Омріяні безкраї береги Прикрашені у золоті дороги Це незрівнянність дивної краси, Де вже немає горя і тривоги. Немає там скорбот й ночей без сну, Немає тління, мороку і страху. О Батьківщино, я до тебе йду І прагну до тебе, і знову й знову лину… Коли настане час й мене покличуть теж, Тоді перемінюся я й миттєво: Полину в небеса! Побачу ті краї! Останній погляд я спрямую в небо! Я погляд свій спрямую в небеса, Бо там для мене вже готове місце Там злагода панує й тишина Ходитиму по золотій дорозі. Я буду там захоплюватись всім, Радіти, що закінчилась дорога Не пошкодую, що вузька була Вона ж вела аж до небес порогу. Вітчизно ти прекрасна й неземна Із кожним кроком я до тебе ближче Омріяна і рідна сторона, Мене ти вабиш знов здійнятись вище й вище. Здійнятися від метушні гріха, Здійнятися від бруду та неправди, Прекрасна, рідна, мила сторона Про тебе пам’ятати буду завжди!