2. Частина друга: Тунельний зір та реакція пам’яті.

Підписуйтесь на наш TG канал: t.me/sprotyvg7ua
Як стрес змінює відчуття часу та дистанції, чи може нормальна людина сміятися на полі бою та коли ми переходимо на “автопілот”.
Важливо знати одне золоте правило нашої стрес реакції - в критичній ситуації ми робимо не те що потрібно, а те до чого ми звикли. намагаючись збільшити наші шанси на виживання, мозок віддає пріоритет швидким, інтуітивним діям. Бо краще зробити хоч що-небудь, ані ж намагатися на місці, в умовах небезпеки придумувати найліпше рішення - на це немає часу.
Але іронія в тому, що ці швидкі та інтуїтивні дії можуть бути не просто безглуздими чи не корисними, а навіть погіршувати наше становище. більше того, військовий має бути готовий до того, що навіть його емоції можуть вести себе неналежним чином і тоді, в горнилі страшного бою він відчуває захоплення, що ніколи раніше не мав. Це не “адреналінова наркоманія” це також дія стресу.
“СТРЕСОРНЕ СПОТВОРЕННЯ СПРИЙНЯТТЯ: РОЗМІР, ДИСТАНЦІЯ, ВАГА.
Ми вже знаємо, що наші відчуття як частина збору інформації про поле бою навколо, залежать від стану нервової системи й гуморальних факторів (хімічних речовин), а стрес спотворює те, що і як ми відчуваємо. Іноді це дає доволі кумедний результат.
Кулеметник широко розставив ноги, боячись упасти, і його ніяк не могли вигнати на балкон, щоб відкрити вогонь. Він кричав, що балкон обвалиться, бо ж він надто важкий. У ту мить людині здавалося, що вона важить нереально багато. І навпаки, в іншій ситуації інший чоловік почувався зовсім по-іншому: схопившись за бампер ГАЗ-66, він кричав, щоб його тримали, бо інакше його вітром віднесе до ворога.
Ховаючись від обстрілу, солдат намагався забитися у щілину між двома штабелями бетонних плит. Щілина була трохи більше тридцяти сантиметрів завширшки. Він раз за разом бився головою об плити, намагаючись втиснутися між них. Добре, що постраждав лише кевларовий шолом. Після бою він сам не вірив, що таке могло з ним статися, бо ж очевидно, що дорослий чоловік у повному спорядженні не спроможний залізти в таке вузьке місце. Тобто, якщо стрес може змінити вашу больову чутливість, не дивно, що з іншими системами може легко статися те ж саме. Наприклад, як з м’язовими відчуттями положення, руху й сили - пропріоцепції.
Утім, стресорному спотворенню піддаються ще й інші відчуття, наприклад - дистанції. Невеликий загін добровольців, перетинаючи сільський двір, потрапляє під раптовий, але не прицільний вогонь. Боєць, який іде в голові, бачить, що праворуч від нього є спуск до погребу, де можна сховатися від вибухів, але він туди не біжить.
«Я швидко збагнув, що до підвалу - тисячу сто двадцять сім метрів. Я ніяк не встигну добігти, приходи по двору вже почалися. Довелося ховатися в якійсь, типу, канаві».
Оскільки вогонь було відкрито, радше, помилково, бо противник не знав про їхню присутність, усе закінчилося швидко і без втрат.
«Трохи перечекавши, я підвівся, і роззирнувшись, подумав, що я дебіл. Спеціально перевірив кроками: до підвалу було вісім кроків. Це ж менше десяти метрів!»
У ситуації гострого стресу мозок добровольця, оцінюючи дистанцію, збільшив її у понад сто разів”.
Цитата із книги “Броньований Розум: бойовий стрес та психологія екстремальних ситуацій”.

[@EVGEN.KOBZAR]

Все сказане - чиста правда!!! Вальде, штурмовики одобрюють!!! 👍

[@user-gt9sl4on3t]

Велика подяка ЗСУ, ВМС, Національній гвардії, Територіальній обороні, ГУР, СБУ, ДСНС, Національній поліції, МЗС, іноземним добровольцям, лікарям, журналістам, волонтерам, нашим іноземним партнерам і всім іншим хто бореться з рашистською навалою. Війна з рашистами триває. Не втрачаємо пильності, не розслабляємося. Нищимо рашистів всіма доступними способами. Робимо все що можемо для нашої перемоги. Слава Україні. Ми воюємо проти рашистських окупантів та злочинців. З нам Бог, з нами правда.

[@VladVortal]

Дякую.

[@user-hk7dt6fe6l]

Дякую

[@yuriihuk5174]

Дякую. Корисно

[@user-js1kt7il8q]

Шикарно! Дякую!

[@fishkos]

Дуже круте відео!

[@noname28282]

Історія про поліцейського файно описує необхідність доводити навички до автоматизму в правильному (не тренувальному) режимі

[@yuriydidenko2212]

Дякую, Вальде, за високоякісний контент!

[@randommix834]

Дякую за інформативне відео !!! Якщо у вас є змого будь ласка робіть більше подібних відео!!! Вони можуть допомогти в навчанні студентам кафедри військової підготовки !!! Й було б прекрасно якби ви додавали назви книг з військової психології та посилання на статті та наукові праці !!! Слава Україні !!!

[@user-ny1cc6eg2v]

Багато цікавого, дякую авторові

[@marymogun4329]

Дякую!!!!

[@user-cd9mm5zb6i]

👍

[@doberman2191]

Одна невеличка, але значуща поправка, хоча відео назагал чудове: дебрифінг, тобто переоповідання одразу після бою, чи будь-якої надзвичайно стресової ситуації, ЗНАЧНО підвищує ризик виникнення посттравматичного розладу. Тому в плані тренувань і "розбору польотів" це важливо, але для психологічного здоров'я рекомендовано, щоб людина сама роздумувала і говорила про те, що пережила, якщо/коли до цього буде готова.

[@ninabazhura5941]

Дякую, це було дійсно корисно

[@stretchciel]

Дихання по квадрату нам розказали на стрільбищі ( не називаючи квадратом ) це реально покращує точність

[@savastrum]

Який же дивовижний організм людини

[@sova6852]

5:00

[@whitetengu9708]

Для того, щоб боєць втратив відчуття свого розміру та ваги, йому достатньо вжити якихось солєй😂😂

[@user-jr3gh4ii3m]

Дякую.

[@igornychaj7008]

👍

[@user-gw8lz7yt8j]

👍

[@user-ej3fh3im9t]

👍