Як Голодомор через покоління вплинув на нас? Біолог про зміни в генах Українців

Голод і стрес, який пережили українці в період 30-х років, залишив непоправний слід в нашій історії. Але чи лишився цей слід у нащадків людей, які пережили геноцид. І де зберігається цей слід, у нашій ДНК чи нашій психіці? Чи змінив він нашу генетику, чи може епігенетику? Про все та про більше в цьому відео.
Більше подібного контенту в моєму Instagram - / alexander_koliada
#голодомор #голод #геноцид

[@NK-ki3kq]

Моя бабуся 1929 року з Черкащини. Казала,що їли кропиву, зернятка калачиків, корінці. В мене прямо зараз навертаються сльози і ком в горлі. Пропахала все життя в колгоспі в ланці за трудодні, тобто, ніхто грошей не платив, а восени давали цукор чи щось таке. Совєтський союз,хто туди ще хоче, знущався над людьми і обирав до нитки. Грошей не платив за працю, а давав цукор. Народила 4 дітей, померла в 2013 році у віці 84 роки. Все життя пахала. Щоб дітям вирватися з села,треба було або поступити в інститут,або йти на будівництво, щоб дали паспорта. Або їхати на кар'єри до Донбасу, як виїхали молодші брати і сестри моєї бабусі. Людина була заручником у держави. І тому коли мені 40 і я живу закордоном і їжі достатньо, але коли залишається хліб чи інша їжа мені важко її викидати, що не скажеш про мого чоловіка- іноземця. Коли ми кажемо про ДНК, ми пов'язуємо це з психологічними травмами які передавалися ще і від батьків, бо в 90ті ми також були голодні. Мабуть тому у українців є звичай гостя нагодувати, це як прояв любові і турботи. А ще мій дід, він 1924 року ходив у старості завжди з сухарями в кишенях, мы сміялися бо були дітьми і не розуміли.

[@bogema3629]

Моя бабушка тоже самое говорила мне, и умерла пол года назад, тоже пухла от голоду, и кушала ботву зерна семена из буряка, свекла. И они были очень горькие и умерла она прожив 97 лет, она 1927 года рождения, и когда она это рассказывала, то мне тоже было плохо от представления и слезы, а до осознанности мы смеялись над рассказами бабушки. Я в шоке от того как они пережили голод. Черкассы и Сумская область, где я заметила, что это было с нашими бабушками в одном месте почти ..😢

[@SuperSlant]

К свидетельствам предков, особенно в отношении их давних воспоминаний, следует относиться особенно критично из-за эффекта ложной памяти.

[@KaKolibri]

​@@SuperSlantммммм)))) а Ваші предки хто вони? Ви знаєте хто Ви?

[@lyudmylatokar9740]

@@SuperSlant ТЫ НЕЛЮД ИЗ НЕДОВОЛЬНЫХ россии

[@SuperSlant]

@@KaKolibri О некоторых предках знаю. Об остальных не знаю. А что, это как-то важно в контексте эффекта ложной памяти и прочих когнитивных искажений?

[@ТетянаТерновська-ъ7е]

Колись в мене була страшна зима. Грошей на їжу не вистачало. І я ввесь час була голодна. Тоді зловила себе на думці, як же це страшно😢😥 Заздрила тим, хто купував їжу в супермаркетах. А зараз завжди підгодовую птахів і бездомних тварин. Вони теж хочуть їсти! Памятайте це.

[@katy_meot]

Сподіваюсь, зараз у Вас ліпше становище!💔

[@ЮТ-э9с]

В містах кількість голубів збільшилось в 2 - 3 рази. Краще , аби вони самі знаходили їжу.

[@weriperitak]

​@@ЮТ-э9с птахи - це не лише голуби! Синички в засніжену холодну пору без доступу до їжі помирають тисячами, вони не можуть порпатися у смітниках, як голуби, вони не все їдять. Повісьте шматочок сала несолоного за 5 гривень - це спасе життя 20-30 синичок за місяць!

[@music_top23]

Бабуся пережила голодомор маленькою дівчинкою. Їх було четверо дівчат. Маму забрали у в'язницю за три колоски. Батько ходив на роботу де отримував 0.5 л молока - і цим зберіг життя дітям (а сусід випивав сам те молоко і його діти загинули). Все життя бабуся присвятила своїм дітям та онукам. А на будь-яке нездужання говорила - То ти голодна...ось такі наслідки

[@music_top23]

А ще бабуся розповідала, що амбари були повні зерна, але їх охороняли з рушницями комуняки. Страшний геноцид...😢😢

[@оріанаорі-ы8к]

У мене питання а де ви були раніше із своїм голодомором? Що ви як та саранча тепер повилізали😂😂😂.памятаю у студенські роки доводилось біти у студенській організаціїяка зсймалась волонтерством, так от і ходили по домах покинутих престарілих. Так от щапамяталась одна історія діда одного він пережив голодомор ціною смерті батьків які все для дітей. Його виховали фактичні старші брат із сестрою, так він боявся про це говтрити а потім він почав гочорити свої онукам бо вже можна і на всі йогтжахіття його внуки гтвоиили, щт ти старий діду брешеш бо такого бути не могло. Ну так вори ж вірять росіїа не влвсним дідам. Як і не вірили вони що звичайних вуйків і дібів взнадніпрянщини погнали на мінні поля своїми тілами розміновувати, такий опис є в Соборі Олеся Гончара. До чого це я. Я з тим дідом трохи спілкувались, він уже помер минуло року,так от лиш коли почалась мода на голодомор тт лиш тоді його пришелепкувата сімейка згадала про його слова. Як він казав щт їх нецікавило йогогтре, смерть їхніх прадідс і прабаби, їхбільо цікавила мода на голодомор, бо бути нащадком жертв голодомору стало модно, а аони ж до того сорлмилисьсвого діда і сільського походження.дідбув класний. Так от він свою недолугу родину пославкуди подалі.так от тих людей жаль, бо аони дертви терору як і насильно мобілізовані хлопи які пали на поляхдругої світової у могилах невідомих солдат. Колись була мода на дідів жертв другої світової але всім було пох як гинули ті діди і де поховані тепер мода на жертв голодомору. Ви чого тепер то згадали, щтслідуєте моді? Я добре памятаюяк свого часу пищали проти вшанування того дня проти того щт Ющенко визнав голодомор героцидом. Як політика на перших каналах нацяональних ржали у той і говорили що поїдять шашликів той же ківа.так от ти иеально жалієте своїхпредаів чи просто дань моди для вас.без образ, просто цікаво

[@vladmamai25]

@@оріанаорі-ы8к щоб відповісти на ваше запитання, вам спочатку потрібно навчитись писати правильно орфографічно, текст не сприймається абсолютно. Одна суцільна каша.

[@juliya_gg5493]

​@@оріанаорі-ы8кщо значить "де ви були"? Раніше соцмережі не так розповсюджені були. Де можна було цю тему обговорити? Тільки в сім'ї. Я СРСР з дитинства ненавиджу, коли дізналася, що сім'ю мого дідуся по маминій лінії розкулачили і дідусь ледь вижив малим.

[@juliya_gg5493]

​@@music_top23мій дідусь киянин розповідав,що бачив, як вантажні машини висипали зерно в Дніпро

[@ivanivanchenko2994]

Мені 81 рік. Виріс в українському селі серед людей, які пережили Голодомор 1932 - 33 рр. Пам'ятаю голод 1947 - 48 рр. Зараз живу в дуже благополучній країні в повному достатку. Але на все життя викидати хліб ТАБУ. Викидати залишки їжі дуже тяжко.

[@ВалерияСтрельцова-л1ж]

Здоров'я Вам та довгих рокiв життя в радостi!

[@drlutskovsky]

Same 😢

[@ИринаИрибаррен]

Я пам'ятаю як бабусі, що пережили голод, милувалися повненькими дітками.Вони їм здавалися дуже гарними.Нас змушували доїдати все , що було в тарілці.

[@ЦПСЦПС-в6м]

я і зараз це за звичкою роблю

[@DanaN-gg9fv]

Доки товстий схудне, то худий здохне…

[@userkn]

Так ось чого бабусі готують багато їжі і заставляють доїсти все

[@nmo0471]

Так це нормально доїдати все що в тарілці. Насипайте собі адекватно.

[@irynasavchenko4860]

Мій батько 1934 року народження завжди змушував доїдати все до крихти.Казав,що в 47му році вони збирали картопляні очистки і їли.З калачиків та лободи пекли якісь коржики.Бабуся розповідала,що в 37,39 роках матері втрачали розум від того що діти помирали з голоду.Були навіть випадки,коли з'їдали вмерлих .Це дуже страшно.

[@НатальяСачли]

Читаю розповіді про бабусь,що пережили голодомор минулого сторіччя,та згадую декілька тижнів у блокаді в Маріуполі. Після приїзду до Києва у квітні минулого року,хліб теж цілували…Я до війни декілька років не їла хліб,а після голоду в Маріуполі почала🫣

[@ЮлияЛесничая-ц4т]

😢😢😢❤❤❤

[@martakoval9726]

Я багато років не їла хліб, бо дотримувалася безглютенової дієти. Під окупацією не була. Але після масштабного вторгнення російських терористів в Україну 24.02.2022, уся родина мусіла змінити місце проживання, їжи не було зовсім днів 5-6 була тільки вода та їсти не хотілося. Коли приїхали до місця призначення, ми почали їсти хліб, саме хліб у величезній кількості. Відсутність хліба вдома у представників старшого покоління викликала ледь не істерику:"А якщо завтра хліба не буде ніде?" Понабирали зайвої ваги по 16 кг.

