стрес, бо хочуть докласти в тарілку чи жаліються, що їм недостатньо,не так виглядаю. А найгірше- я така ж зациклена, коли діти їдять (але не примушую хоч доїдати. Кличу до їжі- істерично, щоб не пропустили прийом їжі ). Який це діагноз ..

[@Ria_leifawyr]

@@chaikaforever так розумію Вас😥

[@intfightersstudio]

Також плюсую щодо "багаті тобі не друзі", бо були в прямому сенсі заборони спілкуватися з дітьми в яких були ті самі табуни корів та власні трактори. От якщо в батька твоєї подружки є трактор, а в твого нема - то ти їй не подружка, ти старчиха, попрошайка, яка просто хоче примазатися (навіть якщо вам по 7 років і тобі просто подобається її почуття гумору) і цим соромить власну родину. Я знала поіменно всіх "багатих", з якими не можна було гратися навіть коли кличуть, не можна брати їжу з рук, наіть зайти попити водички не можна

[@mariehizz2039]

Моя краща подруга була з «багатої» сімʼї, але я про це якось особо не думала до моменту, коли вона не почала на курси польської ходити, бо у батьків є кошти, щоб вона здобула європейську освіту. А я готувалася до зно з надією поступити на бюджет, бо навіть на платне не було грошей.. пройшло вже більше 10 років. Вона так і живе в Польші, а я завдяки своїм старанням закінчила магістратуру в Франції. З подружкою ми більше не спілкуємося, бо я врешті решт зрозуміла, що вона дуже токсична і егоїстична людина. Вона часто мною в школі маніпулювала😢

[@nadiianadiia2161]

❤❤❤Я хочу бути такою, як усі!!! Нехай, усі будуть заможні! 😊 Боже, почуй! Амінь Дякую

[@Olepolel]

Росла в бідній родині, втрьох в 30м хаті. Їжею і на одяг до школи допомагав дідусь а також доношувала за дітьми маминих колег. Але ми завжди любили чай і у нас було декілька улюблених чашок, кожна зі своїм іменем. Батьки вирішили віддати радянський сервіз з 6 чашок своїм друзям, бо чашки нам не подобались. Друзі на те сказали " у багатих свої причуди" але чашки забрали. У мене тоді був злам сприйняття, бо виявляється те як ми жили для когось було багатсвом 😅

[@user-fs2ml3uc9x]

Слухаю і сльози на очах, наскільки це про мене! Багато пропрацьовано, але психологія бідності все ще сидить всередині мене

[@sergiiguliienko8058]

Найабсурдніше твердження про бідність я чув від бабусі. Коли я вчився на пепших курсах (десь 2003-2004 роки) вона приїхала до нас в Київ. В мене тоді був більш-менш непоганий комп'ютер. І я тоді активно використовував його для гавчання, тобто протоколи лабораторних робіт чи розрахункові роботи переважно не від руки писав (іноді таке робити не дозволяли), а набирав в ворді і друкував, розрахунки в маткаді робив і таке інше. І коли бабуся це побачила, то довго бідкалася, що це все дорого, краще б ми хату купили. І не хотіла вірити, що ціна на всю ту техніку була як за пару квадратних метрів і в ненайзручніших районах. А от поки писав, то згадав, що в мене тоді зламалася клавіатура, тому довелося купувати нову. Сума мені здавалася посильною для моєї підвищеної стипендії, але бабуся страшно переживала, що за якусь дошку з дротиною я так багато віддав. При чому я гобсек, і купив найпростішу клавіатуру.

