САМОТНІСТЬ ПО-УКРАЇНСЬКИ: з ким ходити на побачення? "Холостяк". Досвід чекання коханих || ПАЛАЄ

[@ogirochichek]

В окупації теж дуже самотньо. Іноді відчуваєш себе буквально останньою людиною на планеті. І все, що можеш собі дозволити, - це інтернет і контент, який дозволяє бачити і слухати "своїх". І мати віру, що це не назавжди.

[@Cherishhhh]

Все буде добре♥️

[@nomoresvitlo]

Тримайтеся 💔 Дуже болить за всіх, хто в окупації. Маю і завжди матиму віру, що це закінчиться. І стане краще, безумовно, стане краще.

[@ogirochichek]

@@nomoresvitlo дякую! Звісно, закінчиться. Все скінченне. Хочеться просто пережити цей морок, застати світло.

[@ivoryblack1701]

Ми вас любимо та міцно-міцно обіймаємо. 🖤

[@ogirochichek]

@@ivoryblack1701 дякую вам! Навзаєм 🫂💓

[@olhahudilin]

Самотність і бути без пари - це різні речі) Можна бути самотнім і в парі і цілком щасливим без неї)

[@YM-uu3gu]

Живу за кордоном. Самотність найбільше відчувається, коли спілкуєшся з іноземцями - в нас різні контексти життя, те що хвилює їх - для не мене не важливо, бо на деякі речі дивлюсь по іншому, а вони ніколи не зрозуміють, що ми відчуваємо (і насправді не дай боже). Тому спілкування стає якимось штучним і відчуваєш себе самотньо. Дякую за цю розмову!

[@oleksandrakulibaba1709]

Теж дуже часто це відчувала під час навчання за кордоном. Не хотілося говорити про війну щоб не бачити їх жалісливих поглядів на собі.

[@oleksandrakulibaba1709]

Особливо дратували балачки на кшталт, ми всі вже дуже втомилися тут, Україні вже треба йти на компроміс, бо мовляв Європа й так вже багато грошей вклала у це все. В такі моменти я просто говорилп, що це війна на виживання нас як нації, а не просто боротьба за певні території. Але, як на мене, не всім по силі це збагнути

[@YM-uu3gu]

@@oleksandrakulibaba1709 Так, розумію вас і я теж вже не говорю на цю тему. І спочатку це були жалісливі і співчутливі реакції, а зараз їх ця тема дратує - типу, "ой не псуй нам настрій своєю війною" і тд.

[@hinahinananoha7783]

А сакраментальне "Звідки ви?" А в мене серце завмирає. І вже набридла ця жалість, і "Хай закінчаться всі війни". ХАЙ ДИКТАТУРИ НЕ НАПАДАЮТЬ😅

[@oksanakotan2900]

Хах. Я живу закордоном, сама родом з Херсона. І хочу сказати, що найбільш самотньою і злою я почуваюсь серед українців. Звичайно, розумію що вони по паспорту лише українці, а ментально- болотяни. Какая разніца какой язік, зачєм переімєновивать уліци, чєм капєйка ім нє угаділа.. і цих людей 99% навколо. Мені страшно робиться(( так бракує СВОЇХ людей. Впевнена, що вони існують. Просто чомусь я не можу їх знайти ніде..

[@olhapykalo]

Я втратила коханого в травні цього року. Мені важко зараз будь-що дивитись, навіть те, що раніше подобалось, все більше не має сенсу. І до цього відео я була дуже скептична, що мені то навіщо його дивитись, бо яка в біса "dating scene", коли я не можу зупинитись ходити на цвинтар щодня. Я навіть не уявлала, що існує такий рівень самотності. Я дослухала це до кінця в першій ночі. І в кінці я почула історію про дружину Вашого загиблого друга. Не знаю, що сказати. Просто дякую.

[@ЛесяГончарук-ч5п]

Співчуваю щиро Вашій втраті….

[@ІринаПетренко-ы3ж]

Щиро співчуваю вашій втраті

[@olhadidukh7497]

Співчуваю

[@ПАНДА_Я]

сумно дуже сумно

[@СвітланаВасильєва-к2ж]

Дуже вам співчуваю. Обіймаю

[@Halyna1588]

Коли я повернулась до Києва після вторгнення в травні 2022 року на роботу,я щодня бачила порожній Майдан незалежності.Мені було так самотньо,що я щодня після роботи пішки ходила до парку Шевченка і була там допізна,щоб побути серед людей.Навіть зараз,коли мої колеги і деякі знайомі кажуть,що не хочуть знаходитись серед людей і тікають від натовпів,я дуже комфортно почуваюсь в громадському транспорті і серед людей.Мені радісно бачити маленькі прояви піклування і ввічливості,я рада,що поруч зі мною мої українчики,хоча часом вони нестерпні,але це моя велика родина.Мені подобається підказувати дорогу чи місце черги на конкретний транспорт,мені добре від того,що до мене звертаються незнайомі люди за допомогою розібратись в переходах між гілками метро.Я люблю чути маленьких діток з прекрасною українською в тролейбусі,які розповідають щось мамі.Я люблю приходити на книжкові заходи Емми і бачити багато розумних, свідомих, читаючих і небайдужих людей.Коли мені самотньо ,я йду пити каву в улюблену кав’ярню,щоб побути серед моїх людей.В мене теж багато внутрішніх травм і я ніяк не наважусь поговорити з психологом.Але мої люди,мій соціум мене дуже часто рятує від самотності.Я обожнюю те життя,яке бачу навколо себе,хоча воно далеко не ідеальне.Мені б дуже хотілось,щоб люди частіше бачили одне одного.Дякую вам,панянки,за ваші розмови і за актуальні теми.❤

[@juliasokolviak1092]

Дуже багато Ваших думок відгукується 🫂

[@Halyna1588]

@@juliasokolviak1092 ,дякую!Це теж дає мені відчуття причетності і що я в цьому не сама.✨🙏🏻

[@olenasvitla5965]

❤

[@abrikosove.warennya]

пані, маю таке саме світовідчуття. я не сама - ви не сама, бо ми усі разом 🤍

[@chere_p_ashka]

Я сьогодні вийшла наодинці позасмагати, проте отримала комплімент.. Було дуже вчасно й приємно мені, класна в нас молодь росте...) Я поки не відчуваю, що важко знайти пару. На крайняк 8 млрд людей на планеті, не бачу сенсу засмучуватися

[@lenadiveeva586]

Світ не украіноцентричний, але я украіноцентрична. Дякую за тему.

[@НатальяБраво-л5з]

Найліпший коментар

[@liudmylahoncharova]

Статус "зник безвісти". Самотність і порожнеча. Друзі та знайомі говорять "треба вірити в краще", "все буде добре", а мені хочеться кричати. І водночас мовчати і нікому нічого не говорити, бо страшенно дратують ці беззмістовні слова, якими люди намагаються підтримати... Дякую, Еммо та Яно, за таку чудову розмову! Дякую всім коментатор(к)ам за досвід і об'єднаність!

[@katerynakorol6450]

Пані, як я вас розумію і подумки обіймаю. Мій брат у цьому статусі з квітня 2022, відчай, порожнеча і дистанціювання з усіма навкруги тільки наростають, бо ніхто не розуміє

[@liudmylahoncharova]

@@katerynakorol6450 мені дуже шкода! Обіймаю, з вашого дозволу❤️

[@liudmylahoncharova]

@@katerynakorol6450 дякую! і я вас обіймаю.

[@bidanfullko1]

А у людей інших і немає... Щоб увязуватись у війну треба багато чого підготовувати і співставляти ризики. Ваша сімя розгрібає наслідки злочинів усієї держави. У вас повне право злитися!

[@LookingInNight2012]

Тисну лапку. Бісять ці оптимісти. З іншого боку бісять ті, що вважають, що ти бідна нещасна також, розводять драму

[@lesiast9308]

Прочитала частину коментарів і зрозуміла, що ми всі самотні, але самотні по-різному. Плáчу за себе і за вас, сестри😢😢😢

[@VnukDarvina]

Хіба тільки сестри самотні?( Чому відокремлюєтеся(( 😔

[@avishnevsky7394]

​@@VnukDarvinaбо всі чоловіки з народження вступають в таємну організацію Світова патріархія, там є дружба і підтримка

[@avishnevsky7394]

Люди самотні в першу чергу тому що вважають що єдине рішення проблеми самотності лежить в стосунках.