[@juliailyukhina4901]

Співчуваю Нехай Господь втіше ❤

[@OlenaYaroshevych-w6k]

До війни зовсім не їла хліб,після вторгнення,хліба хочеться завжди,та й перший страх що мене опанував був страх голоду,бо мій батько пережив голодомор в 47 році в селі Ладижинка, Уманський район, Черкаської області,йому тоді було 10 років.Ми з Нової Каховки!

[@ninatymchenko7416]

Бажаю вам здоров' я і щоб ніколи відчуття голоду не відвідувало вас

[@SL-yy4co]

Я переїхала до Канади три місяці назад , і зіштовхнулась з тим, що мої друзі Канадці , взагалі не розуміють чому не можна викинути хліб в смітник . Чому мені важко викинути їжу , і неприємно коли щось іде в смітник . А коли я побачила хліб(засохлий) в відрі з сміттям в мене була паніка . Я їм розповіла про голодомор , і тепер здається вони розуміють мене трохи краще .

[@lauraaaaaa4244]

Моя бабуся розповідала про голодомор. Ми, малі діти, слухали, але зрозуміли весь жах пізніше. Я і всі в моїй родині, не можуть викидати їжу. Тем більш хліб. Коли поїхала в іншу країну, з жахом дивилася на пакети з хлібом та булками біля смитників. Я навіть брала той хліб, сушила і потім відносила коням.

[@swaggybread1514]

Я в США столкнулась с подобным менталитетом у мексиканцев, они тоже еду не выбрасывают.

[@Hotaruspathochu]

В Германії таке ж саме.

[@plazmasvlblomma3233]

У нас у сімї якщо не хотілося щось їсти досить часто звучала фраза " не гріши у декого й того немає" . Я із Закарпаття і тут не було голодомору як розповідали родичі так як ми були з Чехами тоді. Але ніколи не забуду коли в 4 чи 5 класі нас відвели в кінотеатр зі школи дивитися фільм "Голод 33". Епізоди фільму і зараз відтворюються у голові коли говорять про голод, як там всі ці трупи заривали, як їли дітей, як вони пухли і т.д. Причому це було якраз у період коли Україна здобула незалежність і на самому початку цього періоду майже все зникло з магазинів. Пам'ятаю ці майже пусті прилавки. Може не всі діти сприйняли фільм так сильно до серця але фільм такий собі на 11 чи 12 років.

[@sistersbakunets7574]

Як я Вас розумію !

[@АнтонінаОлексюк-й1ъ]

Моя бабуся на Вінничині застала голодомор дівчинкою, розповідала моїй мамі, як їла макуху і бур'яни, щоб вижити. Я думаю, що саме з цим пов'язана моя запасливість і повага до їжі, я сушу сухарі, щоб не викидати хліб, не марную харчі і мені завжди важко викидати зіпсовану їжу.

[@ЛюбовКулікова]

Як я Вас розумію!

[@anastasiabaranovska3617]

Мені , на жаль , не відома історія моєї родини. В моїй сімʼї забагто інтриг і вже не має людини, яка готова була б поділитись історією нашої родини. Чомусь всі думають , що дізнаватись історію своєї родини - не потрібно. … Але в мене в родині теж є таке : треба завжди мати великі запаси їжі + генетично я завжди схильна до польоти , а під час війни набрала дуже сильно, хоч і харчуюсь як і харчувалась.

[@user-gi2cg6ym9u]

Бабуся ніколи нічого не викидала особливо хліб бо це гріх, а крихти з'їдала. Я теж бережу хліб і дітей вчу.

[@ivanivanchenko2994]

Мені також

[@selinmariatoktar8779]

Ta xiba luwe vu taki.Zaowadluve vukorustannja chu spozhuvannja izji prusytni milbuonam ykrainciv.Batbko zavzhdu zgadyvav pro golod 1947roky.A didysb pro 1932-33rokiv.Sywulu zavzhdu syxari,malu borowno i cykor po klynky nedotorkanni.Djakyvatb sovetam,dobre wo skonav tou sojuz.A to b malu iwe taky bidy.Vsum mury i berezhitb svoix rudnux i sebe.

[@n_6020]

Мій дід пережив голод на Тернопільщині у 47 р. Їх було троє в сім'ї , моя прабаба Ксенія, квасила цибулю і давала дітям по чашці на день того соку, їли лободу. Дід ціле життя мав запаси, збудував дуже глибокий погріб де було все від тушонки, до гречки і багато насіння, так на всяк випадок якщо заберуть щоб було що посіяти. Ціле життя їв багато, бо боявся що завтра не буде їжі, мене теж кормив насилу і не розумів як то можна не хотіти їсти.

[@iloname5007]

На початку війни я вся така модна, яка живе біля Сільпо, опинилася з трьома яйцями, пачкою креветок і кави. А моя сусідка заявила, що може три місяці жити без магазину. Тепер у мене 10 літрів олії,борошно, чай, шампунь, туалетний папір, повна морозилка і вся комора у консервації. Ха!

[@MultiVictoriaT]

не забувайте строки придатності перевіряти)

[@OkOk-hw3kj]

Мій батько нас навчив, що їжі має бути багато. Він 46-го року народження. Дуже голодували після війни. Тому мої діти завжди сміялися, що у нас стільки запасів, що півроку можна не виходити з хати

[@katya_katke]

Моїй бабусі завжди треба було купити багато продуктів, а її діти завжди сміялись - ну навіщо такі запаси, війни і голоду вже не буде - але 24.02.2022 вона нам нагадала, що недарма все зберігала

[@essieyess]

а на фронті не вистачає медицини і медиків. зза нестачі мед допомоги якраз гинуть наші чоловіки

[@katerynasirobaba2651]

рублик за ниття скинули?@@essieyess

[@YuNikolaieva]

на мою родину і мене дуже вплинув Голодомор. мама бабусі втратила едину дитину в 33му і не могла завагітніти наступні 15 років (в 48му народилася моя бабуся). родині дідуся більше не пощастило: батьки його матері не пережили Голодомор, в них забрали все майно, а їх дитину (мою прабабусю) відправили в сиротинець. батьки його батька теж помирли від голоду, один син ( себто мій прадід) вижив. прабабусі забороняли народжувати дітей (не знаю точні причини): дід народився нормальним, а його брат з ментальними проблемами. в дитинстві ми ніколи не викидували їжу: все повинні були доїдати, навіть, якщо псувалося/несмачно/пересмажено. Не можна було вставати з-за столу, поки тарілки не були чисті - хлібчиком треба все забрати з тарілки до ідельного стану. Я думала, шо так жити нормально, але все пізнається на контрасті: сім'я мого партнера не переживала Голодомор, і він спокійно може сказати: не буду їсти, бо несмачно, чи викинути шось. мене аж кандрашка б'є від такої поведінки і я кажу: якшо шось викидуєш, роби так шоб я не бачила, бо мені фізично погано.

[@katerynapetelka]

І в мене подібне є. Все в середині перевертається коли їжу надоїли і викидаємо бо завтра її вже не захочуть їсти.

[@okoslovska612]

Мама пережила голод в Києві у своєму дитинстві. Втратила тата у 1937. Вона усе життя збирала залишки хлібу, висушувала і зберігала в мішечках у спеціальній шафі на балконі. Там же і ще під ліжком вона зберігала численні упаковки з макаронами. Я народилась з надлишковою вагою, в мене були "зав'язочки' на руках і було хворе серце, як і у мами. До 20 років я не знала, що таке бажати поїсти, бо мене дуже інтенсивно годували, триразове якнайменше харчування, з чимось м'ясним чи рибним з гарніром і салатом, взимку солоні огірки-помідори, чи квашена капуста. Влітку мама робила багато заготовок. Варення, компоти та ін. В школу мені давали з собою бутерброд з білою булкою, маслом, ковбасою і яблуко. Я зазвичай віддавала ковбасу і масло котикам і собачкам... На тарілці не можна було нічого залишати. Мій старший на чотири роки брат створював супротив, з самого раннього дитинства. Мама розповідала, що він зїдав, а потім виривав усе назад. Ще мама закінчила університет для батьків, там стверджувалось, серед іншого, що дітям потрібне солодке, для розвитку мозку. При кожній трапезі треба було їсти хліб, з маслом, а чай ще з булкою з маслом і варенням, яке зїзджало з масла. Солодощі. В нас завжди були запаси їжи. Якщо ми мали рано відїжджати, то усе одно вставали ще раніше і плотно їли. Батько був старший, теж пережив голод і ще чотири війни, був дуже добрий, спокійний. Знав церковні служби напам'ять, чотири мови. Мама чудово готувала. Робила великі столи на свята з вишуканими гарячими блюдами, численними салатами, чудовими тортами і пирогами, сама вигадувала економні, але дуже смачні рецепти, які в неї зазвичай записували, а пізніше я зустрічала деякі, вигадані нею рецепти в нових кулінарних книгах. Я і сама перейняла цю творчу традицію. Мама дуже піклувалась про нас з братом, і про тата. Приділяла багато уваги. Коли хворіли, опікувалась, викликала лікаря, годувала в ліжку. Вона завжди творчо шукала рішення проблем і була дуже оптимістичною, світоносною людиною. Мені дуже не подобалась моя зайва вага і неспортивність. Через важкий вроджений порок серця мені було категорично заборонено займатись спортом і навіть танцювати. Та мені вдалось це подолати. Я альпіністка, підводниця, горні, водні і просто лижи, кмс з шахів. Власних дітей годувала з урахуванням нових набутих знань про здорову їжу. В нас взагалі дуже багата культурна традиція щодо їжі, багатий вибір. А ще з дитинства я сама вчилась закалюватись і вивчала, як виживати при найважчих обставинах. Пізніше займалась йогою, голодувала, сухе голодування, робота з тонкою енергією, медитації, активація тіла і свідомості. Тепер я більш здорова людина, ніж була до 20 років.