[@user-lo1ux6ci6o]

Ой,я купила куртку і шалік і півчобітки, зустрічала в тому тітку і маму, при зустрічі мене похвалили,що гарно мені пасує. А потім без мене тітка мамі вмписала нашо я серу грошима,якщо не маю квартири своєї. Блін я купила найдешевшу куртку на найдешевшому в місті базарі. І все одно люди вірять,що на хату можна наскладати за рахунок куртки, компа, чи туші для вій😂😡

[@user-lt4et5be6p]

Мені 57. Мої батьки будували хату в семидесятих. Розповідали, що їли тільки овочі з власного городу кілька років, а всі зароблені гроші йшли на будівництво. Тоді так було майже у всіх сусідів.

[@user-qp9vs6ro8i]

Ооо...пам'ятаю, як мама купила огірок і помідор на канапки на новорічний стіл, а ми братом добралися до них і з'їли (бо ми ж з літа не їли огірок і помідор), мама дуже засмутилася. Насварила на нас і сказала:" Те і те не їжте,бо це на НР"😅

[@MsVoloO]

А ще: "бєдность - нє порок", але тут радувало, що хтось потім придумав додавати "а большоє горє". Чудовий випуск!

[@anyagornovaya3052]

Тіара - це офігенно! Вона потрібна. Мені на пошту прийшла розсилка від якогось магазину, там великий вибір тіар від 16 грн. Думала собі купити на кожен день і найдорожчу на Новий Рік, а ще пару штук свекрусі і сестрі чоловіка, щоб двічі не платити за доставку

[@lerthla]

Чудовий випуск! В моєму оточенні завжди звучала фраза: "у багатих свої причуди", "красиво жити не заборониш". І завжди все оцінювалось: огоооо як дорого, це занадто дорого і т.д.

[@Owl1310]

А ще "не жили богато - нехер начинать"

[@user-rq5nv4fd5p]

Я знаю таке: "У багатих жизнь другая"

[@lerthla]

@@Owl1310 ого, такого не чула ще! буквально заборона робити своє життя комфортним...

[@nomij5213]

Красиво жити не заборониш, тільки в СССР чомусь якраз забороняли і карали за це.

[@olkodolko]

​@@lerthlaце шось на багатому😂😂😂

[@Amrely]

В моєму дитинстві окрім перелічених установок були ще й такі: "жить нужно па срєдствам", "пратягівай ножкі па адьожкє". Ці установки вкорінювали думку про те, що потрібно підлаштовувати свої бажання під рівень доходу, а не навпаки. Замість того щоб мотивувати більше заробляти та втілювати свої бажання ці установки вчили просто менше хотіти/бажати/мріяти.

[@Andrea_art_ua]

Хотілось би продовження цієї теми з кимось з психологів, як ви робили у випуску про лінь. З порадами, практиками або книжками на цю тему. Бо тема "ліні" і "бідності" дуже дотичні. Нас навчили багато працювати і нічого не просити за це

[@ukraine_will_win_]

+

[@Li_Tobler]

Згодна, тема не розкрита так повно як хотілось би

[@anka_nr]

У всіх в Україні нездорові стосунки з грошима, "подякуємо всі совку". Хочу поділитися власними спостереженнями стосовно одягу і його покупки на прикладі моєї сім'ї. Зазвичай одяг у сім'ї купляє мама, вона ж має око на всякі модні штуки, тренди і просто спостерігає, у чому зараз люди ходять. Вона купляє одяг молодшому брату і мені. Часто питає у мене, наприклад: "Бачиш, які джинси зараз всі носять? Хочеш і собі такі?" Мені часто дуже важко відповідати на такі питання, бо одразу починаю думати, а треба воно мені? Чи хочу я витратити на ці джинси половину своєї стипендії чи, гірше, гроші батьків, що зароблені тяжкою працею. Якщо після цих роздумів я наважуюся купити собі речі, після я довго не можу насолоджуватися ними, бо десь там голос каже, що гроші витрачені даремно. А мені 21, у совку не жила, хоча сім'я завжди була, як ви кажете, звичайна. Батьки речі купують собі у разі крайньої необхідності або ходять по секондам. Особисто мене це дуже дратує, коли замість нового светру для мами, купується зовсім інше. Цю тенденцію спостерігаю вже давно, коли дітям все, а батькам нічого. Мій молодший брат, навпаки, розтринькав би всі гроші на Лего, якщо була б така можливість. Від бабці з ранніх підліткових років чула, що я маю навчитися шити собі одяг. Це не тому, що вона екосвідома, а тому що виросла і жила в совку, де був постійний дефіцит. Очевидно це травма, яку вона транслює до цього часу, хоча зараз є вибір у магазині і фінансові можливості купити собі щось нове. Всі наші бар'єри у нас у голові. Дякую за випуск, заслужений лайк від мене👍