[@alina_moklyak]

@@avishnevsky7394 дуже цікаво ви написали, я задумалась. Дійсно, я часто набагато комфортніше себе почуваю на самоті, не так давно перестала відчувати потребу в комусь і знову віднайшла опору, підтримку, цікавість в собі. Але іноді накриває, все ж, ми соціальні істоти і коли розумієш, що тобі 35, а ти одна, без стосунків і дітей, якою б цікавою ти не була - стає страшно.

[@fred-kh6yc]

​@@avishnevsky7394У нас матриархат

[@alinapiven7320]

Я закордоном більше 10 років, чоловік, дитина, будинок, кар'єра, хобі, подорожі, розвиток, цікаві знайомства - все, про що тільки можна мріяти. Але більш гостро самотність в своєму житті я, мабуть, не відчувала ніколи. Мені зрізали коріння, яке завжди давало мені опору. Спочатку Крим, де я навчалася, мала друзів, досвід самостійного життя і власне початок мого чудового шляху. Тепер окупація мого рідного дому з батьками, яких не бачила 3 роки, а вони не бачили онука, який народився перед повномаштабним вторгненням... братів, один з яких з перших днів на фронті. Я живу далі, працюю, роблю все, щоб жити нормальне життя і безмежно вдячна за те, що рідні живі, хоч і не можу їх обійняти, але ми на зв'язку. Всі ці теми дуже відгукнулись. І про родину, і про окупацію, про стосунки - я бачу це все на розірваній родині брата і як всім їм важко.І як ніхто розумію самотність громадянську, бо живу і працюю з багатьма національностями, найближче усіх пострадянські країни, які знають окупацію і війну. На жаль, за кордоном я бачу більше роз'єднання і озлоблення, ніж об'єднання українців і багато тих, хто змінив громадянство, щоб не бути українцями. Але я надихаюсь незламними і діяльними українцями і сама намагаюсь бути такою: прийняти, жити далі, радіти кожному дню, як би це банально не звучало, робити те, що можу, з тим, що маю, там де я є. І хто знає, чи могла б я так цінувати життя, близьких людей і все, що для мене дійсно важливо, і відділяти це важливе, якби не цей досвід. Коріння зрізали, але я проростаю пагонами надії, любові і віри в краще.

[@irynamaika4370]

Обіймаю Вас!

[@ТетянаБрова-т3р]

Обнімаю вас як кримка

[@nadiia.27_]

Тримайтеся і проростайте! Ви велика молодчина! Я сама живу закордоном. В мене не все так райдужно але хочеться додому страшно. Ночами сниться мій дім. Тягне в моє «місце спокою». Мрію про свій дім в Україні. Ця мрія і жага перемоги певно єдине, шо заставляє вставати зранку і рухатися вперед. Все решту бліде й непотрібне. Якась пустота всередині. Ніби чогось бракує. А бракує коріння. Дому. Це правда, що українці розʼєднались. Але не всі. І такі як Ви є. Ваш коментар мене підтримав, бо бачу, що я не сама. Може колись ми зможемо повернутися до витоків. Хай нам пощастить! Успіхів Вам! Тримайтеся !❤

[@alinapiven7320]

@@nadiia.27_ будь-ласка, живіть тут і зараз! Знайдіть те, що приносить радість, не відкладайта нічого, щастя не у цілі, щастя у шляху. Бо іншого життя не буде, іншого шансу бути щасливими не буде. Прийняти неідеальність і несправедливість цього світу і бути найкращою версією себе в ньому попри все ❤️

[@alinapiven7320]

@@nadiia.27_ можливо, цей допис Вас підтримає: Забирайте себе з місць, де вас більше немає. Горюйте про втрачені домівки, але обовʼязково забирайте себе зі спогадів. З вулиць, шпалер, фотокарток, картин, схованок. З цілих чи зруйнованих стін. З квартир та будинків, які були кинуті вимушено чи залишені по плану. Місця та міста просочуються нашою присутністю, набувають сенсами та стають своїми. Житло стає своїм, коли в ньому багато нас. Ми розширюємо власну особистість та розповсюджуємо її навколо. Знаходимо предметам свої місця, назначаємо важливе та позбавляємось зайвого. Ми не дерева. Ми міняємо землю, яка припиняє нас живити. Ми здатні «пересаджуватися» в більші горщики, проростати корінням в нові умови. Але є одне важливе але. Рослина живиться не лише від великих та міцних коренів. Багато-багато маленьких тонких корінців живлять всю кореневу систему, як кровоносні судини. Зруйнуйте ком, в якому сидить дерево - і навіть з великим корінням воно не проросте в нову землю. Якийсь час постоїть, а потім почне сохнути. Якщо в вашій кишені є ключі від місця, в яке ви скоріш за все вже не попадете, а якщо попадете - воно не буде відчуватися тим самим, зробіть коротку, але дієву практику. Я даю її в дар, бо з власного досвіду знаю як це - жити навпіл. Сядьте або ляжте зручно, увімкніть музику, яка налаштовує вас на спогади про міста чи місця за якими ви нестерпно сумуєте. Згадайте своє попереднє життя. Свої будні, свята, щасливі та сумні моменти. Згадайте, як вперше опинилися там, і як бачилися востаннє. Яким було сонечко у вікнах, як співали птахи, які запахи приносив вітер, якою відчувалася земля навколо в кожну пору року. Згадайте людей, з якими ви перетиналися в тих місцевостях. Уявіть, як забираєте це все собі. Як знімаєте з міста чи місця свої спогади, наче захисну плівку. Ваш досвід назавжди із вами. Ваші спогади з вами. Ваші емоції з вами. Все, що ви відчували та проживали - насправді з вами, а не там. Найпідступніше те, що якщо ви не забираєте себе з місць чи міст, за якими тужите, вони будуть тягнути в минуле зі страшною силою, а після приїзду, можуть не відпускати гірким присмаком розчарування та жалю. Бо місце, за яким ви так сумуєте, знаходиться у вашій голові. Ми горюємо за станами, які відчували в певні періоди життя. За емоціями, доторками та враженнями. За відчуттям смаку в роті, коли в дитинстві рвеш дику малину одразу з куща, та швидко-швидко жуєш, щоб не відчути хробачка чи комашку. За байдужістю до плям та липких калюж від кавуна, який стікає по руках, щоках та підборіддю. За теплою сухою землею під ногами, коли біжиш по полю та несеш бабусі пляшку з водою. Можна повернутися і в те поле, і знайти ту малину, і навіть кавуна купити, але ж це все не поверне безтурботного літа девʼяносто восьмого / вісімдесят восьмого / сімдесят восьмого, - та відчуття безмежної цікавості від спостерігання за мурахою, яка повзе через облущену фарбу на заборі. Я не наполягаю, але здається, легше відплакати прощання із місцем один-єдиний раз, чи декілька разів протягом сорока днів, чи багато-багато разів протягом року, ніж роками відчувати себе розділеним навпіл. Бачити в снах міста, де давно нікого немає. Шукати свій дім, та просинатися в холодному поту від того, що дому більше немає. Забирайте себе собі. Це дасть сил жити далі. Дозволяйте собі горювати про втрачене. Дозволяйте підтримку та право говорити про свій біль. Це не проходить саме. Я перевіряла. Найголовніше, що ви завжди можете відкрити уявну скриньку станів, спогадів, запахів та загальних енергій, - і розлити їх навколо себе, вплітаючи все, що ви знаєте про дім в актуальне середовище. Дім там, де ви. Памʼятайте про це. Дарія Бондар, доула смерті.