[@НадеждаВасильева-о5о]

Родина свекрухи мешкала на Полтавщині. В 1932 р. у них забрали землю та худобу, а в 1933 вони померли від голоду. В останньому листі батько моєї свекрухи написав такі слова:,, Хліб перед очима, а смерть за плечима''. Все життя мати мого чоловіка збирала крихти хліба.

[@TheKitMurkit]

Світла їм пам'ять

[@svetlanaulyaninskaya7045]

Світла пам'ять всим українцям,які загинули під час голодомору....

[@НикаДавыдова-л6к]

У мене теж дідусь збирав зі столу всі крихти і їв їх. А якщо хтось викидав хліб - це ворог був для нього.

[@НаталиНатали-я7ш]

Моя бабуся теж завжди сушила та збирала сухарі,та зберігала на горищі.

[@ильяминин-д8я]

Мои с Полтавщины, с Ордановки. Всё выжили, слава Богу.

[@NatalyaKhomko]

У моїх дідуся і бабусі, все життя були запаси, це і консерви, і сухі супи, але більш за все запамʼятався мішок зі сухарями (він завжди стояв на кухні) вони звісно мали город, закручували консервацію, зберігали картоплю, але сухарі все одне зберігали. Памʼятаю, як дідусь плакав, коли згадував своє голодне дитинство.

[@olenakylas6202]

Мої дідусь і бабуся змушені були тікати від розкуркулювання з Житомирщини на будівництво сталінградського тракторного, залишивши дитину бабусиним батькам. Там вони не голодували, але дізнавшись що батьки вже пухнуть, таємно бабуся привозила їм харчі. В другий приїзд вона свого сина вже не застала в живих. По завершенню будівництва,їх, безпаспортників чорноробів почали перевіряти, вони повернулись у своє село ( з ного залишилось після голодомору, за словами бабусі, менше половини ) Моя мама народилась 1938, голод 1947 перетерпіла легше, дідусь повернувся з фронту. Батько мій, голодував у47, але не пух, асусіди і однолітки пухли і вмирали на Вінниччині. Я з малечку пам'ятаю, поки восени погріб не заповниться картоплею, діжками огірків,помідорів, не купиться мішок борошна І цукру, він не заспокоїться . Говорити в ті роки про голодомор було небезпечно, мені було 14,коли мені бабуся про це розповіла, я була в ступорі. Сумніву в бабусених словах я не мала, і осягнуть таку трагедію я не могла, як і розповіді батька, як це хочеться їсти, а нема чого. Шок минув не скоро. Сьогодні це пишу, і в мене знов мороз по шкірі, не від того що пізніше писалося і демонструвалось на екрані, ( і те жахаюче) а від слів рідних. Моя історія така, а питання до Вас таке: чи відобразилось це на мені, чи моїх дітях? Олена 61р (перепрошую, можливо щось не лаконічно)

[@alibellka]

Я часто замислююся чи маємо ми право сьогодні, як то кажуть, нити. Чи здаватися і накладати на себе руки, коли саме завдяки нашім прабабусям, прадідусям і т.д ми сьогодні маємо можливість знаходитися у цьому світі. Вони пройшли не тіл ки Голодомор, а й тисячі тяжких часів: чуму, коротке життя в цілому, спалювання цілими селами та інше. Чи маємо ми здатися і перекреслити їх тяжкі шляхи - викреслити їх гени з цього світу? 🤔

[@ИринаБудылина-м2в]

Мої обидві бабусі пережили голодомор молодими жінками з малими дітьми на руках ( моїми батьками).У подальшому житті вони завжди на усьому економили, робили великі запаси їжі, тобто усіляка консервація, в'ялення, сушка.Вони жили у селі, мали своє хазяйство, а от їхні батьки( мої пращури) були " розкуркулені",важка їм дісталася доля.Мама й мене з сестрою привчала до економії.А про голодомор бабусі мені розповідали пошепки, такий був переляк у людей що через багато років боялися про це говорити у голос.

[@muratzumri1679]

В моєї баби ( Полтавщина) був після голодомору 33 такий шок( вмер її батько), що вона не могла за ті часи розповідати. Я клещами з неї витягав. Люди намагалися забути погані часи, в цьому була помилка

[@annamill436]

Мені здається ми більш бережливі до хліба, та взагалі до їжі. Рідко коли ми викидаємо їжу в сміття, якщо порівняти з людьми з більш успішних ситих країн. В Нідерландах чи в Німеччині, наприклад, якщо їжа вже не свіжа в холодильнику, то люди без жалю вигрібають все в смітник, навіть якщо воно ще досі цілком їстівне і не зіпсувалось. У нас (ну принамні у моїй сім'ї) хліб сушиться, з фруктів я роблю компот, м'ясо якомога швидше пересмажується. А якщо є залишки їжі, то вони йдуть котам, собакам чи курям. Ми майже нічого не викидаємо.

[@ОрисяГадцька]

Ще розповідали й таке: На жаль, під час голодомору ще й відбулася від'ємна селекція чоловіків: "справжні чоловіки" віддавали всю свою їжу своїм жінкам та дітям!!! .... вижили не найкращі...

[@Димас-я6с]

Ещё россказывает что женщины отдавали свою еду мужьям и детям

[@ОрисяГадцька]

@@Димас-я6с чоловіки не брали! змушували щось їсти... ті, що поїли, мабуть, і вижили... тому старі бабусі й казали: вижили не найкращі... А найкращих ховали й зо 3-4 тижні на могилах чергували, щоб не вирили й не ***** ... Моя бабуся на могилі свекра з сокирою й косою кілька тижнів сиділа... Подруга їй воду приносила...

[@sinkarionmut3919]

дык выжили их дети!

[@ОрисяГадцька]

@@sinkarionmut3919 не у всіх... в селі мало хто вижив... моя бабуся була дуже міцна, тому на корінцях і воді вижила... І ще були "загранотряди", які вбивали кожного, хто намагався сісти на поїзд, щоб десь заробити на хліб... Про це боялися й говорити, бо хто говорив, того "зникали"...

[@hanatsukija]

так ці чоловіки передали гени своїм дітям, тому вижили, просто в своїх дітях і вже внуках

[@igorbondar2223]

Моя бабуся народилася 1920 го року. Вона розповідала що їх в сімʼї було 12 дітей у батьків,на момент голодомору їй було 12-13 років. З усіх 12 дітей вона єдина пережила голодовку!!! В свого тата,тобто її(бабусиного) сина спостерігаю такі поведінкові особливості - не доївши шматочок хліба,він цей огризочок кладе в хлібницю(каже потім доїм! не факт що він його доїдає,але кладе). Питаю,чого не доїв? Каже: не хочу! Або інший момент схожий: коли їсть страву насипану,кашу чи щось інше,залишає трохи не доївши,і так майже завжди скільки б не насипать йому,залиште трошки,хоча інколи й доїдає. А ще він дуже любить щоб їжи було в холодильнику ннготовлено накуплено з запасом, і якщо в холодильнику закінчується їжа то він починає нервувати 🫤,говорить що треба щось готувати🧑‍🍳купувати ,тобто йому не спокійно в такий момент. Мені ж наприклад байдуже,я знаю що коли захочу їсти можу завжди приготувати щось,зжарити яйце чи пільмені з морозілки дістати і зварить і я зовсім спокійний за їжу. В батька ж до їжі особливе ставлення! І я давно розумію що це відголоски пережитого бабусями дідудусями страшних часів голоду.

[@ИринаТ-ф2ц]

Дякую, цікава тема. У нас в сім"ї не розказували про голодомор. Але у бабусі завжди були запаси, мішками( борошно, цукор, сіль).У батьків була звичка багато готувати, консервація, відношення до їжі - цінити хліб. Не можна їжу викидати - це гріх. А у себе я побачила, що якщо буде вибір їжа чи видовища, це завжди буде їжа. І на психологічному рівні я боюся що можу зголодніти у дорозі і не зможу купити. Хоча цей страх з роками зменшився.

[@GreenSofaGallery]

Недавно бачила фільм, в якому хлопці бавилися батоном хліба у вітальні. Мене так кольнуло! Я собі подумала: в Україні таке собі уявити неможливо. нагадала собі, своїх бабусь, які ніколи ні за яких обставин не викидали хліб, а якщо він впав на землю - цілували його піднявши, ніби просили пробачення.

[@Marykold]

Мене саму починає тіпати, коли бачу як дітей для розвитку дрібної моторики привчають гратися крупами. Вони ж після таких ігор просто викидаються 😥

[@ViraBalitska-m1w]

Це ж не нормально!!У вас просто культ їжі!