[@marianabondarenko9841]

Дякую за випуск. Я зараз, як Емма. Поки жила бідно, завжди мріяла про косметику й книжки. На дн мені дарували золото (ну щоб можна було здати в ломбард 😅) замість омріяних енциклопедій. Коли зʼявився непоганий заробіток, почала скуплять в нереальних кількостях книги, доглядову косметику, одяг.

[@Pterodactyl3011]

Сорочка з нашого села: в ній троє женилося, двоє вмерло, а я оце доношую 😅 в нашій сімʼї було багато висловів з життя. Колись дід взяв старе пальто підстелити під автомобіль поки він під ним лежить і ремонтує. І баба видала: «Коля, положи, воно ще хороше!» 😂 звичка доношувати речі до дірок це моє 😂

[@user-lo1ux6ci6o]

Якби ж то доношувати😂 в мене висить плащ 20 річної давнини! В шафі, скільки я його викидала, а мама :ше колись поносиш,нуот нашо вона мені таке бажає,шоб мені прийшлось.купа лахів типу нових але 20 років давності, вони з люриксами,тоді було модно, а нині ні на шмату ні носити, так і займають місце

[@user-tv9lg4pd7v]

Я подумала що клуб дівчат, які не купили собі бажані тіари можна офіційно називати Безтіарій:) Я долучаюся одразу. Тіару хотіла, і не один раз. Але не купила….

[@im5499]

Безтіарій - круто придумано

[@user-lg9nr9zw8q]

❤

[@intfightersstudio]

Ох, яка палаюча тема, розтечусь певно на кілька коментів 🔥 Тисну руку щиро щодо тих гарненьких але дорогих черевичків, через яких пані отримала по шиї, в мене в родині ця історія була постійно з передачею з покоління в покоління. Мама іноді згадувала про це, і викарьувала мені на лобі що НОВИЙ одяг, взуття, якісь інші цілком звичайні ркчі типу рюкзака, пеналу для олівців чи навіть самих олівців - то велика цінність, і такі коштовні нові речі не можна вдягати зразу, не можна перевдягти кросівки на нові одразу за рогом від базару, а старі нести в пакеті, ні, їх потрібно принести в тій коробці в якій придбано, "бо це ж у школу, не просто так ходити!", і потім вислухати вдома купу нарікань що "ох, такі дорогііі і такі гівняяяяні" (китайский "абі-бас" він такий), певно щоб не так кортіло таке надягти от прямо зараз. З установкою "новий одяг лише для свята!" борюся досі, терплячи страшний дискомфорт, коли замінюю щось старе на щось нове, і відразу починаю це нове носити. Незважаючи на те що все давно купується за власні гроші, десь в голові досі звучить голос матері, яка кричить "куди ти пішла в новому! це ж для того щоб в школу! вдягни старе!"

[@olhadidukh7497]

Але ж батьки не винні, що такий був час, багато хто втратив всі заощадження з ощадкнижок тощо

[@intfightersstudio]

@@olhadidukh7497 час тут ні до чого, вони не були настільки бідні щоб сказати "не чіпай цей кольоровий папір! він лише для справді гарних поробок!", і скоро вже 20 років як ця пачка паперу лежить в шафі поряд з важливими документами 😆

[@fgcjkd]

​@@olhadidukh7497та люди задовго до втрати заощаджень такими були. Було мало і речей, і грошей. Зношувати швидко нове було неприпустимо.