[@ka.pustaa]

Ви навіть уявити не можете наскільки актуальне ваше відео і як сильно воно резонує з моїми переживаннями. Пів року тому я переїхала закордон і знайти собі просто друзів (я вже не кажу про взаємне кохання) було і є неймовірним челленджем. Це відчувається як повноцінна робота. Мовний бар'єр, недовивчена англійська, страх знайомитися з новими людьми, страх бути жалісною - це все тисне кожного дня і фоново відчувається щосекундно. Останні декілька місяців я все більше і більше відчуваю самотність і найсумніше те, що вирішення ціє проблеми немає. Залишається тільки бояться і діяти, поки боїшся....

[@user-antonia]

А було щось про біженців, бо не почула? Ці жінки, які почали своє життя з нуля і самі тягнуть на собі дітей, не везуть їх до тата, бо там небезпечно, їм і сумувати немає коли, бо тоді не встигнеш нове життя для всіх вирулити. І потім вони чують про себе, що вони не патріоти, бо виїхали і ще їм всі заздрять, бо вони закордоном, а значить в шоколаді.

[@tata_roki]

Ваш коментар мені резонує сильно. Якщо є бажання, можемо дистанційно спробувати поспілкуватися з вами. Мені наразі теж не вистачає спілкування. В місті куди я переїхала важко знайти подруг... зазвичай звідси їдуть в великі міста. А я тут заїхала з великого міста на невизначений термін.

[@rasenzxc9254]

@@user-antonia а чому вони закордоном? бо в Україні небезпечно?

[@ЖаннаДурова-и8е]

Повертайтесь додому

[@ka.pustaa]

@@ЖаннаДурова-и8е не все так просто. повернутися додому - повернутися в небезпечне місце

[@ІринаШавурська-ф2р]

Моя подруга одружена з військовим, який з 2014 року на війні, 10 років вони одружені, але не живуть постійно разом як сім'я Вони втратили свою першу дитину через стрес, а їхня друга дитина бачить батька раз на декілька місяців 😢 Ми з чоловіком планували народження дитини на 2022 рік, але коли почалося повномасштабне вторгнення спочатку дали задню, чекали, що півроку - рік і все закінчиться, а тут кінця - краю не видно, вирішили народжувати зараз, бо як влучно сказала пані Емма, другого життя в нас не буде

[@katildaua]

Ви молодець! я впевнена це складне рішення але ви дуже смілива!

[@VnukDarvina]

Дякую вам за ваше мудре і зважене рішення 🙌

[@archi6438]

Я ніколи ще не відчувала такий сильний резонанс з коментарями... Ще не почала дивитися відео, але сиджу, читаю і кожною клітиночкою тіла відгукується до самої глибини душі...

[@vitalykrush9933]

3й рік на війні, і можу сказати що тут теж часто буває самотньо. Вдячний українкам які не втратили віру в нас, і хоча б, не виїхали закордон. А ті хто допомагають не дивлячись на складну ситуацію в економіці - взагалі героїні. Як і моя мама, яка бореться з раком, але донатить на збори ЗСУ. Пишу це зараз зі сльозами на очах

[@toushty]

Щира вдячність вам і вашій мамі. Бажаю їй подолати хворобу.

[@user-vn3nv5xb6u]

Ми всі маємо пишатися Вами.

[@Olenashua]

Велика шана та подяка Вам!

[@mariloran1963]

я дуже сумувала за старою атмосферою з червоними пуфами і так рада бачити розмову в такому форматі

[@HannaH_ann]

Дякую, цікавий і потрібний випуск. Яна згадала, що ми живемо у містах без спільноти людей навколо, не знаючи сусідів здебільшого. Так, і в цьому є багато чудового. Півтора роки я вимушено жила у родичів чоловіка в селі на заході України, це було надзвичайно важко морально, вони всі чудові люди, добре до мене ставилися, я їм надзвичайно вдячна за підтримку і турботу, але ця відсутність мінімального особистого простору, коли всім до всього і постійно є діло - це було пеклом, мене супер влаштовує не спілкуватися з сусідами у великому місті. Наявність спілкування не дорівнює відсутності самотності від слова зовсім

[@avishnevsky7394]

Ось ця атомізація якраз і є причиною самотності більшості людей. Ти не можеш бути самотнім коли навколо десяток хороших людей, які щоденно грають якусь роль в твоєму житті. Тебе буде парити відсутність сексу, бажання романтичної уваги від чоловіка чи бажання мати дітей, але аж ніяк не одинокість.

[@HannaH_ann]

@@avishnevsky7394 цікаві ваші проблеми і проєкція їх на чуже життя)))), співчуваю,хоч і не згодна

[@Mav_lika]

Дуже подобається цей формат розмови на канапі 🥹 Єдине що хочеться трішки бракує поглядів в камеру, зорового контакту з глядачами. Бо іноді було відчуття, що я подруга яку не кликали на тусовку, а вона приперлась 😂

[@halyachykailo1345]

100% І в мене таке відчуття , ніби я тут лишня і просто підслуховую чужі розмови! 😂

[@ПАНДА_Я]

ріл

[@oksanakotan2900]

😂

[@EvgeniaMomot]

Саме так, класна розмова, але погляду у камеру бракує.

[@ruslanpry]

А мені навпаки цікавіше. Двоє людей говорять, і вони не проти, щоб ти послухав їх роздуми. Нічого про підслуховування

[@sanshines33]

Навіть не знаю, радуватися мені чи ні, коли виходить новий випуск Палає 😅 З однієї сторони рада бачити Емму і Яну, люблю слухати їх, з другої - для Палає жеш потрібен привід і зазвичай це якийсь зашквар 🙈 Тішить, що на цей раз не наш)))

[@nastyakr96]

Мені від самотності дуже допомагають улюблені ютуб-канали, цікаві книжки, робота, спорт, різні побутові справи, затишні кавʼярні, фільми, прогулянки та звісно друзі)

[@evgheniagritscu2209]

Один з найкращих випусків. Зараз змінила країну проживання. Маю мало контакту з українцями. І хоч всі мої друзі русохейтери(ненавиджу слово русофобія, бо я росіян не боюсь, я їх зневажаю),я відчуваю що вони мене не розуміють. Навіть мій коханий, який не українець мене не розуміє, навіть через всю емпатію. Але найгірше, я відчуваю прірву з тими хто в Україні. І мені здається що мої переживання фальшиві в порівнянні з їх емоціями. Я боюсь писати своїм друзям в Україні і втрачаю їх.... Дякую вам за випуск!

[@VnukDarvina]

А яким ще, як не таким, ви бачили свій досвід, коли приймали рішення виїжджати з України? У мене ситуація зворотня, для того, щоб не мати такого зламаного життя, я спеціально в січні 2022-го повернувся додому.

[@VnukDarvina]

В будь-якому разі, бажаю вам тільки найкращого ❤

[@avishnevsky7394]

Твої переживання не фальшиві, просто вони інші. Є події які ти маєш пережити тут разом з усіма, адже це в першу чергу емоційні речі, і перекласти пережиті емоції в мову розуму важко.

[@katerynakulich905]

Вам просто треба висловлювати свої переживання і бутм емпатичною до дпузів, які лишилися в Україні. Іноді знаходячися вдома ти просто ранишся об слрва людей, що виїхали, типу вони порівнюють складнощі в джобцентрі з щонічною біганиною в метро, і чесно це бісить. Бо один раз застати атаку це не те саме, що жити в постійномц стресі і це знецінюється, плюс люди в кого ніхто з рідних не воює теж поводять себе так ніби це хтось за тебе відвоюється, а ти собі просто живи.

[@evgheniagritscu2209]

@@katerynakulich905 я не знаю з чого ви взяли, що я знецінюю чийсь досвід в Україні і що немаю до них емпатії(можливо,через призму власного досвіду). За кордон я виїхала до війни з метою еміграції. Війна засала мене там. І це і є прірва і між друзями за кордоном(які не розуміють мого переживання від кожної новини) і між друзями, що залишились в Україні. І тут не йде мова про порівняння болю. Він різний і в кожного свій. Просто прірва дійсно збільшується. І такі коментарі ,як ваш її теж збільшують....