[@Victoria-kz2yi]

@@Marykold крупи мене не тригерять, а от грання хлібом- так..рука не піднімається

[@Marykold]

@@Victoria-kz2yi я про таке навіть не чула 🤯

[@Victoria-kz2yi]

@@Marykold таке іноді можна побачити в іноземних фільмах

[@juliasamarina8337]

На мене вплинули баба з дідом. Сварили сильно, якщо не так з їжею поводжусь. Соромили, розповідали, що їжа важлива для життя і багато праці в неї вкладено. Тепер я виховую так само дітей, нажаль на їх дитинство припала війна з тими, хто чинив Голодомор в минулому. І моє дитинство у срсраці назвати ситим не можу

[@ЛюбовКулікова]

Моя доня1984 р. З дитячого садочка приносила в карманчиках недоїдений хлібчик, а недоїдені канапки складали в холодільнік, цей стрес я бачу навіть в її дітях. Генетична пам'ять голоду є в ДНК нащадках моїх батьків

[@larysashevchenko4143]

Моя прабабуся доїдала за нами, внуками, все, що ми лишали на тарілці. Навіть корки кавуна вигризала до зеленого.... Хоча їжі було вдосталь, жили в селі, їй було неможливо навіть худобі віддати те, що можна з'їсти. Ми були малі та не розуміли, чому вона так робить

[@alladzegus7181]

Моє покоління в 90і теж не доїдали, студентами вічно ходили голодні і просили в їдальні хліба. Звичайно що такого голоду жахливого як в 32р. небуло але багато людей не мали доброго харчування.

[@essieyess]

так, в 90х не було грошей, щоб сходити в столову і купити собі нормальний обід. хоча зараз теж дорого їсти не дома

[@annaaffina4019]

Моє дитинство пройшло в селі, що пережило голодомор. Бабуся розказувала мені малій, що було таке лихо. Що в селі була родина, що поїла своїх дітей. Вже в дорослому віці я дізналась де була та садиба. Так в дитинстві от повз ту садибу треба було дуже швидко проходити і ні за яких умов не затримуватись біля неї. Без пояснень. І на межу де колись, ледве мою бабусю дитиною не зловили ті люди, теж ходити не треба було(про пригоду бабусі я дізналась вже дорослою). От і вплив середовища і людей, що пережили той жах.

[@elenakiseleva757]

так и беда еще не только в месте, где убивали людей.. те каннибалы, что выжили - их стратегия и потомки среди нас.

[@tatiana.o]

​@@elenakiseleva757власне нащадки тих, що створили голодомор, тепер серед нас...

[@dimalozz]

​@@elenakiseleva757 канібалів швидко вичисляли і розстрілювали на місці. Вижити могли одиниці. А от ті, хто працювали на владу, відбирали в людей останній хліб і розстрілювали за три колоски - оті вижили точно... правда деякі в 36-37 ще почистили один одного...

[@МаринаГуртовая-ы3к]

Я 1968 року народження,Сумськоі області.Моі бабусі жили в хуторі,де в кожній садибі знаходились могили людей,які там жили під час голоду в 1932- 33 роках.Біля бабусиноі хати теж була могилка маленькоі дівчинки вся в барвінку.Хата тоді вже мала років сто,дуже старовинна мазанка під стріхою,дід іі купив десь в 50-ті роки.Дитиною я трохи боялась тієі могили,але часто підходила до неі і жаліла ту дівчинку,навіть розмовляла з нею про щось дитяче.

[@СвітланаАлєксюк]

Я народилася у 1965 р, ....вже у гарний мирний час, але все життя у мене страх голоду на генетичному рівні, я його дуже гостро відчуваю, це правда !!!!

[@yari4079]

у нас,на жаль, тепер можна брати ці аналізи у людей переживших блокаду Маріуполя. Дяка за відео, дуже цікаво

[@ГалинаСи-о7д]

Ми могли гарно, ситно повечеряти, а коли десь по 9ій вечора, коли магазин був закритий, і виявилось, що вдома залишився тільки невеличкий кавалок хліба, у тітки, яка пережила голодомор у дитячому віці, починався такий приступ паніки, що ми ховались по кутах, бо вона зі всіма так сварилась за те, що кожен не припильнував. Тато біг в ресторан і випрошував там хліба. Вона тоді спокійно лягала спати, а хліб лежав до ранку нетронутим.

[@LisaSergeeva]

100% легше викричатись, нiж пiти замiсити тiсто та спекти

[@ГалинаСи-о7д]

@@LisaSergeeva справа була не у відсутності хліба, пекти не було проблеми. Мова про те, що від пережитого голодомору зрушувалась часто психіка. Я наголосити хотіла більше на реакції, на приступі паніки. Та й до замісу нікому не було тоді.

[@milahryshko5593]

Моя покійна бабуся народилась у 1930р, голодомор не памʼятала добре, але розповідала що у роки Другої світової війни теж їжі бракувало. Через село то німці йшли, то червоноармійці, забирали у людей все, що хотіли - худобу, їжу… Завжди казала на всі негаразди: «аби не було війни» і вчила нас малих цілувати хліб, якщо десь впала скиба на підлогу, бо «хліб - святий».

[@ТеоСюр]

Відлуння Голодомору в нашій родині передалося онукам. Бо ми, малеча, зростали в 90-х, добре пам'ятаю, як часто теж не було чого їсти: або вминаєш варену підмерзлу солодкувату картоплю, або отримуєш на горіхи від батьків, бо більше нема чого їсти. Мені за 30, а я досі ніколи не викидаю їжі, якщо можу її переробити на щось інше їстівне в'або віддати тваринам. Дід народився в 1922 році, на час Голодомору був вже свідомим парубком, але розповідав мало. Їх було 5 дітей, мати робила млинці з лободи, салати з кульбаб, пекла коржі з кори молодих лип. Дід казав, що треба було йти за тією корою глибоко в ліс, бо на відстані кількох кілометрів навколо не було цілого дерева - всі обідрали. Другий дід народився в 1939, але мав старших сестер. Їхня мати ніколи не дозволяла їм виходити з їжею надвір, щоб сусіди не забрали. Дід вчив, щоб як на городі з'явиться щось молоде і свіже - одразу пробувати, навіть якщо цей овоч їдять тільки вареним. А на старості, коли захворів, дід завжди набивав кишені хлібом і їв, щоб ніхто не помітив, бо завжди почувався голодним.

[@ЛюдаТолошна]

Хай про 90 - і прочитають любителі кучми тіпа діми гордона ,з його казками про ріст економіки при кучмі ,Так ,може в крупних містах вона й росла .

[@NK-ki3kq]

Так початок 90х це жах, батько не дожив 2 дні до 1994 року. Мати залишилася з нами 3ма і племінницею. Згадуючи ці городи за містом, як їздили їх обробляти, возили ту картоплю, складування у підвал, а підвал обібрали. Їсти не було чого. Бо їли тільки картоплю. Ті кошти на батька що давала держава, мати платила кооператив, черга була на квартиру , ну все накрилося мідним тазом. А на наступний рік поруч з будинком,хоч це і велике місто були городи, штук 10. Мати там викопана яму і її прикривала, то 1 рік померла картопля і морква, то ми це все жарили і був цікавий присмак. Оселедці були як свято,а так то тюлька час від часу. А наступного року викопали глибшу яму, то картоплю тоді покрали, бо хтось піддивився. Вообщем, час - жах. Хоч і не 30, а 90ті,а багато сімей пережили також недоїдання. І який там протеін для організму який росте.

[@elenakiseleva757]

@@NK-ki3kq так я и написала в своём камменте про то, что если надо изучить последствия голода - изучайте переживших 1990-е гг.

[@nataliahmara9677]

@@NK-ki3kq ой так, картопля була хлібом, а купчий хліб розкішшю, а я з трьома чи п'ятьма гривня ми їхала до Львова шукати дешевої муки і дріжджів, щоб спекти хліба. А мої батьки ходили на скошені поля, збирали соняшник і міняли на олію і передавали мені. Зараз можу дозволити собі корисну здорову їжу, але хліб найсмачніший, коли подорожуємо десь, я одразу знаходжу хлібний магазин і купую хліб, який печуть в тій місцині!

[@ГалинаЛагута-р8г]

​@@NK-ki3kqпочитив би це наш президент,то може б не зловтішався,називаючи цю біду "сеньйором"!обурливо , як люди могли з цього ржати?!😮😢

[@halynastarostenko3131]

Олександре, дякую за те, що підняли цю тему! Моя бабця народилась літом 1933, прабабця в роки голодомору була вже доросла і мала своїх дітей, вона розповідала страшні речі…….Сім‘я була заможна, виміняли на невеликий мішечок з висівками всі коштовності, завдяки цьому врятували своїх трьох дітей. Наскільки я пам‘ятаю з дитинства, в них було особливе ставлення до їжі: смаколики зберігала у шафі з одежою….. не ховала, а просто зберігала, взагалі була головна ціль накормити нас, дітей. Любов через їжу висловлювала

[@ЛюбовКулікова]

Те саме відбувається зміною, у мене пунктик всіх накормити, готувати недуже люблю, а от накормити!!!!!!! Мені здається що всі на світі голодні

[@КраснокутскаяИрина]

Любов через їжу висловлювала!! Вдячна за ці слова. В мене батько теж такий був__ щоб їли гарно.Терер я його більш розумію, ніж при його житті.

[@МиколаКолісник-й9и]

Золота Орда скалічила наш народ !!! Неправильним харчуванням, надмірним ми собі робимо більше шкоди, ніж помірним голодуванням !!!