[@ritagulaya]

Сумно.. (( або вистояти чергу за нещасними джинсами. Куди ж їх одягнеш 🤷‍♀️

[@IhorAndronov]

Пам'ятаю з дитинства, що мене дивувало, що бабуся завжди все доїдала, учорашню, позавчорашню, підгорілу їжу, а дідусь міг коли поїли, змахнути зі стола крихти хліба у долоню - і до рота.

[@val___5855]

я і звраз доідаю все, букально на днях жахливо пригорів сніданок, але викинуи рука не піднялася... чолоік не ів а я так.... хоча зараз у мене зовсім не бідні реаліі та можливосі, але в голові бідність ( працюю з психологом

[@user-kn6wk6kg5z]

Хлеб это вообще больная тема для пожилых. К нам однажды ехал дедушка из другого города. Мы забыли что в доме нет хлеба (мы его не покупали регулярно т.к. он быстрее становился плеснявым или чёрствый, чем мы его доедали). Я такого ужаса в глазах у мамы, что дед едет а хлеба нет, никогда не видела. Ещё у деда и бабушки были годовые запасы еды в подвале.

[@Li_Tobler]

@@user-kn6wk6kg5z так. У моїх батьків очі квадратними стають завжди, коли в хлібниці менше 3 шматків хліба. В магазин бігом. Але при цьому вони ще прославляють совок, типу оххх як нам жилося))) І не приховуючи говорять про пусті прилавки що там були. Взагалі голова не варить в причинно-наслідкові

[@green_mermaid_]

Я ще неповнолітня, у фінансовому плані повністю залежу від батьків у яких зарплата вище середньої. Але коли я хочу піти на якісь курси, купити якусь річ чи одяг я одразу звертаю увагу на ціну. Мама чи тато ні разу не казали мені, що "ми не можемо собі це дозволити" чи "нема грошей" переважно ми просто купували річ. Але після цього у мене залишається осадок, що на мене знову витрачають гроші. Дякую що порушуєте важливі питання 🩷

[@Li_Tobler]

Ви молодчина що така свідома, і батькам вашим респект, що не б'ють по рукам. Можливо усвідомте що до 18 років як мінімум ви - відповідальність і обов'язок батьків, вони вас народили і мають вам дати все що вам потрібно (я не кажу купляти кожну цяцьку якщо що:)) для подальшого успіху в житті, якщо вони звісно хочуть щоб ви були щасливою дорослою. Тому дозвольте собі прохати в них що вам потрібно, звісно зваживши і подумавши для чого вам це і чи принесе воно вам користь (якщо якась річ зробить вас щасливою довше ніж на 1 день після покупки - це також користь!)

[@olena8089]

Мені мама кожен раз дорікає коли я купую якусь нову річ. Після питання скільки коштують нові джинси одразу йде репліка "але в тебе ж вже є джинси", тобто я маю виправдовуватись навіщо я собі, за власні чесно зароблені, не останні кошти щось купила )

[@gloomyperson486]

Ось тому, дівчатка, свою дитину я балую як можу. Смаколики і іграшки куплялися як за 2-ки, так і 12-ки, гарний одяг в пісочницю і тп. Можливо і гівно з неї виросте, але моє сумління чисте

[@olenkazelenka7317]

аналогічно)

[@user-ln6wh9fe3g]

Побалуйте себе

[@gloomyperson486]

@@user-ln6wh9fe3g щойно

[@_n_a_n_a_saj_662]

