Рет қаралды 3,401
• Володимир Винниченко (...
Твори В.Винниченка на моєму каналі.
Читає Лілія Мироненко.
"Революційні події на селі показали, що очікування російського уряду на ілюзії селян, їхню соціальну інертність і патріархальність не справдилися. Найбільш активні селяни не лише усвідомлювали убогість свого становища, а й починали розуміти, які зміни необхідні в суспільному ладі країни. Прагнення знищити існуючий лад, старі форми та порядки землеволодіння й побудувати суспільство вільних і рівноправних людей проходить червоною ниткою через революційні вимоги селянських мас. Тоді як дореволюційне селянство ще не розуміло, що повалити поміщика - значить повалити царя.
У революційні роки на селі з’явився новий типаж людини - “свідомий селянин”, який вів стосунки зі страйкарями, читав газетну нелегальну літературу, розповідав землякам про події в містах, роз’яснював односельцям значення політичних вимог, закликаючи до боротьби проти уряду і поміщиків. Які б помилки не робили різні партії під час революції, - основні ідеї боротьби вони визначили правильною. Агітація і організаторська робота партій багато прислужилися проясненню політичної свідомості селянських мас.
Усвідомлення своєї політичної ролі стимулювало у частини селянства живий і досить активний інтерес до “справ державних”. У газеті “Рада” у травні 1907 р. була надрукована кореспонденція з подільського села, в якій, зокрема, зазначалося: “Всім відомо, яка темрява панує скрізь по Поділлю. Навіть Державна Дума мало зацікавила селян. Тепер, в цей слушний час, треба всі сили віддати, щоб освідомлювати селян українським питанням. Тепер, коли саме в Думі буде рішатися питання про просвіту на Україні українською мовою й взагалі про автономію України, коли про це здіймуть питання наші посли-українці - підтримка од селян цих домагань дуже потрібна, а підтримати можуть тільки свідомі селяни”. Отже, в цілому є підстави стверджувати про деякі трансформації у світогляді селянства доби революції на національному ґрунті. Попри різний рівень етнічної, національної, мішаної і таких інших ідентичностей, можна говорити про появу в малоросійському (етнічному) суспільстві достатньо помітних двох типів “національно свідомих” селян. В оповіданні В. Винниченка “Уміркований” та “щирий” (1907) яскраво показано саме ці два типажі малоросійського соціуму доби революції 1905-1907 рр. Перший із них - уміркований - це чоловік, який щиро вболіває за все українське, але щойно починаються якісь тертя з цього приводу, починає пасувати і здавати свої позиції. Другий - щирий українець, який живе тим, що за будь-яких обставин підкреслює перед усіма свою українськість, чинить тиск на інших людей, провокує їх і т.ін. Розповідь у творі ведеться від імені уміркованого українця Сидора Самжаренка, який пише до своєї дружини з в’язниці: “Сидів-сидів у хуторі, двадцять літ не показував на світ носа, раз вирвався, та й то, дякувати землячкам, посадили-таки” . До в’язниці він втрапив, як то кажуть, “за компанію”, оскільки мав “необережність” подорожувати до міста із “щирим” Данилом Недоторканим, за вини якого і разом з яким і втрапив до рук поліції". Володимир Швець.