[@AsyaProsvetova]

Бабуся 34го року народження, мала все життя критичне ожиріння, хоча, звісно що не мала звички лежати на дивані та жерти у макдаці. Народила мою мати, яка більшість життя мала суттєвий недобір по вазі, хоча і не була особливо активною та і їжі звісно вже вистачало. Народила мене із вадами метаболізму, де при загалом здорових харчових звичках під 30 років я маю порушений метаболізм глюкози і як наслідок ожиріння. Отака епігенетика 🤷‍♀️

[@Ольга-п1ъ3л]

Мої батьки в дитинстві пережили голодомор. Мама говорила, що їли лободу. У нас завжди були великі торбини з сушеного хліба, тобто сухарями. Мама говорила, що це на "чорний день". І коли в 2022 р. Почали говорити про можливу війну, я відразу насушила багато сухарів. Я думаю, що українці, в порівнянні з жителями інших країн, їдять багато хліба із-за пережитого голодомору. А ще про повненьку людину говорили- яка гарна, справна. Тобто худенькі люди асоціювались з голодом.

[@sergeiartishokov9018]

Мій тато пережив 3 голодовки і на жаль став трошки психічно залежним від, особливо, запасів хліба. Я пам'ятаю, що він скаженів, якщо дома не була в запасі хоча б одна буханка хлібу.

[@lenkavisnich4228]

Сашко дякую вам за лекцію.Моя бабуся пережила голод ,вона дуже цінувала кожну крихту хліба😢І вона навчила мене цілувати хліб якщо він раптово падав на підлогу.То ж реально нам це з генами передалася.Мені 39 років,а відчуття що я сама пережила ті всі події,так глибоко в мені повага до хлібу.

[@ЛюбовКулікова]

Я так само роблю, бо десь я це бачила, тільки не пам'ятаю де

[@ΝαταλιαΖωγραφος]

Нас навчив тато.

[@sinkarionmut3919]

46 рок1в, таже фигня

[@user-gp9c4rgf0]

Треба документувати, цифрувати, записувати свідчення Голодоморів, потім вже пізно буде! Мордорці потім обовязково скажуть, що цього не було, що ми брати, зроблять висновки, присплять нас, щоб знищіти.

[@AliceAlice-ex9if]

Не пишите чушь .. Голодала не только Украина а ВС се Поволжье Казахстан

[@olena_nadgoretska]

Вони завжди казали і казатимуть, що цього не було

[@mahmoodshukur8800]

@@olena_nadgoretska Було б дивно щоб вони зізнались у страшенних нелюдських злочинах, які робила іхня «влада». Ім там гарно промили мізки пропагандою. А для кацапів, те що каже пуйло-фюрер, терорист світового рівня, то істина в останній інстанціі. Нехай собі кажуть що хотять. Є багато доказів тих страшенних злочинів. Кацапи ніколи не зізнаються в своіх злочинах, вони завжди звинувачують у своіх же злочинах інших невинних людей.

[@mahmoodshukur8800]

Було б дивно щоб вони зізнались у страшенних нелюдських злочинах, які робила іх «влада». Ім там гарно промили мізки пропагандою. А для кацапів, те що каже пуйло-фюрер, терорист світового рівня, то істина в останній інстанціі. Нехай собі кажуть що хотять. Є багато доказів тих страшенних злочинів. Кацапи ніколи не зізнаються в своіх злочинах, вони завжди звинувачують в своіх же злочинах, інших невинних людей.

[@mahmoodshukur8800]

Круто видаляємо коменти. Правда в очі коле?!

[@liudmylaborysova2864]

Дуже цікаво. Я до цього вважала, що голодомор залишається у "голові", а воно вон як! І з цім ми всі живимо. У моєї бабці померло двое молрдших дітей, вона не зізнавалася- від чого саме. А дід завжди плакав за хлопчиком, згадував його до кінця життя. Хоча нас теж всіх любив.😢

[@НикаДавыдова-л6к]

У моєї прабабусі померло 9 дітей від хвороб і голоду. Залишилося 6. Моя бабуся була першою і найздоровішою, високою на зріст 170. А її сестра, яка народилася у 33 році, була 134 см і все життя хворіла, мабуть не отримала в дитинстві достатньо поживних речовин.

[@danstierlitz179]

мало хто в Україні знає, але радянська влада і в Казахстані влаштувала голодомор. В 32-33 роках через це загинула майже половина місцевого населення. Потім, на місце загиблих, туди навезли руських з їх миром, і почалося... Мою сім'ю розстріляли лишивши лише двох молодших синів. Один з них потім пройде сибірські табори й будування Транссибу, й повернеться хворим старим дідом Моя бабуся завжди робила запаси, і я також не можу всидіти спокійно, поки не маю закрутки й сухофрукти про запас

[@ОксанаД-ц9г]

В моеï свекрухи, як нема хлiба, то нема чого ïсти, хай навiть на столi нема вiльного мiсця вiд рiзних страв.😢

[@best-strongest555]

Здоровенькі були! Переглянувши це відео, одразу згадала бабусю (1929-2014), вона згадувала, що деякі з її братів й сестер не пережили цього. А ще вона завжди використовувала усі залишки продуктів при приготуванні їжі, вважала недоречним зрізати шкірку з овочів та фруктів, а найчастіше запитання яке вся наша родина могла чути від неї: "Чи ви поїли?"

[@Viola_Vyshnevetska]

Мої бабуся і дідусь теж пережили голодомор.. а потім ще й післявоєнний голод. Розповідали як їли бур'яни різні, але дитиною я це слухала наче якусь казку, а зараз сльози навертаються як про це подумаю. Бабуся завжди любила пити чай з шматочком масла, казала "так ситніше".

[@OlesMenzer]

Моя бабуся все життя ховала хліб. Вона була цілком адекватна, але постійно ховала хліб. Коли вона померла - під ліжком знайшли цілу купу сухарів... Вона розповідала про Голодомор, розповідала як совіти забрали все що було, як могли зняти шубу з дитини "куркулів" і подарувати якійсь п'яничці, і ще багато чого, але при тому відкрито совітську владу не засуджувала (але коли в 2014му їй сказали що почалась війна, що росія напала - ні трохи відповідно не здивувалась). Отже 1) запасання їжі при тому що їжі вдосталь 2) фактологічна розповідь і усвідомлення подій, але без емоційного забарвлення ставлення до окупанта.

[@lidiyakovalchuk2626]

В моїй родині померло з голоду щонайменше 20 чоловік. Вони нікому ніяких генів не передали.

[@TheKitMurkit]

Так москва вкрала їхнє майбутнє, і наше теперішнє

[@juliailyukhina4901]

Співчуваю ❤😢

[@essieyess]

а є вони в книгах померлих в Музеї голодомору?

[@ОлександраТихоновська]

я народилася в 90ті, але встати зі столу, не доївши їжу, було неможливо. Будь-де, причому. Я пам'ятаю, що навіть дитячому садочку не давали встати зі столу, поки не доїж. Тобто в обід всі спали, а я сиділа над тарілкою, бо рибу я не їла, а вона була в страві. Здається, зараз дітей вже так не мучать. Та і вдома так само було. Десь в 2018му приїхала до своєї тітки в Київ, а вона айтішниця, так її діти могли спокійно не доїдпти, якщо не хочеться) так в мене був шок)

[@muratzumri1679]

Я в садку попереджав, щоб моїх дітей не змушували їсти, так, зараз не прийнято пхати їжу. Все моє дитинство було зіпсоване тим, що змушували їсти, сварили і пхали їжу, абсолютно всю,навіть якщо лізло назад. При цьому батьки самі обирали собі, що їм смачно, їли скільки хотіли, але дітей пхали, вибору не було. Чогось їх не торкали ані сльози, ані страждання дітей Моя сестра у 80ті роки раз пролежала на ліжку 2 доби, бо не хотіла чогось доїдати, а батьки змушували. І вони не поступалися! Вона не їла нічого 2 доби і ридала без перерви. Догралися б в результаті до психічної хвороби. Тоді баба, яка якраз і пережила голодомор, заступилася за неї і звільнила її, для чого пригрозила батькам викликати лікаря і ославити їх на все місто Змушувати їсти для мого покоління було страшною проблемою. Ми ненавиділи їсти через це, не цінували їжу. Панічний страх голоду не давав батькам мислити розумно

[@svargenko]

Рідна бабуся і її сестра пережили Голодомор 32-33, нам, своїм малим онукам, забороняли виходити з їжею надвір, мотивуючи тезою "друзі виманять їжу".

[@annaaffina4019]

А ще не можна було їсти "на ходу".

[@svargenko]

@@annaaffina4019 не їсти на ходу - цілком логічна і здорова думка для всіх часів: для нормального засвоєння їжі.

[@cynthia_lake]

а у мене в сім'ї завжди треба було їсти тільки над тарілочкою, щоб крихти не губити.

[@ОльгаПавлова-к3ю]

Вы подняли очень интересную тему. Моя бабушка (1912 г.р) жила на Ровенщине, и голодомор 1932/33 их коснулся мало, но голод 1946/47 годов их коснулся в полном объеме. Мои тётки плакали когда рассказывали про хлеб из лебеды и суп из крапивы. Никто из них никогда не выбрасывает ни крошки и все постоянно делают запасы еды. Для них самая вкусная пища - самая жирная. Беременность моей мамы пришлась на голодный 1964 год, когда в магазинах была только "морская капуста и кукуруза". У меня и моих двоюродных, у всех, очень плохие зубы. И привычка делать запасы еды - не могу её побороть. Перед войной начала запасаться крупами, сахаром, солью, макаронами. Пока на этих запасах и живу. И худею только в стрессовых ситуациях, никакие диеты и спорт не помогают.