22:00 я родом з харківської області, але у нас в сім'ї теж є така галочка, що для гостей все повинно бути ідеальним. Ти повинен танцювати перед ним, хлібом сілью зустрічати, столи щоб ломилися від різноманіття їжі. У нас взагалі у всіх родичів був, як я кажу "культ застолля" у нас завжди були гості, була купа їжі, музика, веселощі, кожного гостя обхожуєш, але в одночас я виросла з таким поняттям, що гість це цар, але і з тим, що грошей завжди мало і на собі можна економити. Хоча я завжди була у найновішому, з новими телефонами, у мене усе було, одяг куплявся круглий рік, іграшки, кишенькові гроші кожного для і т.д, але зараз я постійно на собі економлю, а батьки кажуть що я для того і заробляю щоб витрачати і смачно їсти, добре одягатися, а мене жаба душить через це. Але думаю це через те, що хоч я і занала, що у нас сім'я далеко не багата і було дууууууже багато труднощів і не тільки фінансових (бувало, коли вдома навіть хлібу не було, а боргів було повно) але мама каже дуже вдячна, що я з дитинства занала слово "Вибач шрошей немає" спокійно приймала і не закочувала скандали і істерики, але я майже ніколи не бачила чеки, чи просто не думала якими силами батьки заробляють ці гроші, а коли почала заробляти вже свої, то почалася ця економія на собі, але точно не на оточуючих. Є таке, що економиш на собі економиш, а потім в один момент, коли весело в компанії, знімаються всі ланцюги і ти купляєш всяку фігню, або якщо приїжджає мама ти намагаєшся зводити її кудись, все оплатити. А ще є такий пунктик, що подарунки повинні бути щедрими, щоб там було на що дивитися, а не якась фігнюшка, ну і коронні фрази "Гість це цар", "В хаті повинно бути чисто, щоб не соромно перед готями було", або "На столі повинно бути на шо дивитися, а то прийде гість і боятиметься взяти той останній шматок ковбаси. Краще не доїдять чим все з'дять і не наїдяться." "Усе найкраще гостям", "Гостям нічого не шкода." Ну і т.д 33:40 на рахунок того, що треба крутися😅 Все життя чула, що "Хочеш жити- вмій крутитися" шукай можливості, зв'язки, будь-які лязєйки

[@yasmeen8619]

Привіт з Харківської області, все знайомо, про що ви написали.

[@yanochkah416]

Я з Одеської ) Мама завжди все останнє та найкраще для гостей виставляла , а для себе на кожен день їли частіше всього з картоплі , бо вона була на городі ) Не люблю її зараз ні їсти , ні готувати ) В дитинстві мене це так усе дратувало ! Але зараз і сама перед приходом гостей готую , прибираю , поки гості прийшли - я вже ніяка 😄 Але тримаюсь , веселю , усміхаюсь ) все , як робила мама )

[@_n_a_n_a_saj_662]

@@yanochkah416 але як не дивно це якісь приємні клопоти, типу приємно потім коли про твій дім кажуть, що це найгостинніше місце і все таке. Приємно коли гості йдуть ситі і щасливі 😁 правда потім емоційно вже як вижатий лимон і купа брудного посуду🥲

[@yanochkah416]

@@_n_a_n_a_saj_662 так , є таке ) я це роблю і задоволенням )

[@user-yk9ee5er3w]

В моїй родині із цим цікава ситуація. Родичі по лінії матері усі до єдиного у більшій або меншій мірі свідомі українці. Наприклад прабабуся була українською депутаткою. Її зять, мій дідусь (який посер 22 роки тому) все життя був націоналістом, називав росіян лише «м*скалями» і вчив мою маму української мови. Тощо. А родичі зі строни батька, включно з ним самим, чисті, аж карикатурні, малороси з усім набором «якостей». Вони ЖОДНУ гривню не заробили чесно і пишалися цим (як би дико то не звучало). Одного разу, коли я вже стала повнолітньою, батько попросив, щоб я допомогла йому «замутити» одну схему (нічого надкримінального, але однаково незаконне). Я відмовилась, адже почала набувати національної свідомости і вважаю, що доля держави в руках кожного громадянина. І знаєте, що батько на це відповів? Сказав, що чесність це вада молодих. Так так, вміти брати відповідальність, бути чесним- це буцімто дурість і з цим переконанням батько і його родичі жили все життя. Я безмежно щаслива, що успадкувала розум і душу від маминої чудової родини