[@julianaraevska8719]

Найгучніше моя самотність розмовляє зі мною ввечері, тому я довше сиджу на роботі. А ще вихідні… ненавиджу вихідні!!! Крім тих, коли маю змогу десь провести час поза домом. А ще свята, особливо свій день народження. За те, що компанії друзів давно сформовані, а ті, що були моїми- розтанули після розлучення. Такі справи) тому коти + вино +серіали мої друзі майже завжди. Я ще до війни стала вільною. А тепер побудувати стосунки = місія важко здійсненна, щоб не казати зовсім! Все таки кілька шансів зустріти рідну душу ще собі залишу))

[@VnukDarvina]

Шанси завжди є) Особливо, коли йдете їм назустріч) 😉 Якщо сильно п'єте, закусуйте, будь ласка 👀 Всього доброго вам) 🙌

[@julianaraevska8719]

@@VnukDarvina я завжди відкрита для приємного спілкування)

[@VnukDarvina]

@@julianaraevska8719 ♥️

[@avishnevsky7394]

Спробуй волонтерити. Наприклад, сітки маскувальні плести. І час вб'єш, і з людьми новими познайомишся, і про себе будеш думати краще.

[@Верховнийжрецьужовтіймасці]

"тому коти + вино +серіали мої друзі майже завжди" мене не дивує такий перелік, особливо що є алкашка. І як можна ненавидіти вихідні....це просто аут. Я вихідні як раз обожнюю , бо можна побути на самоті і не бачити роботу, навіть підробітки шлю далеко , бо вихідні святе). Краще тільки відпустка.

[@anna_do]

Після початку повномасштабного я зрозуміла, як зтиснувся мій світ. Як стало мало простору, як все звузилось. Отого різноманіття і відчуття, що навколо стільки всього - більше немає

[@АннаШелф]

Величезне дякую за цей випуск. Кожне речення у саме серденько. Я довго не могла вербалізувати що це, чи це проблема у мені, чи ще хтось поряд це переживає. Тепер я розумію, що я не одна з цим. Дякую.

[@olgab5878]

Найлюдяніший випуск Палає, дякую, що говорите про ці речі. Ми всі так часто почуваємося самотніми навіть серед людей і граней самотності із війною стало набагато більше

[@НаталіяСкрипник-о4ц]

Мені самотньо серед людей, які обирають ігнорувати війну Мало хто розуміє мій патріотизм, і, часто, висміюють його 😢

[@oksanakotan2900]

Хочу вас обняти. Те саме…

[@yulia_smile32]

і у мене

[@Borch-ms2cv]

Ви не самотня ❤ Ми є,але не поряд і можливо нас меньше.

[@piligrim0326]

а з якого ви міста?

[@ОксанаАндросенко-м6й]

Дуже дуже дуже вас розумію 😢

[@saastoolsreviews4912]

Мені якось різануло, що ви так засуджуєте чоловіків, які ухиляються від мобілізації не проживши на собі що це. Мій коханий служить і чесно, я не бажаю такої долі іншим ні чоловікам, ні жінками. Це щось максимально важке і страшне навіть не тільки через русню, а і через повну безправність військового в Україні. Тому дівчата, якщо побачите цей коментар, будь ласка підніміть теми: - терімнів демобілізації, зараз їх немає, військові - невільники системи - права на переведення між частинами (зараз якщо ти потрапив до жахливого командира, ти не можеш просто піти туди в ЗСУ, куди тебе запрошують, ти заручник цього ж командира) - нелюдської мобілізації з побиттями і викраденнями (і ні, це я не в тіктоці побачила, це історії моїх колег, друзів, сусідів) Мені справді дуже самотньо і дуже погано. І нема ніякого просвідку коли це все закінчиться.

[@yuriy5376]

@@saastoolsreviews4912 якщо феміністок почнуть призивати на фронт, хто в тилу залишиться активно боротись зі страшним домінуванням чоловіків над жінками в нашій країні?

[@Yuliia_M35]

@@yuriy5376 Юрій, та попийте вже ромашкового чаю та заспокойтеся. Ви під кожним коментарем вже відписалися. Якщо вам так ненависні жінки, зустрічайтеся з чоловіками і буде вам щастя.

[@Yuliia_M35]

я з вами погоджуюся на всі 100! Мені теж це різануло((((

[@oleksandrahrytsenko1595]

У вас нема думки що ваш коханий там буде безкінечно, бо його не замінять? Бо інші ухиляються? Звісно ніхто не бажає ні собі ні іншому бути у війську, але якщо одні вже третій рік, а інші ніяк, то хіба це справедливо?

[@yuriy5376]

@@Yuliia_M35 чоловіки теж задовбали 🤣

[@Halyna1588]

Дякую,панянки!Дуже актуальна тема.Все це падає нам на голову,як і ворожі ракети,і з усим цим нас не вчили справлятись.Тому українці зараз максимально вчаться боротись з усіма викликами.Ми всі зараз потребуємо допомоги.Дякую!

[@olgash7847]

Дякую, дівчата. Я усвідомила що в якійсь мірі заперечувала своє почуття самотності, цей випуск допоміг мені його провалідувати

[@juliaf7]

Мій коханий на фронті, ми почали стосунки у 22-му, коли він уже служив. Це важко, самотність відчуваю особливо в людних місцях, де люди відпочивають, веселяться і гуляють парами. Мені боляче на це дивитися, бо це ніби інший світ, не той, в якому живу я. В моїй голові досі не вкладається, чому все так - тут одне життя, а в нас - інше, тому уникаю людних місць. Під час відео я задумалась і зрозуміла: якби я зараз не була в стосунках, я б не змогла будувати їх з чоловіком, який не служить, не воює або не приймав участі в захисті, ми б не змогли порозумітися. Цей досвід змінює. Я відчуваю себе щасливішою у прифронтовому місті на побаченні з коханим, аніж тут на відносно безпечній території.

[@olenaukraine1813]

Ви справжня жінка зі справжнім чоловіком! Треба бути чесним перед собою!

[@irysiat]

І в мене таке ж відчуття самотності серед людей, всі тільки ниють як відкосити і ще кидають предʼяви, що ти мене не розумієш, бо в тебе дітей немає 🤯 немає, бо чоловік далеко, а не під боком сидить Обіймаю)

[@ЯнаКримська-ь3ъ]

Дякую за підтримку, дівчата! Ви, як завжди, підіймаєте дух людей, які вже зневірились. Всім жінкам бажаю любові попри все❤️

[@irinad5130]

В Українців спільне горе і боротьба! Це наше спільне! Тримаймось!

[@bo_navi]

З відчуттям самотності живу з дитинства. Через нього здобула розлад харчової поведінки - компульсивні переїдання. Так склалося, що рік тому пішла в групову та індивідуальну терапію. Витягнула мене з цього стану якраз психотерапія. Щовечора ми групою збиралися і говорили про життя, емоції та вплив всього цього на наше харчування та самопочуття. Тільки завдяки цьому я навчилася проживати цю самотність та розділяти ці почуття з іншими, розміщуючи їх на групі, отримуючи підтримку. Висновок - людині дійсно потрібна людина, колектив, спільнота

[@ОленаЮрченко-п8ф]

Дуже відгукуються ваші слова. Якщо можна, підкажіть, будь ласка, чи в Києві проходила терапія. Як потрапити на неї Спасибі🙌

[@Koto_kosmos]

Підкажіть, будь ласка, що за групова терапія з РХП?

[@avishnevsky7394]

Ніколи не відчував себе самотнім, навіть коли був абсолютно один в лікарні на карантині в дитинстві чи в студентські роки на літніх канікулах. Допомагають хоббі, мені цікаво самому з собою, я знайду чим розважитись. А коли ти вмієш придумати розваги, ти цікавий іншим людям і тому ніколи не будеш один. Хіба що навмисно захочеш, так я теж робив.

[@valentunadobzhenetska875]

Читаю коментарі і відчуваю як ми всі єдині, чи вдома, чи за кордоном. Це точно громадянська самотність. А як бісить коли бомблять мою країну, а німці питають чи це далеко від мого дому, і коли кажу що 400-700км, вони якби з полегшенням видихають і кажуть що це добре. Та ні бляха, не добре, бо це все моя країна і мені однаково болить.