[@nataliadovgalyuk3732]

Моя бабця розказувала нам за голод в Україні, вона народилася 1889році. В неї залишилася ця травма на все життя, вона постійно переживала і запитувала чи ми не голодні? В неї завжди були заховані мішки з мукою, крупою, сухарями. І це в ті часи , коли не було паїв, вона сама купляла по кілограму, і ховала по куткам в мішечках. Після її смерті( а вона жила окремо від нас), ми знайшли ці запаси, і мило для прання , яким прали після її смерті більше року. , стільки вона його назбирала. Ми тоді ще вчилися в школі, радянські часи, але про голод, і про те що в селі перший помер чоловік, зорової статури , вона розказувала. І про те що дітей їли люди, теж розказувала. Але казала нам, щоб в школі не розказували.

[@ЕленаЕлена-о2ш]

Дуже молода бабуся! Тоді голоду не було.

[@halyachykailo1345]

@@ЕленаЕлена-о2шце напевно помилка у році народження.

[@nataliadovgalyuk3732]

Дякую, помилилась однією цифрою. Насправді в 1889. Мені вже майже 50, батькові 80👍ну а бабці вже давно в живих немає

[@Alta2022]

Щиро дякую, що допомагаєте українцям усвідомлювати наслідки жахливого злочину - вбивство голодом

[@helenapor1223]

Моя мама розповідала про голод дуже часто. Їли вони жолуді, бур'яни варили і солили мінеральними добривами. В сім'ї всі вижили, але я навчена їжу не викидати, але вже коли потрібно щось викитати, то годую птахів.

[@ягусеній]

Дякую за ефір. Страх голоду й досі в голові онуків. Зберігати їжу, доїдати до останнього крихти, стресувати, коли викидаєш їжу- все це в повсякденні людей 40+. Нажаль, війна закладе нові страхи у молодого покоління. І ця проблема теж повинна стати однією із статей репарацій, які нащадки російської імперії повинні виплачувати українсому народу. Десь у сараї й досі стоїть мішок солі 😢

[@ЛиляКалинина-в9ф]

Моя бабуся, яка пережила голодомор , до кінця свого життя (померла вона декілька років тому , була вже досить старенька) , завжди носила в кишені халату шматок чорного хліба .. поїла обід , а шматок залишила і клала в кишеню . Памʼятаю як ми всі не розуміли цього 😢

[@victoriar2753]

Дякую за відео! А ще дуже дякую за коментарі! Читаю і усвідомлюю нарешті мої складні стосунки з їжею. Хоча ніколи в своєму житті не мала нестачі. З дитинства мене всі змушували їсти, а я не хотіла. І в дитячому садочку сиділа над тарілкою, бо мене не відпускали гратися з дітьми бо я не доїла. Бабуся трохи розповідала про голодомори і як вижили бо ходили вночі потайки збирати деінде залишені колоски та просипані зернятка кукурудзи на колгоспному полі. Мама народилась якраз у голод наприкінці 46року. Я немала ніколи ніякої нестачі, але я не можу викинути ніяку їжу, вилизую тарілку і збираю пальцем всі крихти на столі чи на дощечці. Я навіть з дому не можу вийти не поклавши з собою в сумку якусь їжу. Мої друзі з мене жартують, бо в мене завжди з собою, де б я не була, є якась їжа. Куди б я не приїжджала б, я завжди з собою привожу якусь їжу. І в дитинстві мала схованки чогось смачненького. І сина я весь час питаю що він поїв хоча і усвідомлюю, що він вже дорослий, а я цими питаннями перетворююсь на бабусю. Я психологічно працюю зі своїм складним ставленням до їжі вже багато років і маю певні результати. І дуже намагаюсь контролювати цукор крові, що весь час повзе в гору. Але тільки зараз я усвідомила на скільки це глибоко прошито в наших генах! Дякую ще раз за всі Ваші історіі в коментаряж. Читаю і плачу. Цього не можна ані забувати ані пробачати!

[@tetiananemyrovych1172]

У мене в сімʼї традиційно : треба доїхати все що є на тарілці, не можна викидати хліб і взагалі будь яку їжу, треба збирати в жменьку навіть крихти зі столі. Разом з тим нас не вчили в сімʼї обідатись , їсти багато, зокрема тяжкої їжі

[@ВікторіяСтецюк-н7т]

Сім'я моєї бабусі вижила не стільки через гени, а через те, що дуже влучно закопали зерно, яке не знайшли. І ще вони були заможні, бо батько прабабусі був торговцем. Як спадок прабабця мала подушки, хустки, тканини і це продавали. А на весну їли бур'яни, кульбабу, різні коріння. Може хтось пам'ятає з дитинства дуже класний чай з вишневих гілок? Про голодомор і як він вплинув на людей можна говорити дуже довго. В нашій сім'ї була звичка їсти дуже малими порціями, мабуть щоб на всіх вистачило, не розкидати хліб, а у сестри моєї бабусі була єдина мрія піти на роботу, заробить грошей і купить кіло пряників.

[@ИринаГовердовская-э2р]

Бабуся пережила 3 голодомори, пухла з голоду. Все життя робила запаси, бо боялася, що повториться. Мама народилася в кінці 30-х років і в дитинстві мала рахіт. Обидві знали всі їстівні трави та коріння й вміли їх готувати. Розказували, що варили коріння лопуха, пили каву з жолудів, з них ще борошно робили. В мамин зелений борщ йшло 6 трав з городу, було дуже смачно, але мені так і не показала, які саме. На жаль, мама не любила розказувати про це.

[@cynthia_lake]

біднесенькі....😭люди про пережите горе не люблять розказувати, бо тоді емоційно повертаються в ті дні і ніби знову все переживають. А голодомор - це не горе навіть, це майже зустріч зі смертю, тому там переживання настільки гострі, що нам і не уявити навіть😞

[@Уляна-ъ3ы]

А треба було б, якби не було важко.

[@muratzumri1679]

Розповідав дядько. У 1930ті роки люди дуже боялися мертвих не похованих. Були такі вірування. Так вчили з дитинства, щодо мертвих мали купу забобонів. І в лісі були жолуді, але багато хто з села боявся іти туди збирати, бо на дорозі, в полі, на початку лісу лежали мертві, що раніше шукали там їжу. І люди від страху вмирали вдома, але жолуді не збирали А хто переступив через жах, через старі вірування і збирав жолуді- вижили

[@lidiia_s]

Дякую за вашу роботу. Мій дідусь був 5-тою дитиною в родині. Під час голодомору їх залишилося двоє. Я і досі не уявляю як можна викидати їжу чи зневажливо до неї ставитись

[@oksanaoperailo5825]

Вітаю, пане Коляда, ви нарешті визнали причини харчових розладів в українців. Це краще ніж "украинцьі любят покушать"

[@lenav9768]

Щастя не чути більше цю шротську російську мову….дякую за дуже цікавий, корисний…україномовний контент 💙💛

[@krasnypodzim4405]

Звикле я ціленаправлено не цікавлюсь україномовним контентом, щоб не бачити подібні ,,патріотичні,, коментарі в адрес російської мови 😂

[@lenav9768]

@@krasnypodzim4405 не розумію, що ви написали. Мабуть таки дуже чужа вам соловʼїна. Але не дивитесь, то і добре….як то кажуть чудова фільтрація відбувається. Адже «мова» - не лише про спілкування, це менталітет, а у яз🤢ка він відповідний. Тому забажаєте деокупувати свідомість - повертайтеся до українського контенту (ну або просто якщо забажаєте вилізти із російського багна - теж повертайтеся до українського контенту)👌

[@Ivanko-joblanko]

​@@krasnypodzim4405 Тоді що ти тут забуло?

[@krasnypodzim4405]

@@Ivanko-joblanko цікава тема, а ти що тут забуло?)

[@ІванСтебельський-ч6в]

😢😮😊😢😮

[@YuliiaNosenko]

Дякую за цікаву інформацію! Мій дід по мамі пережив голод у дитинстві. Все життя по тому він сушив сухарі. В його домі завжди було зо 2-3 мішки... А я в дитинстві (4-6 років) мала таку звичку: по всій квартирі робила схованки з їжі - цукерки, шматочки хлібу, яблука і т.д. Я не могла цього пояснити, мені просто хотілося це робити. Це була наче гра. Батьки знаходили запліснівілі схованки і сварилися. Але мене це не спиняло) Можливо, це дійсно має зв'язок з минулим мого роду.

[@АлинаШвыдченко-р2и]

На уроці історії, моя вчителька розказувала, як її мати була свідком того, як люди від голоду сходили зрозуму і їли своїх дітей. А голова стояла на столі з серветкою зверху, досі стоїть ця картина у голові. Навіть страшно уявити, що люди пережили

[@user-gi2cg6ym9u]

Моя сусідка маленька та худорлява дуже жвава пережила голодомор і війну. Все своє життя вона все відкладала та ховала на випадок голоду чи війни . Прожила 101 рік .

[@viktoriia815]

Моя прабабуся в 33му обох батьків в один тиждень поховала. Також в сім'ї завжди жодну крихту не можна було викинути.

[@IrynaAdamovych]

Дякую. Тема цікава, відповідаючи, стала багато аналізувати. Я біолог. Ніхто досконало не вивчав, що ж там пишеться в ДНК. А вони можуть проявляти світіння, відбрації, невиправдано довгі і т.д. Моя субєктивна думка - в ДНК можуть записуватись емоції, які переживали ми чи наші предки і передаватись. Мені 50. Моя мама із заходу України. Голоду не було. Тато - з півночі. Сам голод не переживав- 1940 р.н., , але його бабуся (не мама) вихожувала односельців лободою та тим, що знайдуть в полі, в лісі. Ніхто не помер. Моя сімя жила відносно в достатку, радянської сімї. Але їсти я хотіла завжди і все, на відміну від моїх батьків, причому я схожа більш на жінок по ьатьковій лінії. І ми з татом завжди мали сховки, їжі і предметів.