[@Li_Tobler]

А зверніть увагу, як в пропаганді і всюди взагалі, нечесними і підступними малювали саме українців. А по факту схємщікі і мєтатєлі кабанчіков це в 90% малороси

[@user-mc4mt5zk4l]

Найтрагічніше те, що вся ця необгрунтована економія на собі виливається в синдром відкладеного життя. Гроші завжди можна заробити, а ось життя не повернеш. Моя бабуся померла 3 роки тому. Декілька місяців тому ми з мамою перебирали все в її будинку (робимо повний ремонт). Мама знайшла під її ліжком абсолютно нові, неношені капці. Найзвичайнісенькі, гумка та ганчір'я. Мама купила їх бабусі за пару років до її смерті. Так вона все одно носила старі заношені, замирзані та трохи порвані, а на нових підошва ідеально чистою була. Так і померла вона, жодного разу їх не взувши. Берегла. А для чого?... Прості дешеві капці з ринку, але вони змусили мене сильно задуматися У совєтского покоління відношення до грошей ну дууууже дивне в цілому. Все життя економити на всьому, навіть на власному здоров'ї. Але ж у всіх в родині є чи були килимами на стінах. Мені мама одного разу сказала, що якийсь килим коштував, як місячна зарплатня моєї бабусі. А його ще не просто купити треба було, а ДІСТАТИ. Ви можете собі уявити, що ви купляєте КИЛИМ за ціною вашого місячного доходу? От і я не можу. Але це був скарб. На стіну повісили, бо не ногами ж по ньому ходити! (ну і хату заодно трошки утеплити, але ж і без цього по таких дорогих ІМПОРТНИХ речах ногами не ходять). Мені мама пояснювала, що килим взагалі був річчю статусною, престидною. Який статус намагалися показати по суті кріпаки, я досі не зрозуміла. А на випуск (чи то зі школи, чи то з універу, не пам'ятаю вже) моїй мамі подарували парасольку, на яку її батьки відкладали багато місяців. Та ж історія - ціна як бабусина зп. За парасольку. Але ж вона кольорова (а не як усе в совку) і ІМПОРТНА з Індії! Досі десь валяється ця золота парасолька, яку купили люди, що найдешевші цукерки бачили раз на рік.

[@Li_Tobler]

О, тепер зрозуміло чому батьки впадають в істерику коли я хочу зняти те уродство зі стіни, хоча з того килима вже сиплеться труха від старості.... Мда

[@m.d.8769]

Дуже гарна тема. Особливо ця травма проявляється на батьках 60+ Життя таке кольорове і єдине в нас.

[@olhapavlenko6096]

Оце вже 100%! Мій чоловік 66 років не хотів придбати собі новий костюм недешевий, хоча треба було на свадьбу, його аж теліпало, як він побачив ціну. Зашипів на мене та пішов з магазину. Сам - доцент вишу. Просто звичка не мати гарного одягу.

[@happywife6271]

💯 згодна, мама каже завжди не тратьте гроші, збирайте що не залишитися без грошей,і таке далі....

[@user-jt8li8lm2m]

Яскравий кардиган просто фантастичний🎉 Люблю яскраве вбрання та взуття. Мені 50, я дивуюся, що молоді люди одягаються сіро,чорно, бежево😢 Вони мають можливість бути яскравими. Таке враження, що молодь боїться висовуватися.

[@yasmeen8619]

Ні, в молоді такі смаки, ніхто нічого не боїться.