[@vinnievi3452]

Молодість моєї бабусі припала на Другу світову війну. Мій дідусь - ветеран Другої світової. Через тиск суспільства і, мабуть, страх самотності (який теж великою мірою виникає через тиск суспільства) вони одружилися. Це був нещасливий шлюб, в якому страждали усі: і чоловік, і дружина, і троє дітей. Діти (нині це вже літні люди), страждають і досі, бо, як ми вже всі знаємо, та травма, яка наноситься дітям у деструктивних сім'ях не проходить безслідно сама собою. Кожен і кожна в цій родині були абсолютно самотніми. Я це знаю, бо як дочка однієї з їх дітей, я так само росла в деструктивній сім'ї (оскільки вкрай мало людей можуть без допомоги спеціалістів справитись зі своєю травмою дитинства і не нести її у власну сім'ю), і так само відчувала самотність. І так виходить, що дві людини, які повірили, що шлюб рятує від самотності, в результаті прирекли на самотність і себе, і кілька поколінь по собі. Я вдячна за можливість отримувати психотерапевтичну підтримку, яка допомагає мені зрозуміти себе, пропрацювати свої травми і страхи, і, сподіваюсь, це дасть шанс не повторювати помилок моїх рідних. Дякую вам за сумний, але важливий випуск!

[@avishnevsky7394]

От не треба валити відповідальність на дідусів та бабусь. Є ти, є твої дорослі усвідомлені рішення, максимум куди ще можна подивитись - це особисто твоє дитинство. Все.

[@МаріяЖуйкова]

​@@avishnevsky7394Розуміння причин та наслідків не дорівнює зняттю відповідальности з себе. Зростання в нефункціональній родині насправді важкий досвід, для пропрацювання якого не вистачає усвідомлення "Я доросла, тепер я відповідаю за себе та свої вчинки", адже воно не змінює дитинство, все, що було до цього.

[@vinnievi3452]

@@avishnevsky7394 от не треба плутати "валити відповідальність" з причинно-наслідковими зв'язками. Усі дії мають свої наслідки, і реальності байдуже погоджуєшся ти з цим чи ні.

[@ВасильПетренко-ш9з]

Як глибоко ви розкрили цю тему. Я в Німеччині і почуваюся надзвичайно самотньою, хоча працюю вчителем, спілкуюся з колегами...але це така поверховість, розмови ні про що... Порожнеча просто.

[@olenaukraine1813]

І я в Німеччині те саме відчуваю, не дивлячись на те що маю сім'ю.

[@elinkap.535]

Як на мене, краще бути вдома і намагатись щось змінити на краще у себе, ніж шкодувати і прилаштовуватись на чужині. Але кожному своє..

[@Natalia_mng]

А у мене травма і страх, який з дитинства передала мама. Вона стала вдовою в 21 рік, коли її чоловік загинув в Афганістані під час війни. Я завжди думала, що нічого жахливіше нема чим стати вдовою, не має жахливішого горя, бо мама пронесла ( і несе) цю трагедію все життя. І от Україна, війна і я найбільше боюсь стати вдовою, тому і будувати стосунки не має сенсу, бо ризик стати вдовою величезний.

[@ОленаЮрченко-п8ф]

Можливо саме зараз на вас чекає гідна людина!

[@VnukDarvina]

Є таке. А чоловіка в будь-який момент можуть забрати на війну і вбити там. Помиральна яма - наше все) Раніше, чи пізніше - яка різниця) Живемо - мучаємося Помираємо - мучаємося Бо ми - люди) Наше життя зіткано із ризиків. Якщо фокусуватися на таких установках, можна так і не встигнути хапанути якихось позитивних емоцій від радощів материнства, або що. Навіть наші героїчні військові інколи посміхаються і будують плани, а що вже нам

[@EnjoyMoto]

Хех, а в мене навпаки. Батько повернувся із Афганістану, але зламався сам і зламав мене. Безпробудно пив і наробив такої шкоди моїй психіці, що я ледь вибрався із тієї ями. Я буквально був до 25 років моральним овочем через всі ті психічні травми і аж до 30 років реабілітувався. Тепер я вже дорослий чоловік, і чітко розумію, що не все так просто. Доки мої ровесники розважалися із жінками, працювали, жили - я лікував рани. А війна це зло у будь-якому виконані. Життя - курва.🎉

[@alexfreeman9477]

@@EnjoyMotoжиття прекрасне!

[@EnjoyMoto]

@@alexfreeman9477 😂

[@kumaiv]

Про громадянську самотність: я за кордоном більше 10 років і тут вже вся нечисленна родина. Ми виїхали до повномасштабного вторгнення і тут складається наше життя. Я веду до того, що з рідні в мене в Україні залишилися або хтось далекий, з ким я, умовно, в Вайбері відкритками обмінююся або могили. І це веде до того, що ніби я маю менш гостро відчувати війну, адже я не втратила нікого і мій будинок не в небезпеці. Хоча з іншого боку, я там виросла, вчилася, є купа друзів і знайомих, місця, що визначили мою особистість... Це ціле життя, що зробило з мене того, хто я є! Але зі мною не говорять і не розділяють біль, бо ж "а твої всі в безпеці, чого тобі переживати"... Хоча я переживаю, так само як всі і плачу через обстріли, руйнації, загиблих. Моєю підтримкою нехтують в це теж самотність, бо ж іншого боку я справді не маю чого жалітися. І ще викликає шалене відчуття вини, бо мені пощастило більше, бо ні мене, ні моїх близьких там нема. Тому ти просто мовчиш про це, бо тобі пощастило, в черговий раз донатиш на жрони, бо гірко плачеш в кутку через смерті тисяч людей, яких ти не знаєш, ніколи не бачила і не мають жо тебе ніякого відношення. Ти не будеш розказувати про це, бо тобі ж пощастило і ти не переживаєш болю втрати, але з кожним загиблим ти бажатимеш пекельних мук окупантам від всієї душі.

[@JuliaKrav]

Зігріло) а перші місяці війни і порожній Київ коли в кожному, кого бачиш, бачиш того "свого" який робить щось для перемоги-найкращий час. Я цивільна, але мені погано в натовпі який веселиться на Подолі на вихідних. Я відчуваю тих людей байдужими і чужими, розумію, що це не зовсім адекватно, бо я не знаю хто кожен з них і про що, але з любительки вечірок я перетворилась на любительку напівпорожніх вулиць

[@mira6200]

В мене аналогічне відчуття. Сама себе не впізнаю. Не хочу взагалі нікого бачити, нема про що говорити. Бо все пусте, в порівнянні з горем, яке накрило країну.

[@VnukDarvina]

Ооо, що не кажіть, але, якщо винести за дужки контекст війни, той Київ був прекрасним)

[@olgaxisania8910]

Побачила заголовок і думала, що тема не актуальна для мене. Але почала дивитися, і вже цікаво. Ви неперевершені.

[@annakhrunyk4265]

Я теж живу закордоном ще змалечку, дуже багато років і завжди була дуже прив'язана до України. Так мене виховали. Зараз я почуваюся дуже самотньо і між іноземцями і між українцями тут. У кожного свій досвід і про нього складно говорити, щоб не напоротися на осуд. Наразі, щоб хоть якось триматися за моє коріння я дивлюся Український KZbin. За що дуже вдячна!!!

[@sofia-q7z9u]

Дивна ситуація подруги Емми, хлопець якої живе на роботі і боїться їздити в метро. «В неї інша позиція, але вона не може на нього впливати» - так і не треба впливати, якщо в неї інша позиція, вона може сама піти воювати. А казати «в мене інша позиція» і називати цей відрізок відео партнери-ухилянти, будучи в привілейованому стані, коли мобілізація їх не стосується і їх на війну не заберуть точно, хіба за бажанням - це взагалі не ок.

[@yuriy5376]

Це називається феміністична тверда позиція 😂

[@Mbember-g7w]

Дивна ситуація? Це типовий фемінізм.

[@MemasMaklas]

Теж не зрозумів цього моменту в відео. Думаю якби перед цими двома жінками теж би поставили вибір - воюй, або переховуйся, то щоб вони вибрали? Крім того, я собі думав, якби в подруги Емми був дійсно такий потужний патріотизм, то вона могла б розійтись з хлопцем, але, мабуть, її все влаштовує.