[@МРІЇЗБУВАЮТЬСЯ-г1й]

Мої дідусі і бабусі пережили голодомор32-33рр., мої тато і мама ще маленькими дітьми зазнали цього лиха. Обидві бабусі навчили одної істини : хліб - то святе! До сьогодні я завжди залишки хліба висушую , моя доня так робить , а моя онучка ніколи не залишає хліб недоїденим... Ось так! Всім миру і процвітання! З любов'ю з України 🙏❤️🇺🇦

[@n.pavlenko1876]

Дуже гарна українська мова 💙💛дякую дуже!!!

[@NadiiaProPsy]

Трансгенераційна травма дуже цікава тема. Вона може бути будь-якою. Не обов'язково, щоб це була така масова трагедія, як Голодомор. Часто достатньо і трагедії в рамках однієї сім'ї. І дійсно великим чинником для формування цієї травми є саме замовчування! Тоді ця травматична подія не має шансів трансформуватись в досвід, а переростає в несвідому травму. Там де є мовчання там є травма!

[@ІринаШевченко-г4ч]

Моя бабуся ніколи не говорила за голодомор, який пережила, всі брати її померли тоді від голоду. Але через поведінку, її відношення до їжі, особливо до хлібу, все відчувалось.. це вже зараз розумію, коли була малою, то не вдумувалась в те, що вона пережила .. від неї запам'ятала на все життя, що хліб не можна викидати. Хліб- це життя

[@NataliiaZhukova-z4j]

Моя бабуся казала "поки товстий всохне, худий - здохне" . Це про те, що в голодоморі виживуть пухленькі

[@tey-eur]

ні, це про те що Поки пани чубляться, у холопів голови летять

[@ludamer-niedzielska7633]

Або ті хто не викидав хліб, а беріг

[@valentynayermolenko763]

Завжди обов'язково сушилися сухарі із залишків хліба.

[@ДіанаБірн]

Пухкенької ставали здобиччю,я думаю всі знають про що це(((

[@muratzumri1679]

До речі, ні. Я читав спогади дівчини, яка пережила голодомор, а брат ні. Брат був пухленький, організм вимагав багато їжі, він страждав від голоду сильніше, ліг та вмер. Вона худа жерла траву, вижила

[@olenademyantseva8038]

Олександр,велика подяка вашої матусі,що народила та випестувала такого розумного сина❤

[@KATERYNA_DEBRI]

❤❤❤❤❤❤

[@olgadubovik4910]

Мій дідусь пережив. Розповідав мало..... Але закупи запасів на зиму були у сім'ї дуже перебільшені. Ми стільки не з'їдали, а дідуся, як голову сім'ї всі слухалися....

[@nadiia2826]

Бабуся з дідусем до смерті зберігали резервний запас пшениці в секретному місці. Вхід знали тильки члени сім'ї.

[@НиколайГоловань-й7ы]

Последний массовый голод среди украинцев был в 1947-1949 гг. Нельзя забывать об этом. Я прямой потомок родителей переживших этот голод. Все дети от таких родителей обладают плохим зрением и зубами. Мой родственник, родившийся в 1949-м, умер в этом году. Так вот, в 30 лет у него был только один зуб! Помню это, как будто было вчера!

[@svaleks566]

😢

[@realmayer1808]

Мої бабуся і дідусь (1902 та 1907років народження) ніколи нам не розповідали ні про голод ні про війну. Проте я памятаю я бабуся казала "що і земля може бути солодка" . А ще у нас ніколи нічого не готувалося без цукру, і нікому не можна було їжу викидати, навіть якщо вона вже починала псуватися. А от не зїсти щось і допустити щоб щось зіпсувалося вважалося мало не одним із смертних гріхів

[@Ollllena]

дідусь крихти збирав зі столу та не дозволяв їх викидати, так обережно змітав їх у долоню та з'їдав, мене це буде дивувало у дитинстві

[@ЛіліяКорнійко]

Окрема подяка вам за прекрасну українську вас дуже приємно слухати

[@ajavasylieva]

В мене дідусь пережив голодомор,на Одещині.Але розказував про це спокійно,може того що усі в їх родині( 5дітей та батьки) вижили їли лебеду та інші дикороси та,казав,у школу мама пекла бурячок.Але росповідав і,сумні історії,зокрема,про те,що у селі жив чоловік,який їв діток,і батьки випроваджуючи у школу наказували з ним не розмовляти і не заходити у хату.

[@music_top23]

Боже, яке горе пережили...просто в голові не вкладається

[@ajavasylieva]

@@music_top23 кажуть,Бог не посилє випробовування,які людина не може витримати.Головне психологічно прожити та відпустити.Дідусь був оптимістом по життю і любив майструвати та городничати,тому відпустив і жив життя.

[@elenakiseleva757]

еще легко отделались, у моих предков в сельской местности Николаевской области детей не выпускали со двора, а когда взрослые уходили на работу, то детей закрывали в доме. И даже после этого, дочь сестры моего прадеда вылезла через форточку, чтоб собрать малины у р. Гнилой Еланец и всё.. её не нашли. В самом селе была как минимум одна семья каннибалов, а в соседних - множество. Если бы после этого все не собрались и не уехали из села, то не факт, что даже из взрослых кто-то выжил бы.

[@ajavasylieva]

@@elenakiseleva757 я думаю таких историй -море. Психика у всех разная и питание -изначально,например если человек привык к каждодневной сытности,то ему ,психологически,тяжелее выдержать было.Степень веры,тоже играла немаловажную роль.

[@АлександраБейрит]

Моя бабуся (1924р.н)пережила ті страшні події нашої історії,я пам'ятаю її відношення к їжі,к хлібу.... Я пам'ятаю її історії про війну, мені здається, що і витримка була у неї по життю якась така сила волі!

[@Xusha2010]

Олександо! дякую за відео! Бабуся пережила дитиною голодомор і мала надмірну вагу. Вона не любила кроляче м'ясо, бо нагадувало котів та зелений борщ, бо казала, що баланди наїлася на все життя вперед.

[@essieyess]

моя теж кожен раз емоційно каже про кролів... каже вони смердять.. чому не знаю

[@0lena_]

Моїх бабусю , її брата і троє сестер прабабусі довелось залишити в притулку. Але так як моя бабуся найменша, то вона бігла ща мамою не зважаючи на накази матері залишитись в притулку і в результаті її мама забрала додому. Подумала, що одну маленьку дитину вона таки зможе прогодувати.Через декілька років приїхав в містечко бабусин старший брат страшенно ображений на свою матір, вони так і не налагодили стосунки за все життя. Що сталось з двома сестрами невідомо. Прабабусю я не бачила, але у бабусі відчуття провини перед братами і сестрами було сильне. Шкода кожного у цій історії. Щодо їжі, то бабуся казала, що не викидали лушпіння з картоплі щоб посадити і потім родила картопля як горох, але мабуть це вже пізніша історія,а не голодомор 33-го

[@ДипРед]

Ще в 45-46 році був Голодомор

[@nuvlasneja]

Дякую, перше експертне відео про епігенетику українською мовою. Мені здається важливо зазначити, що таки епігенетичні зміни можуть впливати на кілька поколінь, адже не лише вагітна мама і її внутріутробне дитя зазнають впливу епігенетичних змін, але й у випадку якщо ненароджена дитина - дівчинка, то в дівчаток ще в утробі формуються яйцеклітини, а відповідно і діти цієї ще не народженої дівчинки будуть відчувати на собі вплив епігенетичних змін спричинених несприятливими факторами

[@koliada_bio]

є така теорія, але її все ще треба хоч якось аргументовано довести

[@ДенисАнчишкин]

​@@koliada_bioТы нормальным языком рассказывай, а то еле понял.

[@hanatsukija]

@@ДенисАнчишкин шо тобі заважає вивчити нормальну мову і слухати? чи ти до японців теж так заходиш і пишеш шоб вони вчили ту мову, яку ти розумієш, бо, бачте, тобі неясно 😂

[@ІринаМ-Г]

​@@ДенисАнчишкинВін розказує на українській мові, а не язиком

[@essieyess]

не дарма у нас кажуть - "до сьомого коліна" все відкладається..

[@ІванТарасенко-з6й]

Доброго здоров'я, дякую Вам за Вашу громадську позицію. Слава всім хто дарує нам мирне небо!!!

[@nesetesya]

Дякую за ваше відео! Вивчаюся на психолога, хочу доповнити трохи) Трансгенерація - дуже потужна штука. І тут справді не про містику чи щось таке, а чиста наука: наприклад передача установок - не залишати їжі на тарілці, не можна бути надто худими їдучи від бабусі, крихти хліба треба зібрати й не можна просто так викинути тощо. Часто це справді не є прямими вказівками, а йде через приклад і негласні установки. Рідко кому говорять що повнота - це ознака здоров'я, однак є багато фраз , які наштовхують на споживання більшої кількості їжі "ти такий худенький. поїж щось", "а ти супи їси?", "треба десерт після їжі" і тд... І щодо мовчання: чим його більше, тим імовірніше що травма буде передана і не усвідомлена. Коли ж ми проговорюємо свій досвід, навіть якщо він жахливий, то ми змншуємо його значущість для нас, робимо подією яка сталася (а не відбувається досі). Таким чином травматизацію можливо зупинити. В моїй родині є історія, про моїх прапра-. Дід був дебелим дядьком і помер з голоду, бо не було достатньо їжі. Бабуся вижила, бо була маленька, худенька і їлі дуже мало. В неї відтоді сформувалася звичка їсти мало поспіхом і дуже багато працювати. Бувало що вона на обід мала хліб і вишні з кісточками, які зірвала під час перерви в роботі на колгоспі.