[@oksanav5931]

Так ви теж можете яскраво одягатися, просто оляг має пасувати один до одного. Повірте, якщо ви вийдете в яскравому вбранні молодь тільки вітатиме 🙂

[@user-jt8li8lm2m]

У мене немає чорного взуття. Ненавиджу чорний!

[@olg7553]

Ну стильний одяг не завжди має бути яскравий.. І може не всім подобаються яскраві кольори.. Настрій теж має бути відповідний під яскравий одяг.

[@kostyantynpogorelko2495]

Це добре, що почали проговорювати тему трансгенераційної травми, прямо в рази більше, ніж пару років тому. Саме психологічні наслідки розкуркулення, репресій та голодомору тримають всю Україну на тому рівні, де ми зараз. Треба якось це все перетравити, усвідомити та рухатись далі, розуміючи усі штучні обмеження успішності та розвитку нашої країни та народу.

[@vitaliyvitaliy7506]

Колись моя мама зустрілася з давньою подругою, і так каже.. от в радянському союзі ми були такі щасливі.. мама їй відповіла - ми були щасливі тому що були молоді і всі були бідні однаково 🤷

[@svaleks566]

Тільки дехто звісно був багатший і привілейований, у зовсім закритих колах

[@natalien2329]

​@@svaleks566"всі тварини рівні, але деякі рівніші"

[@user-zy1wh1nt2t]

А в мене був період, коли я всі гроші, що заробляла, витрачала на спорт, екіпіровку, поїздки на змагання. І це були найкращі роки мого життя.

[@olgaxisania8910]

Я теж так робила, і було круто

[@evdokiiareshetnik4868]

Це чудово! Але при всій повазі поцікавлюся, а хто сплачував за житло, побут і харчування?

[@user-zy1wh1nt2t]

@@evdokiiareshetnik4868 я сама, на спорт йшло все, що залишалось.

[@olgaxisania8910]

@@evdokiiareshetnik4868 у мене тоді дітей ще не було, а чоловік був. Я витрачала на їжу і побут (а що залишалося, те на тренування і змагання), а він платив за житло.

[@user-jt8li8lm2m]

Обидві сім'ї моїх батьків потерпіли від операції ''Вісла'', мали по четверо дітей (ті що вижили). Наді мною висіла необхідність : побудувати хату! У моїй голові завжди була думка ''нема житла, нема життя''. Я виросла у маленькому особняку. Тому будуватися було програма мінімум не бідного життя. Щоб будуватися потрібно ходити у зашитих колготках😢, економити, економити...

[@svaleks566]

Ого.головне що і нерухомість з собою не перевезеш, якщо що

[@gretchem]

Вже другий випуск підряд про дуже актуальні теми: відпочинок і гроші. Мені 27 років і я дуже чітко бачу проблеми в своїх стосунках з даними сферами, завдяки вам я бачу причини.

[@alesyacash6967]

Є книга «По той бік себе: наслідки Голодомору і сталінських репресій» від Інституту національної памʼяті

[@user-is5gg3iw2s]

Дуже дякую!❤ Записала

[@couranbell]

Дуже сильно погоджусь з тим, що бідність це наслідок корупції. Я колись наводила знайомому приклад, що одна депутатка, коли до неї прийшли перевірка чи щось таке, почала викидати гроші за паркан. Тобто по суті їй начхати на ці гроші, ну купить вона собі віллу, машину, яхту, але насправді вона просто жадібна, травмована людина, якій аби накрасти. Ідіотизм по суті, нам треба більше якихось досліджень про травми в суспільстві і те, як вони проявляються.

[@all_in_you_r_mind]

Та ні - все набагато простіше. Такі люди викидають гроші за паркан в моменти перевірки - щоб їх не посадили до в'язниці за те, що знайшли неоподатковані хабарі.

[@ukraine_will_win_]

@@all_in_you_r_mind а бувають оподатковані хабарі?))))