[@yuliia-shtein]

Я обрала самотність, як спосіб життя, багато років тому, здобувши омріяну свободу. Цей досвід все ще дає мені найглибші рефлексії щодо самої себе. Вчуся всім інструментам, що можуть фіксити ментальне здоров'я. Чи це від того, що моя натура здатна «чавити лимонад з усіх лимонів, що підкидує життя», але в цьому намагаюся черпати велику силу та вважати певною перевагою в порівнянні зі станом НЕсамотності. Але неможливість іноді переживати спільно з кимось цивільне сприйняття війни дається важко. Віжливий і глибокий випуск про спільне, таке різне і таке схоже. Дякую!

[@Lehna555]

Дуже дякую за актуальну і важливу соціальну тему. Справа не у розвагах чи сексі, а у бажанні навіть в умовах війни створити родину. Мені актуально і важливо знайти українського чоловіка в Україні, а не безтурботного іноземця. Але наразі це проблематично.

[@VnukDarvina]

Пані, від щирого серця бажаю вам знайти свою людину 🙌 "Своїх" людей апріорі небагато, тим вони і цінні. Бажаю знайти 🙌

[@Atman555]

Принцеса заводь вже котиків бо з такою короною тобі нп світить нічого 😮

[@Lehna555]

@@Atman555 в чому корона??😄

[@ВалеріяКирій-х5ц]

​@@Lehna555це придурошне якесь ,не зважайте

[@krzysimirkakanikuly2416]

В іноземців також багато турбот і кредитів...

[@Julplant]

Піднято дуже важливу тему. Було приємно послухати. Ще приємніше було відчути, що я не одна в цій самотності і нас дуже-дуже багато. Дякую, пані за висвітлення історії!

[@Alder-Helga]

Вийшла дуже палаюча, але в дещо інакшому сенсі, розмова: зараз у багатьох і у думках, і у душі палає безліч почуттів і думок. І про самотність, на різних рівнях, це дуже точно і актуально мало не для всіх українців. А особливо влучно було про підтримку людей, які пережили втрату: через певний час повертається сприйняття навколишнього світу і дійсно відчувається оця самотність і необхідність у людях поруч Дякую безмежно за цей ефір

[@ЯнаКо-ч2о]

Дякую за вашу розмову. Перший раз прочитала всі коментарі. Ми всі дуже різні і одночасно такі схожі. Мені допомагає спорт, природа, дзвінки друзям, психотерапія, книжки, творчість( я ніколи не малювала і от раптом почала),слухати інтервʼю, донатити, вправи з диханням, писати щоденник (книжка, яка відкрили для мене щоденник як ресурс: Кетлін Адамс «Щоденник як дорога до себе.») Коли зовсім погано намагаюся не залишатися в ізоляції і зробити хоч один дзвінок людині якій довіряю. Думка, що завжди так не буде, що це такий період, додає мені надії. Обіймаю.

[@aleksandravovchenko4469]

Ви молодець!

[@DaniilKatayev]

Самотність стосуються всіх, і чоловіків, і жінок, знайти пару важче всім зараз, але мені здається, що чоловікам зараз все одно набагато важче, ніж жінкам

[@VnukDarvina]

Та всім важко. Якби Америка перестала боятися і зробила все, що може, ми би швидко все закінчили, і на руїнах росії масово би народжувалися щасливі українські родини, яким тепер нічого в житті не загрожує

[@asdasd-io1kv]

@@VnukDarvina не несіть маячні. Америці головне продати побільше зброї, вішаючи локшину. Їм треба ВПК підтримувати, от і клієнта знайшли на постійну співпрацю

[@Atman555]

​@@VnukDarvinaякби ти пішла на фронт то перемога настала б скоріш 😅

[@ua3349]

​@@VnukDarvina "На руїнах Росії" вологі мрії укропатріотів.! За Україну ніхто невпишется.!

[@maritadanilevska5294]

@@Atman555 після тебе

[@mufasa4820]

Після перегляду цього відео, зрозумів, що українці почали відчувати те, що відчував я, коли переїхав до Львова. Сам я з Криму, і відчуття втраченого дому, стиль життя і перш за все самотність було не зрозумілим українцям тоді.

[@KatyhsaB]

100 відсотків , я з Донецької області теж саме. Ти завжди самотній і завжди не свій.

[@vvuy2825]

@@KatyhsaBсвій

[@piligrim0326]

бо переїжджати треба туди,куди душа лежить. Я з Луганська, живу у Львові 10 років. Це було завжди місто мрії, яка потім здійснилася. і для мене досі це найкраще місто України!

[@mufasa4820]

@@piligrim0326 Крим мій дім, там моя душа і належить. Львів через русофобію ближче за всі міста України був, коли в той же час кримські татари переїхали в Київ, місто, в якому люди розмовляли російською і споживали культуру

[@piligrim0326]

У всіх нас є дім, за яким болить душа . Але є обставини, які ми не можемо змінити. І так, я бачу, що в Україні є не менш прекрасні міста, ніж мій Луганськ. І не живу минулим, хоч також ми там втратили все. Тому прекрасно почуваюся на новому місці, яке вже стало домом, за цей час багато друзів тут, роботи і т.д. чого і вам щиро бажаю! Життя проходить. І я не вірю, що ми повернемо Крим і Донбас у найближчі десятиліття. А жити надіями марними не хочу. Як і жити в окупації.

[@marynaloboda4922]

моя самотність,вона здається що триває всі 32 роки, я ніколи не мала побачень, по суті всього того що має більшість. Те саме стосується і дружби навіть, мені тотально не щастить, і таке відчуття що щастя просто не існує. Все стало відчуватись ще гірше з початком повномасштабного вторгення. Руки опускаються, а цього не можна допускати, розумію що потрібно боротись, і допомагати ЗСУ, і мати хоч якусь віру у майбутнє, але це важко

[@robofat]

Більшість побачень все одно складаються з ніяковості і крінжу, повірте Ви не багато втратили.

[@AmbientSoundsToEnjoyYourSleep]

Розумію. В мене така сама проблема вже 28 років. Підозрюю шо це через закритість та відсутність емоційності як у більшості жінок, від цього ще гірше

[@annavirtsan9959]

Ох не просто тема. Мені майже 30 та ще й розлучена і я усвідомлюю, що шансів знайти пару і мати сімʼю немає. Дякую всесвіту за свою собаку та друзів, проте це не замінить партнера. Доречі розлучилася вже під час повномасштабної, бо «життя одне» перестало бути просто словами і марнувати життя на те, що не твоє не варто. Краще бути самій, аніж з тим, хто байдужий. До тіндеру ітд огида саме через це споживацьке ставлення, наче фастфуд, хоча спроби були, але невдалі. Зараз в нашому суспільстві стільки пластів і рівнів, що жодне соц дослідження не охопить. Ми дуже поламані, принаймні свідома частина суспільства, і це неможливо вже виправити. Самотність різних типів і в різних комбінаціях буде лише посилюватися. Ніхто не знає, що з цим робити чи бодай як охопити та оцінити

[@ТетянаМисько-х5ч]

Просто відпустіть це,свій невдалий досвід одруження .так буває..фокусуйтесь на собі ,на своїх потребах,дбайте про себе ,вдосконалюйтесь,любіть собе і ви знайдете ще свою кохану половинку .на все свій час❤ Успіху та будьте щасливою попри все!❤

[@robofat]

Майже 30 - це ще мало, от мені майже 40, а це реально всьо.

[@annavirtsan9959]

@@robofat думаю, що таке ставлення до віку, особливо у жінок, це пряме відображення того, яке у нас суспільство і виховання. Навіть розуміння цього не змінює факт сприйняття. Жах і страх.