[@valentinaukraine7915]

Коли хто до мене зайде, обов'язково нагодую. Іду у гості -- ніколи з порожніми руками. Маю двох дорослих вже онуків і завжди принесу смачненького, що кожен любить. Підписалась, щоб цю правду знали всі свідомі українці

[@annalukianets4787]

Як мінімум повний балкон провізії: мішки цукру і муки, сотні закаток. Коли їздила до бабусі то їла салат з листя куль-баби. Воно було гірке і я ніяк не могла зрозуміти навіщо??? Коли є цибуля, петрушка,кріп, огірки , помідори кидати в їжу той бур'ян. Подорослішала- зрозуміла.

[@nataliatsoorina8068]

кульбабу тепер вважають суперфудом - як неймовірно багату на корисні речовини рослину.

[@Laryssa291]

Моя бабуня завжди розказувала нам про голодомор,і ми з дитинства знали,хто з наших односельців кого втратив,хто відбирав хліб в сусідів,хто з'їв чужу дитину,чи й свою.... Про гени не згодна,тут, скоріше,нейронні зв'язки,бо мої діти хліб вже не цілують...

[@essieyess]

в якій області вони жили тоді?

[@Laryssa291]

@@essieyess Вінницька

[@liliiaarkusha3695]

Мій дідусь 1936го року народження багато мені розповідав про післявоєний голод 1946-47 років, від того мені думалося що хлібчика ось-ось нестане

[@ludamer-niedzielska7633]

Я, наслухавшись бабці, і побачивши важкість життя і зараз крихти підбираю і злюсь до ненависті на тих хто викидає хліб

[@muratzumri1679]

Моя баба пережила голодомор. Тоді вмер її батько. Вона проголодувала дуже багато років, доки Сталін не здох, казала, що вже не мріяла колись хліба наїстись у житті. Але вона могла спокійно викинути засушений хліб чи жорсткувате м'ясо. І старший її син теж. А от моя мати жила все життя в паніці, хоча народилася у 1950 році. Нічого не викидала, змушувала всіх їсти все, в хаті складала все старе борохло, квартира велася незручно і нефункціонально. Постійно робила запаси всього, купувала непотрібне, щоб було, витрачаючи всі гроші. Не жила толком, не мала розваг і активного відпочинку. Ми з сестрою в дитинстві ненавиділи їжу, були худі, бо нас пхали вдома і в садку, їжа здавалася мерзотою. Сестру постійно клювали в родині худобою, вона себе ненавиділа, вважала себе страшною і це підхоплювали суперниці. Довго не могла знайти чоловіка Молодший дядько звичок борохольства не мав, але досі пхає онуків та дітей їжею, хоча так в роду вже ніхто не робить. Дитина має цінувати їжу та розбиратись у ній, але не тягар везти

[@RymmaSkurativska]

У моєї прабабусі було 9 братів та сестер (включаючи її). Вижило троє.

[@pastart5820]

Моя бабуся пережила голодомор маленькою зовсім їй було 2 роки ,трохи сама памʼятає ,але здебільшого мама та тато розказували . Все життя для неї було важливо мати на столі мʼясо та ковбасу ,нема мʼяса все всі голодні ,ой ложечки що ж робити 😅але солодощів майже не було ніколи ,головне мʼясо . Діабету ні в кого немає ,всі мають чудове здоровʼя,окрім того що в кожного є атопічний дерматит. Бабусі за 90 років всі свої зуби та волосся майже не сіде. В мами всі зуби погані дуже бо як раз вона всіма можливостями шукала цукор і їла його багато ,у всьому він був ,навіть з дитинства мені каші варила дуже солодкі .

[@ІринаМ-Г]

А для мого покійного батька ( 1934 р.н. ) головне,щоб був хліб і сало з запасом . І звичайно борошно, цукор ,крупи мішками, багато олії 😢

[@friseurin_de]

Моя мама 1932го року. Багато розказувпла про голод в дитинстві. Я все життя маю клопіт із вагою. Донька теж має слідкувати за вагою своєю.

[@МиколаКолісник-й9и]

В іннеті є повно інфи, як раціонально і збалансовано харчуватись і вести здоровий спосіб життя, щоб не набирати вагу !!!

[@МиколаКолісник-й9и]

І не треба багато грошей !!!

[@danamanzhula421]

Ми з Сумщини, 15 км від кордону від рашки. Так от, коли почався голод, моя прабабуся поховала двох дочок-близнят по 3 рочки в саду, бо померли з голоду. А із старшою дочкою, 5 років, яка вже теж вмирала з голоду, вони пішли до росії, щоб у людей виміняти хустки, пожитки на хліб. І багато людей тоді намагалися так робити. Так от на кордоні з курською і бєлгородською облястями були прикордонні загони, які зупиняли людей батогами, пострілами, і назад гнали до України. Одним словом, вдалося якось їм той кордон перейти в хаосі, дівчинка була дуже стомлена, то прабабуся залишила її на залізничному вокзалі почекати, доки вона походить по хатам виміняти хустки на хліб. Коли вона повернулася, Каті вже не було. Прабабуся народила мою бабусю вже пізніше, в часи Другого світової війни. Але ця історія завжди в моїй родині.. Років за 10-15 вдалося ту дочку знайти, Катю. Якісь люди побачили її на вокзалі, і відвели в притулок. Це допомогло їй вижити, але коли відновили з нею звʼязок, вона до самої смерті не признавала, що вона дочка моєї прабабусі. Хоча по документам все сходилось, і її діти відновили заʼязок потім із дітьми моєї бабусі, все одно це все було fucked upped

[@veravesna7308]

Бауся завжди вимакувала тарілку шматочком хліба, а крихти від випічки збирала на палець і їла (моя мама і я також маємо звичку збирати з блюдечка кріхти на пелець). В бабусі завжди були запамґси чаю, цукру, круп, борошна і сухарів. Ну і звісно все що покладено на тарілку повинно бути з'їдено (ц ьому я вчу і доньку). Майже нічого не викидала (з несвіжого кефіру - оладки і т.д.)

[@yvgenX5]

В моїй сім'ї аналогічно, прабабуся передила голодомор, я ніколитй не задумувався чому всі так роблять, вважав це як належне.

[@БілоусМарина]

Моя бабуся народилася у травні 34 року з вагою 1 кг. Дивом вижила. У неї була старша сестра і менша, усі з надмірною вагою, у молодшої був діабет. Прабабуся не любила розповідати про голодомор. Десь читала, що, якщо твої пращури пережили голодомор, то в онуків організм буде в першу чергу економити на зубах і волоссі. У мене не заклалися деякі постійні зуби. У багатьох дітей зараз зустрічаю таку проблему. Може бути це через пережитий голод попередніх поколінь?

[@Zarina3277]

Мы не обсуждали в семье эту тему. Но все мои пра застали голодомор в Запорожской, одесской и херсонской обл. Но такие моменты как : нельзя выкидать хлеб и другую еду, нельзя не доедать, запастись мясом в морозилке и т.д. Это все традиции моей семьи. Когда в Англии увидела , что люди так просто выбрасывают еду меня тригирило. Даже трегирит просрочка в супермаркете, что ее выбросят

[@YS-qr4il]

Дякую! Дуже цікаво і доступно! Не зупиняйтесь, будь ласочка! Це потрібно нам, як нації для розквіту майбутнього! Як буде у Вас час, натхнення і підтримка однодумців, щоб змінити в шкільній программі підхід до сприйняття білогії не як обов"язкового предмету, а логічного взаємозв"язку психічного і фізичного здоров"я людини, харчування, екології, історії, генетики і таке інше. Такі зернятка знань, напевно, ще в садочку потрібно вкладати. Звісно це можуть робити батьки, але не у всіх батьків є час на свій саморозвиток. Між тим - Вам подяка за канал! Дивитимусь з задоволенням))

[@liudmilav.2838]

Тімоті Снайдер у "Кривавих землях" зазначає, між іншім, що ті, хто ділився хлібом, помирали першими й т. д. Це також наштовхує на роздуми, як відбувпвся відбір не на користь тих, хто більше схильний до емпатії і кооперації. Але як і які гени відповідають за такі схильності, це вже питання до біологів і антропологів.

[@alenachvarko6648]

Дякую! Це надзвичайно важлива тема. Мене в дитинстві вчили доїдати все з тарілки. Іноді кажу своєму сину,щоб доїдав їжу, а потім наче "прокидаюсь" і усвідомлюю що я сказала. Бабуся завжди намагалася всіх нагодувати. Мама досі вважає,що я мало їм) Хоча мені вистачає.

[@KaKolibri]

Психологічно це точно передається в нашій країні: виховання, культура, навчання. У моїй родині: особливе ставлення до хліба, до дітей (діти це щось дуже цінне, особливе, що треба берегти), особливе ставлення щодо землі і дому (потрібно дім берегти, землю не продавати в жодному разі, накопичувати, при першій же можливості купувати ще), гроші "не тринькати дарма" тільки на особливі, дорогі, важливі речі, гроші в хаті повинні бути завжди, Здоров'я, якщо погано себе почуваєш потрібно обов'язково звернутися до лікаря. Праця "щоб щось мати, треба тяжко і багато працювати." Одещина, Миколаївщина