[@all_in_you_r_mind]

@@ukraine_will_win_ 😁 це жарт/сарказм/ "неоподатковувані хабарі" - треба було мені поставити в лапки. Тобто, звісно або неоподатковані доходи /або хабарі. Загалом нечесні, незаконні гроші.

[@user-xp5zz3ym2q]

Еммо, у вас неймовірне вбрання!!! І тіара до нього дуже навіть пасувала❤. Яно і Еммо, дякую за розкриття цікавої і важливої теми!!!

[@nuranura4066]

мій топ з родинних висловів "не жили добре, не треба й починать"

[@user-jy5oc1kb1y]

Підписуюся під усім вищезгаданим. Хотіла ще додати роль ностальгії. Якщо ви зростали у бідності то всі страшні проблеми ваших батьків - це прикольні і теплі спогади дітей. Я чітко памʼятаю як ми з батьками закривалися в одній кімнаті і вмикали камін бо не було грошей топити увесь дім. І це викликає у мене тепло на душі. Звідси і романтизація

[@user-slava444ucraini]

Я зараз роблю щось схоже в Румунії. Опалення дуже дороге і син грається у мене в кімнаті, бо в нього ми вимкнули опалення і увімкну лише на ніч.😢

[@user-jy5oc1kb1y]

@@user-slava444ucraini ви робите все що у ваших силах. Я певна ваш син буде вдячний вам коли стане дорослим. Сил вам

[@Vikttorria]

Емма і Яна - як мій чоловік і я. Мені вартує величезних зусиль приймати його витрати. Для нього дійсно нормально купувати джинси по 2000 грн кожну пору року, а мені треба відповідний настрій щоб 1-2 рази на рік буквально змусити себе купити новий одяг, бо він мені потрібний. Інколи мене навпаки вовтузить з крайності в крайність.Я навіть приблизно не бачу ту золоту середину до якої я хочу прийти. Мені постійно здається, що мої стосунки з грошима не правильні. Після початку повномасштабного вторгнення у мене якраз почались спалахи "живу один раз, а якщо завтра помру", коли я дозволяю собі витратити якусь суму, але зазвичай не на себе, а щоб побалувати дітей.

[@Cornelia925]

Я років десь так вісім не купляю нові штани .Купляла на секонді.І ось рік тому ,мене запросили на день народження до друга мого хлопця.У платті іти я не хотіла,тому що йшла суто з чоловічою компанією і в реберню.Якось я задумалася ,що в мене немає більш менш нарядних штанів і вирішила все ж таки купити нові .Купила гарні штани за 750 грн(погодьтеся це не багато)+ 150 за підрізку штанів ,бо ростом маленька .Але так получилося ,що на день народження я не пішла .У штанях пішла гулЯти тільки раз .Після чого кинула прати і вони втратили колір і затерлися .Вгадайте чи я за рік це забула .Ні .Не забула.Шкода грошей .Бо на секонді штани гарні обійшлися б мені максимум 150 грн ,а я потратила більше і переплатила за якість.Чому так відбувається - не зрозуміло.Хоча сама не з бідної сім’ї 😅 і всього на всього 1999 року .Бажаю вам ніколи не жаліти собі щось купити❤

[@user-zg1cr9hm9c]

Ну в секонді є справді якісні речі за невисоку ціну. А в трц більшість магазинів - масс маркет, якість як ви описали, і ціни вищі. Тому логічно що шкода. Бо куплена річ не варта своїх грошей

[@Victoria_Ushakova]

Дякую що підняли таку важливу тему. Бідність - геть не шляхетно. І наша фінансова грамотність дуже низька як суспільства. А війна виснажує той ресурс, який був в родинах ще більше.

[@TamaraSL]

Вчора послухала вашу розмову, сьогодні мені приснилося, що я з Еммою пішла вибирати тіару, і я була дуже щаслива, бо виявилося, що тіара мені дуже личить. 😂😂😂 Отак от справляємося з травмою бідності після вашого відео.