[@HannaHetmanenko]

Ви така молода жінка, у вас ще стільки часу закохатися, побудувати міцні стосунки з чоловіком. Те паче у вас вже є досвід, як ви не хочете щоб було. Спочатку знову закохаєтесь в себе, займіться спортом, якімось хоббі та інше

[@Atman555]

РСП😂

[@annabobrovitska7074]

Дякую, що ви записали це відео. Вперше під палає я плакала, а я бачила все :) Ви мене зігріли

[@denys_chupryna]

Дуже дякую за це глибоке та важливе відео! Тема самотності зараз актуальна для багатьох, і ви дуже чутливо підійшли до її висвітлення. Особливо цінно почути про те, як українці переживають самотність у такі важкі часи, але знаходять силу йти далі. Ви змушуєте задуматись та надихаєте прийняти свої почуття з розумінням. Чекаю на нові випуски з такими ж потужними темами!

[@sergekozlov1463]

Дуже потужний діалог, дякую.

[@ЕленаИгоревна-л6щ]

Мене рятує собака, ми вже рік з нею разом і це моє життя ❤. Бо так поїхав би дах .

[@булка-й1ч]

коли мені самотньо я дивлюсь ваш контент і мені стає легше, бо ще існує багато людей, котрим не байдуже, котрим болить. дякую за вашу працю, дякую, що не даєте мені збожеволіти

[@alyonamichurina2034]

Дякую вам за таку важку і важливу тему. Деякі речі прям зачепили, бо я впізнала свої відчуття - і щодо народження дитини, і щодо потреби у швидкому дофаміні, і щодо самотності у світі, для якого немає війни, у якому свято життя, а ми тепер там сумні чужинці

[@yelyzavetamachukha3879]

дуже приємний хороший випуск. дякую! мені дуже комфортно у форматі, коли ви ведете розмову, не дивлячись у камеру, якось справжніше сприймається. пишу ще щось щоб було більше восьми слів чи скільки там треба для алгоритму.

[@olhalutsenko6549]

Дякую за цей випуск. Здавалось, що це тільки я одна у цій проблемі самотності. Ви мене підтримали, і ви мене зігрили ❤‍🩹

[@olh6413]

Громадянська самотність - це одна з тих причин, чому я залишаюся в Україні. На жаль, за кордоном більшість навіть і близько не розуміє те, що відчуває кожен українець щодня.

[@didezaq1234]

Дівчата, дякую за цю глибоку розмову, вона для мене мала прям терапевтичний ефект) Останній час відчуваю такий самий момент із самотністю і ностальгією по перших місяцях війни, але думав що це прояви якогось мого психічного викривлення, що робило ту самотність та віддаленність від близьких ще більшими. Бо здавалось, якось ця тема дивна для обговорення з ними

[@darrrrrina1363]

Повернулася з Чехії в Україну, бо там було дуже самотньо і там люди мене не розуміли. Але зі стосунками завжди були проблеми, тому на першому місці зараз заробіток грошей. Романтика не виходила і в кращі часи, то тепер вже нема сил і намагатися.

[@VnukDarvina]

Гадаю, головне - не забувати, хто ти є і не зраджувати собі. Якщо відчуваєте так, як написали, робіть. Але робіть чесно.

[@Atman555]

Типова побутова 😂

[@maritadanilevska5294]

@@Atman555 хто? бо гроші собі треба заробляти?

[@annakharytontseva2136]

який класний випуск! теплий, душевний, глибокий як завжди)

[@kseniia_shok]

Оооогооо, дівчата…. Ви такої теми торкнулися! Я ніколи про це не задумувалася і тепер завдяки тому, що ви її підсвітили, дуже задумалася і знайшла відповіді на деякі свої запитання. Дякую вам за цю розмову ❤️‍🔥 Це було дуже цінно

[@intel_ligentka]

У мене ностальгія за цим форматом палає. Саме так ви рятуввли мене від самотності на початку війни. Дякую

[@molfarka-n5n]

До повномасштабного вторгнення я не відчувала сильно великої єдності навіть із дуже близькими друзями. Я лінива людина), ще й дуже інтровертна. Але після... Немає прохання, яке б я не виконала, немає людей, яких би я не прийняла у себе, не існує причини, по якій я б не взяла трубки від навіть далеких знайомих. Прийняти родичів, яких я ніколи не бачила із Дніпра? немає проблем - нагодую, постелю, спробую розважити. Війна міняє, сильно. Я ніколи ще не була така близька зі своїми рідними та друзями.

[@Valeriamarus]

Ой клас, який комфортний диванчик)) мені страшенно подобається ця локація ❤ хоча подобалося коли ви говорили і до глядачів 😅 буду дивитися!

[@l.esova_]

З перших десяти секунд хочу написати у коментарі, що новий формат мені дуже подобається. Емма та Яна просто сидять на диванчику і говорять на важливі мені теми, що створює атмосферу, ніби сидиш "на кухні з подружками". Дякую вам за контент!

[@ВикторияГорбанёва-х4ю]

Який теплий випуск❤ дякую, Яна і Емма) було відчуття, що ми з вами на кухні разом пʼємо каву) тема неймовірно актуальна!

[@OlusichkaS]

Надзвичайно глибока розмова, яка допомогла зрозуміти що я не одна серед цих почуттів. Дякую Вам!❤

[@hannapryshchepa4341]

дуже класний новий сетап! таке враження що я разом з вами на кухні і ми разом обговорюємо те що зазвичай не обговорюють на широкий загал :) дякую за новий випуск!

[@svitlanaodesa]

Мені здається, я навчилася жити із самотністю. Я знайшла навіть гармонію. Стала менше потребувати людей. Це як захисна реакція. Щоб не страждати від браку обійм, тепла - треба поринати у якусь діяльність, читання, слухання...

[@VnukDarvina]

Але якщо ви підійде до якоїсь людини, яка вам сподобалася і просто попросити її обійняти) Якою доброю може бути ця історія) Хай спочатку це буде якась мила бабуля, яка не зможе втікти, а ви подаруєте їй квіти) А далі - можна потроху переходити і на чоловіків) 🙌

[@ОляГайдамака-ц9ь]

Ваші випуски та розмови допомогають трохи зменшити почуття самотності, дякую ♥

[@jullomakovska8140]

Перший коментар на ютуб взагалі в моєму житті. Дякую вам, дівчата. Не можу зупинитись плакати. Щиро дякую. Продовжуйте🙏

[@Veramohera]

Тема самотності дуже актуальна.... Дякую що говорите про це. Розуміння того, що так само як і я самотні інші українці якимось дивним чином дає трохи полегшення

[@Mary_anet]

така класна розмова вийшла, дуже подобається як Емма і Яна провели її. Тема важлива і те що вони з багатьох аспектів її розглянули особливо цінно)

[@lesya_BV]

Хороша тема. Я після тяжкого розлучення декілька років розбиралась ці своїми емоціями і намагання ходити на побачення в ті роки було безуспішно( увесь час шукала в них недоліки,щоб попрощатись) Зараз ситуація ще незрозуміліша жінки мого віку за 45 при усій ухоженості в продвинутості і навідь досить самореалізованості ну дуже складно зустрити адекватного чоловіка, який повинен просто бути розуміючим другом.

[@maryberry1011]

Еммо, Яно, дуже розчулили! Дякуємо вам за таку відверту, болючу, і вкрай необхідну розмову! Обіймаємо вас також, бажаємо іти тільки вперед попри все!

[@user-uj6zq7dr4o]

Дуже круто, що ви підняли тему Холостяка і класно розклали поінти різномаїття людського прояву Холостяка, а для мене це дещо ще. Дійсно, більшість сезонів, про успішних і багатих холостяків, а наш справді є епогеєм, бо ти можеш мати все в житті, тобі здається, що твій влив безмежний, а коли приходить війна, коли в світі є неприборкані диктатури, всі гроші і впливи нівелюються, а залишається вічні звитяга і мужність, і саме ці якості є основою нашого Холостяка

[@ЄлизаветаМядзель]

Дуже корисне відео, дякую, що говорите про війну і людей в ній

[@Таїсія-х8ю]

такий звичайний, людський, розмовний випуск. те що треба для такої теми

[@tanyap2459]

Мнні самотньо, бо у мене нова робота, і, не зважаючи на велику кількість людей, з якою працюю, ні з ким не маю близького контакту. Більше року не маю стосунків - розійшлися, бо він пішов на фронт. Не сумую за сточунками з ним, бо мали різні цінності, але переживаю, бо не чужа людина. Самотньо, бо справді багато можливостей, але не відчуваю в собі сил їх використовувати - і не тому, що відкладаю життя на завтра, а просто розставляю пріоритети. І виживання, донати, боротьба за це життя - найголовніше. Тепер бачу, наскільки я в цьому сумі і самотності не одна. Обнімаю і підтримую всіх, хто почувається так само! Яно, Еммо, неймовірно дякую за цю тему!

[@katildaua]

Дуже відгукнулось! дякую і обіймаю

[@zobazovski]

Прекрасний ефір! Дуже вдячна. Ці самотності, що ви проговорили: я їх постійно проживаю, або бачу. Бачу як «племʼя» дає наснаги і надію людині в страшній скруті. Але ти якось в побуті не фокусуєшся на цьому, воно все пролітає неосмислене. Племʼя замовляю :)

[@fun.bunny128]

Мені 26, а я ще навіть на побаченні не була, я вже мовчу про якісь стосунки🤷‍♀️ Працюю вдома онлайн, друзів ніколи не мала багато, а ковід і повномасштабка посприяли ще меншому колу друзів офлайн, і хоч у мене є з ким спілкуватися онлайн, живих зустрічей майже немає, бо у когось своє життя вирує, а хтось просто в інших містах/країнах... ну, і будучи незайманою в 26 із хобі інтроверта - читанням і в'язанням часто накриває почуття, що нічого мені вже й не світить окрім одинокої старості з котами (якщо шахед/ракета не вб'є раніше)...

[@vvuy2825]

Спробуйте собі дати нові виклики

[@olenaukraine1813]

Бажаю вам зустріти свою людину

[@marynaloboda4922]

У мене теж так, тільки я старше. 1 не довгі стосунки роки назад, це не було вдало від слова зовсім. І воно в душі в емоціях накопичується як глина льоду яка давить все більше

[@irinanikonenko09]

Не засмучуйтесь, в старості з котами нема нічого страшного. Мені 49, дітям моїм 16, 18 і 30. Ще молодша закінчить школу і поїде вчитись. А мої три котики - то тепло і радість. З чоловіком багато років разом, але то самотність вдвох. Так що коти , а може ще й собаку візьму.

[@windtemps3567]

У мене враження, ніби цей коментар писала я. Така ж сама ситуація, і мені теж зовсім скоро 26. Дуже складно ще на щось сподіватись, коли живого спілкування майже немає, живеш у маленькому місті і знайомі порозлітались хто куди. З'являється відчуття неповноцінності і безвиході. У деяких знайомих вже є сім'я і діти, а ти просто наче в ролі спостерігача дивишся, як у інших складається життя, і вкотре ховаєш власні мрії.

[@ЕленаАндреева-щ5у8ю]

Дякую за цю розмову. Думаю, вона усім нам необхідна🫂

[@marusia_ch]

дуже дуже крутий випуск, дякую вам. тепер теж буду дивитись холостяка )

[@galinadanik]

Дуже дякую за випуск! Все не могла описати навіть для себе те відчуття самотності, яке останнім часом все більше накриває (самотність громадянина), а ви все дуже точно описали і проговорили. От вже й маєш розуміння, що ти таки не один 🫂

[@ТетянаКиценко]

Дякую, дівчата, що порушили таку важливу тему. Обіймаю♥️

[@oleksandramale]

Я та сама душніла, яка ниє всім іноземцям про наші проблеми, а вони не розуміють. Я знаю, що їм не актуально, але не можу мовчати, бо це важливо, просто вони ще не дійшли до усвідомлення цього. Прикро, що для більшості з них наш досвід - це про «пожаліти», а не про розуміння процесів, що призвели до того, що війна взагалі можлива. Вони теж мають усе це зрозуміти, але в їхньому світі відповідальність максимально розмита.

[@AlisaKotliarenko]

Дякую за відео! Воно крім того шо було дуже красиве, було ще й дуже людяне❤️ я давно живу за кордоном… і мені дуже самотньо бути тут, серед іноземців, особливо бачити як мій син не бачить всю свою велику родину… і під час війни вже немає можливості приїхати і насититись родинним теплом

[@kristina_ani]

Дуже теплий формат і зігріваюча розмова. Дякую ❤

[@tetianapetruk3757]

Дуже терапевтична вийшла розмова) Була теж певний час закордоном, де дуже чіпляло це відчуття самотності, бо навіть українці були зайняті всі своїми проблемами, а не об'єднані. І зараз воно знову загострилося, хоча вже як рік повернулася в Україну. Хочеться справді бути реалізованою в романтичному плані, а друзі на відстані, стосунки поки побудувати не вдається. Ще десь зберігається крапля надії, що все складеться, але поки злюся на себе і відчуваю себе не ок, бо більшість людей довкола мають сім'ї чи партнера

[@liyette_]

я лесбійка, мені 23 і живу в невеликому місті, де і так до повномасштабного вторгнення небагато квірів було, а зараз всі розʼїхалися по різних містах або закордон, або служать в ЗСУ. я три роки поспіль сиділи на різних штуках для знайомств відвідували центр для лгбт людей, всілякі заходи, ярмарки, враження, що жодної сапфічної жінки 21+ немає( навіть немає з ким сходити на побачення, не те щоб будувати стосунки. от як і сказала Яна, мені боляче і самотньо, що в мене не буде іншої молодості, мені заздрісно і фруструюче дивитися на інші пари, я після прогулянок містом просто приходжу в спустошені і реву. ніхто в оточенні не здатний зрозуміти, бо всі подруги та сестри мають хлопців. і якраз через те, що в усіх інших є стосунки, я почуваюся знехтувано, бо дружба вже не відчувається такою, як раніше, немає емоційного залучення, все перейшло на інтелектуальний рівень, коли ви з подругами бачитеся раз на декілька місяців, швидко за 2 години за кавою перетираєте життєві події і розбігаєтесь. у велике місто переїзджати не маю змоги через фінансові труднощі, та й мені не хочеться переїзджати лише заради примарної вірогідності зустріти когось, виходить, це робити жертви заради людини, якої ще не знаєш і ви вже будете не в рівних позиціях при побудові стосунків. відчуття, що на мене чекають довгі самотні роки, а може і життя

[@tata_roki]

Обіймаю вас. Тримайтеся ❤ В мене схожі думки😢😢😢 Теж переїхала до маленького міста і це мене засмучує, бо зазвичай звідси їдуть до Києва і т.д.

[@alexmob5479]

А з чого ви вирішили, що ви лесбійка? Чи працювали з психологом і психіатром над цією темою?

[@robofat]

@@alexmob5479 Якщо людина відчуває почуття до своєї статі, то мабуть вона розуміє лесбійка вона чи ні?

[@5589e5]

Можливо, все таки варто спробувати інші міста, у великих точно простше з цим, також в ЄС доступні LGBTQ платформи недоступні в Україні.

[@Di-ez3gh]

Глибока розмова. Стільки всього відгукнулось...Дякую, дівчата

[@iuliiapidvalna5264]

Дорогі дівчатка, я надихаюся вашими розмовами. Ви робите важливу справу. Ви - крутіііі!!! Щастя, здоров'я та натхнення, а УКРАЇНІ- МИРУ!!!! ❤❤❤❤❤

[@zinclizard]

Дякую вам за відео і за те, скільки важливих і цінних речей ви робите поза "Палає". Сил вам і наснаги, дівчата🙌🤍

[@ПолинаСиротенко-п9у]

Дякую за те, що піднімаєте такі важливі теми 🙏

[@martakrytovych4716]

Який це щирий та щемкий епізод. Дякую вам за роботу❤

[@КатеринаКатерина-м1ф]

Боже,який прекрасний випуск🎉

[@oksana6134]

Дякую за ваше відео. Зрозуміла, що я не одна, хто відчуває самотність в цей час.

[@nataliyaserdyuk]

Дівчата, дякю за важливу тему, яку Ви підняли в цьому випуску!

[@ЛесяГончарук-ч5п]

Інтервʼю просто безцінне!!!! Дівчата, вкотре дякую Вам за ці теплі розмови!!! ❤